Сансін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сансін
Сансін
Класифікація струнні щипкові інструменти
Класифікація Горнбостеля-Закса хордофони
Подібні інструменти саньсянь
сямісен

Сансін (яп. 三線, «три струни») — струнний щипковий інструмент із довгим грифом і корпусом, обтягнутий зміїною шкірою. Привезений із Китаю XIV столітті та поширений на архіпелазі Рюкю.

Історія та назва[ред. | ред. код]

Виконавиця з сансіном

У XIV столітті з Китаю, імовірно з Фуцзяни, був привезений саньсянь, від якого походить сансін.[1][2] 1575 року в щоденнику японського чиновника вперше з'явилося письмове згадування сансіна як «сяхісен» (яп. しゃひせん).[2] На початку XVIII століття сансін став основним інструментом дворян, а вже в 1710 році ван Рюкю Се Екі заснував посаду придворного майстра сансінів.[3] Виконувати музику на цьому інструменті у ті часи могли тільки знатні чоловіки. У сучасній музиці, крім фолк-музика, жінки рідко на ньому грають.[4]

Через два століття перебування на островах Рюкю сансін з'явився в Японії, де перетворився на національний інструмент сямісен, замінивши біву.[5][6]

На Окінавських островах літні люди часто називають сансін словом «сямісен», а в решті Японії використовується назва «дзябісен» (яп. 蛇皮線) Також є регіональна назва енагунською — «санті», а в одній народній пісні даний інструмент названий «самісін».[2]

До XX століття музикантів, що грають на сансіні, вважали ледарями, тому що для досягнення професійного рівня витрачається багато часу, яке, на думку окінавців, продуктивніше було б витратити на роботу в полях.[7]

Зовнішній вигляд[ред. | ред. код]

Канкара-сансін

Сансін трохи коротший, ніж метрові саньсянь і сямісен. Його звичайна довжина — 75-80 см, а товщина корпусу — 8 см.[1][8][9] Нижній поріжок-струнотримач ума (яп. ) в сансіна (як і у саньсяня) стоїть на двох ніжках, на відміну від сямісена, у якого струнотримач має плоску основу.[1] Підставки під струни в сансіна немає.[9]

Гриф виготовляється з цільного шматка махагоні або чорного дерева і майже завжди покривається лаком[en].[1].[10] Корпус інструмента роблять зі шовковиці або камфори.[9] Шовкові або синтетичні струни натягуються у зворотному, порівняно зі сямісеном, порядку.[1][9] На корпус сансіна натягують імпортовану з Південно-Східної Азії шкіру пітона, але у випадку відсутності зміїної шкіри може використовуватися козяча, а також дерево, папір, синтетичні тканини і навіть парашутний шовк.[8][5][11] Після окупації Окінави США[ja] місцеві жителі стали конструювати музичні інструменти, приробляючи кабель або парашутні стропи-струни до залізних банок, отриманий інструмент отримав назву канкара-сансін (яп. カンカラ三線).[12][7]

До середини XX століття, через використання у виготовленні інструменту дорогих матеріалів (таких, як зміїна шкіра та дорогі породи дерева), дозволити могли собі лише багаті рюкюсці.[6]

Використання[ред. | ред. код]

Порівняння плектрів гітари, сансіна і амамійського сансіна/сямісена

Звук сансіна схожий на звук сямісен, але уривчастіший.[1] Сансін відіграє центральну роль у рюкюській музиці. Популярне прислів'я говорить: «Освічений китаєць вивішує в кімнаті сувій із поезією, японець — самурайський меч, а рюкюсець виставляє в токонома сансін».[2] Інструмент дав назву жанру придворної музики ута-сансін (яп. 歌三線, «пісня і сансін»), однак вокальна партія належить виконавцю, що грає на сансіні, у всіх жанрах, де він використовується.[4]

У класичному ансамблі, акомпанувальній танцювальній виставі, входило 2-3 сансіна. У XXI столітті кількість виконавців стала не обмежена, а на аматорських концертах часто збирається близько 50 виконавців.[4]

Для гри на сансіні використовується кігтьоподібний 7,5-сантиметрової довжини плектр («цуме» (яп. , «коготь»)) з бичачого або козячого рогу, який надягається на вказівний палець. Також для гри може використовуватися гітарний медіатор чи нігті.[1][9][13] На островах Амамі грають довгим тонким бамбуковим плектром, а інструмент налаштовують трохи вище.[1] Виконавець при грі проводить плектром зверху вниз на сильну долю і вгору на слабку.[14] Положення лівої руки на грифі зазвичай не змінюється, на відміну від сямісена; для гри використовується три пальці: вказівний, середній і мізинець.[14]

Для сансіна використовується власна музична нотація — кункунси (яп. 工工四, інші окінавські інструменти використовують загальнояпонську нотацію).[15][16] Налаштування здійснюється відповідно до одного з чотирьох строїв (1-й і 2-й значно поширеніші).[9][13]:

  • «основний» (яп. 本調子 хон тьо:сі) — між тонкою третьої і середньої другою струнами використовується інтервал кварта, між другою і першою — квінта;
  • «ніаге» (яп. 二揚) — квінта і кварта;
  • «ітіаге» (яп. 一揚) — мала секунда і квінта;
  • «саньяге» (яп. 三揚) — кварта і кварта.
Строї сансіна

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и Grove Instruments.
  2. а б в г Gillan, 2016, с. 31.
  3. Gillan, 2016, с. 32.
  4. а б в Kishibe, Performance and aesthetics.
  5. а б Britannica.
  6. а б Gillan, 2016, с. 33.
  7. а б Gillan, 2016, с. 34.
  8. а б Johnson, 2010, с. 17.
  9. а б в г д е Garland, 2002, с. 792.
  10. Gillan, 2016, с. 35.
  11. Gillan, 2016, с. 33, 35.
  12. Bhowmik, 2008, с. 146.
  13. а б Gillan, 2016, с. 36.
  14. а б Kishibe, Instruments.
  15. Garland, 2002, с. 793.
  16. Gillan, 2016, с. 37.

Джерела[ред. | ред. код]