Битва за Мідвей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Битва за Мідвей
Тихоокеанський театр воєнних дій
Друга світова війна
SBDs and Mikuma.jpg
Пікіруючі бомбардувальники «Донтлес» атакують японський крейсер «Мікума»
Дата: 4 червня7 червня 1942
Місце: Атол Мідвей у Тихому океані
Результат: Перемога США
Сторони
US flag 48 stars.svg
США
Flag of Japan (bordered).svg
Японська імперія
Командувачі
Честер Німіц
Френк Флетчер
Реймонд Спрюенс
Ісороку Ямамото
Туіті Нагумо
Тамон Ямагуті
Військові сили
3 авіаносця,
~50 кораблів підтримки,
233 авіаносних літаки,
127 наземних літаків
4 авіаносця,
7 лінкорів,
~150 кораблів підтримки,
248 авіаносних літаків,
16 літаючих човнів
Втрати
1 авіаносець,
1 есмінець,
98 літаків,
307 вбитих
4 авіаносця,
1 крейсер,
228 літаків,[1]
3,057 вбитих

Битва за Мідвей (англ. Battle of Midway) — морська битва на Тихому океані, що відбулася 4-7 червня 1942 року, приблизно півроку після початку війни між Японією і США і через місяць після битви у Кораловому морі. Військово-морські сили США взяли верх над об'єднаним флотом Японії, що атакував атол Мідвей (розташований на північний захід від Гавайських островів), визначивши тим самим поворотний пункт в війні на Тихому океані. Об'єднаний флот Японії, втративши 4 важких авіаносця, 228 літаків і найкращих пілотів, зазнав непоправних втрат, що назавжди ослабили Імперський Японський військово-морський флот. Військовими істориками вважається також найвизначнішою морською битвою сучасності.

Стратегічний контекст[ред.ред. код]

Японія була надзвичайно успішною в досягненні її початкових цілей в війні. Попереднє планування другої фази дій почалося ще в січні 1942. Проте, через стратегічні відмінності між Імперською Армією і Імперським військово-морським Флотом, також як і розбіжностями між Імперським Генштабом і Об'єднаним флотом адмірала Ісороку Ямамото формулювання ефективної стратегії було утруднено, і стратегічні плани були завершені у квітні 1942 року. Адмірал Ямамото добився успіху в бюрократичній боротьбі, що вивело оперативні концепції адмірала — подальші дії в центральному Тихому океані — поперед інших планів, що включали в собі цілі в Австралії і Індійському океані. Зрештою, ледве завуальована загроза Ямамото піти у відставку, якби він не добився свого, мала успіх в перенесенні його плану дій поперед інших.

Первинною стратегічною турботою Ямамото було знищення авіаносців Військово-морських сил США. Необхідність цього загострилась після нальоту бомбардувальників Б-25 підполковника Дуліттла на Токіо 18 квітня 1942 р., які злітали з авіаносця «Хорнет». Наліт, незначний у військовому відношенні, був сильним психологічним потрясінням для японського народу і доводив існування прогалини в лінії оборони навколо Японських островів. Затоплення авіаносців ВМС США і захоплення Мідвею бачилися єдиним засобом скасування цієї загрози. Ямамото був переконаний, що дії проти головної бази авіаносців Перл-Харбор викличе американські протидії. Проте, вважаючи міць наземних ВПС США на Гаваях, він прийшов до висновку, що американська база не може бути атакованою безпосередньо. Натомість, він вибрав атол Мідвей, на крайньому північно-західному кінці низки Гавайських островів, приблизно 2,100 км від Оаху. Мідвей не був особливо важливий в схемі намірів Японії; проте, японці відчували, що американці розглядатимуть Мідвей як першорядний аванпост Перл-Харбору і тому будуть енергійно захищати атол. США вважали Мідвей суттєвим; після битви, заснування бази підводних човнів на Мідвеї підвищило дальність плавання на 2400 миль. Злітна смуга на Мідвеї служила передовим пунктом для організації бомбардувальних нальотів на острів Вейк.

План Ямамото[ред.ред. код]

План битви Ямамото був занадто ускладнений. Додатково, його плани засновувалися на оптимістичній інформації розвідки, яка свідчила, що авіаносці «Ентерпрайз» і «Хорнет» 16-го оперативного з'єднання були єдиними авіаносцями, наявними в Тихому океані. Авіаносець «Лексінгтон» затонув, авіаносець «Йорктаун» був серйозно пошкоджений (і, як японці думали, затонув) у битві у Кораловому морі місяцем раніше. Також японці знали, що авіаносець «Саратога» є у ремонті на Західному побережжі США. Тому японці вважали, що вони зустрінуть не більш ніж два американських швидких авіаносця.

Важливішою, проте, була віра Ямамото в те, що американців деморалізували їхні часті поразки протягом передніх шести місяців. Ямамото відчував що потрібен обманний маневр, щоб заманити американський флот у пастку. Тому він розповсюдив свої сили таким чином, щоб їх повний розмір (особливо його лінійні кораблі) навряд чи міг бути виявленим американцями до битви. Проте, це означало, що японські сили не могли підтримувати один одного, і будь-які вигоди від цієї тактики були нейтралізовані фактом, що Сполучені Штати декодували японські морські шифри.

Критичним було те, що головну силу лінійних кораблів і крейсерів відділяла відстань у кілька сотень миль від ударної групи авіаносців віце-адмірала Туіті Нагумо. Крім того, лінійні кораблі були ескортовані крейсерами, які мали розвідувальні літаки, що були б неоцінимими для Нагумо.

Вторгнення на Алеутські острови[ред.ред. код]

Вторгнення японських сил на Алеутські острови 3 червня 1942 р. не дозволило використати у битві за Мідвей ще два японські авіаносці.

Японські сили[ред.ред. код]

Перший флот[ред.ред. код]

  • Перша авіаносна ударна група — віце-адмірал Туіті Нагумо
    • Перший авіаносний дивізіон
    • Другий авіаносний дивізіон — контр-адмірал Тамон Ямагуті
    • Група підтримки
      • Восьмий дивізіон крейсерів
        • Важкі крейсери «Тоне», «Тікума»
    • Третій дивізіон лінійних кораблів (друга секція)
      • Лінійні кораблі «Харуна», «Кірішіма»
    • Охоронна група
    • Перша постачальна група

Другий флот[ред.ред. код]

  • Головна група — віце-адмірал Кондо
    • Третій дивізіон лінійних кораблів
      • Лінійні кораблі «Конго», «Хієі»
    • Четвертий дивізіон крейсерів
      • Важкі крейсери «Атаго», «Текай»
    • П'ятий дивізіон крейсерів
    • Охоронна група
      • Легкий крейсер «Юра», 7 есмінців
    • Авіаносна група
      • Легкий авіаносець «Дзуйхо», есмінець «Мікозукі»
    • Постачальна група
      • 2 танкери, 1 ремонтне судно
  • Група окупації Мідвея
    • 12 транспортів, 3 патрульних човнів, 1 танкер
    • Ескортна група
      • Легкий крейсер «Джінтсу», 10 есмінців
    • Гідроавіаносна група
      • Транспорти гідролітаків «Тітосе», «Камікава Мару», 1 есмінець і патрульний човен
  • Група підтримки Мідвея
    • Сьомий дивізіон крейсерів
      • Важкі крейсери «Кумано», «Сузуя», «Могамі», «Мікума»
    • Восьмий дивізіон есмінців
      • 2 есмінці
    • 1 танкер
  • Тральна група
    • 4 тральщики, 3 протичовневих кораблі, 1 постачальне судно, 2 транспорти
  • Передова (підводна) група (Шостий флот)
    • Дев'ятнадцятий, тринадцятий і тридцятий підводні дивізіони
      • 10 підводних човнів

Сили США[ред.ред. код]

Ударне авіаносне з'єднання[ред.ред. код]

  • 17-те оперативне з'єднання — віце-адмірал Френк Флетчер
    • Оперативна група 17.5 (авіаносна група)
      • Авіаносець «Йорктаун»
    • Оперативна група 17.2 (крейсерна група)
      • Важкі крейсери «Асторія», «Портленд»
    • Оперативна група 17.4 (екскортна група)
      • 6 есмінців
  • 16-те оперативне з'єднання — віце-адмірал Реймонд Спрюенс
    • Оперативна група 16.5 (авіаносна група)
      • Авіаносці «Ентерпрайз» і «Хорнет»
    • Оперативна група 17.2 (крейсерна група)
      • Важкі крейсери «Міннеаполіс», «Нью-Орлеан», «Нортгемптон», «Пенсакола», «Вінсеннес», легкий крейсер «Атланта»
    • Оперативна група 16.4 (екскортна група)
      • 8 есмінців
    • Танкерна група
      • 4 танкери
  • Підводні човни — віце-адмірал Роберт Інгліш
    • Оперативна група 7.1
      • 12 підводних човнів
    • Оперативна група 7.2
      • 3 підводних човна
    • Оперативна група 7.3
      • 4 підводних човна

Гарнізон Мідвею[ред.ред. код]

  • Авіагрупа
    • 22-га авіагрупа морської піхоти
    • Підрозділи ВМФ
      • Літаючи човни і торпедоносці
    • Підрозділи ВПС Армії США
  • Сили оборони
    • 6-й батальйон морської піхоти
    • Роти «C» і «D» 2-го рейдерного батальйону морської піхоти
    • 1-й ескадрон торпедних катерів
      • 8 торпедних катерів
    • 4 патрульні катери, 2 судна підтримки, есмінець, танкер, тральщик

Перед битвою[ред.ред. код]

Сили США[ред.ред. код]

Авіаносець «Йорктаун» у Перл-Харборі перед битвою

Головнокомандувач ВМС США у Тихому океані Честер Німіц мав у розпорядженні 16-те оперативне з'єднання віце-адмірала Вільяма Холзі з двома авіаносцями. Німіц наказав 17-му оперативному з'єднанню віце-адмірала Френка Флетчера повернутися з південного заходу Тихого океану до Перл-Харбору. Авіаносець «Йорктаун» був серйозно пошкоджений і мав потребу у кількамісячному капітальному ремонту. Він був заштопаний у 72 години і ремонтні роботи продовжувалися коли авіаносець вийшов у море. Авіаносець «Саратога» був у ремонті у П'юджет Саунд (біля Сіетла) і мав отримувати екіпажі, запаси і очікувати ескорт у Сан Дієго. «Саратога» не встигала до битви. Віце-адмірал Вільям Холзі захворів і віце-адмірал Реймонд Спрюенс прийняв у командування 16-те оперативне з'єднання.

Сили Японії[ред.ред. код]

Авіаносець «Акагі» в квітні 1942 р.

Після битві у Кораловому морі авіаносець «Дзуйкаку» був в порту в Куре (біля Хіросіми), чекаючи авіагрупу, що мала замінити її знищені літаки. Сильно пошкоджений «Сьокаку» був у ремонті після отримання трьох бомбових попадань. Не зважаючи на можливість використання авіагрупи з «Сьокаку» на «Дзуйкаку», цього не було зроблено. Тому, замість п'яти непошкоджених важких авіаносців, адмірал Нагумо мав тільки чотири.

Японські субмарини запізнилися з організовуванням лінії пікету. Тому авіаносці ВМС США прийшли до їх пункту збору на північний схід від Мідвею непоміченими. Спроба японців використовувати 4-моторні гідролітаки для розвідувальних цілей була зірвана. Пункт заправки літаків — звичайно пустинна бухта мілини Френч-Фрігейт — був зайнятий американськими військовими кораблями (оскільки японці здійснили ідентичну операцію у березні). Через це японців було позбавлено будь-якого знання щодо переміщень американських авіаносців до битви.

Американський і британський злам шифру[ред.ред. код]

Американські і британські криптоаналітики зламали японський шифр JN-25. Завдяки цьому стала відома дата нападу на Мідвей — 4-го або 5-го червня. Також став відомим склад японського флоту.

В результаті, американці увійшли в битву з дуже хорошим уявленням про японські плани. Німіц був обізнаний, наприклад, що значно переважаючий японський флот ділиться не менше ніж на чотири оперативні з'єднання, і ескорт для головної ударної групи авіаносців був обмежений тільки декількома швидкими кораблями. Тому американці знали, що протиповітряне озброєння для захисту авіаносців буде обмежено. Знаючи сили японців, Німіц вважав що його три авіаносці, плюс літаки Мідвею, і чотири авіаносці Ямамото мали приблизний паритет. Японці, проте, залишалися майже повністю необізнані щодо сил і намірів супротивника навіть після того, як битва почалася.

Хід битви[ред.ред. код]

Початкові повітряні удари[ред.ред. код]

Перший удар нанесли американці. 3 червня дев'ять важких бомбардувальників B-17, стартувавши з бази Мідвей, провели посилене бомбардування транспортних суден Імператорського флоту. Як виявилося пізніше, ні одна з бомб у ціль не потрапила. Віце-адмірал Туіті Нагумо почав свою першу хвилю нападу 108 літаками в 04:30 4 червня. В той же час він запустив сім розвідувальних літаків, і бойовий патруль винищувачів. У 4:45 літаки вишикувалися і лягли на заданий курс — 36 торпедоносців «Nakajima B5N Кейт» з авіаносців «Хірю» і «Сорю», 36 пікіруючих бомбардувальників «Вел» з авіаносців «Акагі» і «Кага» і 36 винищувачів «Зеро», по 9 з кожного авіаносця. Винищувачами прикриття командував Суганамі Мінору.

О 06:20, японська авіація (108 машин) завдала бомбового удару і серйозно пошкодила споруди бази на Мідвеї. Пілоти-винищувачі морської піхоти на «Грумман Ф4Ф Вайлдкет», (під командуванням майора Паркса) які виходили з ужитку і застарілих "«Брюстер Ф2А» (капітана Армстейда)зустріли японські літаки і зазнали катастрофічних втрат. Вони змогли знищити декілька бомбардувальників і щонайменше три «Зеро». Більшість американських машин було збито винищувачами Мінору. Повернулося на базу Мідвей 10 літаків з 25,причому 4 розбилися при посадці. 221-авіагрупа була знищена. Проте, американський протиповітряний вогонь був точний і інтенсивний, і пошкодив кілька японських літаків. Японці усвідомили, що острівна ударна авіація вже злетіла для завдання протикорабельного удару. Лейтенант Томонага доповів, що американські бомбардувальники встигли покинути базу до нальоту і наземна оборона не подавлена, тому перед висадкою десанту буде потрібно ще один удар з повітря.

Атака Фейберлінга і Коллінза[ред.ред. код]

Бомбардувальники з Мідуей дійсно встигли піднятися і завдали удару японським авіаносцям. Атакуюча група складалася з шести торпедоносців Grumman TBF Avenger (лейт. Файберлінг, вони піднялися з Мідуей у 6.10) і чотирьох бомбардувальників Martin B-26 Marauder (кап. Коллінз), також озброєних торпедами. Через відсутність винищувачів прикриття з американської сторони, атака була відбита японськими винищувачами без помітної шкоди для кораблів, при цьому були збиті всі атакуючі літаки, крім одного Avenger'а і двох B-26 .

Адмірал Нагумо, згідно з тогочасною японською авіаносною доктриною, тримав половину авіації в резерві. Цей резерв складався з ескадрильї пікіруючих бомбардувальників і ескадрильї торпедоносців (всього було 36 пікіруючих бомбардувальників з «Хірю» і «Сорю», 36 торпедоносців з «Акагі» і «Кага» і 36 винищувачів, знову по 9 з кожного авіаносця).Останні вже були озброєні торпедами, пікіруючі бомбардувальники ще не були озброєні ними. За результатами атаки на Мідвей, і за рекомендацією командира уранішнього нальоту щодо потреби в другому ударі, Нагумо в 07:15 наказав переозброїти запасні літаки бомбами загального призначення для застосування по сухопутних цілях. Переозброєння тривало півгодини, коли в 07:40 розвідувальний літак з крейсера «Тоне» повідомив про знаходження значних американських сил у східному напрямку. Нагумо наказав переозброїти літаки торпедами і наказав розвіднику з'ясувати склад американських сил. Пройшло 40 хвилин поки розвідник виявив і повідомив наявність одного авіаносця США 16-того оперативного з'єднання (він не помітив іншого).

«Хірю» маневрує під атакою бомбардувальниками Б-17.

Адмірал Нагумо був у скрутному становищі. Контр-адмірал Тамон Ямагуті, командир другого авіаносного дивізіону, рекомендував Нагумо атакувати негайно наявними силами. Нагумо мав можливість негайно запускати в повітря резервні ескадрильї проти американських кораблів, але мав діяти швидко, тому що перша ударна хвиля поверталася з Мідвею. В них кінчалося паливо, вони мали поранених, і їм було потрібно негайно приземлитися.

Запуск у повітря резервної авіації вимагав би як мінімум 30-45 хвилин. До того ж при негайному запуску частина резервних літаків не мала б належного протикорабельного озброєння. Японська авіаносна доктрина віддала перевагу ударам повним складом, і у відсутності підтвердження (до 08:20) того що американські сили мали авіаносці в складі, Нагумо був обережним. Крім того, прибуття іншого американського повітряного удару в 07:53 надало іншого доводу за атаку Мідвею. Зрештою, Нагумо вирішив дочекатися приземлення першої ударної хвилі, потім почати запуск резервних ескадрилій, які на той час були б належним чином озброєні.

Авіаносні удари по японському флоту[ред.ред. код]

Торпедоносці «Девастейтор» ескадрильї VT-6 на «Ентерпрайзі» під час битви за Мідвей.

Тим часом, американці вже запустили свою авіацію з авіаносців проти японців. Американські літаючі човни «Каталіна» вели спостереження з раннього ранку і командування сил США знало приблизне місцезнаходження японського флоту.

Незадовго до 7:00 16-те оперативне з'єднання Спрюенса почало запуск літаків у повітря. Більше години зайняв запуск 20-ти винищувачів «Вайлдкет», 67-ми пікіруючих бомбардувальників «Донтлес» і 29-ти торпедоносців «Девастейтор». Помітивши на горизонті японського розвідника, Спрюенс наказав лейтенант-командеру МакКласкі, командиру пікіруючих бомбардувальників, не чекати на інші літаки і відправлятися до цілі. Спрюенс залишив 36 «Вайлдкетів» для прикриття з'єднання. «Йорктаун» Флетчера, що був у кільватері «Ентерпрайза» і «Хорнета» у 25 милях, почав запуск 17-ти «Донтлес», 16-ти «Девастейторів» і 6-ти «Вайлдкетів» о 8-ий годині. Інша половина літаків трималася Флетчером у резерві. У 8:30 155 американських літаків у трьох хвилях прямували до японського флоту.

Першими в 09:20 почали атаку 15 «Девастейторів» Восьмої торпедоносної ескадрильї (VT-8) з «Хорнета». О 09:40 її продовжили 14 торпедоносців Шостої торпедоносної ескадрильї (VT-6) з «Ентерпрайзу». Всі торпедоносці ескадрильї VT-8 були збиті (тільки один пілот урятувався). Були збиті і 10 торпедоносців ескадрильї VT-6. «Девастейтори» були дуже повільні і стали легкою здобиччю японських винищувачів «Зеро». Проте, не зважаючи на їх величезні втрати, американські торпедоносці досягли трьох важливих результатів. По-перше, вони тримали японські авіаносці зайнятими захистом, без здатності готувати і починати їх контратаку. По-друге, їх напади змусили японський бойовий повітряний патруль покинути позиції — залишивши частину японського флоту без захисту. По-третє, у багатьох «Зеро» закінчувався боєзапас і паливо. Поява від південного сходу 12 торпедоносців ескадрильї VT-3 з «Йорктауна» в 10:00 відволікла більшість японських винищувачів у південно-східний квадрант флоту. Їх ескорт з 6 винищувачів був замалим для належного захисту і 10 «Девастейторів» було збито.

В той же час коли японці помітили ескадрилью VT-3, дві окремі групи літаків (три ескадрильї) американських пікіруючих бомбардувальників «Донтлес» наближалися до японського флоту з північного сходу і з південного заходу. Американські пікіруючі бомбардувальники прибули в добрий час і місце для нападу на японські авіаносці. Під час нападу японська озброєна ударна авіація заповнила палуби ангара, паливні шланги зміїлися через палуби, і переозброєння бомбами і торпедами означало, що бомби і торпеди були у штабелях в ангарі, замість того, щоб бути складеними в склад боєприпасів. Японські авіаносці були у надзвичайно уразливому стані.

Починаючи у 10:22, авіація з «Ентерпрайзу» атакувала авіаносець «Кага», одночасно авіація з «Йорктауна» напала на авіаносець «Сорю», чотирма хвилинами пізніше літаки «Ентерпрайзу» атакували авіаносець «Акагі». Одночасно, торпедоносці VT-3 атакували авіаносець «Хірю», хоч і без успіху. За шість хвилин пікіруючі бомбардувальники провели атаки і залишили сильні пожежі на всіх трьох цілях. «Акагі» уразила тільки одна бомба, якої було достатньо; вона вибухнула на верхньої палубі ангара серед озброєної і заправленої авіації. Інша бомба вибухнула поруч і заподіяла критичне пошкодження руля. «Сорю» отримав три попадання бомб у палуби ангара; «Кага» отримав як мінімум чотири і ймовірно більше. Всі три авіаносці були кінець кінцем покинутими і потопленими.

Японські контратаки[ред.ред. код]

«Йорктаун» пошкоджено торпедою

«Хірю» не марнував часу і завдав контрудару. Перший наліт японських пікіруючих бомбардувальників пошкодив «Йорктауна» двома попаданнями бомб, але команди боротьби за живучість відремонтували його так швидко (за годину), що командир другого нальоту японських торпедоносців прийняв його за непошкоджений авіаносець. Після двох торпедних влучень двигуни «Йорктаун» зупинилися і він не мав електрики. Адмірал Флетчер мав перейти на важкий крейсер «Асторія».

Японські пілоти повідомили що кожна атака призвела до затоплення американського авіаносця, шо дуже поліпшило моральний стан команди авіаносної ударної групи. Літаки, що залишилися від авіації чотирьох авіаносців, приземлилися на «Хірю». Там вони готувалися для нападу проти, як вони вважали, останнього авіаносця США.

Коли американська розвідувальна авіація знайшла «Хірю», у 15:30 з «Ентерпрайзу» злетіли 24 пікіруючих бомбардувальників, включаючи 10 «Донтлесс» «Йорктауну». Пікіруючі бомбардувальники почали атаку о 17 годині і влучили чотирма бомбами у японський авіаносець, викликавши сильні пожежі. Бомбардувальники «Хорнету» вилетіли пізніше і атакували інші кораблі, але не мали успіху. «Хірю» продовжував горіти і був затоплений японцями наступного дня. Контр-адмірал Тамон Ямагучі вирішив розділити долю його корабля.

Після настання темряви сторони почали планування для продовження дій. Адмірал Флетчер відчував, що він не міг адекватно командувати з крейсера і віддав оперативну команду Спрюенсу. Спрюенс розумів, що Сполучені Штати здобули велику перемогу, але він був все ще не впевнений, скільки японських кораблів залишалося поблизу. Тому він вирішив відійти на схід увечері, щоб не нариватися на нічне зіткнення з японськими силами. Уранці він повернув на захід, щоб мати можливість прикрити Мідвей на випадок вторгнення.

Ямамото спочатку вирішив продовжити зусилля і послав його флот на схід у пошук американських авіаносців. Проте ніч пройшла без будь-якого ознаку американців, і в 02:55 Ямамото наказав його кораблям відходити на захід.

Японський крейсер «Мікума» перед потопленням

Під час відходу колона японських крейсерів, помітивши підводний човен, почала радикальні ухильні маневри і важкі крейсери «Мікума» і «Могамі» зіштовхнулися. Пошкоджені крейсери сповільнилися і були атаковані американськими літаками. 6 червня «Мікума» був потоплений, «Могамі» отримав важкі пошкодження, але дістався до порту.

7 червня «Йорктаун» був потоплений трьома торпедами японського підводного човна І-168. Більшість команди вже покинули корабель тому людські втрати були невеликі. Одною торпедою також був потоплений есмінець «Хеммен», який забезпечував електрикою «Йорктаун».

Підсумки[ред.ред. код]

Втрата Японією чотирьох з шести авіаносців, а також багатьох екіпажів літаків, зупинило розширення Японської Імперії в Тихому океані. Тільки «Дзуйкаку» і «Сьокаку» залишилися доступними для ведення наступальних дій. Інші японські авіаносці, «Рюдзьо», «Дзюнйо» і «Хійо», були легкими авіаносцями. Ця велика поразка для Японії сталась через шість місяців після початку бойових дій проти Сполучених Штатів. Ці шість місяців — той час, у який, за передбаченням адмірала Ісороку Ямамото, Японія повинна була мати перевагу над ворогом перед тим, як перевага зникне. Втрати японців склали 4 важких авіаносця, 1 важкий крейсер, 228 літаків і близько 2500 чоловік, в числі яких опинилися найдосвідченіші пілоти японської палубної авіації. Американці втратили 1 важкий авіаносець, 1 есмінець, 150 літаків, 307 чоловік. Японія втратила ініціативу до кінця війни і була вимушена взятися до оборонних дій.

Битва за Мідвей показала, що авіаносець став головним кораблем на Тихому океані. Втративши 4 важких авіаносця, головнокомандувач об'єднаним флотом Японії адмірал Ямамото був вимушений відступити, хоча в його розпорядженні все ще залишалося близько 100 кораблів, зокрема 11 лінкорів.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lundstrom, Guadalcanal Campaign, p. 92.

Література та посилання[ред.ред. код]