Гуслє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Гуслє (рідше - гуслі, серб.-хорв. і словен.), Гусла (болг.) - народний смичковий інструмент південних слов'ян та сербів зокрема.

Вигляд[ред. | ред. код]

У гуслє - овальної або грушеподібної форми корпус, видовбаний з дерева. Відкрита його сторона затягнута шкіряною мембраною, в якій іноді вирізано кілька маленьких резонаторних отворів. У верхню частину шийки перпендикулярно вміщений довгий дерев'яний кілок, на який намотана одна або дві струни, звиті з 50-60 ниток кінського волоса. Грають цибулеподібний смичком. Струну НЕ притискають до шийки, а лише торкаються її пальцями. Гуслє традиційно супроводжували старовинні героїко-епічні, так звані юнацькі пісні в речитативному стилі. За свідченнями історичних хронік, сербські мандрівні музиканти виступали в багатьох країнах Східної Європи і користувалися великою популярністю.

Різновиди гуслярської музики варіюються відповідно до етнічної, тому що різні інструменти використовуються для супроводу гуслє. У регіонах Південно-Східної Європи існують ще й незначні відмінності вокальності. Конструкція приладу всюди однакова; лише конструкція "голови" інструмента змінюється залежно від етнічних чи національних мотивів. В Югославії інструмент дуже популярний, в Болгарії зустрічається рідко.

Походження[ред. | ред. код]

Немає досі дослідницького консенсусу про походження документа. Візантійський грецький історик 6-го століття Theophylact Simocatta (фл., 630 р.) писав про "маленькі ліри", завезені слов'янами, які населяли Балкани; деякі дослідники вважають, що це, можливо, були гуслє. Інші, такі як Ф. Сакс, вважають, що вони мабть східне походження, бо були привезені до Європи в Х столітті ісламською культурою. Арабські мандрівники доводять, що слов'яни використовували це інструмент в Х столітті. Теодозій Хіландаріан (1246-1328) писав, що Стефан Неманіч (ред. 1196-1228) часто розважав сербську знать з музикантами, що грали на барабанах та "гуслє". Надійні письмові записи про них з'являються лише в XV столітті. Подорожні мемуари XVI століття згадують цей інструмент у Боснії та Сербії. У XIX і XX століттях цей інструмент згадується вже у Чорногорії, Сербії, Боснії та Герцеговині, Хорватії, а також серед албанців.

Сербська традиція[ред. | ред. код]

Сербська гуслє має одну або дві струни і, як правило, зроблена з кленового дерева. Гусляр - це людина, що складає вірші про героїв та історичні події під супровід цього інструменту. Є історичні записи про інструмент, названий гуслє (гоусли), який грають у дворі сербського короля XIII століття Стефана Неманича, але незрозуміло, чи використовувався цей термін в його сучасному значенні, або ж він позначав деякий інший вид струнного інструменту. Польські поети XVII століття згадували про гуслє у своїх творах. У вірші, опублікованому 1612 р., Каспер Міасковський писав, що "сербська гуслє і гайдами усе заглушать" ("Serbskie skrzypki i dudy ostatek zagluszą"). У деяких старіших сербських книгах було заявлено, що сербський гуслар виступав у дворі Владіслава II в 1415 році. Найдавніший відомий сербський гусляр згадується у 1551 році угорським істориком Себастьяном Тиноді: "В Угорщині тут багато київських гравців, однак у сербському стилі ніхто краще не грає, ніж Димитрій Караман".

Гуслє відіграло важливу роль в історії сербської епічної поезії через його зв'язок з багатовіковою патріотичною усною спадщиною. Більшість творів під інструмент стосуються епохи Османської окупації та боротьби за звільнення від неї. Зусиллями етнографа Вука Стефановича Караджича, багато з цих епопей були зібрані та опубліковані в книгах у першій половині 19 ст. Сербська народна поезія отримала чудовий відгук, коли з'явилася в Європі в епоху романтизму. Ця поезія відповідала очікуванням витонченої європейської аудиторії, ставши живим підтвердженням уявлень Гердери та Грімма про усну традицію. Якоб Грімм почав вивчати сербську, щоб мати змогу читати вірші в оригіналі. Він написав короткі аналізи кожного нового твору сербських народних пісень. Завдяки Грімму, крім ініціатив добре освіченого та мудрого словенського Єрнея Копітара (цензора для слов'янських книжок, радника і захисника Караджича), сербська народна література знайшла своє місце в літературі світу.

Джерела[ред. | ред. код]