Вулиця Снопківська (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Вулиця Снопківська)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вулиця Снопківська
Львів
Початок вул. Снопківської
Початок вул. Снопківської
Місцевість Снопків
Район Галицький
Назва на честь місцевості Снопків
Колишні назви
Айзенбрюндель Ґассе, Ґібувка, Снопківська, Снопковерґассе, Снопківська
австрійського періоду (українською) Ейсенбрюнедель Ґассе
австрійського періоду (німецькою) Eisenbründel Gasse
польського періоду (польською) Gibówka, Snopkowska
Загальні відомості
Протяжність 495 м
Координати початку 49°49′42″ пн. ш. 24°02′02″ сх. д. / 49.8284083° пн. ш. 24.0340139° сх. д. / 49.8284083; 24.0340139Координати: 49°49′42″ пн. ш. 24°02′02″ сх. д. / 49.8284083° пн. ш. 24.0340139° сх. д. / 49.8284083; 24.0340139
Координати кінця 49°49′27″ пн. ш. 24°02′15″ сх. д. / 49.8242667° пн. ш. 24.0377333° сх. д. / 49.8242667; 24.0377333
Поштові індекси 79011[1]
Транспорт
Автобуси приміські: № 160[2], № 161[3], № 178[4]
Маршрутні таксі № 26[5]
Зупинки громадського транспорту «Академія Мистецтв»
Рух односторонній
Покриття асфальт, бруківка (частково)
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки № 47[6]
Навчальні заклади Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша, Львівський коледж транспортної інфраструктури
Медичні заклади медичний центр «Хірургічна клініка „Корона“», відділення КНП «4-а міська клінічна лікарня м. Львова»
Поштові відділення ВПЗ № 11 вул. І. Франка, 91/93[1]
Забудова віденська сецесія, конструктивізм, сучасна забудова 20002010-х років[7]
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
CMNS: Вулиця Снопківська у Вікісховищі

Ву́лиця Сно́пківська — вулиця у Галицькому районі міста Львова, місцевість Снопків. Прямує на південний схід — від перехрестя вулиць Волоської, Людкевича, Кубійовича та Франка до вулиці Стуса. Прилучаються вулиці Севери, Свєнціцького, Кубанська.

Історія[ред. | ред. код]

По вулиці Снопківській ще в середині XX століття протікала річка Полтва, яка утворювала на нинішній вулиці Стуса великий став (у XVIII столітті став був власністю Юзефа Камінського), завдовжки близько 100 м і завширшки близько 20 м.

Вулиця Стуса (до 1991 року — вул. Островського), до 1930-х років була частиною вулиці Снопківської.

У грудні 1963 року вулицею Снопківською пролягла траса тролейбусного маршруту № 4, кільце кінцевої зупинки було розташовано у підніжжя парку Залізна Вода. Влітку 1967 цю трасу почали використовувати для маршруту № 1, що до початку 1967 року курсував до головного залізничного вокзалу[8].

Влітку 2008 від вулиці Снопківської вулицею Стуса почали прокладати трамвайну лінію, що мала сполучити центр Львова через Снопків із Сиховом. Проклали перші 184 метри колії за безшумною технологією від палацу спорту на вул. Стуса до басейну «Динамо». Того ж 2008 року будівництво колії зупинилося через брак коштів на реконструкцію інженерних мереж та підготовку до Євро-2012. 14 липня 2014 року розпочалося будівництво колії з боку Сихова. 17 листопада 2016 року трамвай на Сихів поїхав[9].

Також вулицею Снопківською курсують автобусний маршрут № 26[5] та автобуси приміського сполучення, що сполучають Снопків з іншими районами Львова та приміськими селами Давидовим (№ 160)[2], Милятичами (№ 161)[3] та Черепиним (№ 178)[4].

Назва[ред. | ред. код]

  • до 1870 року — Айзенбрюндель Ґассе (або Залізної Води)[10], оскільки вела до парку Залізна Вода;
  • 1870—1871 роки — Гібувка, бо вела фільварку Снопків[11], власником якого на початку XIX століття був польський архітектор французького походження, інспектор міського будівництва, викладач рисунку у Львівському університеті П'єр Дені Ґібо, звідси й назва «Ґібувка»[10].
  • 1871—1943 роки — Снопківська;
  • 1943—1944 роки — Снопковерґассе;
  • 1944—1946 роки — Снопківська. В її складі була також сучасна вулиця Стуса (ділянка до початку проспекту Червоної Калини), яку у 1946 році було виділено в окрему вулицю та названо — вулиця Південна.
  • сучасна назва — вулиця Снопківська від 1946 року[12].

Забудова[ред. | ред. код]

В архітектурному ансамблі вулиці переважає віденська сецесія та конструктивізм, а також присутня сучасна забудова 20002010-х років[7]. Будівля колишньої Промислової школи (вул. Снопківська, 47) внесена до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення м. Львова[6].

З непарного боку вулиці[ред. | ред. код]

№ 1 — за польських часів за цією адресою містилася цегельня Едварда Бродзінського та фабрика кафельних п'єців на Штиллерівці Фелікса Зандлера[13]. Нині будинку з такою адресою не існує[10].

№ 5 — п'ятиповерховий житловий будинок, споруджений у 1960-х роках на місці давнішої кам'яниці, ймовірно, зруйнованої під час другої світової війни. У тій кам'яниці за польських часів містилася Перша спілка виробників машинної цегли та виробів з глини на Штиллерівці (керівник Ядвіга Зандлер)[14]. Нині у нежитловому приміщенні на першому поверсі будинку міститься крамниця автотоварів «Форавто».

№ 11 — в одному з приміщень будинку зберігається частина фонду Львівської обласної бібліотеки для дітей.

№ 35, 37 — сецесійні кам'яниці споруджені у 19061907 роках за проєктом архітектора Міхала Ковальчука[15] для Яніни Рильської-Сцібор[16]. Збереглися металеві брами з маскаронами над головними порталами будинків[15].

№ 45 — житловий чотириповерховий будинок на розі з вулицею Севери. За радянських часів на першому поверсі будинку містився овочевий магазин[10], нині — продуктова крамниця.

№ 47 — будівля колишньої Державної Промислової школи споруджена 19071910 роках за спільним проєктом архітекторів Владислава Садовського та Адольфа-Віктора Вайса. Головний портал прикрашений горельєфними скульптурами «Мистецтво» та «Праця», різця Петра Війтовича[17]. Посвята школи відбулася 7 червня 1910 року. Під час першої світової війни в цьому приміщенні перебував Шпиталь вдови імператриці Марії Федорівни. Після війни з 1919 року відновилося навчання, але вже за польськими традиціями. В залежності під потреби в кадрах перевага надавалася то художнім професіям, то технічним. Лише з 1929 року шалька терезів остаточно схилилася в бік промислової спрямованості — відтоді навчальний заклад перейменували на Державну технічну школу. Тут у міжвоєнний період готували електромеханіків, електромонтерів, машиністів паровозів, радіотелеграфістів, колійників. 1938 року тут був ще створений Державний інститут пластичних мистецтв, який проіснував до вересня 1939 року. З приходом радянської влади на базі закладу у 1940 році формується Львівське державне художньо-промислове училище, профіль якого в цілому не змінився і під час німецької окупації Львова[18].

Після створення Львівської залізниці у червні 1940 року було оголошено про створення Львівського технікуму залізничного транспорту. Під час німецької окупації навчання за робітничими і технічними спеціальностями було дозволене у Львівській Державній промисловій школі, директором якої був відомий польський інженер Клаудіуш Філасевіч. Від німецької влади він отримав дозвіл на створення середньої Технічної школи. Після повернення радянської влади до Львова у липні 1944 року розпочався наступний період історії мистецької школи. З другої половини 1940-х років приміщення фактично розділяється на два навчальних заклади. В центральній частині будівлі з колишнього залізничного училища, створеного ще у 1950-х роках спочатку виникає Технічна школа машиністів локомотивів Львівської залізниці, згодом — Львівський технікум залізничного транспорту. Бічне крило (з боку вул. Севери) будівлі від 1946 року займала Львівська дитяча художня школа, згодом — училище прикладного мистецтва, яке 1956 року отримує ім'я видатного художника Івана Труша[18].

У 2012 року технікум перейменовано у Львівський коледж транспортної інфраструктури. З 2014 року коледж стає відокремленим структурним підрозділом одного з кращих у Європі навчальних закладів у цій галузі — Дніпровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна[18]. Училище прикладного мистецтва імені Труша в роки незалежності реформували у Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша[19], нині — Львівський фаховий коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша.

23 вересня 2008 року будівля внесена до переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації[20]. Будівля також внесена до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 47-м[6].

З парного боку вулиці[ред. | ред. код]

№ 4 — триповерхова наріжна кам'яниця початку XX століття. В одному з приміщень першого поверху будинку нині міститься крамниця «Арт-Деко. Матеріали для художників».

№ 12 — двоповерховий будинок початку XX століття. На першому поверсі містяться офіс туристичної компанії «Манго-Тур» та зоомаркет «Pets life».

№ 14 — двоповерховий будинок збудований у 1925 році, відреставрований у 2012 році.

№ 16 — одноповерховий будинок збудований за проєктом Еразма Герматніка у 1891 році[21]. Над вхідним порталом зберігся майоліковий медальйон із зображенням жінки з дитиною.

№ 18 — двоповерховий офісний будинок, споруджений у 2014 році. У 2014—2017 році в будинку містився центр репродукціі «Паренс-Україна», а від 2017 року тут міститься медичний центр «Хірургічна клініка „Корона“»[22].

№ 18а — семиповерховий житловий будинок економ-класу, споруджений у 2016 році[23].

№ 22 — чотириповерхова будівля, в якій міститься відділення паліативної допомоги, ендокринологічне та стаціонарні відділення КНП «4-а міська клінічна лікарня м. Львова»[24].

№ 24 — одноповерховий будинок збудований наприкінці XIX століття. Нині тут міститься радіонуклідна лабораторія КНП «4-а міська клінічна лікарня м. Львова»[24].

№ 28 — чотириповерховий житловий будинок. У 1950-х роках на першому поверсі будинку працювала майстерня з ремонту взуття[10]. Нині тут працює крамниця «Канцтовари».

Неіснуючі адреси та будинки, приписані до інших вулиць[ред. | ред. код]

№ 36 (нині — вул. Стуса, 22) — колишня вілла львівського садівника (інспектора міських плантацій) Арнольда Рьорінга[25][26]. Нині будинку під таким номером на вулиці Снопківській не існує.

№ 53 — у цьому будинку мешкав професор, декан філософського відділення Львів­ського університету доктор Мирослав Вартенберг[27]. Нині будинку під таким номером на вулиці Снопківській не існує.

№ 59 (нині — вул. Стуса, 38) — наприкінці ХІХ століття на цьому місці розташовувалася цегельня Яна Александера Карловича. У 1911—1912 роках на місці цегельні за спільним проєктом Войцеха Дембінського та Івана Багенського збудований чотириповерховий будинок для потреб приватної жіночої Рільничої школи Яніни Терези Карлович, що діяла тут до 1939 року[28]. У 1938—1939 роках — Приватний жіночий Рільничий інститут імені Яніни Карлович. У повоєнні часи ветеринарно-зоотехнічний технікум[29] та його гуртожиток, нині тут Інститут біології тварин НААН України, який було засновано у 1960 році[30]. На фасаді будинку встановлено меморіальну таблицю на честь засновника інституту, професора Степана Ґжицького, що працював тут у 1960—1976 роках. З лівого боку до будівлі колишньої Рільничої школи була прибудована двоповерхова будівля, яка колись використовувалася як капличка[28]. Нині тут міститься ветеринарна клініка «Ветсервіс»[31]. Нині будинку під таким номером на вулиці Снопківській не існує.

№ 61 (нині — вул. Стуса, 25, 27) — двоповерхова будівля, збудована у 1894 році за проєктом архітектора Вінцентія Кузневича для Польської крайової фабрики кахлевих печей та електротехнічний заклад (фабрика Берла Нойвонера та Філіпа Вальдмана). В її стіни з червоної нетинькованої цегли вмонтовані зразки кахлів, що випускала фабрика, які одночасно були декором та рекламою продукції[28]. Від 1950-х років тут працював кахельний завод № 6, у 1990-х роках — ДП «Кахельний завод № 6 ВАТ „ЛЗУБМ“», від 2000-х років — ТзОВ ОКС «Кахель і каміни». Будівля колишньої фабрики, внесена до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 2479-м[6]. Цю ж саму адресу має двоповерховий житловий будинок, зведений на початку 1950-х років. Поряд з житловим будинком споруджені дво- та триповерхова будівлі під № 27, де нині працює «Львівська Кахлярня»[32]. Нині будинку під таким номером на вулиці Снопківській не існує.

№ 87 (нині — вул. Стуса, 57) — у ХІХ столітті тут був маєток «Бельоско»[33]. У 1889 році на цьому місці збудована цегельня Якоба Райсса, яка випускала цеглу з клеймом «Reiss Bielosko»[34]. У 1950-х роках — цегельний завод № 2, у 1995—2007 роках — ВАТ «Львівське заводоуправління будівельних матеріалів». Нині будинку під таким номером на вулиці Снопківській не існує.

№ 95 — за польських часів тут розташовувався паровий млин О. Домашевича. Нині будинку під таким номером на вулиці Снопківській не існує.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Знайти поштовий індекс. ukrposhta.ua. Укрпошта. Процитовано 19 липня 2021. 
  2. а б Приміський автобус № 160. eway.in.ua. EasyWay. Процитовано 1 квітня 2021. 
  3. а б Приміський автобус № 161. eway.in.ua. EasyWay. Процитовано 1 квітня 2021. 
  4. а б Приміський автобус № 178. eway.in.ua. EasyWay. Процитовано 1 квітня 2021. 
  5. а б Маршрутне таксі № 26. eway.in.ua. EasyWay. Процитовано 1 квітня 2021. 
  6. а б в г Список будинків — пам'яток архітектури м. Львова. pomichnyk.org. Процитовано 29 березня 2021. 
  7. а б 1243 вулиці Львова, 2009, с. 260.
  8. Юліан Дорош. Проєкт «Міський медіаархів»: Вулиця Стуса. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 29 березня 2021. 
  9. Ірина Рєвунова (19 листопада 2016). 50 років трамвая на Сихів. Півстолітня історія грандіозного будівництва у Львові. zaxid.net. Zaxid.net. Процитовано 2 квітня 2021. 
  10. а б в г д 1243 вулиці Львова, 2009, с. 259.
  11. Snopków // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1889. — Т. X. — S. 937. (пол.)
  12. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 58.
  13. Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa: rocznik 17, 1913. — S. 50, 472.
  14. Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa: rocznik 17, 1913. — S. 674.
  15. а б Галицьке передмістя, 2012, с. 276.
  16. Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa: rocznik 17, 1913. — S. 364.
  17. Архітектура Львова, 2008, с. 431—432.
  18. а б в Офіційний сайт Львівського коледжу транспортної інфраструктури. lkti.lviv.ua. Львівський коледж транспортної інфраструктури. Процитовано 29 березня 2021. 
  19. Ігор Жук. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Снопківська, 47 — Львівський коледж декоративного та ужиткового мистецтва. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 29 березня 2021. 
  20. Закон України «Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» від 23 вересня 2008 року № 574-VI. rada.gov.ua. Верховна рада України. 23 вересня 2008. Процитовано 29 березня 2021. 
  21. Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1: А—Ґ. — С. 515. — ISBN 978-966-7007-68-8.
  22. Офіційна сторінка медичний центр «Хірургічна клініка „Корона“». koronamed.com. Процитовано 6 квітня 2021. 
  23. Марія Ревер (1 березня 2019). Кайдашева сім'я зі Снопківської. nashigroshi.org. Процитовано 6 квітня 2021. 
  24. а б Комунальне некомерційне підприємство «4-а міська клінічна лікарня м. Львова». helsi.me. Helsi. Процитовано 19 квітня 2021. 
  25. Księga Adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa 1900. — Lwów: Fr. Reichman, 1900. — S. 129. (пол.)
  26. Архітектура Львова, 2008, с. 511.
  27. Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa: rocznik 17, 1913. — S. 443.
  28. а б в Галицьке передмістя, 2012, с. 283.
  29. Львов: справочник, 1949, с. 117.
  30. Офіційна сторінка інституту біології тварин НААН. inenbiol.com. Інститут біології тварин НААНУ. Процитовано 5 квітня 2021. 
  31. Ветеринарна клініка «Ветсервіс». veterynar.lviv.ua. Процитовано 29 березня 2021. 
  32. Офіційний сайт «Львівської кахлярні». oks-kamini.com.ua. Процитовано 29 березня 2021. 
  33. Кучерявий В. П. Сади і парки Львова. — Львів : Світ, 2008. — С. 133. — ISBN 978-966-603-591-5.
  34. Кирпич с клеймом «Reiss Bielosko». rrbrick.ru (рос.). Процитовано 30 березня 2021. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]