Ł (латиниця)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ł)
Перейти до: навігація, пошук
Ł ł
L with stroke.svg
Латинська абетка
A B C D E F G
H I J K L M N
O P Q R S T U
V W X Y Z
Додаткові
і варіантні знаки
À Á Â Ã Ä Å Æ
Ā Ă Ą Ȧ
Ɓ Ƀ Ç Ć Ĉ Ċ Ȼ
Č Ð,ð Ď,ď Đ,đ È É Ê
Ë Ē Ė Ę Ě Ə Ĝ
Ğ Ġ Ģ Ĥ Ħ Ì Í
Î Ï Ī Į İ,i I,ı IJ
Ĵ Ķ Ǩ Ƙ Ļ
Ł Ĺ Ľ Ŀ Ñ Ń Ņ
Ň Ɲ Ƞ Ŋ Ò Ó
Ô Õ Ö Ø Ő Œ Ơ
Ɋ ʠ Ŕ Ř Ɍ ß
ſ Ś Ŝ Ş Š Þ Ţ
Ť Ŧ Ⱦ Ƭ Ʈ Ù
Ú Û Ü Ū Ŭ Ů Ű
Ų Ư Ŵ Ý Ŷ
Ÿ Ɏ Ƴ Ƶ Ȥ
Ź Ż Ž        

Ł,ł — літера розширеної латиниці.

Використовується в польській, кашубській, лужицьких мовах, у білоруській та окремих проектах української латиниці, а з неслов'янських мов — у мові навахо, холікачук (індіанські), вілямівській та в венеційській мові.

У слов'янських мовах Ł позначає звук, що походить зі загальнослов'янського непалаталізованного [l].

Польська мова[ред.ред. код]

У сучасній польській мові літера Ł позначає нескладове [w], близьке до білоруського Ў та англійського W.

У старопольській мові літера Ł позначала звук, близький до українського твердого Л. Перехід до нескладового [ŭ] відбувався нерівномірно: найдовше цей звук зберігався у східнопольських діалектах (під впливом східнослов'янських мов), а також у діалектах східних Куяви та Сандомира.

До середини XX століття тверда вимова була обов'язковою для працівників радіо й телебачення, а також у сценічній мові (звідси поширена назва — пол. «ł aktorskie»). Зараз стара вимова зберігається в східних районах Польщі, у поляків Литви, Білорусі та України, а також серед акторів старшого покоління.

Приклади використання[ред.ред. код]

Історичні особи

Інші слова з 'ł':

Історія[ред.ред. код]

Вперше позначення твердого та м'якого польських звуків [l]/[l'] різними літерами зустрічається в орфографічному трактаті Якуба Паркошовиця, написаному близько 1440 року (зберігся в списках 1460 — 1470-х рр.): для м'якого звуку він запропонував літеру у вигляді рукописного , а для твердого — l зі штрихом, що йде вліво вгору (дещо нагадує Ч); втім, прикладів застосування такої орфографії не збереглося.

А нинішню систему (позначати м'який звук звичайною літерою L, а твердий — перекресленою Ł) винайшов Станіслав Заборовський, що в 1514–1515 роках надрукував у Кракові книгу «Orthographia seu modus recte scribendi et legendi Polonicum idioma quam ultissimus». Він також вважається «батьком» польської літери Ż, проте інші запропоновані ним нововведення не прижилися, хоча сама ідея вжитку для польського письма діакритичних знаків замість нових літер також належить йому.

На письмі рукою перекреслення літери Ł/ł замінюється тильдою над літерою.

Інші мови[ред.ред. код]

У білоруській «латинці» літера Ł замінює звичайну кириличну Л. Ця літера присутня в розробленому від Йосипа Лозинського «абецадлі» — латинській абетці для запису української мови.

У мові навахо Ł використовується для позначення безголосого альвеолярного латерального фрикативного звука [ɬ], схожого на звук валлійської мови, що позначається Ll.

У венеціанському Ł позначає слабке інтервокальне [l], яке переходить в [e] і навіть повністю випадає у вимові.

У латинських середньовічних манускриптах ł або ƚ (U+019A) використовувалося як латинське скорочення від vel «або».

Література[ред.ред. код]

  • Wiesław Wydra, Wojciech Ryszard Rzepka, Chrestomatia staropolska: Teksty do roku 1543. Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład narodowy im. Ossolińskich, 1984, стор. 298–300 і 315–317, фото 38.

Посилання[ред.ред. код]


Буква Я Це незавершена стаття про писемність або літеру.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.