Гардингфеля
 | |
| Інші назви | гардингфеля, норвезька скрипка, гардинґфеля, гардинґфель |
|---|---|
| Класифікація | Смичкові інструменти |
| Класифікація Горнбостеля-Закса | 321.322-71 |
| Подібні інструменти | скрипка, альт (музичний інструмент) |
 Гардингфеля у Вікісховищі | |
Гардингфеля, також норвезька скрипка (норв. Hardingfele, Hardingfela, англ. Hardanger fiddle) – традиційний народний струнно-смичковий інструмент у Норвегії. На гардингфелі найчастіше виконуються народні танцювальні мелодії.[1][2]
Конструкція та дизайн
Гардингфеля відрізняється від класичної скрипки меншим розміром, має опукліші деки, коротшу шийку, іншу будову еф та широкий гриф. Має 4 ігрові струни та 4 (іноді 5) резонансні струни.[2]. Останні розташовані під грифом та не затискаються людиною, під час гри створюють ефект бурдону (відгомону). За конструкцією гардингфеля схожа на віолу д'амур.[1]
Стрій інструмента залежить од ладу музики, що виконується. У Норвегії нараховується близько 40 різних способів настроювання гардингфелі, що залежать од характеру музики й місцевих особливостей різних районів країни. Найчастіше можна зустріти стрій:
- надгрифові струни (від найнижчої) — ля малої октави, ре 1 октави, ля першої октави та мі 2 октави (тобто налаштування верхніх трьох струн відповідає строю традиційної сучасної скрипки);
- підгрифові струни (від найнижчої) — сі малої октави, до-дієз або ре, мі, фа-дієз та ля першої октави. В інструментах, де відгомінних струн передбачено не п'ять, а чотири прибирається нижня струна (сі малої октави).[1]
Норвезьку скрипку легко впізнати за багатим декором: у багатьох зразках голівка скрипки зроблена у формі голови людини або тварини (часто лева чи дракона), гриф та підгрифок інкрустовані перламутром, корпус інструменту прикрашений рослинним візерунком, виконаним чорним чорнилом.[1]
Традиційно гардингфелі виготовлялися цілком із натуральної деревини, найчастіше — з ялини, клену, чорної вільхи.
Історія
Найстарішим із збережених зразків інструменту вважається гардингфеля з підписом майстра У. Ю. Яастада й датуванням 1651 року, яка нині зберігається в Бергенському музеї. Достовірність дати та маркування неодноразово ставала об'єктом дискусій та суперечок. Із впевненістю можна казати, що перша скрипка гардингфеля була виготовлена в районі Гарданнірь, і вже в 18 столітті цей музичний інструмент з'явився на інших територіях Норвегії.[3][1]
Мелодії для гардингфелі називаються шльоттами. Найвідоміший норвезький композитор Едвард Ґріґ адаптував чимало таких народних танцювальних мелодій гардингфелі, протягом 1888-1092 рр. співпрацював із музикантами Кнутом Дейлом та Юханом Гальворсеном із метою збереження фольклорної норвезької музики.[4]
Шльотти активно досліджувалися й у ХХ сторіччі, яке в цілому ознаменувалося зростанням інтересу до народних музичних традицій серед музикантів і композиторів. У 1954 році був створений комітет для редагування й видання серії зібрання норвезьких пісень для гардингфелі "Hardingfeleverket", який очолював відомий норвезький композитор і музичний теоретик Ейвінд Ґровен[en].[5]
Американська Асоціація Гардингфелі
Починаючи з 1850 року, норвежці в величезній кількості почали емігрувати до Північної Америки. Серед мігрантів були й найвіртуозніші виконавці на гардингфелі, котрі не полишали своєї музичної діяльності і в Америці. В 1914 році була сформована Асоціація Гравців на Гардингфелі (Hardanger Violinist Forbundet of America), до складу якої входило приблизно 150 людей. Але діти мігрантів рідко вчилися грати на норвезькій скрипці, і на початку Другої світової війни Асоціація була розформована. До 1970 року число виконавців на гардингфелі в Північній Америці скоротилося до 20. Проте початок 80-х років в Америці ознаменувався відродженням інтересу до цього інструмента, як серед американців норвезького походження, так і серед представників іншого культурного спадку.
В 1983 році було засновано нову Американську Асоціацію Гардигфелі (HFAA), і протягом першого року існування в організації було зареєстровано 162 членів із США, Канади та Норвегії. Вчити членів Асоціації грі на гардингфелі до США приїжджали норвезькі музиканти Арне Рьойн і Відар Ланде.[6]
Американська Асоціація Гардингфелі є неприбутковою організацією, зареєстрованою в штаті Міннесота, і, як зазначають організатори, її метою є "надихання, зміцнення та активізація спільноти поціновувачів гардингфелі в Північній Америці".[7]. Посаду Президента Асоціації обіймає Лоретта Келлі[en], одна з найвідоміших виконавиць на цьому інструменті в Америці. За ініціативи Асоціації Гардингфелі в США відбуваються майстер-класи з гри на гардингфелі та уроки норвезьких народних танців, створюються стипендіальні освітні програми для охочих навчатися та ін.[7]
Гардингфеля в сучасній музиці
.jpg)
Музична традиція гардингфелі характеризується багатою історією, яка продовжується до сьогодення. В ХХІ сторіччі на норвезький музичній сцені з’явилося чимало професійних виконавців на цьому інструменті. Серед них: Нільс Оклянд[en], Оля Ґрігамарь[nn], Сіґбйорн Барнгофт Оса[en], Лоретта Келлі[en], Одд Баккерюд[en], Кнют Бювен[en], Відар Ундешеф[nn], Аннбйорґ Лієн[en], Гаук Бювен[en], Ян Байтогевен Ґранлі[no], Каоівін У Раґгаллай[en], Торшель Брюлянд Ляволл[8], Кеннет де Ґала [9], Джеммі Льодберґ[10], Йорюн Маріє Квенберґ[en] та ін.
Починаючи з кінця ХХ сторіччя гардингфеля перестає бути винятково сольним інструментом, вона все частіше знаходить ужиток у колективах різних складів. Наприклад, цей інструмент використовують такі сучасні гурти, як Valkyrien Allstars та Majorstuen. Партії гардигфелі є й у творах сучасних композиторів (напр., у 1997 році австралійська класична композиторка Лайза Лім у своєму творі виділила норвезької скрипки окрему сольну партію.[11]
Гардингфеля в Україні
Скандинавська музична культура в Україні має місце. В Києві та інших великих містах України час од часу проводяться вечори норвезької музики. Наприклад, у Києві в 2002 році відбувся спільний концерт симфонічного оркестру Національної філармонії України (під орудою заслуженого діяча мистецтв Ігоря Палкіна) з професійними виконавцями-гардингфелістами — сестрами Ельдбйорґ[en] та Рангільд Гемсінґ[en] із Норвегії.[12]
Цитати
|
Гардингфеля асоціюється з найавтентичнішим норвезьким музичним спадком.<...> Цей інструмент вирізняється особливо щільним і чітким звуком завдяки дюжині можливостей скордатури. Техніка гри на гардінгфелі характеризується низкою унікальних метричних і ритмічних формул, які рідко використовуються в грі на інших інструментах. | 
|
— Рейдар Севаг, музикознавець, історик., [13]. | ||
Примітки і джерела
- ↑ а б в г д Golber, David (1993). What You Should Know About the Hardanger Fiddle (англ.) (вид. Number 36). American Lutherie.
- ↑ а б Музыкальный энциклопедический словарь / Гл. ред. Г. В. Келдыш. — М.: Советская энциклопедия, 1990. — C. 596 — ISBN 5-85270-033-9.
- ↑ [1] Hardanger fiddle. — Instruments. — Dictionary. Folkorg.no.
- ↑ [2] Chris Boyes. Slåtter (Norwegian Peasant Dances) for piano, Op. 72 by Edvard Grieg (англ.). AllMusic.com.
- ↑ Eivind Grovens's Life and Work. orgelhuset.org (англ.) . Процитовано 25.03.2021.
- ↑ Our History. The Hardanger fiddle emigrates... Hardanger Fiddle Association of America (англ.) . Процитовано 25.03.2021.
- ↑ а б Hardanger Fiddle Association of America. hfaa.org (англ.) . Процитовано 25.03.2021.
- ↑ Torkjel Bruland Lavoll (concert). Folkelarm 2021. Процитовано 25.03.2021.
- ↑ 2009 Hardanger Fiddle Music and Dance Workshop (англ.) . 07.07.2009. Процитовано 25.03.2021.
- ↑ Jamie Lodberg. https://www.setesdalswiki.no/ (норв.) . Процитовано 25.03.2021.
- ↑ Lim, Liza (1998). Philtre : for solo retuned violin or hardanger fiddle. TROVE (англ.) . Процитовано 25.03.2021.
- ↑ Жлуктенко, Варвара (2002). Норвезька скрипка та її сестри (укр.) (вид. № 229). Газета "День".
- ↑ [3][недоступне посилання з липня 2019] Reidar Sevåg. Love and Affection. Acts of international meetings around the instruments sympathetic strings. Limoges, November 1992. Архів оригіналу за 1 квітня 2018. Процитовано 30 березня 2018.