Гамбія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Республіка Гамбія
Republic of The Gambia

Прапор Гамбії Герб Гамбії
Прапор Герб
Девіз: 'Progress, Peace, Prosperity'
(Англійська) Прогрес, мир, процвітання
Гімн: For The Gambia Our Homeland
(Англійська) Для Гамбії, нашої Батьківщини
Розташування Гамбії
Столиця Банжул
13°28′ пн. ш. 16°36′ зх. д. / 13.467° пн. ш. 16.600° зх. д. / 13.467; -16.600
Найбільше місто Серекунда
Офіційні мови Англійська
Державний устрій Республіка
 - Президент Яйя Джамме
Незалежність  
 - від Великобританії 18 лютого 1965 
 - Оголошена республіка 24 квітня 1970 
Площа
 - Загалом 10 380 км² (164)
 - Води (%) 11,5
Населення
 - оцінка липень 2014 р. 1 925 527 (150)
 - Густота 153 5/км² (74)
ВВП (ПКС) 2013 р., оцінка
 - Повний 3,678 млрд дол. США (171)
 - На душу населення $2000 (144)
ІРЛП  (2004) 0,479 (низька) (155)
Валюта Даласі (GMD)
Часовий пояс GMT
Домен інтернету .gm
Телефонний код +220
Пляж біля Фаджари
Заказник Мутаро Кунда

Республіка Гамбія (англ. Republic of the Gambia ) — країна в західній Африці, з півночі, сходу і півдня оточена Сенегалом, на заході омивана Атлантичним океаном.Традиционными блюдами кухни Гамбии являются рис с пальмовым или арахисовым маслом, вареная маниока, похлебки из фасоли, рыбные и мясные соусы, каша из сорго и обилие жгучего перца, называемого здесь пили-пили

Географія[ред.ред. код]

Через всю територію зі сходу на захід протікає річка Гамбія, що бере початок у горах Фута-Джаллон на території Гвінеї і яка проклала своє меандруюче русло через плоску низовинну рівнину, що має максимальну висоту на сході (53 м). У районі мису Сент-Мері Гамбія впадає до Атлантичного океану. На відміну від більшості річок Африки естуарій р. Гамбії вільний від піщаних барів, і судна можуть входити в нього у будь-який час року. У районі Банжула естуарій звужується, утворюючи чудову захищену гавань. Океанські судна можуть підніматися вгору за течією на відстань 240 км аж до Кунтаура, невеликі ж судна здатні піднятися вгору по річці ще на 225 км.

Вздовж перших 130 км від узбережжя океану р. Гамбія має пологі береги, вкриті мангровими чагарниками. Далі, вище за течією, розташовуються землі, що затоплюються і придатні переважно для вирощування рису. Злегка підняті та досить пласкі ділянки на обох берегах характеризуються легкими піщаними ґрунтами, придатними для вирощування арахісу і таких зернових культур, як просо і сорго. У верхній течії річки береги високі, а перепад рівня води залежно від сезону може складати до 9 м.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат екваторіальний мусонний з різко вираженими дощовим літнім (з червня по жовтень) і сухим зимовим (з листопада по травень) сезонами. Дощовий сезон — найсприятливіший для сільськогосподарських робіт. Середня річна кількість опадів від 750 мм у внутрішніх районах до 1525 мм на океанічному узбережжі. Середні температури липня 27° С, грудня — 25° С. З листопада по березень з пустелі Сахари віє гарячий вітер харматан, що несе хмари пилу. Під його впливом денні температури у внутрішніх районах часто перевищують 38° С, однак нічні часто нижчі, ніж у прибережних районах.

Флора[ред.ред. код]

У рослинному покрові переважають типові високотравні савани з акаціями і баобабами. У долині р. Гамбія місцями збереглися вічнозелені тропічні ліси, а в естуарії — мангрова рослинність. Інтенсивне розчищення площ під ріллю призвело до знищення первинного деревного покриву. За рішенням уряду деякі ділянки савани оголошено заповідними, і на їх території здійснюється додаткове насадження дерев.

Фауна[ред.ред. код]

Тваринний світ небагатий, але характеризується різноманітністю пернатих. Типовими представниками тваринного світу є мавпи, бабуїни, дикі свині та різноманітні види антилоп. У заболочених місцях у районі середньої течії р. Гамбія зустрічаються бегемоти, а в глухих водоймищах водяться крокодили. Невеликий заповідник створено в Абуко. Орнітофауна (понад 400 видів птахів) — болотяні чаплі, гвінейські франколіни, голуби, ткачики, золоті іволги, куріпки, цесарки та ін. Багато комах: в долині р. Гамбія — малярійні комарі та різноманітні москіти, у саванах розповсюджені мурахи, мухи, терміти і бджоли, на сході країни — муха цеце. Прибережні води океану і р. Гамбія багаті на рибу, багато видів якої мають промислове значення.

Корисні копалини[ред.ред. код]

У цілому країна бідна на корисні копалини. Великі запаси кварцового піску, яких достатньо для виробництва скла знайдені в Абуо, Бруфуті, Дарсіламі (Західний район), Мбанкаме і Бакендіке (район Північний Берег) та Каїафе (район Нижня Ріка). Уряд шукає інвесторів для розробки цих родовищ. На узбережжі океану так званий «чорний» пісок містить ільменіт, рутил та цирконій. Запаси вказаних мінералів після зняття 1% шару ґрунту оцінюються у 995 000 т. На сьогоднішній час залучаються іноземні інвестори для подальшої розробки[1]

Історія[ред.ред. код]

Мегаліти Вассу
Руїни Форту Джеймса (2010)
Військовий британської армії
Президент Гамбії Яйя Джамме
Яйя Джамме з Мішель та Бараком Обамою

Давня історія[ред.ред. код]

Про давнє заселення території Гамбії свідчать знахідки кам'яних сокир і керамічних виробів у районі Банжула. Залишки поселень з каменю у верхів'ях р. Гамбія, за результатами радіовуглецевого аналізу, відносяться приблизно до 750 року н. е.

Європейці у Гамбії[ред.ред. код]

У середині XV століття португальські мореплавці, які піднялися вгору по р. Гамбії знайшли людей племен мандінка і волоф у місцях їх сучасного мешкання. Перші португальські торговці були асимільовані місцевим населенням. У 15881765 роках на узбережжі Західної Африки діяли британські компанії. У 1621 році один з торговців, Річард Джобсон, описав життя скотоводів-фульбе та їх взаємовідносини з мандінка. Наприкінці XVII-XVIII століть боротьбу за контроль над р. Гамбією вели британці, які закріпилися приблизно за 30 км вгору від гирла річки у форті Сент-Джеймс, і французи, які створили на північному березі опорний пункт — форт Альбреда. І тих і інших цікавили головним чином работоргівля і потенційні родовища золота. За Версальським договором 1783 року, Франція відмовилася від претензій на території вздовж р. Гамбія в обмін на частину Сенегалу, зберігши тільки свій аванпост Альбреду.

Після заборони работоргівлі в 1807 році британці взяли під свій контроль всі торговельні угоди в цьому районі, а у 1816 у гирлі р. Гамбії заснували пост, який згодом перетворився у містечко Батерст, перейменоване у 1973 році у Банжул. У 1829 році з'являються перші торговельні угоди з продажу арахісу. У 1851 році він становив 72% всього обсягу експорту. Зростанню торгівлі та розвитку сільського господарства заважали постійні озброєні зіткнення між язичниками сонінке і мусульманами-марабутами. Щоб створити сприятливі умови для ведення торгівлі та перешкодити поширенню французького впливу, британці скуповували у місцевих вождів невеликі території. Прикладами таких угод можуть бути придбання «відданої милі» на північному березі р. Гамбії в 1826 році і земельної ділянки на південному березі в 1840 році. Британці також підписали з вождями договори, відповідно до яких останні погоджувалися на британський протекторат. У 1857 році в ході обміну колоніальними володіннями французи передали британцям Альбреду.

Віддаленість Батерста від основних центрів работоргівлі та відсутність у Великобританії чітко виражених економічних інтересів у цьому регіоні обумовили досить млявий характер британської політики. У 1821 році Гамбію було передано під владу британського губернатора Сьєрра-Леоне. У 1843 році Гамбія виділилася в окрему колонію на чолі з губернатором, а в 1866 знов була об'єднана з Сьєрра-Леоне. У 1888 році Гамбію було остаточно перетворено на самостійну колонію. У 1889 за англо-французькою угодою було визначено сучасні кордони Гамбії. До власне колонії («коронної колонії», якою керував британський губернатор) входили лише Батерст і прилеглий район Комбо. На іншій території Гамбії в 18941902 роках було створено протекторат і введено систему непрямого управління, коли місцевих вождів контролювали представники британської колоніальної адміністрації, які періодично навідувалися.

Після Другої світової війни в Гамбії розпочалися реформи, спрямовані на поступове збільшення представництва місцевого населення в органах колоніальної влади. Конституція 1954 року передбачала надання виборчого права дорослому населенню колонії та призначення міністрів-гамбійців для спільної роботи з британськими чиновниками в колоніальній адміністрації. Населення тієї частини Гамбії, яка мала статус протекторату, уперше отримало право обирати своїх представників до Законодавчої ради. За конституцією 1960 року, загальне виборче право поширювалося на населення протекторату, законодавчий орган було перейменовано у Палату представників, а його склад розширено. На виборах 1962 року значну більшість місць здобула Народна прогресивна партія (НПП), її лідер Дауда Джавара став першим прем'єр-міністром країни. У 1963 році у Гамбії було введено внутрішнє самоврядування.

Незалежна Гамбія[ред.ред. код]

18 лютого 1965 року Гамбія стала незалежною державою. В результаті референдуму 24 квітня 1970 року країну було проголошено республікою, її першим президентом було обрано Д. Джавару. У липні 1981 за допомогою сенегальських військ було придушено спробу державного перевороту. У 1982 році набрала чинності угода про створення конфедерації Сенегамбія (при збереженні в Гамбії власного парламенту, уряду, зовнішньополітичної і фінансової самостійності). Передбачалися координація зовнішньополітичних акцій, транспортної політики і об'єднання збройних сил та сил безпеки двох країн. Після вимоги гамбійської сторони посилити свою роль в діяльності вищих органів Сенегамбії конфедерація розпалася в 1989 році. У наступні роки відносини між Гамбією та Сенегалом залишалися напруженими. У 1993 році Сенегал закрив кордон з Гамбією.

У 1982 році у Гамбії пройшли перші прямі демократичні президентські вибори, на яких Д. Джавара одержав підтримку 72% виборців. На виборах 1992 року він був переобраний, отримавши 58% голосів. Д. Джавару було усунуто від влади у 1994 внаслідок безкровного перевороту, здійсненого групою армійських офіцерів, які проголосили себе Тимчасовою правлячою радою збройних сил (ТПРЗС). Керівник перевороту лейтенант Яйя Джамме оголосив себе главою держави і сформував уряд з військових і цивільних осіб. ТПРЗС обіцяла відновити цивільне правління в країні до грудня 1998 року.

На референдумі 1996 року близько 70% гамбійських виборців схвалили нову конституцію. У вересні 1996 було проведено президентські вибори, до участі в яких було допущено тільки частину політичних партій. Перед висуненням своєї кандидатури на пост президента Я. Джамме сформував власну політичну партію — Альянс за патріотичну орієнтацію і творення. Для виконання положень нової конституції він звільнився із збройних сил. Багато відомих політичних особистостей часів правління Джавари не були допущені до участі у виборах. Близько 55% голосів виборців забезпечили Джаммі переобрання на новий термін. На парламентських виборах у січні 1997 року вражаючу перемогу здобула партія президента. Міжнародне співтовариство не раз виявляло занепокоєння порушенням прав людини в Гамбії за режиму Джамме. Співдружність, що об'єднує колишні колонії Великої Британії, поставила під сумнів чесність і справедливість проведених у 1996 і 1997 роках виборів.

На парламентських виборах, що відбулися 2 січня 1997 року, переконливу перемогу здобула партія президента — «Альянс за патріотичну переорієнтацію і творення» (АППТ), — яка отримала в Національній асамблеї 28 місць. У парламент було обрано також двох незалежних кандидатів. З середини 1998 року у країні стала здійснюватися програма прискореної структурної перебудови, спонсорованої МВФ і розрахованої на термін до 2000 року. Головною метою програми був подальший розвиток приватного сектора економіки. Її реалізація привела до деякого оздоровлення економіки Гамбії, зростання ВВП у 2000 становило 5,6%.

На президентських виборах 18 жовтня 2001 р. з п'яти кандидатів перемогу здобув Я. Джамме, за якого проголосували 242,3 тис. виборців (52,84%). 32,59% голосів (149,45 тис. виборців) отримав У. Дарбо — єдиний кандидат від коаліції, в яку об'єдналися «Народна прогресивна партія», «Об'єднана демократична партія» і «Народна партія Гамбії». На виборах до Національної асамблеї, що відбулися 17 січня 2002 р., переконливу перемогу здобув «Альянс за патріотичну переорієнтацію і творення», який отримав у парламенті 45 з 48 місць.

У 2003 році в країні розпочато проведення антикорупційної кампанії. Усередині 2005 року в спеціально створеній комісії з розслідування законності грошових коштів, власності та діяльності державних посадових осіб були заслухані справи 135 чиновників. Опозиція звинуватила уряд у спробах обмежити свободу незалежних ЗМІ, що висвітлюють хід кампанії. 2 квітня 2004 р. створено нову політичну організацію — «Гамбійська партія за демократію і прогрес» на чолі з Г. Гомесом.

Політика[ред.ред. код]

Постер на підтримку Яйя Джамме
Поле біля міста Бакау
Рибний ринок у Бакау
Банк (SCH) у Банжулі
Шахта
Дорога у Гамбії
Готель Paradise

Гамбія — республіка. До 2 жовтня 2013 року входила до Співдружності Націй на чолі з Великою Британією[2]. Діє конституція, схвалена на референдумі 8 серпня 1996 року і яка набрала чинності 16 січня 1997.

Глава держави — президент, який обирається на загальних прямих виборах строком на 5 років і може переобиратися неодноразово. Президент є верховним головнокомандувачем збройними силами. Президент Республіки Гамбія — Яйя Джамме (англ. Yahya Jammeh). Обраний 24 листопада 2011 року. На посаді президента з липня 1994.

Законодавчий орган — Національна асамблея, яка складається з 53 депутатів, з яких 48 обираються населенням шляхом загальних прямих виборів, 5 — призначаються президентом. Строк повноважень парламенту — 5 років. Національна асамблея обрана 25 січня 2007 року. Голова Національної асамблеї — Абдулі БОДЖАНГ (Abdoulie Bojang).

Виконавча влада здійснюється президентом і урядом. Уряд сформовано 21 липня 2010 року. Глава уряду — президент Республіки Гамбія, міністр оборони та сільського господарства — Яйя Джамме.

Політичні партії[ред.ред. код]

Економіка[ред.ред. код]

Гамбія належить до групи найбільш економічно відсталих країн африканського континенту і світу. Основа її господарства — аграрний сектор. Міцні позиції в економіці займає іноземний (головним чином англійський) капітал. Економічно активне населення становить 777 тис. осіб (2007).

Сільське господарство[ред.ред. код]

Частка аграрного сектора у ВВП — 19,7% (2013), у ньому зайнято 540 тис. економічно активного населення країни (2001). Обробляються 39,82% земель (2011). Головна експортна культура — арахіс. Основні сільськогосподарські культури — кукурудза, просо, рис і сорго. У Гамбії вирощують також апельсини, банани, бобові, касаву (маніок), манго, папаю, різноманітну городину та бавовну. Розвивається тваринництво (розведення великої рогатої худоби, кіз, овець, свиней, віслюків, коней) і птахівництво. Розвинене морське й річкове рибальство (вилов акули, баракуди, барабульки, бонго (оселедець), зубатки, камбали, макрелі, морського окуня, сардинели, солоро ('тигрова' риба), тарпана, тилапії й тунця). Виловлюються також анчоуси, креветки, лангусти та устриці. Щорічний улов риби й морепродуктів становить близько 30 тис. т. Продукція рибальства приносить країні майже 10% експортних доходів. У 2004 році приріст виробництва в рибальстві становив 10%.

Промисловість[ред.ред. код]

Промисловість на сьогоднішній день малорозвинена. Частка у ВВП — 12,6% (2013). Головна галузь — обробна промисловість. Працюють підприємства з переробки сільськогосподарської продукції (передусім очищення арахісу, переробка риби й морепродуктів, а також виробництво м'ясних і овочевих консервів, пальмової олії, безалкогольних напоїв і пива). Діють кілька деревообробних, шкіряних, взуттєвих і текстильних фабрик, а також дрібні підприємства з виробництва будматеріалів. Здійснюється промисловий видобуток і первинне збагачення ільменіту, ведуться лісозаготівлі. Приріст виробництва у промисловості в 2013 році становив 3,4%.

Зовнішня торгівля[ред.ред. код]

Доход від зовнішньоторговельного обороту становить 14,3% ВВП (2002). Обсяг імпорту значно перевищує обсяг експорту: у 2013 році імпорт (у дол. США) становив 359,7 мільйона, експорт — 113,2 мільйона. Основу імпорту становлять машини й обладнання, продукти харчування, промислові товари, паливо і транспортні засоби. Головні партнери з імпорту в 2012 році: Китай (27,6%), Сенегал (8,5%), Бразилія (8,1%) Велика Британія (6,4%), Індія (6,1%) і Індонезія (4,1%).

Основні товари експорту — арахіс, пальмова олія, риба та морепродукти, бавовняне волокно. Здійснюється реекспорт товарів. Головні партнери з експорту в 2012 році — Китай (57,1%), Індія (18,6%), Франція (4,6%), Велика Британія (4%), Німеччина (9,2%), Італія (8,3%) і Малайзія (4,1%)[3].

Енергетика[ред.ред. код]

Енергетична система не розвинена. Електроенергія, що споживається, виробляється на ТЕСБанжулі, Барра, Брікама, Джорджтауні, Каурі, Кунтаурі й Юндумі), які працюють на дизельному паливі. Виробництво електроенергії у 2010 році становило 30 млн кіловат-годин.

Транспорт[ред.ред. код]

Розвиток транспортної інфраструктури є одним із пріоритетних напрямків розвитку економіки. Залізниць немає. Загальна довжина автомобільних доріг становить 3 742 км (з твердим покриттям — 711 км). Частина їх непридатна для експлуатації в сезон дощів (червень-жовтень). Мережа автошляхів пов'язана з автотранспортною системою Сенегалу.

Довжина водних шляхів становить 390 км. Гамбія судноплавна протягом всього року. Торговий флот складається з 4 малотонажних суден та 1 нафтового танкеру (2005). Головний річковий і єдиний морський порт — Банжул.

Єдиний аеропорт (він же міжнародний) розташований у Юндумі (за 27 км від столиці), побудований у 1940-х роках, у 1996 році споруджено новий сучасний термінал.

Фінанси і кредит[ред.ред. код]

Грошова одиниця — даласі (GMD), що складається із 100 бутутів. Введено в обіг 1 липня 1971 року. Курс національної валюти становить: 1 USD = 36,59 GMD (2013).

Туризм[ред.ред. код]

Одна з основних галузей економіки, розвивається з початку 1970-х років. Іноземних туристів приваблюють можливість відпочинку в комфортабельних готелях (більш ніж 10) на узбережжі Атлантичного океану, багатство орнітофауни й самобутність культури місцевих народів. Найсприятливіший час для відпочинку на курортах Гамбії — листопад-лютий. У 1994 році кількість іноземних туристів сягала 125 тис. осіб.

Однак у середині 1990-х років на розвиток індустрії туризму негативно вплинула політична нестабільність у країні. У 2000 році Гамбію відвідали 78,7 тис. іноземних туристів із Великої Британії (37,6 тис. осіб), Німеччини (12,16 тис. осіб), Нідерландів (9,7 тис. осіб), Швеції, Бельгії та Австрії. З квітня 2005 року розвиваються зв'язки з туроператорами Тайваню. Приріст виробництва у сфері туризму в 2004 році становив 7,4%. Для залучення туристів із числа африканської діаспори з 1996 року проводиться щорічний 'Фестиваль національного коріння'.

До найвизначніших пам'яток Гамбії входять чисті піщані пляжі Атлантичного узбережжя та Національний музей Гамбії (Банжул, створений у 1962 році).

Демографія[ред.ред. код]

Діти народу мандінка

Гамбія є поліетнічною країною. 99% населення становлять африканські народи: мандінка (найчисельніший народ — 42%), фульбе (18%), волоф (16%), діола (10%), серахули (9%), а також бамбара, баланте, манджанг, серер, сусу і тукулер. 1% населення становлять креоли (аку), європейці (переважно англійці), а також вихідці з Лівану та Сирії.

Сільське населення становить понад 75%, міське — бл. 25%. Великі міста — Серекунда (344,1 тис. осіб, місто-супутник Банжула), Бакау (82,3 тис. осіб, місто-супутник Банжула) і Брікама (80,4 тис. осіб).

На території Гамбії проживають мігранти та біженці з Гвінеї, Гвінеї-Бісау, Мавританії, Малі, Сенегалу і Сьєрра-Леоне. Щорічно для роботи на арахісових полях прибувають близько 10 тис. трудових мігрантів із Сенегалу, Гвінеї-Бісау та інших африканських країн. Відмічається трудова еміграція гамбійців, передусім до Європи і США.

Рівень густоти населення — високий. Його середній показник становить 120,8 чол. на 1 км². Середньорічний приріст населення становить 2,93%. Народжуваність — 39,86 на 1000 чол., смертність — 11,81 на 1000 чол. Дитяча смертність — 72,02 на 1000 новонароджених. 44,5% населення становлять діти до 14-ти років. Жителі, що досягли 65-річного віку, — 2,7%. Очікувана тривалість життя — 55,2 року (чоловіки — 53,14, жінки — 57,31).

Релігія[ред.ред. код]

Близько 90% населення є мусульманами (в основному суніти), 9% становлять християни (більшість (понад 60%) є католиками), 1% — прихильники традиційних африканських вірувань (анімалізм, фетишизм, культ предків, сил природи тощо).

Мови[ред.ред. код]

Офіційною мовою у Гамбії є англійська. З місцевих мов найпоширенішими мовами є мандінка, фула і волоф.

Суспільство[ред.ред. код]

Звичайний клас у Гамбії
Лікарня у Банжулі

Освіта[ред.ред. код]

Першу школу було відкрито при християнській місії у Батерсті у 1859 році. Початкова освіта (6 років) не є обов'язковою, діти можуть її здобути з 7-річного віку. Навчання у початковій школі — безкоштовне. Середня освіта починається з 13-ти років і проходить у два етапи — 5 і 2 роки. За даним ЮНЕСКО 2001 року, у Гамбії початковою освітою охоплено 69% дітей відповідного віку (71% хлопчиків і 66% дівчаток), а середньою — 29% дітей (34% хлопчиків і 23% дівчаток). Працюють коранічні ісламські школи. У початковій школі викладають близько 4,6 тис. вчителів, у середній — 1,9 тис. вчителів (2000).

До системи вищої освіти входять Університет Гамбії (м. Серекунда, був відкритий у 1999 році, знаходиться під державним контролем) і технічний коледж. До структури Університету Гамбії входять 4 факультети — медичний, аграрний, економічний та факультет гуманітарних наук. З 1997 року на всіх рівнях навчання запроваджено вивчення Корану. У Гамбії працюють два НДІ з дослідження проблем у галузі медицини, а також наукове орнітологічне товариство. У той же час, значна кількість жителів є безграмотною, у 2003 році грамотними вважалися 40,1% гамбійців (47,4% чоловіків і 33,1% жінок).

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

У Гамбії існує дуже високий ризик захворювання на інфекційні та паразитарні хвороби, у тому числі бактерійну діарею, черевний тиф, гепатит А, жовту пропасницю, малярію, менінгіт, віспу, туберкульоз, трипаносомоз («сонна хвороба») і шистоматоз. Брак чистої питної води (постійний доступ до неї мають близько 62% населення) призводить до спалахів кишково-інфекційних захворювань. У 2000 році доступ до медичного обслуговування мали 37% населення, витрати на охорону здоров'я становили 4,1% від ВВП. У 2001 на кожну тисячу жителів припадало 0,14 лікаря.

Темпи захворюваності на СНІД становлять 1,2% (2003). У 2003 році налічувалось 6,8 тис. хворих на СНІД і ВІЛ-інфікованих, померло 600 осіб. Кадри лікарів готуються за кордоном і в національному університеті. У доповіді ООН про гуманітарний розвиток планети у 2001 році Гамбія знаходилася на 151 місці.

Культура[ред.ред. код]

Сепсон Нантон проходить обряд посвячення до народу діола (2000)
Малюнок мапи Гамбії на стіні будівлі
Тріумфальна арка Arch 22 (Банжул)
Музикант грає на ко́рі

Література[ред.ред. код]

Заснована на традиціях усної творчості (легенди, пісні та казки) місцевих народів. Фольклор тісно пов'язаний з мистецтвом гріотів (загальна назва професійних оповідачів і музикантів-співаків у Західній Африці). У народу мандінка їх називають джалі, у фульбе — гауло, а у волоф — гевел. Широко відомі казки фульбе. Їх писемність, заснована на базі арабського та латинського алфавітів, була створена набагато раніше, ніж у інших місцевих народів. Казки гамбійських фульбе були опубліковані, у тому числі й Девідом Гамбі.

Професійні письменники з'явилися в 1960-і. Поета і новеліста Пітера Ленрі літературні критики вважають одним з найвидатніших поетів Тропічної Африки. Перший збірник його розповідей під назвою «Друга кімната» опубліковано у 1962 році. Інші письменники і поети — Габріель Робертс, Кбабоу Конате, Кінте Раматолла, А. Г. Салим, Теджан М. Салах, Шериф Саве і Ебу Ділба.

Образотворче мистецтво[ред.ред. код]

Зародження образотворчого мистецтва на території сучасної Гамбії розпочалося задовго до н. е. У долині річки Гамбія археологами знайдено залишки керамічних посудин, що датуються 5-4 тисячоліттями до н. е. У насипних курганах неподалік міста Джорджтауна (8-6 ст.ст. до н. е.) знайдено прикраси, зброю та інші предмети із золота, заліза та міді. Деякі знахідки представлено в експозиції Національного музею Гамбії в м. Банжул.

Сучасне образотворче мистецтво почало розвиватися після здобуття країною незалежності. Ім'я художника Момоду Сісея відоме за межами Гамбії — він ілюстрував дитячі книжки про Африку, які виходять у США.

З ремесел та художніх промислів поширені різьблення по дереву (виготовлення статуеток, зоо- та антропоморфних масок, предметів домашнього начиння) і слоновій кістці (браслети, каблучки та сережки), а також плетіння з соломи кошиків та циновок, прикрашених кольоровим орнаментом. Особливою популярністю у іноземних туристів користується продукція майстрів народу волоф — домотканий одяг, прикраси із золота і срібла, а також вироби зі шкіри. Налагоджено виготовлення човнів, які прикрашаються дерев'яними композиціями зооморфного характеру.

Архітектура[ред.ред. код]

Традиційні житла у місцевих народів в основному зустрічаються двох видів. Прямокутні у плані дерев'яні будинки під двохскатним дахом ставляться на каркасі з колод пальми, а круглі глинобитні споруди покриті покрівлею, які мають конічну форму. Як покрівельний матеріал може використовуватися листя пальми, лозини дерев, солома або листове залізо. Як правило, будинки будуються на високому глинобитному підмурівку, а дахи мають великий звис для захисту стін від перегріву. Дерев'яні стовпи, які підтримують покрівлю, часто покриваються різьбленням.

Будинки у сучасних містах і готелі для іноземних туристів будують з цегли, залізобетонних конструкцій та скла. Вулиці столиці та міст на заході країни мають правильне планування.

Музика[ред.ред. код]

Національна музика має давні традиції, вона сформувалася на базі музичного мистецтва гріотів. Гра на музичних інструментах, пісні і танці тісно пов'язані з повсякденним життям місцевих народів. У традиційній музиці широко використовуються різноманітні барабани (бантаро, кутіро, памієла, тама) і лютні (коалам, континге, халам, ходду). Музичний інструментарій — арфи (сімбане, болон, сімбінг), бало (ксилофон), гнугнур (струнний), кора, музична стріла, нгаринья (трубчатий дзвоник), ньяаньюру (скрипка), брязкальця (лала, хорді), роги, тріскачки та флейти. Матеріалом для виготовлення музичних інструментів служать шкіри тварин і рептилій, метал, гарбузи і роги тварин. Гра на музичних інструментах існує як окремий жанр і як акомпанемент. Розвинутий спів, який є обов'язковою складовою частиною численних ритуалів та свят. У діола широко поширений хоровий спів. У піснях народу волоф помітний вплив арабської музики. На розвиток музичної культури істотно впливає іслам.

У 1977 році до СРСР приїжджав з гастролями Національний ансамбль Гамбії. Популярні музиканти і виконавці — Бакарі Маронг, Віки Бекай і Келефа Саане (гріот).

Примітки[ред.ред. код]