Польсько-литовська війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Польсько-литовська війна
Війна за незалежність Литви
Sejny Parada.jpg
Парад польської кавалерії в Сейнах
Дата: Литовська історіографія: весна 1919 — 29 листопада 1920
Польська історіографія: 1 вересня — 7 жовтня 1920
Місце: Віленський край
Результат: Перемога Польщі
Сторони
Flag of Poland.svg Польща (де-юре до 7 жовтня 1920; де-факто на протязі всієї війни)

Flag of Central Lithuania.svg Серединна Литва (з 12 жовтня 1920)

Литва Литва
Командувачі
Flag of Poland.svg Адам Неневський

Flag of Central Lithuania.svg Люціан Желіговський

Flag of Lithuania.svg Сільвестрас Жукаускас
Військові сили
Польські дані: 20.000
Литовські дані: 30.000
Польські дані: 8.000
Литовські дані: 7.000

Польсько-литовська війна 1920 року — позначення, що рідко використовується збройного конфлікту між Польщею і Литвою через територіальних суперечок по Віленському краю.

Під час наступу польської армії в союзі з частинами Петлюри в Україні в ході радянсько-польської війни радянський уряд уклав Московський договір про визнання незалежної литовської держави (зі столицею у Вільнюсі і великими територіями на південний схід від міста, включаючи Гродно, Ошмяни, Ліду) 12 липня 1920 року. 14 липня 1920 року Червона армія (3-й кавалерійський корпус Р. Гая) повторно зайняла Вільно, 19 липня — Гродно, однак формально передані Литві території контролювалися радянськими воєначальниками. Лише після евакуації червоних частин (26 серпня) з Вільни у місто 28 серпня вступили литовські війська.

Проте вже 22 вересня польські війська розпочали новий наступ. Місцями сталися сутички польських та литовських частин, після того як польські частини форсували річку Німан в районі Друскінінкай і 25 вересня зайняли місто Гродно. Для запобігання подальших зіткнень під тиском військової контрольної комісії Ліги Націй 7 жовтня 1920 року в місті Сувалки був підписаний договір, що передбачав припинення бойових дій, обмін полоненими і демаркаційну лінію, що розмежовує литовські і польські території таким чином, що більша частина Віленського краю опинялася під контролем Литви.

Договір мав вступити в дію 10 жовтня 1920 року. Але напередодні, 9 жовтня, польські війська 1-ї литовсько-білоруської дивізії генерала Люціана Желіговського зайняли Вільно. 12 жовтня Желіговський проголосив себе верховним правителем створеної ним же держави «Серединна Литва» (до проведення виборів в орган, повноважний вирішувати долю краю)[1]. Бойові дії на вимогу Ліги Націй були припинені після битв під Гедройцами (19 листопада) і Ширвінтами (21 листопада). Після цього Ліга Націй намагалася врегулювати конфлікт шляхом створення федерації (План Гіманса), але безрезультатно.

По резолюції Віленського сейму, утвореного виборами 8 січня 1922 року, прийнятому 20 лютого 1922 року, і Акту возз'єднання Віленського краю, прийнятою Установчим сеймом у Варшаві 22 березня 1922 року, Віленський край в односторонньому порядку увійшов до складу Польщі.

Литва визнала анексію Віленського краю Польщею тільки в 1937 році. 10 жовтня 1939 року, після ліквідації Польської держави, СРСР повернув Вільно (частина Віленського краю) незалежній Литві. У жовтні 1940 року до складу Литви була передана частина Віленського краю та частина території БРСР.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Томас Чивас, Арас Лукшас (2003-07-18). Договор, принесший разочарование. Мир. Ресурс «ИноСМИ». Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2013-06-15. «7 октября 1920 года в Сувалках уполномоченные делегации Литвы и Польши подписали соглашение о перемирии, которое должно было начаться 10 октября. В соглашении была оговорена демаркационная линия между двумя государствами, по которому Вильнюс отходил Литве. Но накануне вступления в силу соглашения польский генерал Люциан Желиговский, инсценировав бунт польских солдат и жителей Вильнюсского края, резким броском занял Вильнюс и создал здесь государство Срединной Литвы.»