Реджеп Таїп Ердоган

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Реджеп Таїп Ердоган
тур. Recep Tayyip Erdoğan
тур. Recep Tayyip Erdoğan
Реджеп Таїп Ердоган  тур. Recep Tayyip Erdoğan

Нині на посаді
На посаді з28 серпня 2014
ПопередникАбдулла Гюль

Час на посаді:
14 березня 2003 — 28 серпня 2014
ПрезидентАхмет Недждет Сезер
Абдулла Гюль
ПопередникАбдула Гюль
НаступникАхмет Давутоглу

Народився26 лютого 1954(1954-02-26) (64 роки)
Стамбул, Туреччина
ГромадянствоТуреччина Туреччина
Національністьлаз
Політична партіяПартія справедливості і розвитку
Релігіясунізм
Особистий підписRecep Tayyip Erdoğan signature.png
tayyiperdogan.com

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Редже́п Таї́п Ердога́н[1] (тур. Recep Tayyip Erdoğan; нар. 26 лютого 1954, Стамбул, Туреччина) — турецький державний діяч, прем'єр-міністр Туреччини у 20032014 роках. Лідер турецької правлячої Партії справедливості і розвитку, Президент Туреччини (обраний 10 серпня 2014, вступив на посаду 28 серпня 2014)[2]. У 19941998 роках був мером Стамбула.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в стамбульському районі Бейоглу 26 лютого 1954 року. Його батьки були родом з Різе, міста на північному сході Туреччини, і мали грузинське коріння. Ахмет Ердоган (Ahmet Erdogan), батько Реджепа, працював у береговій охороні. Реджеп був його сином від другої дружини Тензіле (Tenzile).

У 1965 році закінчив початкову школу Пійале Паша (Piyale Pasa), а в 1973 році релігійний ліцей імама Хатіпа (Imam Hatip Lisesi) в Стамбулі. Оскільки диплома релігійного ліцею було недостатньо для вступу до більшості університетів, Ердоган також склав додаткові іспити в ліцеї Ейюп (Eyup Lisesi). Вже в шкільні роки Ердоган відрізнявся релігійністю і навіть носив прізвисько Ходжа. В той же час через бідність родини Ердоган був змушений займатися вуличною торгівлею. З 1969 року впродовж довгого часу Ердоган також активно займався футболом у складі ряду юнацьких команд, причому в таємниці від свого батька, який не схвалював це захоплення.

Початок політичної діяльності[ред. | ред. код]

Вищу освіту здобув на факультеті економіки і комерційних наук Університету Мармара, який закінчив у 1981 році. Ще в університеті Ердоган став активістом Національної турецької студентської асоціації (Milli Türk Talebe Birlik). У 1976 році (за іншими відомостями — в 1975 році) він очолив молодіжний осередок проісламістської Партії національного порятунку (тур. Milli Selamet Partisi) в стамбульському районі Бейоглу, а потім того ж року й молодіжне відділення партії в Стамбулі. Ці посади Ердоган займав аж до військового перевороту 12 вересня 1980 року, після якого діяльність всіх політичних партій, що існували в той час, була заборонена. До 1980 року Ердоган також працював у стамбульських транспортних організаціях, але після путчу він позбувся роботи. У подальші кілька років Ердоган працював менеджером у приватному секторі і займався бізнесом, в 1982 році служив в армії.

У 1983 році була заснована Партія добробуту (тур. Refah Partisi), що сповідала погляди, схожі з Партією національного порятунку, і Ердоган повернувся в політику. У 1984 році він став головою відділення партії в Бейоглу, а вже в 1985 році був призначений головою стамбульського відділення і в тому ж році (за іншими даними — наступного року) увійшов до вищої керівної ради партії. Очолюючи партійну організацію в Стамбулі, Ердоган активно залучав до діяльності партії простих жителів Стамбулу. Проте, він невдало виступив на парламентських виборах в 1986 році і на місцевих виборах в Бейоглу в 1989 році. У 1991 році на парламентських виборах Ердоган виступив значно краще, ніж раніше, проте депутатом парламенту все одно не став.

Мер Стамбула і ув'язнення[ред. | ред. код]

У березні 1994 року в Туреччині пройшли місцеві вибори, в результаті яких Ердоган був вибраний мером Стамбула. Знаходячись на цій посаді, Ердоган добився значних успіхів в озелененні міста, вирішенні низки проблем, пов'язаних з вивозом сміття і забезпеченням водою, а також деяких соціальних питань, і здобув значну популярність. При цьому він продовжував підтримувати політику ісламізму лідера Партії добробуту Неджметтина Ербакана (тур. Necmettin Erbakan) (який з 1996 по 1997 рік очолював турецький уряд) і просував деякі мусульманські ідеї у власній політиці, наприклад, обмежуючи споживання алкогольних напоїв у Стамбулі.

У 1997 році уряд Ербакана був вимушений піти у відставку, і незабаром Партія добробуту була заборонена. У 1998 році Ердоган був засуджений за те, що публічно декламував вірші ісламського змісту на мітингу, що проходив в грудні 1997 року в провінції Сіїрт, і мусив піти з посади мера Стамбула. Як парадокс можна зазначити, що прочитаний ним вірш сам по собі не був заборонений і навіть входив до книги, рекомендованої Міністерством освіти Туреччини. Суд засудив Ердогана до десятимісячного ув'язнення, але фактично він провів у в'язниці лише чотири місяці з березня по липень 1999 року, і був звільнений достроково.

Замість забороненої Партії добробуту в 1999 році була створена Партія чесноти (Fazilet Partisi), в якій Ердоган очолив реформістське крило. У липні 2001 року була заборонена і Партія чесноти, після чого в серпні того ж року Ердоган виступив як один із засновників Партії справедливості і розвитку (тур. Adalet ve Kalkinma Partisi) і був вибраний її головою. У листопаді 2002 року Партія справедливості і розвитку на виборах отримала в парламенті значну більшість місць, що дозволило їй сформувати однопартійний уряд. Партія Ердогана стала першою за 16 років партією, що дістала можливість проводити законні реформи незалежно від інших політичних партій.

На чолі уряду[ред. | ред. код]

Незважаючи на лідерство в партії, в 2002 році Ердоган згідно з законом не міг увійти ні до парламенту, ні до уряду через те, що у минулому він мав судимість. В результаті уряд очолив соратник Ердогана Абдулла Гюль (Abdullah Gul). Втім, вже до весни 2003 року парламент прийняв відповідні зміни в законодавстві, так що 9 березня, набравши 85 відсотків голосів, Ердоган був вибраний депутатом парламенту від Сіїрта, і вже 11 березня (за іншими джерелами — 15 березня) президент Туреччини Ахмет Недждет Сезер (Ahmet Necdet Sezer) призначив його прем'єр-міністром, в руках якого в Туреччині фактично концентрується основна влада.

Хоча Ердоган і представлявся як ісламіст, він від початку своєї діяльності на посаді голови уряду заявляв про те, що не збирається відходити від світських принципів, що лежать в основі сучасного державного устрою Туреччини. Серед найважливіших досягнень Ердогана на посту прем'єр-міністра відзначаються грошова реформа, яка пройшла у 20042005 роках і привела до зменшення інфляції, боротьба з корупцією, будівництво нових соціальних установ, електростанцій, зміцнення демократичних цінностей. Перетворення часів Ердогана оцінювалися як «мовчазна революція». Разом з тим представники Європейського союзу в середині 2000-х років акцентували увагу на утисках свободи слова в Туреччині, пов'язаних з переслідуваннями за статтею 301 Кримінального кодексу, що забороняє образу «турецькості»: саме за цією статтею звинувачувалися, зокрема, письменник Орхан Памук (тур. Orhan Pamuk), що став пізніше лауреатом Нобелівської премії, і згодом убитий відомий журналіст вірменського походження Грант Дінк (Hrant Dink).

В області зовнішньої політики уряд Ердогана, в якому до 2007 року місце міністра закордонних справ займав Гюль, проводив курс на інтеграцію в Європейський союз і вирішення проблеми Кіпру, що фактично складається з двох держав, — грецької і турецької. У 2004 році Ердоган став першим з 1988 року главою турецького уряду, що відвідав Грецію. У тому, що стосувалося політики США в регіоні, позиція Туреччини під керівництвом Ердогана залишалася неоднозначною. Хоча Туреччина постійно представлялася як один з основних американських союзників на Близькому Сході, зовнішній курс уряду Ердогана був багато в чому направлений на незалежність від дій США. Зокрема, в березні 2003 року Туреччина не допустила на свою територію американські війська, що готувалися до війни в Іраку, і тим самим перешкодила відкриттю другого північного фронту в Іраку, що значною мірою сприяло зміцненню відносин Туреччини з іншими країнами Близького Сходу, зокрема з Іраном і Сирією.

Уряд Ердогана також робив деякі зусилля для вирішення проблеми курдського сепаратизму на південному сході Туреччини. Хоча ще в 2002 році Ердоган заперечував існування курдського питання, знаходячись на посту прем'єр-міністра, він довгий час проводив політику заспокоєння курдського населення, розширюючи його політичні і культурні права і приділяючи увагу економіці курдських районів, а в 2005 році навіть визнав помилковість попередньої політики держави відносно курдів.

Проте, уряд Ердогана продовжував сприйматися як ісламістський. У 2007 році опозиція заблокувала кандидатуру Гюля на виборах президента, що привело до нової політичної кризи. У липні того ж року були проведені дострокові парламентські вибори, на яких Партія справедливості і розвитку знов отримала значну більшість, що все ж таки дозволило їй провести Гюля в президенти.

З другої половини 2007 року посилилася політика уряду Ердогана з курдського питання. Так, Ердоган відмовився збільшити обсяг викладання курдською мовою. Починаючи з кінця 2007 року турецька армія за згодою уряду і парламенту проводила бойові операції, у тому числі і на території Іраку, проти Робітничої партії Курдистану, що вела партизанську війну. Деякі аналітики оцінювали ці операції як поступку Ердогана турецькому «секуляристському» генералітету, що протистояв уряду «ісламістів». На цьому фоні в березні 2008 року Ердоган заявив про нові інвестиції в економіку курдських районів.

У березні 2008 року генеральний прокурор Туреччини зажадав припинити діяльність Партії справедливості і розвитку і заборонити її основним функціонерам, зокрема Ердогану і Гюлю, брати участь в будь-яких партіях протягом п'яти років. Партія, проте, підтвердила свої демократичні прагнення, коли турецький парламент 1 травня з подачі уряду Ердогана прийняв символічну поправку до статті 301, формулювання, що пом'якшило її, і покарання за її порушення. У липні 2008 року Верховний суд Туреччини оголосив незаконною березневу вимогу генерального прокурора.

В травні 2010 року Реджеп Ердоган із кількома міністрами відвідав з офіційним візитом Афіни[3]. Проведені переговори, на думку аналітиків, стали проявом «потепління» у відносинах між державами, принаймні Ердоган став першим прем'єр-міністром Туреччини, який двічі відвідав Грецію[4]. Водночас голова МЗС Туреччини Ахмет Давутоглу заявив, що турецький уряд працює над створенням «атмосфери психологічних змін» у відносинах між двома країнами[5][6].

В листопаді 2010 року міжнародна організація Wikileaks оприлюднила звинувачувальні дані про багатьох політичних лідерів, в тому числі і про Реджепа Ердогана. 1 грудня 2010 року Ердоган обіцяв у піти у відставку, якщо підтвердяться обвинувачення на його адресу, а також виступив з вимогою до влади США покарати за наклеп на адресу Туреччини, яка зокрема звинувачувалась у плануванні війни з Грецією[7][8], підтримці Аль-Каїди[9][10] тощо.

Президент Туреччини[ред. | ред. код]

Обраний 10 серпня 2014, вступив на посаду 28 серпня 2014[11]. Ердоган переміг вже у першому турі, набравши 51,49 % голосів. Ці вибори стали першими всенародними виборами президента Туреччини, бо раніше він обирався парламентом.

Зовнішня політика[ред. | ред. код]

Турецько-російські відносини

27 квітня 2015 року відповідаючи на визнання Путіним «геноцидом» масове вбивство вірмен турками-османами у 1915 році заявив, що російська влада має понести відповідальність за свої дії в Україні. У той же день Ердоган у письмовому зверненні заявив, що Туреччина поділяє біль вірменського народу у зв'язку з трагічними подіями 1915 року[12].

У листопаді 2015 року між Туреччиною та Росією сполохнув конфлікт через збиття російського літака СУ-24, який порушив повітряний простір країни на кордні з Сирією[13]. Це був перший випадок за 62 роки, коли російський військовий літак був збитий винищувачами НАТО[14]. Напруженими відносини між Росією й Туреччиною залишалися протягом семи місяців, поки Реджеп Ердоган не висловив жаль Путіну у зв'язку з загибеллю пілота[15]. 9 серпня Путін та Ердоган провели спільну прес-конференцію у Санкт-Петербурзі[16].

Відносини з Україною

2 серпня 2015 року у своєму зверненні до учасників II Всесвітнього конгресу кримських татар заявив, що для Туреччини основним пріоритетом у становищі України є спокій, добробут і безпека кримських татар. Він запевнив кримських татар у підтримці й підкреслив, що Туреччина не визнає російську анексію Криму[17].

20 серпня 2016 р. під час телефонної розмови з Петром Порошенком підкреслив, що Туреччина й надалі підтримуватиме цілісність України і не визнає російську анексію Криму[18].

Відносини з ЄС

Переговори з Туреччиною про вступ до ЄС почались 2005 року — через 18 років після подачі Анкарою відповідної заявки.

2 квітня 2017 р. президент Ердоган заявив, що Туреччину не приймають до Європейського Союзу, бо «ЄС — це християнський союз»[19]. 1 жовтня того ж року він сказав, що Туреччина більше не потребує приєднання до Євросоюзу, але не має наміру в односторонньому порядку виходити з переговорів. Він вважає, що ЄС «не виправдав надій» Анкари в боротьбі проти тероризму, але натякнув, що ЄС потребує Туреччини. «Якщо Євросоюз збирається рухатись вперед, є тільки один шлях для цього, а саме: дати Туреччині членство і почати дії, що сприяють культурному й економічному зростанню» — сказав президент Туреччини[20].

6 травня 2018 року за місяць до дострокових виборів повідомив, що Туреччина ніколи не відмовлялась від своєї цілі вступити у ЄС і його країна продовжить рухатися в бік членства у Євросоюзі[21]. Однак вже через два дні після перемоги Ердогана, 26 червня у підсумковій заяві Ради ЄС було сказано, що переговори про вступ Туреччини до ЄС призупинені, але через операції з біженцями вона залишається в статусі кандидата на вступ. У цілому країна прийняла у себе майже 3,6 млн біженців. Захід критикує турецьку владу за відхід від верховенства закону в країні, ситуацію з правами людини і свободою вираження думок, переслідування журналістів, правозахисників та науковців. Крім того, припиняється робота зі зміцнення митного союзу між Анкарою та Брюсселем[22]. Австрія вимагала офіційного припинення переговорів про вступ Туреччини до Євросоюзу, але вона не знайшла підтримки[23].

Внутрішня політика[ред. | ред. код]

7 червня 2016 року президент Ердоган підписав закон, який дозволяє позбавляти депутатів недоторканості від судового переслідування з метою притягнення до відповідальності депутатів від курдської опозиції за звинуваченням в тероризмі. Ухвалений документ був розкритикований чиновниками країн Євросоюзу[24].

Спроба воєнного перевороту у липні 2016 року

В ніч з 15 на 16 липня 2016 року в Туреччині групою військових було здійснено спробу державного перевороту. Танки намагалися атакувати будівлю парламенту, а готель у Мармарисі, де перебував у відпусці президент Ердоган, було бомбардовано, але вже після того, як він виїхав звідти. Контроль над небом в Анкарі взяли винищувачі, які збили один з гелікоптерів заколотників.

Ближче до п'ятої ранку президент Ердоган прилетів до Стамбула, де вийшов до натовпу своїх прихильників і заявив, що заколотники будуть якнайсуворіше покарані. У Туреччині було введено воєнний стан і комендантську годину. Уряду вдалося взяти під контроль ситуацію в країні[25] [26]. У сутичках загинуло 265 осіб, близько 1440 осіб було поранено. Зокрема, було вбито 60 поліцейських. Станом на травень 2017 р. з часу спроби перевороту було затримано 154 694 осіб, 50 136 осіб було ув'язнено за підозру у зв'язках з рухом Фетхуллаха Гюлена, який мешкає у США і його звинуватили в організації спроби перевороту. Рішення про скасування кримінального переслідування було винесено щодо 2 763 осіб, 45 708 затриманих були звільнені судом умовно, 12 753 були відпущені співробітниками поліції та прокуратури, 7 430 були звільнені через відсутність доказів, серед них 1 312 військовослужбовців, 1 247 поліцейських, 9 віце-губернаторів, 3 губернаторів та ін[27].

Ердоган виступив за покарання заколотників смертною карою, яка була скасована в Туреччині у 2004 році[28]. У липні 2017 р. президент Туреччини підтвердив, що підтримує запровадження смертної кари. Він впевнений, що якщо відповідний проект закону надійде до парламенту, то парламент його ухвалить, після чого він поставить свій підпис під законопроектом. У Брюсселі відповіли, що відновлення найвищої міри покарання поставить хрест на намірах Туреччини вступити до ЄС. Комісар ЄС Йоганнес Ган заявив, що Туреччина за президента Ердогана стала спиною до Брюсселя. В свою чергу турецький президдент наголошував, що Анкара або отримає сигнал нового етапу переговорів щодо вступу в ЄС, або скаже Європі «до побачення»[29][30].

Конституційний референдум

16 квітня 2017 р. в Туреччині відбувся конституційний референдум, на який було винесено питання про схвалення 18 поправокдо Конституції, які передбачають перехід від парламентської форми правління до президентської республіки, скасування посади прем'єр-міністра, збільшення числа депутатів парламенту і реформування Верховної ради прокурорів та суддів. Зміни підтримали 51,44 % турків, тоді як 48, 59 % виступили проти. Явка складала 85,32 %. Найбільше місто Туреччини — Стамбул — проголосувало проти змін, а столиця Анкара — з невеликою перевагою — «за». У всенародному голосування взяли участь 55 мільйонів осіб.

Противників конституційних поправок залякували, а урядові ЗМІ називали їх ворогами та змовниками. Депутатів опозиційних сил, зокрема, прокурдської «Партії демократії народів» арештовували[31].

Президентські вибори 2018 року

У квітні 2018 року Реджеп Таїп Ердоган заявив, що 24 червня 2018 року в Туреччині пройдуть дострокові президентські та парламентські вибори і пояснив це тим, що країні потрібні нові вибори, аби позбавити її «хвороб старої системи». «Події в Сирії та інших країнах зробили нагальною необхідність перейти на нову виконавчу систему, аби посилити майбутній шлях розвитку нашої країни» — сказав Ердоган у прямому ефірі. Деякі журналісти пояснювали перенесення виборів тим, що у 2018 році турецька ліра досягла рекордних мінімальних показників і стала найгіршою валютою на ринках країн, що розвиваються та високим рівнем інфляції. Прихильники Ердогана вважали, що президент хоче внести ясність після референдуму, аби змінити Туреччину з парламентської на президентську республіку[32].

24 червня 2018 року у Туреччині пройшли дострокові президентські та парламентські вибори. Напередодні виборів у Стамбулі на мітинги проти президента вийшли мільйоні турків[33][34], але Реджеп Ердоган все рівно переміг вже у першому турі, за нього проголосували 53 % виборців, тоді як лідера опозиційної Народно-республіканської партії Мухаррема Індже підтримав 31 % виборців. Інші суперники Ердогана отримали менше 8 % голосів. Правляча «Партія справедливості і розвитку» здобула більшу кількість місць у парламенті, за неї віддали голоси 42 % виборців, а за опозиційну «Народно-республіканську партію» — 23 % голосів, ультраправу «Партію націоналістичного руху» — 11 %. Явкана президентські вибори становила 86,82 %, а на парламентських — 87 %[35]. Вперше в історії країни вибори голови держави і парламенту відбулись одночасно. Ними завершився перехід Туреччини до президентської форми правління.

Відповідно до нової Конституції Туреччини Ердоган отримав більше повноважень. Ці зміни були схвалені під час референдуму 2016 р. і набули чинності після виборів. Згідо з ними президент отримав право призначати вищих посадових осіб, в тому числі міністрів і віце-президентів, можливість втручатися у правову систему країни, вводити надзвичайний стан та розпускати меджліс. Крім того, було скасовано посаду прем'єр-міністра[36]. Після виборів ряд ЗМІ назвали Ердогана «новим турецьким султаном» та відзначали, що він розбудував вертикаль, подібну до тієї, яка була у Мустафи Кемаля[37].

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Почесний громадянин Тегерана
  • В честь Ердогана названий мультиспортивний стадіон у Касимпаше — районі Стамбула.
  • Орден Золотого руна (Грузія, 18 травня 2010 р.)
  • Міжнародна премія Каддафі
  • 2004 — премія «Квадрига» з формулюванням «Міст поваги»
  • Почесний доктор МДІМВ (2011)
  • Орден Золотого орла (Казахстан, 11 жовтня 2012 р.)
  • Орден «Данакер» (Киргизія, 2011)
  • Орден Гейдара Алієва (Азербайджан, 2 вересня 2014) — за особливі заслуги у зміцненні та розвитку дружніх, братніх зв'язків між Турецькою Республікою та Азербайджанською Республікою
  • Почесний професор ІМО МЗС Туркменії (2014)
  • Великий хрест ордена Леопольда I (Бельгія, 5 жовтня 2015 року)

Родина[ред. | ред. код]

У Ердогана і його дружини Еміне (вродженою Гюльбаран, Emine Gulbaran) четверо дітей: два сини — Ахмет Бурак (Ahmet Burak) і Неджмеддин Білал (Necmeddin Bilal) і дві дочки — Есра (Esra) і Сюмейє (Sumeyye).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Правильна вимова прізвища Ердоан.
  2. Премьер-министр Турции Реджеп Тайип Эрдоган победил на первых прямых выборах Президента Турции
  3. Премьер-министр Турции прилетел в Афины
  4. Анкара и Афины идут навстречу друг другу — euronews
  5. Визит премьер-министра Турции в Грецию оценивается как исторический
  6. Анкара поддержит курс на урегулирование кипрской проблемы
  7. Текст документу: «The plan, which has been denied by both the military and retired General Dogan, involved false-flag bombing of mosques and efforts to provoke a military crisis with Greece in order to create the conditions for a military intervention.»
  8. Και «πόλεμο» Ελλάδας — Τουρκίας «είδε» το WikiLeaks!
  9. 'Wikileaks documents show Turkey helped al-Qaida'
  10. WikiLeaks: Turkey Helped al-Qaeda, US Supported PKK?
  11. Премьер-министр Турции Реджеп Тайип Эрдоган победил на первых прямых выборах Президента Турции
  12. Ердоган відповів Путіну на заяву щодо «геноциду» вірмен: спочатку поясніть, що ви робите в Україні
  13. ТУРЕЧЧИНА ЗБИЛА РОСІЙСЬКИЙ ЛІТАК СУ-24 НА КОРДОНІ З СИРІЄЮ
  14. ВПЕРШЕ ЗА 62 РОКИ ВІЙСЬКА НАТО ЗБИЛИ РОСІЙСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ ЛІТАК. ОНОВЛЕНО
  15. ЗМІ: Анкара спростувала вибачення Ердогана за Су-24
  16. Ердоган і Путін проводять зустріч у Санкт-Петербурзі
  17. Ердоган запевнив кримських татар у підтримці: Туреччина не визнає анексію Криму
  18. Позиція Туреччини щодо підтримки суверенітету та територіальної цілісності України залишається незмінною — телефонна розмова Петра Порошенка і Реджепа Ердогана
  19. Ердоган: ЄС — це християнський союз, тому туди не приймають Туреччину
  20. Туреччина більше не потребує членства в ЄС, — Ердоган
  21. Ердоган: Туреччина ніколи не відмовлялася від мети вступу до ЄС
  22. Переговори про вступ Туреччини до ЄС призупинені
  23. Переговори про членство Туреччини в ЄС припинені
  24. Туреччина: Ердоган підписав закон про позбавлення депутатів недоторканності
  25. ЕРДОГАН ВИСТУПИВ ПЕРЕД ПРИХИЛЬНИКАМИ В СТАМБУЛІ
  26. Ердоган виступив із заявою в Стамбулі
  27. У Туреччині з часу перевороту затримано 154 тис. осіб, понад 50 тис. ув'язнено
  28. Ердоган підтримав ідею повернення смертної кари в Туреччині
  29. [1]
  30. Ердоган: Туреччина скаже ЄС «до побачення», якщо не буде нових переговорів
  31. Референдум у Туреччині: як, чому і за що проголосували турки
  32. Дострокові вибори в Туреччині: чому Ердоган поспішає?
  33. У Туреччині мільйони людей вийшли на мітинг
  34. Вибори у Туреччині: мільйони людей вийшли на мітинг за головного суперника Ердогана
  35. оголосив про свою перемогу на виборах у Туреччині
  36. Вибори у Туреччині: Ердоган знову очолить країну
  37. Новий турецький султанат: чому Ердоган переміг на «мегавиборах» і що це означатиме

Посилання[ред. | ред. код]