Евіка Сіліня
| Евіка Сіліня | |
|---|---|
| латис. Evika Siliņa | |
.jpg) | |
| Прем'єр-міністр Латвії | |
Нині на посаді | |
| На посаді з | 15 вересня 2023 |
| Президент | Едгарс Рінкевичс |
| Попередник | Кріш'яніс Каріньш |
| Міністр з питань добробуту Латвії | |
| 14 грудня 2022 — 15 вересня 2023 | |
| Прем'єр-міністр | Кріш'яніс Каріньш |
| Попередник | Гатіс Еглітіс |
| Наступник | Ульдіс Аугуліс |
| Депутат Сейму Латвії | |
| 1 листопада — 14 грудня 2022 | |
| Народилася | 3 серпня 1975[1] (49 років) Рига, Латвійська Радянська Соціалістична Республіка, СРСР[1] |
| Відома як | політична діячка, юристка |
| Країна | Латвія |
| Alma mater | Латвійський університет |
| Політична партія | Єдність, Reform Partyd і Нова єдність |
| Нагороди |  |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Евіка Сіліня (латис. Evika Siliņa; нар. 3 серпня 1975, Рига, Латвійська РСР) — латвійська юристка та політикиня. Прем'єр-міністерка Латвії з вересня 2023 року. Раніше обіймала посаду міністра добробуту в другому уряді Кріш'яніса Каріньша.
Народилася 3 серпня 1975 року в Ризі. Протягом 1993–1997 років навчалась у Латвійському університеті, здобувши ступінь бакалавра права та кваліфікацію юриста, а також у Ризькій юридичній вищій школі, здобувши ступінь магістра соціальних наук у галузі права, міжнародного права та європейського права[2].
З 2003 по 2012 рік Сіліня працювала як приватна юристка, спеціалізуючись на міжнародному та національному господарському праві. У цей період також займалася юридичним обслуговуванням публічних компаній у сфері електронних комунікацій (телекомунікації, Інтернет), а також створенням та консультуванням неурядових організацій. Була індивідуально практикуючою адвокаткою присяги, а також є засновницею видавництва Tēva mantojums.
З 2017 року публікує статті в журналі Imperfekt.
Балотувалася до Сейму Латвії у 2011, 2014 і 2018 роках, але не була обрана. З листопада 2011 року по 12 квітня 2012 займала посаду позаштатної юрисконсультантки міністра внутрішніх справ Латвії Ріхарда Козловскіса, а з квітня 2012 року по січень 2013 року – посаду юрисконсультантки міністра внутрішніх справ.
З січня 2013 року по 23 січня 2019 року Сіліня займала посаду парламентської секретарки у Міністерстві внутрішніх справ. На цій посаді Евіка отримала високу оцінку за свою відкритість до журналістів, наприклад, у роз'ясненні позиції Міністерства внутрішніх справ з різних питань, а також за свою роботу в боротьбі з синтетичними канабіноїдами та їх обігом у Латвії[3][4].
23 січня 2019 року, коли Сейм Латвії 13-го скликання затвердив Кабінет міністрів на чолі з прем'єр-міністром Кріш'янісом Карінісом, Сіліня отримала посаду парламентської секретарки прем'єр-міністра.
Вона також працювала над законодавством у сферах злочинів проти держави та тероризму, цивільного захисту та кризового контролю, правил для шукачів притулку, імміграційної політики тощо[5]. Вона також працювала над питаннями безпеки дітей, зокрема над проблемою висадки дітей з громадського транспорту[6]. Сіліня зробила значний внесок у створення Бюро внутрішньої безпеки Латвійської Республіки у 2015 році. Очолювала європейську (під час головування Латвії в Раді Європи) та латвійську делегації в ООН, CEPOL та Інтерпол.
У грудні 2022 року була затверджена на посаді міністерки соціального захисту в уряді Кріш'яніса Карініса.
16 серпня 2023 року, після відставки Карініса, «Нова Єдність» висунула Евіку кандидаткою на посаду прем'єр-міністра[7]. 24 серпня президент Латвії Едгар Рінкевичс запропонував їй сформувати уряд[8].
.jpg)
15 вересня 2023 року Сейм затвердив уряд на чолі з Сіліньєю, до якого увійшли три політичні сили: «Нова Єдність», «Прогресивні» та Союз зелених і селян. Уряд був затверджений Сеймом 53 голосами – усіма представниками нової коаліції та позафракційним депутатом Олегом Буровсом[9]. У своїй промові нова прем'єр-міністр наголосила на необхідності бути більш інклюзивною, що було витлумачено як пріоритет гендерної рівності та інших прогресивних цілей. Для російськомовної меншини інклюзія передбачає ліквідацію статусу «негромадянина» та інтеграцію в латвійську систему освіти[10]. Уряд також має намір збільшити військовий бюджет і завершити будівництво загороджень на кордоні країни з Росією та Білоруссю[10]. Силіна - друга жінка, яка стала прем'єр-міністром Латвії, після Лаймдоти Страуюми у 2014-2016 роках[11].
Евіка Силіня одружена, у пари троє дітей. Рідна мова Сіліні — латиська, вільно володіє англійською та російською мовами[12].
- ↑ а б https://www.diepresse.com/16435931/evika-silina-fuehrt-lettlands-neue-regierungskoalition
- ↑ Evika Siliņa (латис.). Vienotība. 26 травня 2019. Архів оригіналу за 26 травня 2019. Процитовано 20 вересня 2023.
- ↑ Kurš patiesībā vada Iekšlietu ministriju?. LA.LV (латис.). Процитовано 20 вересня 2023.
- ↑ Evika Siliņa: narkotiku lietošanas ierobežošanā jārīkojas proaktīvi (латис.). LV portāls. Процитовано 20 вересня 2023.
- ↑ Evika Siliņa (латис.). Sarunu festivāls LAMPA. Процитовано 20 вересня 2023.
- ↑ Evika Siliņa: bērnu drošībai nepieciešama atbildīga institūciju sadarbība (латис.). LV portāls. Процитовано 20 вересня 2023.
- ↑ «Jaunā Vienotība» oficiāli virza premjera amatam labklājības ministri Eviku Siliņu (латис.). LSM.lv. Процитовано 20 вересня 2023.
- ↑ Prezidents valdības izveidi uztic Evikai Siliņai (латис.). LSM.lv. Процитовано 20 вересня 2023.
- ↑ Saeima apstiprina 42. Ministru kabinetu ar Siliņu priekšgalā (латис.). Delfi. Процитовано 20 вересня 2023.
- ↑ а б Um 14:48, 15 09 2023 (15 вересня 2023). Evika Silina führt Lettlands neue Regierungskoalition. Die Presse (нім.). Процитовано 2 травня 2024.
- ↑ Evika Siliņa is Latvia’s new prime minister. POLITICO (брит.). 15 вересня 2023. Процитовано 2 травня 2024.
- ↑ Iekšlietu ministrija, Iekšlietu ministrijas parlamentārā sekretāre,. Архів оригіналу за 3 вересня 2018. Процитовано 12 вересня 2018.
| Словники та енциклопедії | |
|---|---|
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
| Республіка (1918—1940) | Карліс Улманіс (1918—1919, 1919—1919, 1919—1920, 1920—1921) · Зіґфрід Меєровіц (1921—1923) · Яніс Паулюкс (1923—1923) · Зіґфрід Меєровіц (1923—1924) · Волдемарс Замуелс (1924) · Хуго Целміньш (1924—1925) · Карліс Улманіс (1925—1926) · Артурс Алберінгс (1926—1926) · Мардєрс Скуєньекс (1926—1928) · Петеріс Юрашевскіс (1928—1928) · Хуго Целміньш (1928—1931) · Карліс Улманіс (1931—1931) · Мардєрс Скуєньекс (1931—1933) · Адолфс Бльодніекс (1933—1934) · Карліс Улманіс (1934—1934, 1934—1940) · Аугустс Кірхенштейнс (1940—1940) |  |
|---|---|---|
| Голова Виконавчого комітету Латвії | ||
| Голова Радянського уряду Латвії | ||
| 1940—1990 (Латвійської РСР) | Віліс Лацис (1940—1959) · Яніс Пейве (1959—1962) · Віталій Рубен (1962—1970) · Юрій Рубен (1970—1988) · Вілніс Едвінс Бресіс (1988—1990) | |
| 1941—1944 (німецька окупація) | ||
| Республіка (з 1990) | Іварс Годманіс (1990-1993) · Валдіс Біркавс (1993-1994) · Маріс Гайліс (15 вересня 1994-1995) · Андріс Штєле (1995-1997) · Гунтарс Крастс (1997-1998) · Віліс Кріштопанс (1998-1999) · Андріс Штєле (1999-2000) · Андріс Берзіньш (2000-2002) · Ейнар Репше (2002-2004) · Індуліс Емсіс (2004-2004) · Айгар Калвітіс (2004-2007) · Іварс Годманіс (2007-2009) · Валдіс Домбровскіс (2009-2014) · Лаймдота Страуюма (2014-2016) · Маріс Кучінскіс (2016-2019) · Кріш'яніс Каріньш (2019-2023) · Евіка Сіліня (з 2023) | |
 Карл Негаммер • .svg){kind=small} Александер де Кроо •  Димитр Главчев •  Кіріакос Міцотакіс •  Метте Фредеріксен •  Крістен Міхал •  Саймон Гарріс •  Педро Санчес •  Джорджа Мелоні •  Нікос Христодулідіс •  Евіка Сіліня •  Ґітанас Науседа •  Люк Фріден •  Роберт Абела •  Дік Схоф •  Олаф Шольц •  Дональд Туск •  Луїш Монтенегру •  Клаус Йоганніс •  Роберт Фіцо •  Роберт Голоб •  Віктор Орбан •  Петтері Орпо •  Емманюель Макрон •  Андрей Пленкович •  Петр Фіала •  Ульф Крістерссон |
