Бєляєв Олександр Романович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Романович Бєляєв
Псевдоніми, криптоніми: Арбел та А.Ром
Дата народження: 4 (16) березня 1884(1884-03-16)
Місце народження: Смоленськ
Дата смерті: 6 січня 1942(1942-01-06) (57 років)
Місце смерті: Пушкіно
Громадянство: СРСР СРСР
Рід діяльності: письменник
Напрямок: наукова фантастика
Жанр: гостросюжетний пригодницький роман, сатиричний памфлет, соціальна утопія

Олекса́ндр Рома́нович Бєля́єв (*4 (16) березня 1884(18840316), Смоленськ — †6 січня 1942, м. Пушкіно Ленінградської області) — російський письменник-фантаст, один із засновників радянської наукової фантастики. Відомий також як «російський Жуль Верн».

Біографія[ред.ред. код]

Олександр Бєляєв народився в Смоленську, в сім'ї священика, у якій царювала атмосфера набожності. Батьки були людьми віруючими. В родині було ще двоє дітей: сестра Ніна померла у дитинстві від саркоми; брат Василь, студент ветеринарного інституту, потонув, катаючись на човні.

У дитинстві Олександр ріс пустуном, любив різні жарти; наслідком одного з яких стала травма ока з подальшим погіршенням зору. Батьки намагалися привчити хлопчика до серйозного ставлення до справ. За бажанням батька Олександра віддали вчитися у духовну семінарію, котру він закінчив 1901 року, і вступив до Демідовського ліцею в Ярославлі, збираючись стати юристом. Невдовзі батько помер, кошти родини стали обмежені, на освіту грошей не вистачало. Довелося шукати роботу — Олександр давав уроки, малював декорації для театру, грав на скрипці в оркестрі цирку.

З дитячих років йому подобалась музика; він самостійно навчився грати на скрипці, роялі, міг грати годинами. Ще однією «забавою» було заняття фотографією, причому в досить дивному варіанті — зйомках «фотографій жахів» (так існував зроблений ним знімок «голова людини на тарілці в синіх тонах»). Мріяв юнак і про польоти: намагався полетіти, прив'язував до рук віники, стрибав з даху з парасолькою, врешті-решт піднявся у повітря на маленькому аероплані.

Значна частина життя парубка виявилась пов'язаною з театром, який він любив з дитинства. Сам він міг виступати в ролі драматурга, режисера, актора. Домашній театр Бєляєвих у Смоленську користувався широкою відомістю, гастролював не тільки містом, але й поза ним. Одного разу, під час приїзду в Смоленськ столичної трупи під керівництвом Станіславського, Бєляєву вдалося замінити захворілого артиста — зіграти замість нього в декількох спектаклях. Успіх був повним, Станіславскій навіть запропонував Бєляєву залишитися в трупі, але той з невідомою причини відмовився.

В житті Бєляєва деяку роль грали містичні збіги. Один випадок виявився трагічним: якось, перебуваючи в гостях у дядька, майбутній письменник у компанії родичів, відправився покататися на човні. Не поїхав з ними тільки брат Вася. Перед тим як сісти в човен, Олександр взяв із собою шматок глини, з якого став виліплювати голову — випадкові риси виявились виключно схожими на обличчя брата, що залишився на березі, а ось вираз обличчя був якимось застиглим, неживим.

З розчарування Олександр кинув зліпок у воду, і у ту ж мить відчув неспокій. Він поспішив на берег, стверджуючи — з Васею щось трапилось. Інші повернулися разом з ним. Біля будинку засмучена тітка повідомила, що Вася потонув, причому як виявилось, трапилось це саме в ту мить, коли у воду кинули зліпок. Ця подія справила на усіх дивне і жахливе враження.

Після закінчення Демидовського ліцею, Бєляєв отримав посаду довіреного у Смоленску, і невдовзі став відомим як гарний юрист. У нього з'явились постійні клієнти. Зросли і матеріальні можливості: він зміг зняти і облаштувати гарну квартиру, придбати непогану колекцію картин, зібрати велику бібліотеку. Закінчивши кожну справу, він відправлявся подорожувати за кордон; був у Франції, Італії, відвідав Венецію.

У віці тридцяти п'яти років О.Бєляєв захворів плевритом. Лікування виявилось невдалим — розвинуся параліч ніг і туберкульоз хребта. Хвороба протікала дуже важко. Молода дружина його залишила, кажучи, що не для того вона виходила заміж, щоб доглядати за хворим чоловіком. У пошуках спеціалістів, котрі змогли б йому допомогти, О.Бєляєв з матір'ю і старою нянькою потрапив у Ялту. Там у лікарні він почав писати вірші. Поступово настало деяке поліпшення.

Щоб прожити, необхідно було працювати. Спочатку О.Бєляєв став вихователем у дитячому будинку, потім його влаштували на посаду інспектора кримінального розшуку — він організував там фотолабораторію, пізніше довелося піти у бібліотеку. Життя в Ялті було дуже важким, і О.Бєляєв за допомогою знайомих переїхав з родиною до Москви, влаштувався на працю юрист-консультантом. У вільний час він намагався займатися літературою — в результаті чого у газеті «Гудок» став друкуватися з продовженням його перше оповідання «Голова професора Доуеля»(1925).

Пізніше оповідання було прийнято в журналі «Всемирный следопыт». Публікація спричинила встановлення тісних стосунків, а потім і співпраця з журналами «Всемирный следопыт» та «Вокруг света». У Москві О.Бєляєв прожив до 1928 р.; за цей час їм були написані «Острів загиблих кораблів», «Остання людина з Атлантиди», «Людина-амфібія», «Боротьба у ефірі», опубліковано збірник оповідань. Писав автор не тільки під своїм ім'ям, а й під псевдонімами А.Ром і Арбел.

У 1928 р. О.Бєляєв з родиною переїхав до Ленінграду, і з того часу займався виключно літературою, професіонально. Таким чином з'явились «Володар світу», «Підводні землероби», «Чудове око», оповідання із серії «Винаходи професора Вагнера». Друкувались вони здебільшого у Московських видавництвах. Проте через деякий час хвороба знову дала про себе знати, і довелося переїхати з дощового Ленінграду до сонячного Києва. Умови життя у Києві виявились кращими, але для творчості виникли перешкоди — рукописи там приймали тільки українською мовою, тому доводилось їх надсилати до Москви чи Ленінграду.

1930 рік виявився для письменника дуже важким: від менінгіту померла його шестирічна донька, рахітом захворіла друга, а через декілька місяців загострилась і його особиста хвороба (спондиліт). У результаті, в 1931 р. сім'я повернулася до Ленінграду: незнання української мови зробило життя у Києві нестерпним. Постійні побутові неприємності заважали писати, та все ж О.Бєляєв створює в ці роки п'єсу «Алхіміки…», роман «Стрибок у ніщо».

Окрім побутових проблем і проблем зі здоров'ям, великі проблеми виникли і з виданням творів: редактори їх безжалісно скорочували, перероблювали. У той час у літературі особливо важливою темою вважався технічний прогрес. Через це оповідання «Зірка КЕЦ», по спогадах доньки письменника, «був настільки скорочений, що перетворився… в технічний довідник». Тільки значно пізніше вдалося відновити, а потім і збільшити попередній авторський текст.

Творчість О.Бєляєва в певній мірі нерівномірна: його ранні твори цікавіші за пізніші; етичні питання часто виявляються більш захоплюючими за найоригінальніші науково-технічні гіпотези, а романтичний пафос привабливіший за детективний сюжет. Письменника гостро цікавило питання людської психіки: функціонування мозку, його зв'язку з тілом, з життям душі, духу. Чи може мозок мислити поза тілом? Чи можлива пересадка мозку? Які наслідки може понести за собою анабіоз і його широке застосування? Чи існують межі у можливості навіювання? А у генної інженерії?

Спробі вирішити ці проблеми присвячені романи «Голова професора Доуеля», «Володар світу», «Людина, яка загубила своє обличчя», оповідання «Людина, яка не спить», «Хойті-Тойті». Своєрідним продовженням цих роздумів стали романи-гіпотези, які поміщають людину в різні середовища існування: океан («Людина-амфібія»), повітря («Аріель»). За всіма цими творами — пристрасне прагнення письменника-інваліда кинути виклик фізичній обмеженості безмежного людського духу, гімн нічим не обмеженій свободі і надія на те, що подібна свобода робить людину кращою, шляхетнішою.

«Безпідставні фантазії, відволікаючи від актуальних задач соціалістичного будівництва» піддавалися різкій критиці з боку влади, що в пізній період творчості примусило О.Бєляєва до створення творів, в яких головне — список винаходів, відкриттів, технічних досягнень і оспівування комуністичного майбутнього («Підводні землероби», «Під небом Арктики», «Чудове око» та ін.).

У художньому відношенні ці твори малоцікаві. Не випадково справжнім заповітом письменника став його останній роман у 1941 р. — «Аріель». Він перегукується з відомим романом О.Гріна "Блискучий світ ", у чомусь продовжуючи його і одночасно, спростовуючи. Герой роману наділений здатністю літати без якихось наукових пояснень цього таланту зі сторони автора. Образ Аріеля — найкраще досягнення письменника, в якому предметно реалізувалась віра автора у необмежені творчі здібності людини. В кінці життя О.Бєляєв відмовився від нав'язуваних йому технічних і соціальних проблем і в повній мірі віддався тому, що вабило його завжди: романтичному опису людини, що долає "земне тяжіння ".

Незадовго до війни письменник переніс чергову операцію, тому на пропозицію евакуюватися, коли почалась війна, він відповів відмовою. Місто Пушкіно (передмістя Ленінграду), де жив у останні роки О.Бєляєв разом з родиною був окупований. У січні 1942 р. письменник помер від голоду. Дружина і донька письменника були вивезені німцями до Польщі.

Творчість[ред.ред. код]

Олександр Бєляєв, 1915 р.

Книги Бєляєва присвячено проблемам науки і техніки майбутнього. Серед відомих творів: «Голова професора Доуеля», «Людина-амфібія», «Аріель», «Зірка КЕЦ» (КЕЦ — це ініціали Костянтина Едуардовича Ціолковського) і багато інших (всього понад 70 науково-фантастичних творів, зокрема 13 романів).

Розробляв такі жанрові різновиди фантастики, як гостросюжетний пригодницький роман («Острів Затонулих кораблів», 1927; «Людина-амфібія», 1928; «Голова професора Доуеля», 1937), соціально спрямований сатиричний памфлет з елементами гротеску («Людина, що втратила своє обличчя», «Володар світу» і «Продавець повітря», всі — 1929), робінзонада («Мертва голова», 1928), соціальна утопія («Боротьба в ефірі», 1928).Роман «Аріель» (1941) — спроба більш умовної, казкової фантастики. Автор науково — критичних статей.

Українською мовою вийшли перше і єдине за життя видання роману «Чудесне око», перше окреме видання роману «Зірка КЕЦ» (К., 1936).

Опублікував рецензію на роман В. Владка «Аргонавти Всесвіту» (1939). Написав сценарій «Коли погасне світло» (1940) для Одеської кіностудії художніх фільмів.

Твори Бєляєва українською мовою перекладали В. Козаченко, Д. Прикордонний та інші.

Українські переклади[ред.ред. код]

  • Чудесне око. — К., 1935.
  • Зірка КЕЦ. — К., 1958.
  • Голова професора Доуеля. — К., 1957.
  • Людина-амфібія. — К., 1957.
  • Небесний гість. — К., 1963.
  • Стрибок у ніщо. — К., 1969.
  • Людина, що знайшла своє обличчя. — К., 1975.
  • Мертва голова. — К., 1977.

Література[ред.ред. код]