Польсько-литовська війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Польсько-литовська війна
Війна за незалежність Литви
Парад польської кавалерії в Сейнах

Парад польської кавалерії в Сейнах
Дата: Литовська історіографія: весна 1919 — 29 листопада 1920
Польська історіографія: 1 вересня — 7 жовтня 1920
Місце: Віленський край
Результат: Перемога Польщі
Сторони
Flag of Poland.svg Польща (де-юре до 7 жовтня 1920; де-факто протягом всієї війни)

Flag of Central Lithuania 1920.svg Серединна Литва (з 12 жовтня 1920)

Литва Литва
Командувачі
Flag of Poland.svg Адам Неневський

Flag of Central Lithuania 1920.svg Люціан Желіговський

Литва Сільвястрас Жукаускас
Військові сили
Польські дані: 20.000
Литовські дані: 30.000
Польські дані: 8.000
Литовські дані: 7.000

Польсько-литовська війна 1920 року — збройний конфлікт між Польщею і Литвою через територіальні суперечки з привиду Віленського краю.

Причини війни[ред. | ред. код]

У 1918 році внаслідок розпаду Російської імперії та поразки Німецької імперії в Першій світовій війні Литва та Польща здобули незалежність. Політична верхівка Литви (Тариба) хотіла побудувати незалежну Литву в литовських історичних межах. В той же час політичні кола відновленої Польської держави прагнули відновлення Речі Посполитої в кордонах 1772 року. Литва, на думку поляків, мала б знову опинитися в складі федерації з Польщею.

Каменем спотикання між Польщею та Литвою стало питання Вільнюса (Вільно) і Віленської області. Вільнюс був давньою столицею Литви, однак місто було дуже полонізоване. Більшість населення Вільнюса складали поляки і євреї. Місцеві поляки вороже ставилися до ідеї незалежності Литви і прагнули до приєднання Вільно і Віленської області в склад Польщі. Польський уряд їх підтримував.

У січні 1919 року, напередодні взяття Вільнюса Червоною армією, місцеві поляки підняли антилитовське повстання. Литовці були змушені залишити місто, однак поляки не змогли втримати владу у своїх руках через прихід більшовиків.

Улітку 1919 року польські війська розбили більшовицькі частини і ліквідували Литовсько-Білоруську радянську республіку. Вільно знову опинилося під владою Польщі.

Початок війни[ред. | ред. код]

Під час наступу польської армії в союзі з частинами Симона Петлюри в Україні під час радянсько-польської війни радянський уряд уклав Московський договір про визнання незалежної литовської держави (зі столицею у м. Вільнюсі і великими територіями на південному сході від міста, включаючи Гродно, Ошмяни, Ліду) 12 липня 1920 року. 14 липня 1920 року Червона армія (3-й кавалерійський корпус Р. Гая) повторно зайняла м. Вільно, 19 липня — м. Гродно, однак формально передані Литві території контролювалися радянськими воєначальниками. Лише після евакуації червоних частин (26 серпня) у м. Вільно 28 серпня вступили литовські війська.

22 вересня польські війська розпочали новий наступ, що місцями супроводжувався сутичками між польськими та литовськими частинами. Після форсування річки Німан в районі міста Друскінінкай польські частини 25 вересня зайняли м. Гродно. Для запобігання подальших зіткнень під тиском військової контрольної комісії Ліги Націй в м.Сувалки 7 жовтня 1920 року був підписаний договір, що передбачав припинення бойових дій, обмін полоненими і демаркаційну лінію, яка розмежувала б литовські та польські території. Отже, більша частина Віленського краю опинилася під контролем Литви.

Виступ Желіговського[ред. | ред. код]

Договір мав вступити в дію 10 жовтня 1920 року, але напередодні, 9 жовтня, польські війська 1-ї литовсько-білоруської дивізії генерала Люціана Желіговського зайняли м. Вільно. 12 жовтня Люціан Желіговський проголосив себе верховним правителем створеної ним держави «Серединна Литва» (до проведення виборів в орган, повноважний вирішувати долю краю)[1]. Бойові дії на вимогу Ліги Націй були припинені після битв під Гедройцами (19 листопада) і Ширвінтами (21 листопада). Після цього Ліга Націй намагалася врегулювати конфлікт шляхом створення федерації (План Гіманса), але безрезультатно.

Наслідки війни[ред. | ред. код]

За резолюцією Віленського сейму, утвореного виборами 8 січня 1922 року, прийнятому 20 лютого 1922 року, і Акту возз'єднання Віленського краю, прийнятого Установчим сеймом у Варшаві 22 березня 1922 року, Віленський край в односторонньому порядку увійшов до складу Польщі[2].

Литва визнала анексію Віленського краю Польщею тільки 1937 року. 10 жовтня 1939 року, після ліквідації Польської держави, СРСР повернув Вільно (частина Віленського краю) незалежній Литві. У жовтні 1940 року до складу Литви була передана частина Віленського краю та частина території БРСР.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Томас Чивас, Арас Лукшас (18 липня 2003). Договор, принесший разочарование. Мир. Ресурс «ИноСМИ». Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 15 червня 2013. «7 октября 1920 года в Сувалках уполномоченные делегации Литвы и Польши подписали соглашение о перемирии, которое должно было начаться 10 октября. В соглашении была оговорена демаркационная линия между двумя государствами, по которому Вильнюс отходил Литве. Но накануне вступления в силу соглашения польский генерал Люциан Желиговский, инсценировав бунт польских солдат и жителей Вильнюсского края, резким броском занял Вильнюс и создал здесь государство Срединной Литвы.» 
  2. A. Srebrakowski, Sejm Wileński 1922 roku. Idea i jej realizacja, Wrocław 1993, A. Srebrakowski, Stosunek mniejszości narodowych Litwy Środkowej wobec wyborów do Sejmu Wileńskiego,A. Srebrakowski, Konflik polsko_litewski na tle wydarzeń roku 1920