Нікельхарпа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нікельхарпа
Нікельхарпа Еріка Сахльстрьома
Нікельхарпа Еріка Сахльстрьома
Інші назви нікельарфа, нюкельхарпа, нікельіга
Класифікація струнний музичний інструмент, смичковий музичний інструмент, Фрикційні, хордофон
Класифікація Горнбостеля-Закса 321.322-71
Подібні інструменти морахарпа, сільферхарпа, колісна ліра
Музиканти Byss-Calle, Eric Sahlström, August Bohlin, Ceylon Wallin, Hasse Gille

Нікельхарпа, нікельіга (нікельарфа, нюкельхарпа, швед. nyckelharpa, nyckelgiga) — шведський народний смичковий музичний інструмент, що має декілька модифікацій, оскільки розвивався більше шестиста років. Сама назва «Нікельхарпа» походить від двох слів: «nyckel» — клавіша, «harpa» — струнний інструмент, подібний до гітари або скрипки.

Історія[ред. | ред. код]

Nyckelharpan — один з традиційних інструментів Швеції. Найпершою ілюстрацією нікельхарпи вважається зображення двох музикантів, що грають на цьому інструменті, у церкві Щелюнге (Kallunge) на острові Готланд і датується приблизно 1350 роком. У двох німецьких словниках з 1529 року і 1620 року також ще згадується нікельхарпа. Інші старі зображення доступні в данському і шведському церковному мистецтві приблизно датовані 1460-1525 і 1565 роками. У Норвегії також була знайдено нікельхарпу.[1]

Морахарпа

З XVI століття про нікельхарпу вже було добре відомо на території від півночі Швеції, до Данії і південних кордонів Німеччини. У XVII і XVIII століттях інструмент також існував у Фінляндії (відома під назвою «avainviulu») і Норвегії, але зовсім зник з південної Швеції. Карл Беллман також згадує цей інструмент в Стокгольмі, наприкінці 18 століття.

Шведський дослідник Олаф Рудбек (1630-1702) описує ніккельхарпу як один з тих інструментів, які були відомі ще «в давні часи»: «Наші батьки в більшості вміли грати на арфах [сутехарпах (лонгхарпах) і ніккельігах] на честь Бальдура в його храмі».[2]

Найстаршою формою нікельхарпи, як стверджують вчені, була Морахарпа, яка датується 1526 року та зберігається в музеї Мори, Швеція.[3]

Зображення ангелів у церкві Толфта, бл.1490 р.

Інструмент та звучання[ред. | ред. код]

Клавіші затискають струни на потрібній відстані, щоб задати потрібну ноту. Для видобування звуку використовують смичок. Характерні звуки нікельхарпи можна охарактеризувати як струнний резонанс. Інструмент звисає подібно гітарі, а смичок рухається вертикально плечу музиканта.[4] Нікельхарпа створена повністю з дерева та має металеві струни.

Музикант використовує короткий смичок правою рукою, затискаючи клавіші лівою.

Як і у колісної ліри, в основу нікельхарпи покладено об'єднаний в клавіатуру (швед. Lek, англ. Key box) і розташований під струнами ряд дерев'яних клавіш з виступами — тангенту (латин. Tangens — дотичний). Тангенти (швед. Löv) представляють собою кулачки спеціальної форми, які встановлені перпендикулярно клавішам і розташовуються поруч зі струнами на невеликій відстані від них. При натисканні на клавішу тангент притискається своєї загостреною кромкою до струни, і подібно ладу, вкорочує довжину її коливальної (звукової) частини, тим самим змінюючи висоту тону. Відстані між точками дотику ігрових струн з тангенту визначають лад (або звукоряд) інструменту.[5]

Дуже важливою особливістю пристрою тангентної клавіатури нікельхарпи є можливість точного настроювання тону звучання кожної ноти у всьому діапазоні інструменту. Тангенти встановлені в клавішах так, що положення їх робочих точок контакту зі струною (а в підсумку — довжина її коливається частини), може бути змінено в невеликих межах при налаштуванні інструменту і згодом зафіксовано в залежності від мензури кожної ігрової струни.[5]

Сучасна хроматична нікельхарпа має 3 ряди тангенту і, відповідно, 3 ігрові (або мелодійні) струни (a1, c1, g), одну струну (С) бурдонну (або монотонну) і 12 резонансних струн, налаштованих на ноти чистої октави (починаючи від першого ігрового, в порядку: f, a #, e, f #, c, g, d, a, d #, b, c #, g #). Резонансні струни розподілені наступним чином: 3 між першою і другою ігровими струнами, 3 між другою і третьою ігровими струнами і 6 між тертьою ігровою і бурдонною струнами.[6] Підставка під струни і пази для струн в ній зроблені так, що резонансні струни розташовуються нижче ігрових і смичок витягує звуки тільки з чотирьох струн, не зачіпаючи резонансні. Тому, при виконанні на нікельхарпі будь-якої мелодії, одна або кілька резонансних струн обов'язково дають відповідну вібрацію.[4]

Сучасність[ред. | ред. код]

У другій половині XX століття популярність інструменту в Швеції помітно збільшилася. Символічно, що найближча «родичка» хроматичної нікельхарпи — silverbasharpa (срібна арфа) і її тональний діапазон, зображені на зворотному боці шведської банкноти номіналом 50 крон, а діатонічна нікельхарпа і її тональний діапазон — на шведській поштовій марці. У цій країні регулярно проводяться фестивалі любителів гри на нікельхарпі, і інструмент по праву є одним із символів національної культурної традиції.[7]

Багато сучасних гуртів прагнуть відродити середньовічну музику своїх предків, тому використовують безліч автентичних інструментів, серед яких є і нікельхарпа. Зокрема, у своїх роботах її використовують такі виконавці[8]:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Carlquist, Gunnar, red (1937). Svensk uppslagsbok. Bd 20. Malmö: Svensk Uppslagsbok AB. sid. 366
  2. Рюдбек, Олав (1939). Atland eller Manheim. Упсала. 
  3. Märta., Ramsten,; Zornmuseet. ([2006]). Anders Zorn och musiken. Mora [Sweden]: Zornsamlingarna. ISBN 9789197432955. OCLC 137325355. 
  4. а б Никельхарпа — музыкальный инструмент — история, фото, видео | EOMI энциклопедия. eomi.ru (ru-RU). Архів оригіналу за 6 червня 2017. Процитовано 21 березня 2018. 
  5. а б Gardarica - Инструменты. Никельхарпа. gardarica.narod.ru. Архів оригіналу за 30 березня 2018. Процитовано 21 березня 2018. 
  6. Никельхарпа. muswiki.ru (англ.). Архів оригіналу за 12 лютого 2018. Процитовано 21 березня 2018. 
  7. Никельхарпа. История никельхарпы.. chorusmusic.ru. Архів оригіналу за 4 березня 2018. Процитовано 21 березня 2018. 
  8. http://www.nyckelharpa.org/links/performers-music-groups/. www.nyckelharpa.org. Архів оригіналу за 26 травня 2018. Процитовано 21 березня 2018.