Російсько-українська олігархічна війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Російсько-українська олігархічна війна — складова глобального протистояння між Росією та Україною з часів розпаду СРСР, яке в 2014 році переросло у відкрите збройне протистояння — російсько-українську війну.

Контекст[ред. | ред. код]

Наслідком сучасних економічних умов, які передбачають вільне переміщення капіталу та стимулюють залучення зовнішніх капіталів в економіку країни, є неминуче протистояння інтересів фінансових груп в боротьбі за сфери впливу, ринки збуту тощо. Це призводить до олігархічних «війн» всередині країни[1] та, головне, дозволяє використовувати таке протистояння як складову зовнішньої агресії — в економічних, інформаційних та традиційних війнах.

Протистояння до початку 2014 року[ред. | ред. код]

Методи[ред. | ред. код]

До початку російсько-української війни російський політикум здійснював тиск на Україну, у тому числі, через олігархів. Серед методів тиску найбільш відомими стали:

  • придбання українських активів через власні або підставні компанії з метою їх деградації через доведення до банкрутства або прямого руйнування. Як приклад у Львові та Миколаєві російськими бізнесменами братами Чуркіними були придбані активи Львівського автобусного[2] та Чорноморського суднобудівного[3][4] заводів, потужності яких фактично були знищені.
  • створення внутрішніх конфліктів серед українських олігархів шляхом вибіркового надання преференцій одним і протидії іншим, або, навіть, акцентуванні їх різних національностей. Як приклад, робився наголос на єврейському походженні окремих українських олігархів, які ніби-то діють спільно з США та ЄС проти Росії[5].

Роль українських олігархів[ред. | ред. код]

Юлія Тимошенко[ред. | ред. код]

Рінат Ахметов[ред. | ред. код]

Протистояння під час війни[ред. | ред. код]

Роль українських олігархів[ред. | ред. код]

Рінат Ахметов[ред. | ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Олігархи за лаштунками сепаратизму

За повідомленням журналіста Сергія Лещенка український олігарх Рінат Ахметов у березні-квітні 2014 р. літав до Москви на зустріч з Путіним:[6] — «результат — сьогодні на вулицях Донецька».

За даними Bild (публікація 2016 р.) представники Ахметова ще у 2014 р. брали участь в засіданнях російських урядових структур по Донбасу[7]. Крім того, начальник Донецького ОУМВС з березня 2014 року Костянтин Пожидаєв керував раніше службою безпеки компанії «ДТЕК» та призначив у територіальні підрозділи донецької міліції своїх людей, частина з яких є людьми «Сім'ї» Януковича[8][9].

12 квітня 2014 р. активісти Автомайдану пікетували у Києві будівлю СБУ та офіс СКМ Ріната Ахметова. Під офісом вони залишили шину, пляшку і бруківку як «останнє попередження Ахметову».[10]

За повідомленням керівника центру військово-політичних досліджень Дмитра Тимчука, у Слов'янську основні сили екстремістів налічують до 600 чоловік.[11] Крім підрозділу спецпризначенців розвідки ЗС РФ, у місті діють близько 500 представників різних рухів та угруповань Донбасу, що прибули в місто і розбиті на 2 численні групи. Дмитро Тимчук зазначив, що групу близько 200 чоловік очолюють представники оточення одного з олігархів. Другу групу, чисельністю близько 300 чоловік очолюють представники оточення одного з відомих кримінальних авторитетів[11]

За даними Міністерства внутрішніх справ України, серед «кадировців», у південно-східних регіонах України сепаратистам платять 500 доларів США у разі згоди взяти участь у штурмі держбудівель і 500 гривень за «постояти під будівлею», а також він звернувся до СБУ та МВС із закликом вжити оперативних заходів проти сепаратистів та їх вербувальників, вказавши їхні координати у Артемівську, Слов'янську, Донецьку, Харцизьку та Єнакієве.[12].

12 травня 2014 року самопроголошений «народний губернатор» Донецької області Павло Губарєв заявив, що дві третини активістів «ДНР» перебувають на утриманні Ахметова, однак і ті, що зберегли вірність ідеї, також брали гроші[13]. У відповідь у заяві Партії регіонів Губарєва названо самозванцем та аферистом, саму «Донецьку народну республіку» названо групою бомжів з пляжу в Туапсе[14].

Разом з тим, 19 травня 2014 року Ахметов звернувся до робітників компанії «СКМ» щодо проведення попереджувального страйку 20 травня о 12:00 проти «ДНР» та на підтримку миру і проти кровопролиття, а також заявив, що страйк, під ча якого лунатиме гудок, триватиме доти, доки на Донбасі не запанує спокій[15]. Перша подібна акція відбулась вже 20 травня о 12:00 і тривала протягом 3-х годин[16].

Ігор Коломойський[ред. | ред. код]

На відміну від Ахметова, з яким теж велись розмови про призначення, Ігор Коломойський, який 2 березня був призначений на посаду голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації.[17] одразу ж зайняв проукраїнську позицію. 14 квітня з його ініціативи і за його фінансової підтримки почали формуватися загони добровольців «Дніпро»[18], а згодом він допоміг і у створення батальйону «Донбас»[19] 17 квітня він оголосив винагороду за конфісковану у терористів зброю та захоплення терористів[20].

Коломойському також належить пропозиція будівництва укріпленої стіни вздовж кордону з Росією на території Донецької, Луганської та Харківської областей[21].

Вадим Новинський[ред. | ред. код]

Вадим Новинський[22]

Роль російських олігархів[ред. | ред. код]

Путін визнає, що Росія підтримує сепаратистів на сході України, але значну частину підтримки з точки зору фінансування здійснюють «патріоти», деякі з яких є російськими громадянами або етнічними росіянами в Україні. Зважаючи, що значна частина капіталів розміщені не в Росії, противники Путіна одним із важелів впливу мають можливість запропонувати російським олігархам повну свободу та економічну користь у обмін на відмову від підтримки політики Кремля[23], що змушує Путіна діяти більш обережно.

Костянтин Малофєєв[ред. | ред. код]

Костянтин Малофєєв

Євген Пригожин[ред. | ред. код]

Євген Пригожин

Результати[ред. | ред. код]

Наслідки[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Перша олігархічна війна нової влади. Версія Ігоря Єремеєва
  2. У родичів скандального Чуркіна хочуть відібрати Львівський автобусний завод
  3. Уничтожением «ЧСЗ» пугает Украину тот, кто его уже уничтожил
  4. НА ЧСЗ СНОВА ЗАЖГЛИ ВЕЧНЫЙ ОГОНЬ
  5. Why We Continue to Misunderstand Putin’s War in Ukraine (англ.)
  6. Події у Донецьку — результат зустрічі Ахметова з Путіним, — джерело Волинські новини. 07.04.2014.
  7. На Донбассе всем полностью заправляют министры Путина – Bild
  8. Артем Фурманюк. Похмуре кадрове дежавю на Донеччині Радіо Свобода. 07.03.2014.
  9. Артем Фурманюк. Рінат Ахметов відібрав Донбас в України Радіо Свобода 19.04.2014.
  10. Автомайдан приїхав до Турчинова додому, під СБУ і пригрозив Ахметову Українська правда. 13.04.2014.
  11. а б У Слов'янську екстремистів контролюють олігарх і кримінальний авторитет Українська правда. 13.04.2014.
  12. Сепаратистам платять 500 доларів за штурм — джерело Українська правда. 13.04.2014.
  13. Губарєв зізнався, що сепаратистів фінансував Ахметов iPress.ua. 12.04.2014.
  14. ПР пояснила росіянам про Губарєва: група бомжів приводить ватажка в Думу… Українська правда. 12.05.2014.
  15. Ахметов у терміновому зверненні закликав своїх робочих вийти на страйк Українська правда. 19.05.2014.
  16. Донецк: Забастовка против терроризма-сепаратизма онлайн Новости Донбасса. 20.05.2014. (рос.)
  17. Указ Президента України № 196/2014 «Про призначення І.Коломойського головою Дніпропетровської обласної державної адміністрації»
  18. Коломойський створює батальйон спецпризначення для захисту від диверсантів. 
  19. Народна армія. Все про добровольчі батальйони, що воюють на Донбасі (ФОТО). 
  20. Коломойський установив винагороду за “зелених чоловічків” і здачу зброї. 
  21. Коломойський пропонує побудувати "лінію Маннергейма" на кордоні з Росією. 
  22. Vadim Novinsky: Ukraine’s ‘Russian’ Oligarch (англ.)
  23. Who Profits From The Broken Russia-Ukraine Peace Deal? (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]