Каннель (музичний інструмент)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Каннель
Каннель
Класифікація струнний щипковий музичний інструмент
Подібні інструменти кантеле, коклес, канклес, гуслі

Каннель[1] (ест. kannel) — естонський струнний щипковий музичний інструмент, зазвичай 60-90 см завдовжки, 17-33 см завширшки; кількість струн варіюється, зустрічаються інструменти з 5-10, 14, 21, 30, 33, 46 і 50 струнами[1][2][3].

Історія[ред. | ред. код]

Бог Ванемуйне, грає на каннеле

За легендою, перший каннель вирізали з берези, що росла на могилі вбитої дівчини; декою стали кістки великого лосося, а для струн взяли дівоче волосся[3]. У реальності корпус зазвичай робили з ялини, струни ранніх каннелей виготовляли з кінського волоса і кишок, пізніше — з металу[3]. Корпус каннеля вирізали з деревини листопадних дерев, а деку — з ялини. У народності сету каннель вважався божественним даром, тому гра на ньому не була заборонена навіть у Великий піст[4].

Має значну схожість з латиським коклесом, литовським канклесом, карело-фінською кантеле, водським каннилем (водськ. kannõl)[3], лівською кандлою (лів.kāndla)[3] та російськими крилоподібними гуслями[5].

Найстарші збережені каннелі зберігаються в Музеї театру і музики у Таллінні. Вони датовані кінцем XVIII — початком XIX століття[3]. Перша письмова згадка близькоспорідненого каннелю фінської кантеле була у 1835 році в Калевалі[6]. Старовинні каннелі мали трапецієподібний довблений крилоподібний корпус з 5-7 струнами, накритий декою з одним або декількома отворами; металевий струнотримач перебував на вузькому кінці деки, а кілочки — на широкому (така конструкція найдовше збереглася у сету і на островах)[3][5][7]. На п'ятиструнному каннелі акомпанували виконання найстаріших віршованих творів — регівярсів[6]. Починаючи з XIX століття кількість струн збільшувалася.

Кількість струн і техніка гри[ред. | ред. код]

Сучасний каннель

Найдавніші естонські мелодії написані в одному з трьох трьохступеневих звукорядів: мі-фа-соль, до-ре-мі і ре-мі-фа; п'ятиструнний каннель дозволяв виконувати всі[3]. Надалі, з розширенням діапазону мелодій, були додані шоста і сьома струни. У XIX столітті число струн сильно збільшилося: крім як мінімум 15 мелодійних з'явилися три басові, які настроювали у тоніку, домінанту і субдомінанту до діатонічного звукоряду; а у XX столітті до них додалися додаткові акомпануючі струни, розташовані вище мелодичних[7][3]. Після збільшення кількості струн до сучасних 20-30, настроювання інструмента продовжує бути діатонічним у більшості зразків[6]. Іноді зустрічаються інструменти з подвійними і потрійними струнами[1].

Технік гри на сучасному каннеле дві: заглушення непотрібних струн однією рукою (зазвичай лівою) і гра іншою, а також гра, що нагадує арфову, при якій одна рука грає мелодію на верхніх струнах, а друга — акомпанемент на нижніх[5][7]. Каннель, на якому грають акордами, «акордканнель» (ест. akordkannel), з'явився в південній Естонії в ансамблях народної музики на початку XX століття[5]. Пізніше був створений хроматичний каннель[5]. У регіональній народній музиці використовується безліч різновидів каннеля і нестандартних технік гри[6].

Нотація[ред. | ред. код]

До 1930 року нотація для каннеля відсутня, першу систему запису музики для цього інструменту під назвою «ванемуйзе каннель» (ест. vanemuise kannel) запропонував Авелініус Тиніссон. Ця система полягає в нанесенні на папір точок, що позначають струну, яку потрібно защепити, а при необхідності видобути звук з послідовно розташованих струн, між крайніми точками малюють лінію. Готовий запис підкладають прямо під струни[3].

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]