Нікельхарпа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нікельхарпа
Нікельхарпа Еріка Сахльстрьома
Нікельхарпа Еріка Сахльстрьома
Інші назви нікельарфа, нюкельхарпа, нікельіга
Класифікація Фрикційні, Струнні смичкові
Класифікація Горнбостеля-Закса 321.322-71
Подібні інструменти морахарпа, сільферхарпа, колісна ліра
Музиканти Byss-Calle, Eric Sahlström, August Bohlin, Ceylon Wallin, Hasse Gille

Нікельхарпа, нікельіга (нікельарфа, нюкельхарпа, швед. nyckelharpa, nyckelgiga) — шведський народний смичковий музичний інструмент, що має декілька модифікацій, оскільки розвивався більше шестиста років. Сама назва «Нікельхарпа» походить від двох слів: «nyckel» — клавіша, «harpa» — струнний інструмент, подібний до гітари або скрипки.

Історія[ред. | ред. код]

Nyckelharpan — один з традиційних інструментів Швеції. Найпершою ілюстрацією нікельхарпи вважається зображення двох музикантів, що грають на цьому інструменті, у церкві Щелюнге (Kallunge) на острові Готланд і датується приблизно 1350 роком. У двох німецьких словниках з 1529 року і 1620 року також ще згадується нікельхарпа. Інші старі зображення доступні в данському і шведському церковному мистецтві приблизно датовані 1460-1525 і 1565 роками. У Норвегії також була знайдено нікельхарпу.[1]

Морахарпа

З XVI століття про нікельхарпу вже було добре відомо на території від півночі Швеції, до Данії і південних кордонів Німеччини. У XVII і XVIII століттях інструмент також існував у Фінляндії (відома під назвою «avainviulu») і Норвегії, але зовсім зник з південної Швеції. Карл Беллман також згадує цей інструмент в Стокгольмі, в кінці 18 століття.

Шведський дослідник Олаф Рудбек (1630-1702) описує ніккельхарпу як один з тих інструментів, які були відомі ще «в давні часи»: «Наші батьки в більшості вміли грати на арфах [сутехарпах (лонгхарпах) і ніккельігах] на честь Бальдура в його храмі».[2]

Найстаршою формою нікельхарпи, як стверджують вчені, була Морахарпа, яка датується 1526 року та зберігається в музеї Мори, Швеція.[3]

Зображення ангелів у церкві Толфта, бл.1490 р.

Інструмент та звучання[ред. | ред. код]

Клавіші затискають струни на потрібній відстані, щоб задати потрібну ноту. Для видобування звуку використовують смичок. Характерні звуки нікельхарпи можна охарактеризувати як струнний резонанс. Інструмент звисає подібно гітарі, а смичок рухається вертикально плечу музиканта.[4] Нікельхарпа створена повністю з дерева та має металеві струни.

Музикант використовує короткий смичок правою рукою, затискаючи клавіші лівою.

Як і у колісної ліри, в основу нікельхарпи покладено об'єднаний в клавіатуру (швед. Lek, англ. Key box) і розташований під струнами ряд дерев'яних клавіш з виступами - тангенту (латин. Tangens - дотичний). Тангенти (швед. Löv) представляють собою кулачки спеціальної форми, які встановлені перпендикулярно клавішам і розташовуються поруч зі струнами на невеликій відстані від них. При натисканні на клавішу тангент притискається своєї загостреною кромкою до струни, і подібно ладу, вкорочує довжину її коливальної (звукової) частини, тим самим змінюючи висоту тону. Відстані між точками дотику ігрових струн з тангенту визначають лад (або звукоряд) інструменту.[5]

Дуже важливою особливістю пристрою тангентної клавіатури нікельхарпи є можливість точного настроювання тону звучання кожної ноти у всьому діапазоні інструменту. Тангенти встановлені в клавішах так, що положення їх робочих точок контакту зі струною (а в підсумку - довжина її коливається частини), може бути змінено в невеликих межах при налаштуванні інструменту і згодом зафіксовано в залежності від мензури кожної ігрової струни.[5]

Сучасна хроматична нікельхарпа має 3 ряди тангенту і, відповідно, 3 ігрові (або мелодійні) струни (a1, c1, g), одну струну (С) бурдонну (або монотонну) і 12 резонансних струн, налаштованих на ноти чистої октави (починаючи від першого ігрового, в порядку: f, a #, e, f #, c, g, d, a, d #, b, c #, g #). Резонансні струни розподілені наступним чином: 3 між першою і другою ігровими струнами, 3 між другою і третьою ігровими струнами і 6 між тертьою ігровою і бурдонною струнами.[6] Підставка під струни і пази для струн в ній зроблені так, що резонансні струни розташовуються нижче ігрових і смичок витягує звуки тільки з чотирьох струн, не зачіпаючи резонансні. Тому, при виконанні на нікельхарпі будь-якої мелодії, одна або кілька резонансних струн обов'язково дають відповідну вібрацію.[4]

Сучасність[ред. | ред. код]

У другій половині XX століття популярність інструменту в Швеції помітно збільшилася. Символічно, що найближча «родичка» хроматичної нікельхарпи - silverbasharpa (срібна арфа) і її тональний діапазон, зображені на зворотному боці шведської банкноти номіналом 50 крон, а діатонічна нікельхарпа і її тональний діапазон - на шведській поштовій марці. У цій країні регулярно проводяться фестивалі любителів гри на нікельхарпі, і інструмент по праву є одним із символів національної культурної традиції.[7]

Багато сучасних гуртів прагнуть відродити середньовічну музику своїх предків, тому використовують безліч автентичних інструментів, серед яких є і нікельхарпа. Зокрема, у своїх роботах її використовують такі виконавці[8]:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Carlquist, Gunnar, red (1937). Svensk uppslagsbok. Bd 20. Malmö: Svensk Uppslagsbok AB. sid. 366
  2. Рюдбек, Олав (1939). Atland eller Manheim. Упсала. 
  3. Märta., Ramsten,; Zornmuseet. ([2006]). Anders Zorn och musiken. Mora [Sweden]: Zornsamlingarna. ISBN 9789197432955. OCLC 137325355. 
  4. а б Никельхарпа — музыкальный инструмент — история, фото, видео | EOMI энциклопедия. eomi.ru (ru-RU). Процитовано 2018-03-21. 
  5. а б Gardarica - Инструменты. Никельхарпа. gardarica.narod.ru. Процитовано 2018-03-21. 
  6. Никельхарпа. muswiki.ru (en). Процитовано 2018-03-21. 
  7. Никельхарпа. История никельхарпы.. chorusmusic.ru. Процитовано 2018-03-21. 
  8. http://www.nyckelharpa.org/links/performers-music-groups/. www.nyckelharpa.org. Процитовано 2018-03-21.