Булаховський Леонід Арсенійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Леонід Арсенійович Булаховський
Bulakhovskyj L.jpg
Народився 2 (14) квітня 1888(1888-04-14)
Харків, Харківська губернія, Російська імперія
Помер 4 квітня 1961(1961-04-04) (72 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Країна Flag of Ukrainian SSR (1919-1929).svg Українська СРР →
СРСР СРСР
Підданство Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперія (до 1917)
Діяльність мовознавець, філолог
Alma mater Харківський університет
Галузь мовознавство
Заклад ХНУ імені В. Н. Каразіна і Харківський університет[d]
Звання професор
Ступінь доктор філологічних наук
Відомі учні Ю. В. Шевельов, А. П. Непокупний, І. К. Білодід, О. С. Мельничук
Членство НАН України і Академія наук СРСР
Нагороди
Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора
Ленінська премія

CMNS: Булаховський Леонід Арсенійович у Вікісховищі
Надгробок
Меморіальна дошка

Булахо́вський Леоні́д Арсе́нійович (2 [14] квітня 1888(18880414), Харків, Харківська губернія, Російська імперія — 4 квітня 1961, Київ, Українська РСР, СРСР) — український мовознавець, член-кореспондент АН СРСР1946), академік АН УРСР1939), заслужений діяч науки УРСР1941). Член Харківського історико-філологічного товариства. Автор праць із загального, українського і російського мовознавства, славістики, методики викладання мови тощо.[1][2]

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в Харкові (нині — Харківська область, Україна) у родині майстра-механіка. Закінчивши гімназію, вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету, який закінчив 1910 року з дипломом I ступеня та золотою медаллю. Залишився в університеті для здобуття професорського звання.

Працював на робітничому факультеті Харківського університету, в Інституті мовознавства АН УРСР. Автор близько 350 наукових праць з різних питань сучасної української мови, її історії, зі славістики, загального мовознавства, методики викладання. Серед методичних праць: «Кілька уваг до програми рідної мови…» (1927), «Методичні уваги до вчителя», «Методика мови і літератури» (1930), «Підручники з української мови для середньої школи» (1952) тощо, у яких описано питання підготовки вчителя української мови. У червні 1945 Інститут мистецтвознавства АН УРСР під керівництвом дійсного члена АН УРСР Л. Булаховського опрацював видання «Українського правопису».

У 1927 році Леонід Булаховський разом із О. Білецьким, О. Парадизьким і М. Сулимою видали підручник для старшого концентру трудових шкіл. Це був своєрідний додаток до підручника «Українська мова». У ньому було 4 статті Булаховського: «Граматика в новій школі», присвячена проблемам і методам вивчення мови, «Порівняльне вивчення української й руської мов», де йдеться про одночасне навчання близькоспоріднених мов. Наступні дві статті присвячені роботі над виразністю та образотворчими засобами мови, а також над технікою усної і писемної мови. Кожен із випусків цього підручника (5—7-й роки навчання), крім граматики, містив розділи «Формальний аналіз літератури» та «Розвиток усної і писемної мови». Окрім практичного матеріалу, підручник висвітлював деякі питання мовознавства, а також містив історичні довідки.

Булаховський усупереч формально-граматичному напряму обґрунтував положення про єдність граматики з орфографією та стилістикою. Багато працював над загальними і конкретними проблемами методики викладання української мови. Науково-дослідницьку діяльність поєднував із практичною в середній та вищій школах, брав участь у підготовці вчительських кадрів, виступав із критичними оглядами методичної літератури.

У дослідженнях, присвячених мові Тараса Шевченка, висвітлив три основні питання: значення творчості великого поета в становленні нової української літературної мови, деякі засоби поетики Шевченка і характеристика мови його поем, написаних російською мовою.

З початком німецько-радянської війни, в липні 1941 року Леоніда Булаховського було евакуйовано з майже 400-ми академіками, членами-кореспондентами та іншими науковими працівниками Академії наук УРСР до Уфи, столиці Башкирії[3].

Помер 4 квітня 1961 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 42) у Києві. Автор пам'ятника — скульптор Еліус Фрідман[4].

Премії, нагороди[ред. | ред. код]

Лауреат Ленінської премії (1959). Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, медалями.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

На честь академіка Леоніда Булаховського в 1965 році названо вулицю в мікрорайоні Новобіличі міста Києва[5].

На фасаді будинку № 9 по вулиці Михайла Коцюбинського в Києві, де він проживав у 19441961 роках, 18 вересня 1971 року встановлено меморіальну дошку (бронза; барельєф; скульптор Ю. К. Скоблікова, архітектор А. Д. Іванова)[6].

Родина[ред. | ред. код]

  • Дочка — Юлія Леонідівна (нар. 1930) — доктор філологічних наук, професор, академік Академії наук вищої освіти України; провідний науковий співробітник-консультант Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України.
  • Дружина — Тетяна Данилівна Булаховська-Іванова (1904—1989) — походила з інтелігентської родини заслуженого лікаря України Данила Михайловича Іванова. Здобувши дві освіти — філологічну та музичну (закінчила Харківський університет та Харківську консерваторію), вона працювала до війни професійною співачкою (контральто), а потім, захистивши кандидатську дисертацію як французький філолог, займалась науковою діяльністю.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Булаховський Леонід Арсенійович | Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 2020-12-08. 
  2. БУЛАХОВСКИЙ • Большая российская энциклопедия - электронная версия. bigenc.ru. Процитовано 2020-12-08. 
  3. Булаховська Ю. Л. Уфимські спогади // Мовознавство. — 2010. — № 4–5. — С. 47–55.
  4. Жадько В. О. Український Некрополь. — К., 2005. — С. 132. — IBSN 966-8567-01-3.
  5. Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  6. Интересный Киев[недоступне посилання з червня 2019](рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Шевченківський словник : у 2 т. / Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1978.
  • Кочан І., Захлюпана Н. Українські лінгводидакти крізь призму часу: Словник-довідник. — Львів: ПАІС, 2009. — С. 15–16