Розпад Австро-Угорської імперії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кінець Австро-Угорської імперії

Ро́зпад А́встро-Уго́рської імпе́рії — розпад однієї з наймогутніших імперій Європи у 1918. Подія викликана Першою світовою війною та загостренням національних суперечок по всій державі між національними меншинами імперії. Внаслідок розпаду утворилися такі нові держави, як Польща, Чехословаччина, Австрія та Угорщина. Інша територія імперії була розподілена між Італією, Румунією та Югославією.

Сен-Жерменський договір констатував розпад Австро-Угорської імперії, що відбувся після капітуляції Австро-Угорщини 27 жовтня 1918 року на ряд самостійних держав — Австрію12 листопада 1918 року — Австрійська Республіка), Угорщину, Чехословаччину, Королівство Сербів, Хорватів і Словенців (з жовтня 1929 року — Югославія), Західно-Українську Народну Республіку.

Причини[ред.ред. код]

Імперія Габсбургів, що займала велику територію в Європі, включала близько 20 народів. На початку XX ст. сильно ослабла внаслідок півсторічних національних суперечок і конфліктів практично у всіх регіонах. В Галичині протистояли поляки та українці, в Трансильванії — румуни та угорці, в Сілезії — чехи та німці, в Закарпатті — угорці й русини-українці, боснійці, серби й хорвати боролися за незалежність на Балканах.

Хід подій[ред.ред. код]

В січні-лютому 1918 р. по країні прокотилася хвиля страйків. Основні вимоги: припинення війни з Росією, демократичні реформи, покращення постачання харчами.

Першим збройним повстанням на Австро-Угорському флоті стало Которське, яке почалося 1 лютого в бухті Котор на узбережжі Адріатики. Почалося все з бунту на крейсері «Санкт-Георг», пізніше до нього приєдналися ще 42 судна і робітники порту. Вимоги: припинення війни, самовизначення народів імперії. 3 лютого з військово-морської бази Пула до бухти підійшли підводні човни, суходолом надійшла піхота і виступ було придушено, всіх керівників розстріляли.

У Галичині активізувався український самостійницький рух, 16 липня проведено національний український з'їзд у Львові.

1 травня по всій Австро-Угорщині прокотилася хвиля демонстрацій. Продовжувалися поодинокі спонтанні військові виступи, які придушувалися. 17 червня у Відні стався голодний бунт.

В останні місяці існування імперії з армії дезиртирувало 150000 військовослужбовців. 20 серпня у Могильові-Подільському стався виступ солдат, який теж придушили. У вересні — виступ австро-угорських військ в Одесі.

Згодом почалися загальнонаціональні страйки під керівництвом місцевих національних комітетів, що і було останньою причиною розпаду імперії.

Розподіл кордонів і влади на півдні центральної Європи був вельми важким після листопада 1918. Після припинення роботи центрального уряду багато регіонів Австро-Угорщини зазнало вакуум влади, багато різноманітних сил намагались встати до влади—націоналісти, соціал-демократи, комуністи. Деякі сусідні країни, на кшталт Румунії, спробували окупувати прикордонні області. В той же час населення зазнало нестачу продовольства і було деморалізовано людськими втратами у війні. Все це ускладнювало рішення що до майбуття націй, що входили до складу Австро-Угорщини.

Антанта вважала за потрібне окупувати терени імперії, але не мало на це реальних військ. На Паризькій мирній конференції дипломати мали знайти компроміс між чинною владою на місцях і вимогами націоналістів та стратегічними і політичними побажаннями Антанти.

Наприклад, в ідеалі, німці та австрійці мали власноруч вирішити свою долю. Але Франція була занепокоєна можливою небезпекою Великої Німеччини. Ситуацію ускладнювало зазіхання чеських і словенських націоналістів на німецькомовні терени.

Результат угоди поховав багато очікувань. Зміни теріторіальних кордонів після І світової війни:

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Sked Alan The Decline And Fall of the Habsburg Empire, 1815—1918. — London: Longman, 1989.