Гуслє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гуслє
Типове сербське гуслє
Типове сербське гуслє
Типове сербське гуслє
Інші назви гусла, гуслі
Класифікація струнний музичний інструмент, смичковий музичний інструмент, хордофон
Класифікація Горнбостеля-Закса 321.321-71
Подібні інструменти
CMNS: Гуслє у Вікісховищі



Гуслє (рідше - гуслі, серб.-хорв. і словен.), Гусла (болг.) - народний смичковий інструмент південних слов'ян та сербів зокрема.

Вигляд[ред. | ред. код]

У гуслє - овальної або грушеподібної форми корпус, видовбаний з дерева. Відкрита його сторона затягнута шкіряною мембраною, в якій іноді вирізано кілька маленьких резонаторних отворів. У верхню частину шийки перпендикулярно вміщений довгий дерев'яний кілок, на який намотана одна або дві струни, звиті з 50-60 ниток кінського волоса. Грають цибулеподібний смичком. Струну НЕ притискають до шийки, а лише торкаються її пальцями. Гуслє традиційно супроводжували старовинні героїко-епічні, так звані юнацькі пісні в речитативному стилі. За свідченнями історичних хронік, сербські мандрівні музиканти виступали в багатьох країнах Східної Європи і користувалися великою популярністю.

Різновиди гуслярської музики варіюються відповідно до етнічної, тому що різні інструменти використовуються для супроводу гуслє. У регіонах Південно-Східної Європи існують ще й незначні відмінності вокальності. Конструкція приладу всюди однакова; лише конструкція "голови" інструмента змінюється залежно від етнічних чи національних мотивів. В Югославії інструмент дуже популярний, в Болгарії зустрічається рідко.

Походження[ред. | ред. код]

Немає досі дослідницького консенсусу про походження документа. Візантійський грецький історик 6-го століття Феофілакт Сімокатта (бл., 630 р.) писав про "маленькі ліри", завезені слов'янами, які населяли Балкани; деякі дослідники вважають, що це, можливо, були гуслє. Інші, такі як Ф. Сакс, вважають, що вони мабть східне походження, бо були привезені до Європи в Х столітті ісламською культурою. Арабські мандрівники доводять, що слов'яни використовували це інструмент в Х столітті. Теодозій Хіландаріан (1246-1328) писав, що Стефан Неманіч (ред. 1196-1228) часто розважав сербську знать з музикантами, що грали на барабанах та "гуслє". Надійні письмові записи про них з'являються лише в XV столітті. Подорожні мемуари XVI століття згадують цей інструмент у Боснії та Сербії. У XIX і XX століттях цей інструмент згадується вже у Чорногорії, Сербії, Боснії та Герцеговині, Хорватії, а також серед албанців.

Сербська традиція[ред. | ред. код]

Сербська гуслє має одну або дві струни і, як правило, зроблена з кленового дерева. Гусляр - це людина, що складає вірші про героїв та історичні події під супровід цього інструменту. Є історичні записи про інструмент, названий гуслє (гоусли), який грають у дворі сербського короля XIII століття Стефана Неманича, але незрозуміло, чи використовувався цей термін в його сучасному значенні, або ж він позначав деякий інший вид струнного інструменту. Польські поети XVII століття згадували про гуслє у своїх творах. У вірші, опублікованому 1612 р., Каспер Міасковський писав, що "сербська гуслє і гайдами усе заглушать" ("Serbskie skrzypki i dudy ostatek zagluszą"). У деяких старіших сербських книгах було заявлено, що сербський гуслар виступав у дворі Владіслава II в 1415 році. Найдавніший відомий сербський гусляр згадується у 1551 році угорським істориком Себастьяном Тиноді: "В Угорщині тут багато київських гравців, однак у сербському стилі ніхто краще не грає, ніж Димитрій Караман".

Гуслє відіграло важливу роль в історії сербської епічної поезії через його зв'язок з багатовіковою патріотичною усною спадщиною. Більшість творів під інструмент стосуються епохи Османської окупації та боротьби за звільнення від неї. Зусиллями етнографа Вука Стефановича Караджича, багато з цих епопей були зібрані та опубліковані в книгах у першій половині 19 ст. Сербська народна поезія отримала чудовий відгук, коли з'явилася в Європі в епоху романтизму. Ця поезія відповідала очікуванням витонченої європейської аудиторії, ставши живим підтвердженням уявлень Гердери та Грімма про усну традицію. Якоб Грімм почав вивчати сербську, щоб мати змогу читати вірші в оригіналі. Він написав короткі аналізи кожного нового твору сербських народних пісень. Завдяки Грімму, крім ініціатив добре освіченого та мудрого словенського Єрнея Копітара (цензора для слов'янських книжок, радника і захисника Караджича), сербська народна література знайшла своє місце в літературі світу.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]