Пугачова Алла Борисівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Алла Борисівна Пугачова
рос. Алла Борисовна Пугачёва
фотографія
Алла Пугачова у Берліні (НДР) під час виступу в концерті з нагоди відкриття Палацу республіки.
28 квітня 1976 року
Основна інформація
Дата народження 15 квітня 1949(1949-04-15) (65 років)
Місце народження Москва, РРФСР, СРСР
Роки активності 1965 — дотепер
Країна СРСР СРСРРосія Росія
Професія співачка, композитор-пісняр, піаністка, естрадний режисер-постановник, акторка, телеведуча, продюсер, підприємець, вчителька середньої школи
Освіта Середня загальна: 1964, Московська середня школа №496;
Середня спеціальна: 1969, Державне музично-педагогічне вчилище ім. М. М. Іпполітова-Іванова (за спеціальністю «Диригування хором»);
Вища: 1981, Державний інститут театрального мистецтва ім. А. В. Луначарського (за спеціальністю «Естрадна режисура»)
Співацький голос мецо-сопрано, згодом контральто
Інструменти фортепіано
Жанри поп, поп-рок, диско, прогресивна музика
Псевдоніми Борис Горбонос
Колективи Агітбригада радіостанції «Юность» (19671968),
ДВЦЕМ (1969),
ВІА «Новый электрон» (1969—1970),
Московська міська дитяча філармонія (1970—1971),
ВІА «Москвичи» (1971—1972),
Джаз-оркестр під кер. Олега Лундстрема (1972—1973),
Московська міська дитяча філармонія (1973—1974),
ВІА «Москвичи» (1974),
ВІА «Весёлые ребята» (1974—1976),
Державний естрадний оркестр Арменії під кер. Костянтина Орбеляна (1976)
Гурт «Гітарола» (1976, нетривалий час),
«Ритм» (1976-1980),
«Аракс» (1979, нетривалий час),
«Рецитал» (1980-2010)
Співпраця Олександр Зацепін, гурт «Herreys» (Швеція), Удо Лінденберг (Німеччина), Володимир Кузьмін, Сергій Челобанов, Олександр Кальянов, Аркадій Укупник, Анатолій Лопатін
Лейбл Мелодия, Amiga, Balkanton, Victor, Opus, Kansan, Supraphon, Track Music, World Record Music, Ритонис, Русский диск, студия «Союз», General Records, Sintez Records, Extraphone, Alla Pugacheva production, арт-студія «Алла» Астра, Гранд Рекордс
Нагороди
Народний артист СРСР— 1991
Народний артист Росії
Заслужений артист Росії  — 1980 Державна премія Російської Федерації- 1995
allapugacheva.pro

А́лла Бори́сівна Пугачо́ва (рос. Пугачёва Алла Борисовна * 15 квітня 1949, Москва) — відома радянська та російська співачка, композитор-пісняр, естрадний режисер, продюсер, кіноакторка та телеведуча. Народна артистка СРСР (1991), лауреат Державної премії Росії (1995).

В її репертуар входить понад 500 пісень на російській, англійській, французькій, німецькій, івриті, фінській, українській мовах, а дискографія налічує більше 100 сольних платівок, CD та DVD дисків (включаючи 17 номерних альбомів, 34 сингли і 25 «компіляцій» та збірників). Крім Росії та країн колишнього СРСР альбоми Пугачової видавалися в Японії, Кореї, Швеції, Фінляндії, Німеччині, Польщі, Чехословаччині та Болгарії. Загальна кількість дисків перевищила 250 мільйонів екземплярів.

Кар'єра Алли Пугачової ознаменована як всесоюзним, так і міжнародним успіхом на музичній сцені в країнах Європи, Азії та Північної Америки (зокрема США). Нині іменується «примадонною», «королевою естради», «головною співачкою Росії». З 1976 до початку 1990-х років за результатами опитувань всесоюзних музичних хіт-парадів незмінно визнавалася кращою співачкою року. У закордонній, в тому числі західноєвропейській та американській пресі 1970-1980 років неодноразово визнавалася зіркою № 1 радянської естради, «soviet superstar».

За визначенням багатьох сучасників, Пугачова стала першою свободною співачкою в СРСР та зробила революцію на радянській естраді періоду брежнєвського застою. Зокрема, вона відмовлялась співати офіціозні, ідеологічно „правильні“ пісні про КПРС, Леніна, революцію і батьківщину. Натомість вона співала те, що хотіла — в основному, ліричні пісні, зокрема на вірші напівзаборонених поетів: Марини Цветаєвої та Осипа Мандельштама, чого не могли собі дозволити інші радянські естрадні виконавці. Багато пісень в її репертуарі мали підтекст, направлений проти влади, наприклад «Всё могут короли», або «Делу время». За все це вона неодноразово піддавалася критиці у офіційній радянській пресі, її часто називали вульгарною співачкою. Проте в народі появу Пугачової на радянській естраді охрестили як «другий пугачовський бунт», а також склали анекдот, що Брежнєв — дрібний політичний діяч епохи Алли Пугачової.

На сьогодні співачка відійшла від активної творчої діяльності: у 2009 році оголосила про припинення гастролей, а в 2010 році дала останній сольний концерт. Одружена з Максимом Галкіним. Має доньку і трьох онуків.

Зміст

Біографія[ред.ред. код]

Батьки Алли Пугачової Зінаїда Архипівна Одегова і Борис Михайлович Пугачов познайомилися в 1946 році. Обидва були фронтовиками. У 1946 році вони одружилися, а в 1947 році у них народився первісток Геннадій. Однак дитина була хворобливою і померла через кілька місяців після народження. У 1949 році у них народилася друга дитина — донька, яку вони назвали на честь актриси МХАТу Алли Тарасової.

1949 — 1964: Дитинство[ред.ред. код]

Алла Борисівна Пугачова народилася 15 квітня 1949 року в Москві. Все дитинство Алла прожила в Москві на Селянської заставі в Зонточному провулку.

У 1954 році, будучи п'ятирічною дитиною маленька Алла вперше вийшла на сцену. Вона брала участь у великому збірному концерті в колонному залі Будинку Союзів.

У 1956 році, у віці 7 років батьки віддали доньку в музичну школу № 31 при музичному училищі ім. М. М. Іпполітова-Іванова. У тому ж році вона пішла в перший клас московської середньої школи № 496. Незважаючи на те, що Пугачова у своїх інтерв'ю неодноразово говорила, що була в школі відмінницею, в атестаті вона мала й четвірки, і навіть трійки (з географії, хімії, іноземної мови, креслення, фізичного виховання).

Пугачова зростала в дворовому післявоєнному середовищі. Як відзначають деякі біографи, це потім позначилося на її характері. Однокласники згадували, що в шкільні роки у Пугачової були проблеми з поведінкою. За норовливий характер і вміння за себе постояти у дворі та школі їй дали прізвисько Фельдфебель. У 14 років вона почала палити.

У 1964 році Пугачова закінчила музичну школу по класу фортепіано і 8 класів середньої школи і вступила до музичного училища ім. М. М. Іпполітова-Іванова. Незважаючи на те, що ще в музичній школі Пугачовій обіцяли майбутнє піаністки, вона обрала диригентсько-хорове відділення.

1965 — 1976: Від «Робота» до «Арлекіно»: Початок творчого шляху[ред.ред. код]

1965 — 1968: Навчання у музичному вчилищі. Перші записи та виступи[ред.ред. код]

В листопаді 1965 року будучи студенткою другого курсу училища Пугачова вирушила в свою першу гастрольну поїздку з Мосестрадою в складі збірної естрадної програми А. Лівшиця та А. Левенбука «Піф-Паф, або Сатиричні постріли по промахах». Виступи проходили в Кіровській, Пермськії, Свердловській, Тюменській та Омській областях. По поверненні з поїздки в грудні 1965 року для програми «Доброго ранку!» Всесоюзного радіо вона записала свою першу пісню «Робот».

На початку 1966 року на Пугачову вийшов маловідомий композитор Володимир Шаїнський. Для Всесоюзного радіо Пугачова записала його пісні «Как бы мне влюбиться», «Не спорь со мной», «Дрозды». Незабаром «Как бы мне влюбиться» і «Не спорь со мной» перемогли в конкурсі «Пісня місяця», що проводило Всесоюзне радіо.

В квітні 1967 року Пугачова познайомилася з поетом-бардом, працівником радіостанції «Юність» Борисом Вахнюком. За його запрошенням вона стала учасницею агітбригади радіостанції «Юність» і вирушила на гастролі по Тюменській області на теплоході по річках Іртишу і Обі. У складі агітбригади Пугачова виступала перед геологами, нафтовиками, геофізиками, буровиками, будівельниками та оленеводами Крайньої Півночі. Вона виконувала 3 пісні: «Король, цветочница и шут» (Володимира Шаїнського), «Просто очень люблю» (Карини Філіппової) і «Единственный вальс» (власного авторства). Після повернення із гастрольної поїздки вона взяла участь у звітному концерті агітбригади на ВДНГ, а також записала дві нові пісні на радіостанції «Юність»: «Джинн» (про геологів та природний газ) і «Не гляди назад»

9 травня 1967 року Пугачова вперше виступила на телебаченні. У прямому ефірі святкового випуску дитячої телепередачі «Будильник» вона виконала пісню «Іду з кіно» (муз. Б. Савельєва, сл. І. Кашежевой)

Восени 1967 Пугачова знову вирушила в поїздку по Заполяр'ї в складі агітбригади радіостанції «Юність». Гастролі пройшли на Ямалі і Новій Землі, в Тюмені, Салехарді, Нефтеюганську, Уренгої, Сургуті та інших містах. Також у складі бригади Пугачова виступила на Інгурської ГЕС. З невеликими перервами вона гастролювала аж до березня 1968 року.

Тривалі гастролі, а внаслідок цього, довгі відсутності в училищі негативно позначилися на навчальному процесі Пугачової. Через це в травні 1968 року її не допустили до здачі випускних держіспитів і вона не була дипломована. Рішенням керівництва училища її направили на стажування вчителькою музики і співу в московську середню школу № 621. Учителькою Пугачова пропрацювала півроку: з вересня 1968 по січень 1969 рр. Нарешті, у травні 1969 року вона склала держіспити та закінчила диригентсько-хорове відділення музичного училища за спеціальністю «Диригування хором» з присвоєнням їй кваліфікацій «Диригент хору», «Учитель співу в загальноосвітній школі», «Викладач сольфеджіо в дитячій музичній школі».

1969 — 1974: Початок професійної кар'єри[ред.ред. код]

В березні 1969 року Пугачова влаштувалася солісткою і концертмейстером в Державне училище циркового та естрадного мистецтва (ДВЦЕМ). Там вона познайомилася з цирковим артистом-клоуном Міколасом Орбакасом, її майбутнім чоловіком. Влітку 1969 року Пугачова зі студентами ДВЦЕМ, в тому числі з Орбакасом вирушила на гастролі по областям середньої смуги Росії у складі збірної естрадної програми «Бумажный кораблик».

8 жовтня 1969 року Пугачова вийшла заміж за Міколаса Орбакаса. У шлюбі з ним вона офіційно носила прізвище Орбакене, однак в концертах виступала під своїм дівочим прізвищем Пугачова.

В жовтня 1969 року Пугачова звільнилася з ДВЦЕМ і влаштувалася до Липецької філармонію солісткою ВІА «Новый электрон» під кер. Валерія Приказчикова. Крім концертів в Липецьку, Липецькії та прилеглих областях, Пугачова в складі ансамблю гастролювала по багатьох маленьких містечках, селищах і селах Крайньої Півночі в Архангельській області, республіках Комі і Карелії.

В серпні 1970 року Пугачова звільнилася з Липецької філармонії та ВІА «Новый электрон». Вона влаштувалася в Росконцерт солісткою Московської обласної філармонії, де в той час працював її чоловік Миколас Орбакас. Від філармонії разом з чоловіком Пугачова виступала в збірних концертах по Сибіру і на Далекому Сході, а в новорічні свята вони підробляли граючи новорічні ранки в дитячих садках Підмосков'я. Пугачова виступала аж до 7 місяця вагітності і лише у березні 1971 року звільнилася з філармонії і пішла в декретну відпустку.

25 травня 1971 у Пугачової і Орбакаса народилася донька Христина Едмундівна Орбакайте.

Після народження доньки Пугачова деякий час жила на батьківщині чоловіка в Литві у місті Паланга. В декретній відпустці вона пробула недовго і через 6 місяців після пологів, в листопаді 1971 року стала солісткою ВІА «Москвичи» під кер. Геннадія Пузирьова. У складі ансамблю вона виступала з солістами Юлієм (Іюліем) Слободкіним, Олегом Ухнальовим і Георгієм Маміконовим.

Однак у ВІА «Москвичи» Пугачова пропрацювала всього два місяці і в січні 1972 року, звільнившись з ансамблю, стала солісткою естрадного джазового оркестру під кер. Олега Лундстрема (Росконцерт). У складі оркестру вона виступала з солістами Дмитром Ромашковим, Майєю Розовою та Валерієм Песельніком, з якими гастролювала по багатьох містах СРСР, а 14—28 вересня 1972 пройшли її перші зарубіжні гастролі: вона взяла участь у фестивалі джазу «Jazz Jamboree» у Варшаві (Польща), а також в концертах по містах Польщі. Також при оркестрі в той час виступав Валерій Ободзинський. У 1972 році будучи на гастролях в Ленінграді Пугачова познайомилася з поетом-піснярем Іллею Рєзніком, який відразу написав для неї пісню «Посидим, поокаем». У 1973 році Пугачова взяла участь у концертній програмі оркестру «Нам 15 лет».

В травні 1973 року Пугачова покинула оркестр Лундстрема і знову стала солісткою Московської обласної філармонії, де як і раніше працював її чоловік Миколас Орбакас. Будучи солісткою філармонії Пугачова працювала в жанрі дитячих пісень, зокрема записала з Едуардом Хілем пісні до музичної аудіоказки «2×2=4».

В листопаді 1973 року Пугачова розлучилася з Міколасом Орбакасом і пішла з Московської обласної філармонії. Вона влаштувалася в Москонцерт і стала солісткою оновленого складу ВІА «Москвичи» під кер. Віталія Кретюка. У складі ансамблю вона виступала в Москві та інших містах СРСР. 14 травня 1974 в московському ДК Залізничників відбулася прем'єра концертної програми ансамблю «Ти, я и песня», режисером-постановником якої був Наум Брод, а солістами — Алла Пугачова і Юлій Слободкін. Вони співали переважно дуетом, хоча у Пугачової були і кілька сольних номерів. Аж до жовтня 1974 Пугачова і Слободкін виступали з цією програмою на концертних майданчиках Москви в першому відділенні концертів Романа Карцева та Віктора Ільченко, а також інших більш іменитих зірок.

В жовтні 1974 року Пугачова взяла участь у V Всесоюзному конкурсі артистів естради з піснями «Посидим, поокаем» і «Ермолова с Чистих прудов». За підсумками виступу Пугачової відмовилися присуджувати призове місце, проте члени жюрі Йосип Кобзон, Гелена Великанова і Костянтин Орбелян наполягали на тому, щоб молоду солістку не оминали стороною. В решті решт під їх натиском інші члени журі все ж погодилися присудити Пугачової „втішну“ третю премію, яку вона розділила разом з Шайгеном Айрумяном, Борисом Лехтлааном, Сергієм Морозом, і таким чином стала лауреатом конкурсу. Першу премію отримали Валерій Чемоданов і Ренат Ібрагімов. Під час цього конкурсу Пугачова познайомилася з людьми, що згодом зіграли важливу роль в її творчій біографії — Євгеном Гінзбургом, Раймондом Паулсом, Костянтином Орбеляном.

1975 — 1976: ВІА «Весёлые ребята» и «Арлекіно»[ред.ред. код]

Після участі в V Всесоюзному конкурсі артистів естради до Пугачової надійшла пропозиція від керівника ВІА «Весёлые ребята» Павла Слободкіна стати солісткою його ансамблю. Уже в листопаді 1974 року вона звільнилася з ВІА «Москвичи» і стала солісткою ВІА «Весёлые ребята». Оскільки Пугачова за освітою була диригентом хору і вміла добре інтонувати, то спочатку Слободкін ставив її за лаштунки на бек-вокал. Однак незабаром Слободкін став відводити Пугачовій дві пісні в першому відділенні, а потім по дві пісні в обох відділеннях (наприкінці першого і на початку другого).

На початку 1975 Пугачову оббрали представником СРСР на XI міжнародному пісенному конкурсі «Золотий Орфей» у Болгарії. Спочатку представляти СРСР повинен був Георгій Мінасян, проте він був усунений від участі через підозри в гомосексуалізмі. Костянтин Орбелян запропонував Міністерству культури кандидатуру Алли Пугачової, оскільки вона була лауреатом всесоюзного конкурсу. У результаті її кандидатура була схвалена і з березня 1975 Пугачова почала підготовку до конкурсу. Вона обрала пісню болгарського автора і виконавця Еміла Димитрова «Арлекино». Павло Слободкін зробив нове аранжування, Борис Баркас написав російський текст, а Пугачова додала сміх в кінці приспівів. В травні 1975 року вона стала „обкатувати“ пісню на концертах.

2 червня 1975 року Пугачова відправилася на «Золотий Орфей». 4 червня вона брала участь у конкурсі нових болгарських пісень з піснею «Я вновь хочу увидеть Ленинград», а 5 червня — в міжнародному конкурсі виконавців з піснями «Ті снишься мне» та «Арлекино». Виконання «Арлекино» настільки захопило болгарську публіку, що Пугачовій довелося повторити пісню «на біс». За підсумками виступу жюрі одноголосно присудило Пугачовії головний приз фестивалю — гран-прі — золоту статуетку Орфея. 4 липня 1975 фестиваль транслювало Центральне телебачення СРСР. З цього моменту Пугачова поступово почала набирати популярність у Радянському Союзі, а пісня «Арлекино» стала її візитною карткою.

Вже 20 липня 1975 року вийшов у світ перший сольний реліз Пугачової — міньйон «Арлекино», на якому вона вперше була представлена ​​як єдиний виконавець. Міньйон склали пісні, що стали популярними: «Арлекино», «Посидим, поокаем» і «Ти снишься мне». Загальний наклад платівки склав 14 мільйонів примірників.

Після «Золотого Орфея» протягом 1975 року Пугачова і ВІА «Весёлые ребята» продовжили гастролювати по СРСР. Пугачову з «Арлекино» Слободкін поставив в кінець другого відділення концерту.

На хвилі успіху Пугачової на «Золотому Орфея» протягом 1976 року її запрошували на престижні міжнародні фестивалі. У січні 1976 року вона брала участь у міжнародному музичному ярмарку MIDEM в Каннах (Франція), де їй акомпанував ВІА «Песняры». За результатами виступу Пугачову запросили на гастролі в США. В квітні 1976 року Пугачова з ВІА «Весёлые ребята» вирушила в НДР в місячний промо-тур майбутніх гастролей ансамблю. Незважаючи на присутність ансамблю, вся увага публіки приділялася фактично їй, а сам ансамбль сприймався як „доважок до Пугачової“. В ході туру вона взяла участь в безлічі збірних концертів і популярних передач на німецькому телебаченні і радіо, записала сингл «Harlekino», про неї зняли документальний фільм. У травні-червні 1976 року Пугачова з ансамблем гастролювала по містах Чехословаччини та Болгарії. У Чехословаччині Пугачова була почесною гостею міжнародного фестивалю «Братиславська ліра», а в Болгарії — почесною гостею фестивалю «Золотий Орфей». В серпні 1976 року вона дала сольний рецитал в рамках концерту зірок XVI міжнародного фестивалю пісні «Sopot-76» у Польщі. В вереснs 1976 року Пугачова з ансамблем гастролювала по містах НДР і взяла участь у Шлягер-фестивалі в Дрездені.

Наприкінці 1975 — початку 1976 рр. репертуар Пугачової значно поповнився новими піснями. З часом їй стало відводиться повністю друге відділення в концертах ВІА «Весёлые ребята» і ансамбль поступово став мало не акомпануючим колективом співачки. Це стало викликати невдоволення у багатьох музикантів, а потім і у керівника ансамблю — Павла Слободкіна. На цьому грунті між Пугачовою та Слободкіним стався конфлікт і 30 вересня 1976 вона офіційно звільнилася з ансамблю і Москонцерту.

Після виходу з ВІА «Весёлые ребята» Пугачова в жовтні 1976 року влаштувалася до Росконцерту і стала солісткою естрадно-симфонічного оркестру Вірменії під кер. Костянтина Орбеляна. У складі оркестру вона виступала в збірних концертах в московському ГЦКЗ «Росія», де виконувала 4 пісні, одна з яких — «Сто часов счастья» — була написана Орбеляном спеціально для Пугачової. Однак в оркестрі Орбеляна Пугачова пропрацювала недовго. В листопаді 1976 року Пугачова познайомилася з Олександром Стефановичем, в майбутньому — її другим чоловіком. За його порадою вже у грудні 1976 року вона покинула колектив Орбеляна, щоб почати сольну кар'єру. Вона звільнилася із Росконцерту та стала солісткою Москонцерту.

У 1976 році Пугачова вперше стала лауреатом фестивалю «Песня года». В заключному концерті «Песня-76» вона виконала пісню «Очень хорошо» (муз. А. Мажукова, сл. Д. Усманова), що стала популярною. Тоді ж, в 1976 році Пугачова вперше взяла участь у новорічній телепередачі «Голубоё огонёк», причому не тільки як виконавиця, а й як співведуча програми.

1977 — 1978: Після «Арлекіно»: Початок сольної кар'єри. Успіх[ред.ред. код]

Взимку 1977 року в Лужниках Пугачова дає звітний сольний концерт, за результатами якого вона отримує «червоний рядок» від худради Москонцерта, що дає право на сольні виступи в СРСР і за його межами. Так, в 1977 році Пугачова стає вже самостійною сольною співачкою. Крім концертів у Москві, в 1977 році Пугачова гастролює в Ташкенті, Ленінграді, Байконурі, Таллінні, Ризі, Пермі, Іркутську, Житомирі, Сочі, Кіровограді. Концерти в Таллінні приурочені до Днів літератури і мистецтв РРФСР в Естонської РСР. У травні 1977 року Пугачова бере участь у фестивалі «Міжнародна естрадна весна» в Познані (Польща).

У вересні 1977 року у виробництво запускається музичний фільм-мелодрама «Третє кохання», в якому Пугачова грає головну роль — співачку Анну Стрельцову. Згодом за порадою Пугачової назву фільму змінять на «Жінка, що співає» по головній пісні. Спеціально для зйомок в цьому фільмі модельєром В'ячеславом Зайцевим для Пугачової створено вільну сукню-балахон. Цей балахон дозволяє співачці трансформуватися в різні образи — від найкомічних до найтрагічніших, тим самим створюючи «Театр Алли Пугачової». Пугачова залишає його для своїх концертних виступів. Надалі протягом всієї творчої кар'єри подібного роду сукні будуть однією з її візитних карток, важливою деталлю її сценічного образу.

Скандал на зйомках фільму «Жінка, яка співає».

У травні 1978 року виходить у світ перший сольний студійний альбом Пугачової «Зеркало души». Реліз виданий у вигляді подвійного альбому, але згодом також поширюється і окремими платівками: «Зеркало души-1 » і «Зеркало души-2 ». Альбом складають 16 записів 1975—1977 рр. переважно композитора Олександра Зацепіна, а також три пісні композитора Алли Пугачової (під псевдонімом «Борис Горбонос») і по одній пісні Бориса Ричкова і Марка Мінкова. Наприкінці 1970-х рр. альбом стає одним з таких, що найбільш продаються в СРСР, випускається декілька експортних варіантів альбому зі списком пісень англійською, французькою, іспанською мовами. Крім того, альбом видається за кордоном у Болгарії та Чехословаччини.

Протягом 1977—1978 рр. Пугачова продовжує активно записувати пісні для теле- та кінофільмів. За два роки нею записані пісні до фільмів «Фантазії Веснухіна» (1977; Одеська кіностудія), «Кухар і співачка» (1977; Таджикфільм), «Зоряне літо» (1978; Арменфільм). У червні 1978 Пугачова бере участь у кінопробах на головну роль у сатиричній кінокомедії «Піна» , режисером якої є чоловік Пугачової Олександр Стефанович. Незважаючи на те, що худрада стверджує Пугачову на головну роль, Стефанович навмисно знімає її кандидатуру через ризик зруйнувати образ самотньої жінки з дитиною, що створювався протягом двох років в піснях і концертних програмах. Але у фільмі свого чоловіка Пугачова все ж зіграє епізодичну роль співачки на фестивалі.

У першій половині 1978 року Пугачова продовжує активно гастролювати, даючи концерти в СРСР та за його межами: в чехословацькому місті Міловіце для військових Центральної групи військ, в Києві, Одесі, Тольятті , Кизилі , Уфі , Казані , Мінську , Ростові-на-Дону і Волгодонську, Свердловську, Таллінні та інших містах Естонії, Бєлгороді, Єревані. Під час концерту в Мінську в травні 1978 року британські продюсери запрошують Пугачову виступити в спільному концерті з Карлосом Сантаной, Джоан Баез та іншими західними зірками в Ленінграді на Двірцевій площі 4 липня 1978 року. Однак цей концерт так і не відбудеться з ідеологічних причин. Влітку 1978 року Пугачова звільняється з Москонцерта, а ВІА «Ритм» — з Харківської філармонії. Створено єдиний колектив на базі Росконцерта, концертним директором Пугачової стає Євгеній Болдін.

У серпні 1978 Пугачова вирушає до польського міста Сопот для участі в міжнародному фестивалі пісні «Інтербачення-78». Вона виступає з піснями «Все можуть королі » та «Сонет Шекспіра № 90». Результатом її виступу стає перемога на фестивалі і тріумф у польської публіки. Їй присуджують гран-прі «Бурштиновий соловей» і вручають грошову премію в розмірі 20 000 злотих, яку Пугачова вирішує передати до фонду будівництва «Міжнародного центру здоров'я дітей». Після повернення з Польщі Пугачова продовжує перервані гастролі в Мінську та Єревані, а в кінці року дає концерти в Пхеньяні і Волгограді .

1979 — 1980: «Жінка, що співає»[ред.ред. код]

У січні 1979 року в московському Театрі естради Пугачова представляє прем'єру концертної програми «Жінка, що співає». До цього концерти Пугачової не мали певної назви, а в афішах писали «Співає Алла Пугачова». Хоча загальний пісенний кістяк програми був складний ще в 1978 році, в ній багато нових пісень. Крім Москви в 1979 році нову концертну програму Пугачова представляє в Челябінську , Волгограді , Ставрополі , П'ятигорську , Кисловодську , Сочі , Донецьку , Харкові, Києві, містах Підмосков'я, Ленінграді, Сімферополі, Ялті, Новосибірську, Кемерово, Костромі. З цією концертною програмою Пугачова виступає не тільки в палацах спорту і концертних залах, а й на стадіонах. Таким чином, концертна програма «Жінка, що співає» є певним промо-туром однойменного фільму.

5 березня 1979 року в прокат виходить фільм «Жінка, що співає», який знімався у 1977—1978 рр. Фільм збирає 54,9 млн глядачів, внаслідок чого в радянському кінопрокаті 1979 року посідає перше місце, а Пугачова за результатами опитування журналу «Радянський екран» стає «Кращою акторкою року». Після виходу в прокат фільм отримує безліч відгуків та рецензій в радянській кінопресі — як позитивних, так і негативних, і викликає в суспільстві бурхливу полеміку, однак не скільки навколо себе, скільки навколо співачки.

Протягом 1979 року Пугачова 3 рази відвідує НДР, де виступає у збірних концертах і популярних телепрограмах. 5 липня 1979 року в Москві вона дає спільний концерт з Джо Дассеном з нагоди відкриття олімпійської готелю «Космос». 25 серпня 1979 року Пугачова виступає в гала-концерті III міжнародного фестивалю «Інтербачення-79» у Сопоті (Польща) в якості почесної гості.

Вихід «Арлекіно та інші». Вихід «Піднімись над суєтою», «Чи то ще буде».

У першій половині 1980 року Пугачова продовжує виступи з програмою «Жінка, що співає» в Омську, Баку, Варшаві та інших містах Польщі, Ленінграді. Але через підготовку до зйомок у фільмі «Рецитал» та підготовку нової концертної програми для гостей «Олімпіади-80», Пугачова гастролює відносно мало. У травні 1980 року вона бере участь у пісенному фестивалі «Міжнародна естрадна весна» в Познані (Польща), а також в декількох збірних концертах в рамках «Днів культури СРСР у Польщі».

14 червня 1980 року Пугачова проводить свій останній виступ з ВІА «Ритм». На базі безіменного ансамблю під кер. Ю. Шахназарова, а також деяких музикантів, що прийшли з «Ритму», вона організовує групу «Рецитал». 21—25 липня 1980 року в московському Театрі естради співачка дає концерти для іноземних гостей «Олімпіади-80». Ці концерти стають першою спільною роботою Пугачової та гурту «Рецитал», який в подальшому на протязі всієї її музичної кар'єри аж до 2010 року буде її акомпануючим колективом.

У серпні 1980 року Пугачова приступає до зйомок в головній ролі в кінофільмі «Рецитал». Режисером фільму виступає чоловік співачки Олександр Стефанович. За сценарним задумом фільм є музичною драмою і розповідає про співачку, яка втрачає голос на піку своєї популярності і вимушена покинути естраду. Однак на початковому етапі зйомок у вересні 1980 року керівництво Мосфільму відсторонює Пугачову від участі в картині. Причиною цього стає скандал, влаштований Пугачової на знімальному майданчику, коли вона порвала пальто асистентці режисера. Це приводить до розриву відносин між Пугачовою та Стефановичем і подальшого розлучення. Згодом з дещо зміненим сценарієм, іншими піснями і з Софією Ротару в головній ролі фільм вийде в кінопрокат у 1982 році під назвою «Душа».

Після відсторонення Пугачової від зйомок вона найближчі півроку не гастролює в СРСР. У листопаді-грудні 1980 року відбуваються її гастролі в Чехословаччині (в рамках «Днів культури СРСР у Чехословаччині») і в містах ФРН. У Кельні Пугачова бере участь у радіоконцерти WDR в рамках міжнародного музичного фестивалю.

Підготовка до зйомок в «Рециталі» і концертів для гостей «Олімпіади-80 », внаслідок цього — нечасті гастролі і рідкісні появи Пугачової на центральному телебаченні в 1980 році, позначилися на її популярності. У 1980 році майже не лунали її нові хіти. Пісні, що лунали — «Московський романс», «Йдучи — йди» , «Коли я піду» , «Як тривожний цей шлях» не здобули великої популярності у слухачів. З цієї причини вперше за останні 4 роки Пугачова не стає лауреатом всерадянського пісенного фестивалю «Пісня-80». В цілому, 1980-й з'явився важким і переломним у творчому й особистому житті співачки роком, таким що творчо відокремлює «Пугачову 1970-х» від «Пугачової 1980-х».

1981 — 1983: Нові співпраці. «Монологи співачки»[ред.ред. код]

  • 1981 — закінчила факультет естрадної режисури Державного інституту театрального мистецтва імені А. В. Луначарського.
  • Червень 1981 — прем'єра концертної програми «Монологи співачки» (рос. «Монологи певицы»), як дипломної роботи по закінченню інституту.
  • 1983 — початок співпраці з Ігорем Ніколаєвим.

1984: «Прийшла і кажу»[ред.ред. код]

  • Червень 1984 — прем'єра концертної програми «Прийшла і кажу» (рос. «Пришла и говорю»).
  • кінець 1984 — початок 1985 — з'йомки у фільмі «Прийшла і кажу».
  • кінець 1984 — початок співпраці з Юрієм Чернавським.

1985 — 1993: «Молодіжний» період. Нові образи[ред.ред. код]

1985 — 1987: «Herreys», Володимир Кузьмін та Удо Лінденберг[ред.ред. код]

  • 11 января 1985 — присвоєно звання «Заслужений артист СРСР».
  • липень—жовтень 1985 — виступи з концертною програмою «Алла Пугачова представляє...» (рос. «Алла Пугачёва представляет...»). Спільні концерти з гуртом «Herreys» (Швеція), Удо Лінденбергом (ФРН), Діном Рідом, гуртом «Bobbysocks» (Норвегія).
  • кінець 1985 — початок співпраці з Володимиром Кузьміним.
  • вересень 1986 — концерт у Зеленому Мисі для ліквідаторів аварії на ЧАЕС.
  • серпень — «Прибалтійскій» скандал у Ленінграді. Пугачова на пів року зникла з радіо- и телеєфірів.

1988 — 1993: Сергій Челобанов, створення «Театра пісни» и «Різдвяних зустрічей»[ред.ред. код]

  • 1988 — перші гастролі у США.
  • 1988 — створила та очолила театр-студію «Театр Песни».
  • грудень 1988 — прем'єра перших «Різдвяних зустрічей» у спорткомплекі «Оліпійський» у Москві.
  • 1989—1991 — виступи на стадіонах великих міст з концертною програмою «Молоді Молодим» (рос. «Молодые молодым»). Згодом концертна програма змінила назву на «Концерти для друзів» (рос. «Концерты для друзей»)
  • 1989 — початок співпраці з Сергієм Челобановим.

1994 — 1996:[ред.ред. код]

  • 1996 — виступила режисером та постановником сольних концертів Аркадія Укупника «Музика для чоловіків» (рос. «Музыка для мужчин»).

1997 — 2000: Повернення на сцену: «Вибране» і «Да»[ред.ред. код]

  • 1997 — участь у Євробаченні.
  • 1998 — виступи з концертними програмами «Вибране» (рос. «Избранное») і «Да!» (на стадіонах)

2001 — 2006: Тур «Ми приїхали» та «Фабрика зірок»[ред.ред. код]

Алла Пугачова та президенти трьох держав — Олександр Лукашенко, Володимир Путін, та Леонід Кучма
  • З 2005 року стала організатором фестивалю «Песня года» спільно з композитором Ігорем Крутим.

2007 — 2010: «Радіо Алла» і відхід зі сцени[ред.ред. код]

  • 2007 — відкриває власну радіостанцію «Алла», на частоті 98.8 MHz в Москві.
  • 2009 — 15 квітня за ініціативою Алли Пугачової закрито єдину всеукраїнську альтернативну рок-радіостанцію «Radio One», на її хвилях розпочато мовлення радіо «Алла»[1].
  • 2009—2010 — прощальний тур «Сны о любви».
  • 22 квітня 2009 — дала концерт в Києві в рамках прощального туру «Сны о любви». На концерті були присутні прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко та посол РФ В. Чорномирдін
  • 2009 — 12 грудня організувала в Києві «Різдвяні зустрічі».

2011 — по теперішній час: Життя після шоу[ред.ред. код]

  • 2011—2012 — художній керівник щорічного Міжнародного музичного фестивалю і пісенного конкурсу виконавців «Crimea Music Fest» — що проводився у Ялті. Загальний призовий фонд конкурсу — $200 000.

Родина та особисте життя[ред.ред. код]

Предки[ред.ред. код]

Прадід з прабабусею Пугачової (Павло і Марія) проживали в Славгородському районі Могильовської області (село Узгорськ). Марія в окрузі була відомою цілителькою і ворожкою, дожила майже до 90 років і померла на ходу, похована в селі Недашево (Могильовська область); Павло помер у віці близько 40 років (похований у селі Узгорськ). У Павла та Марії було 7 дітей, один з яких Михайло — дід Пугачової по батьківській лінії, виходець з Могильовської губернії. Згодом він приїхав до Москви, де і залишився. Там у 1918 році в нього народився син Борис, батько Пугачової. У Михайла була рідна сестра Анастасія, донька якої, Валентина Петрівна Валуєва, є двоюрідною тіткою Пугачової — (72 роки на 2009 рік, у 2009 році мешкала в селі Недашево).

По материнській лінії предки Пугачової були вихідцями з Уралу.

Родичі[ред.ред. код]

  • Батько — Борис Михайлович Пугачов (191830 липня 1982), фронтовик, працював на Талдомський взуттєвій фабриці директором по збуту, грав у народному театрі. У 1963 році він був заарештований і засуджений до трьох років виправних робіт за господарські зловживання, відбув півтори роки на роботах у Долгопрудному і був звільнений «за зразкову поведінку».
  • Мати — Зінаїда Архипівна Одєгова (192222 жовтня 1986), під час війни їздила у складі фронтової концертної бригади, після війни працювала заступником начальника відділу кадрів заводу. Померла від шостого інфаркту.
  • Брат — Євген Борисович Пугачов (7 квітня 195019 лютого 2011), полковник у відставці. Помер після третього інфаркту.
    • Племінник Артем (нар. 1980).
    • Племінник Владислав (нар. 1984).

Чоловіки та діти[ред.ред. код]

Особисті якості[ред.ред. код]

Життєва позиція і світогляд[ред.ред. код]

Політичні погляди[ред.ред. код]

У молодості була членом ВЛКСМ.

У 1998 році підтримала кандидата в губернатори Красноярського краю Валерія Зубова.

З 2005 по 2007 рік входила до складу Громадської палати РФ як представник загальноросійських об'єднань і займала пост члена комісії з питань соціального розвитку. З'явилася лише не декількох засіданнях.

У вересні 2011 року вступила в партію «Правое дело» під головуванням Михайла Прохорова і 14 вересня взяла участь у її з'їзді, але після усунення його лідера наступного дня після з'їзду на зустрічі прихильників Михайла Прохорова покинула партію, звинувативши в події Владислава Суркова.

27 жовтня 2012 на позачерговому з'їзді партії «Громадянська платформа» була затверджена членом федерального цивільного комітету партії.

У березні 2014 року підписала петицію проти цькування Андрія Макаревича за його політичні погляди: підтримку України та виступи проти анексії Криму Росією[2].

Характер[ред.ред. код]

Поведінка[ред.ред. код]

Музичний смак[ред.ред. код]

Зовнішні данні[ред.ред. код]

Зовнішність та імідж[ред.ред. код]

Голосові данні[ред.ред. код]

Сприйняття та критика[ред.ред. код]

Аналіз творчості[ред.ред. код]

Критика[ред.ред. код]

Причини популярності[ред.ред. код]

Значення і внесок у сучасну музику[ред.ред. код]

Дискографія[ред.ред. код]

Номерні альбоми[ред.ред. код]

Подано оригінальні назви російською мовою.
Рік Назва Тип носія Лейбл Сингли до альбому Посилання
1 1978 Зеркало души LP Мелодия
2 1979 Арлекино и другие LP Мелодия Сто часов счастья (1977) [3]
3 1980 Поднимись над суетой LP Мелодия Вот так случилось, мама (1980) [4]
4 1980 То ли ещё будет LP Мелодия
5 1982 Как тревожен этот путь LP Мелодия [5]
6 1985 Ах, как хочется жить LP Мелодия, Балкантон
7 1985 Алла Пугачёва в Стокгольме LP Мелодия [6]
8 1986 Счастья в личной жизни! LP Мелодия
9 1987 Пришла и говорю LP Мелодия [7]
10 1990 Алла CD, LP Мелодия
11 1991 Рождественские встречи-91 LP Русский диск
12 1992 Рождественские встречи-91 LP Русский диск
13 1995 Не делайте мне больно, господа CD Союз
14 1998 Да! CD Extraphone
15 2002 Речной трамвайчик CD Арт-студія «Алла»
16 2003 Живи спокойно, страна! CD Арт-студія «Алла», Монолит Рекордс
17 2008 Приглашение на закат CD РКФ «Долги наши»

Іноземні альбоми[ред.ред. код]

Рік Назва Тип носія Країна Лейбл Синглы до альбому Примітка Посилання
1978 Огледало на душата LP Болгарія, СРСР Балкантон, Мелодия Болгарське видання альбому «Зеркало души». Тільки для Болгарії
1978 Alla Pugacheva LP Японія Victor
1980 Zrkadlo duše LP Чехосоваччина Opus Чехословацьке видання альбому «Зеркало души». Тільки для Чехословаччини
1980 Huipulla LP Фінляндія, СРСР Kansan, Мелодия Тільки для Фінляндії
1981 Tähtikesä LP Фінляндія, СРСР Kansan, Мелодия Тільки для Фінляндії
1981 Alla Pugačova LP Чехословаччина Supraphon Чехословацьке видання альбому «То ли ещё будет»
1983 Dávná piseň LP Чехословаччина Supraphon
1983 Миллион роз / 百万本のバラ LP Японія, СРСР Victor Видавався тільки в Японії
1984 Soviet Superstar. Greatest Hits 1976—1984 LP Швеція Track Music
1985 Soviet Superstar. Greatest Hits vol. 2 LP Фінляндія World Record Music
1985 Ах, как хочется жить LP Болгарія, СРСР Балкантон, Мелодия
1985 Watch Out! LP Швеція World Record Music
1987 Paromshik LP Фінляндія World Record Music
1988 Миллион роз / 百万本のバラ CD Японія, СРСР Victor Перевидання японського альбому 1983 року
1997 ALLA PUGACHEVA CD Корея Orange Popular
2000 Ałła Pugaczowa CD Польща A & A Music Ltd Польське видання альбому «Не делайте мне больно, господа»
2004 Ałła Pugaczowa CD Польща Tonpress Перевидання альбому 2000 року

Фільмографія[ред.ред. код]

У кадрі[ред.ред. код]

Жирним виділено ті фільми, в яких Пугачова грала головні ролі.

Рік Українська назва Оригінальна назва Роль
1976 кф Ансамбль невдах Ансамбль неудачников камео, виконує пісню «Арлекіно»
1978 ф Жінка, що співає Женщина, которая поёт Анна Стрєльцова
1979 ф Піна Пена співачка на фестивалі
1979 тф Бабусі надвоє сказали... Бабушки надвое сказали... камео
1983 ф Любов'ю за любов Любовью за любовь співачка, виконує пісню «Сонет Шекспіра № 40»
1985 ф Прийшла і кажу Пришла и говорю Алла Пугачова
1985 ф Сезон чудес Сезон чудес таксистка
1997 тф Старі пісні про головне 2 Старые песни о главном 2 колишня мешканка дому
1998 тф Старі пісні про головне 3 Старые песни о главном 3 молода співачка, що сподобалася Ельдару Рязанову
2001 тф Старі пісні про головне. Постскриптум Старые песни о главном. Постскриптум роль
2004 тф За двома зайцями За двумя зайцами Тоня Коровяк
2007 тф Королівство кривих дзеркал Королевство кривых зеркал Примадонна
2010 ф Лускунчик Nutcracker, The Королева щурів / Фрау Ева (дубляж)

За кадром[ред.ред. код]

Телебачення[ред.ред. код]


Нагороди та звання[ред.ред. код]

Державні нагороди та звання[ред.ред. код]

СРСР та Росія:
Білорусія:
Азербайджан:
Вірменія:

Музичні нагороди[ред.ред. код]

Рейтинги громадської думки[ред.ред. код]

У масовій культурі[ред.ред. код]

Кіновтілення[ред.ред. код]

Присвячені пісні[ред.ред. код]

Пародії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Радіо Пугачової вмостили на українські хвилі // Високий вал. — 28 квітня 2009.
  2. «Пугачова та інші діячі просять припинити цькування Макаревича через Крим». «Українська правда». 2014-03-28. Процитовано 2014-04-16. 
  3. «Арлекино и другие» (ru). Офіційний сайт Алли Пугачової. Архів оригіналу за 2012-10-23. Процитовано 2012-10-21. 
  4. «Поднимись над суетой» (ru). Офіційний сайт Алли Пугачової. Архів оригіналу за 2012-10-23. Процитовано 2012-10-21. 
  5. «Как тревожен этот путь». Офіційний сайт Алли Пугачовоїlanguage =ru. Архів оригіналу за 2012-10-23. Процитовано 2012-10-21. 
  6. «Алла Пугачева в Стокгольме» (ru). Офіційний сайт Алли Пугачової. Архів оригіналу за 2012-10-23. Процитовано 2012-10-21. 
  7. «Пришла и говорю» (ru). Офіційний сайт Алли Пугачової. Архів оригіналу за 2012-11-20. Процитовано 2012-10-23. 
  8. «Указ Президента Российской Федерации от 17.04.2014 № 251 "О награждении орденом "За заслуги перед Отечеством" IV степени Пугачевой А.Б."» (російською). pravo.gov.ru. 17 квітня 2014. Процитовано 2014-04-17. 

Бібліографія[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]