Очікує на перевірку

Метровагонмаш

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ВАТ «Метровагонмаш»
ТипВідкрите акціонерне товариство
Організаційно-правова форма господарюванняакціонерне товариство
ГалузьТранспортне машинобудування
Спеціалізаціязалізничний транспорт, метрополітен, спеціалізований автомобільний транспорт, військова техніка
Засновано1895 (фактично – 1897)
Засновник(и)Сава Мамонтов, Костянтин Арцибушев, Олександр Барі
Штаб-квартирам. Митищі, Московська область, Росія Росія
Територія діяльностіРосія, держави СНД
Попередні назвиМитищенський машинобудівний завод (ММЗ)
Продукціярухомий склад залізничного транспорту та метро; самоскиди та спеціалізовані автотранспортні засоби; військова техніка
АудиторKPMG
Виторг15,333 млрд. руб. (2011)
Операційний прибуток (EBIT)4 540 736 000 ₽ (2017)[1]
Чистий прибуток2,225 млрд. руб. (2011)
Активи41 186 652 000 ₽ (2017)[1]
Власний капітал20 747 592 000 ₽ (2017)[1]
Власник(и)Трансмашхолдинг
Співробітники5 061 осіб[2].
Холдингова компаніяЗАО «Трансмашхолдинг», Росія
[1] (старий), [2] (новий)]
Мапа
CMNS: Метровагонмаш у Вікісховищі
Самоскид ЗІЛ-ММЗ-555 (на базі ЗІЛ-130).
Самоскид ЗІЛ-ММЗ-4505 (на базі ЗІЛ-130)
Самоскид ЗІЛ-ММЗ-4506
Вагони метро типу Еж 81-707 на Святошинсько-Броварській лінії Київського метрополітену
Зенітна самохідна установка ЗСУ-23-4 «Шилка» в Артилерійському музеї Санкт-Петербурга

ВАТ «Метровагонмаш» (до 1992 року — «Митищенський машинобудівний завод» або ММЗ) — одне із провідних підприємств РФ в галузі транспортного машинобудування.

Підприємство розташоване у м. Митищі (Московська область, РФ), входить до складу російського «Трансмашхолдингу». Генеральний директор — Андрій Анатолійович Андрєєв, який з 2008 року також обіймає посаду генерального директора «Трансмашхолдингу».

Історія

[ред. | ред. код]
Див. також: ЕП (електровоз)

Митищенський машинобудівний завод був заснований в 1897 році у місті Митищі, Московська губернія, Російська імперія. Його засновниками стали спадковий почесний громадянин Сава Мамонтов, дворянин Костянтин Арцибушев і громадянин Північно-Американських Сполучених Штатів (нині —США), тимчасовий Московської 1-ї гільдії купець, інженер Олександр Барі, які в грудні 1895 року подали до Міністерства фінансів Росії проект «Московського акціонерного товариства вагонобудівного заводу». 2 січня 1896 Комітет міністрів дозволив заснувати означену Компанію, а її Устав був затверджений самим Миколою II.

На заводі передбачалось будівництво залізничного рухомого складу та запасних частин до нього. Першою продукцією заводу стали вагони для Північної залізниці Росії.

У 1903 почалось виробництво трамвайних вагонів. Перед початком Першої світової війни завод отримав замовлення від військового відомства на виробництво польових вагонів і платформ для перевезень військової техніки.

У 1926 вперше в Росії на заводі розпочалося виробництво електричних вагонів (прототипів електричок) для перших електрифікованих доріг: Баку — Сабунчі в Азербайджані (1926 рік), Москва — Митищі (1929 рік). Одночасно з цим продовжувалося виробництво трамвайних вагонів: до травня 1934 року завод здійснював переоснащення системи Владикавказький трамвай через переведення мережі на широку колію.[3]

У 1935 розпочато виробництво вагонів для Московського метрополітену.

З початком Другої світової війни підприємство перепрофілювалось в танкоремонтний завод № 592. На нього доставлялись і ремонтувались трофеї Робітничо-Селянської Червоної Армії: танки, бронеавтомобілі і САУ, захоплені у військ Третього Рейху. Через велику нестачу в Червоній армії самохідної артилерії конструкторське бюро заводу розробило на базі німецького середнього танка Panzer III САУ СГ-122 і СУ-76і (індекс «і» означав, що САУ була на «імпортній» (точніше - трофейній) рухомій базі). Перша із цих моделей була виготовлена дрібною серією в 27 одиниць, а виробництво другої моделі передали на завод № 37 в Москві. Причиною стало розпорядження Державного комітету оборони про організацію в Митищах виробництва легкого танка Т-80. Завод отримав додаткове обладнання, фахівців і новий номер: № 40. В жовтні 1943 року виробництво легких танків Т-80 було припинено на користь збільшення виробництва самохідних артилерійських установок СУ-76. В 1945 році на заводі було налагоджене виробництво гусеничних тягачів.

З 1947 року завод розпочав виробництво на шасі вантажівки ЗІС-5В самоскида ЗІС-ММЗ-05. У подальшому ММЗ став найбільшим виробником самоскидів на шасі ЗІС/ЗІЛ. Обсяги виробництва в 70-80-их роках досягали 200 самоскидів за добу (близько 50 тис./рік). В 1990-х обсяги виробництва через кризу російської автомобільної промисловості знизилися до 1-1,5 тис. самоскидів на рік. В 1972 році на заводі вперше в країні були розроблені і серійно вироблялись вантажні причепи до легкових автомобілів.

Основні напрямки діяльності

[ред. | ред. код]

За більш, ніж столітню історію завод виготовляв товарні, пасажирські, багажні вагони, вагони для міських кінних залізниць, трамвайні вагони. Підприємством були розроблені та виготовлені перші в країні автомотриси, електрички, вагони метро.

У воєнні та повоєнні роки на заводі виготовлялись, ремонтувались та переоснащувалися військові гусеничні машини та військові тягачі. Окрім цього, у повоєнні роки завод освоїв виробництво спеціалізованої автомобільної техніки на шасі ЗІС, ЗІЛ, МАЗ.

Сучасне підприємство спеціалізується на розробленні, проектуванні й виготовленні рухомого складу для метрополітенів і залізниць, запасних частин до них, на проведенні капітальних ремонтів і сервісному обслуговуванні своєї продукції. Окрім цього, завод продовжує виробляти автомобільну техніку і гусеничні шасі спеціального призначення (ЗСУ-23-4, ЗСУ-57-2, ЗСУ-37 тощо) .

Вагони метро експлуатуються в Москві, Санкт-Петербурзі, Нижньому Новгороді, Казані та інших містах Росії, а також, в Ташкенті, Мінську, Баку, Тбілісі, Єревані, Харкові, Києві, Будапешті, Софії, Варшаві, Дніпрі та Празі. Всього на митищенських вагонах працюють 18 метрополітенів.

Окремий напрямок діяльності заводу — рейкові автобуси. Ці відносно нові для російських залізниць машини призначені для роботи на приміських і міжобласних неелектрифікованих маршрутах. (Див. рейкові автобуси заводу «Метровагонмаш»)

Нагороди

[ред. | ред. код]

Ордени

[ред. | ред. код]
Дата Нагорода Стрічка Назва нагороди, за що вручена Від кого
1945 Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни І ступеню. За зразкове виконання завдань фронту Уряд СРСР
1971 Орден Жовтневої Революції Орден Жовтневої Революції. За освоєння виробництва автомобільної техніки Уряд СРСР
1976 Орден праці Чехословаччини. За виконання замовлення на поставку вагонів Ечс для Празького метрополітену Уряд Чехословаччини

Відзнаки, медалі, премії

[ред. | ред. код]

У 1945 році за зразкове виконання завдань фронту підприємству на вічне зберігання було передано Перехідний червоний прапор Державного комітету оборони.

У 1951, 1978, 1996 роках колектив заводу отримав три державні премії: , , за створення сімейства швидкісних гусеничних шасі.

У 1975 році сімейство телескопічних гідроциліндрів для самоскидів було відзначене Великою золотою медаллю Міжнародного Лейпцизького ярмарку.

Номенклатура продукції

[ред. | ред. код]
Виробництво продукції в 2006–2008, 2010 роках
Продукція Марка 2006 2007 2008[4] 2010[5] 2011[6] Фото
Вагони метро 81-717/714 87 121 171 99 80
Фото 2006 року
Фото 2006 року
81-740/741 74 128 113 76 117
Фото 2007 року
Фото 2007 року
81-760/761 8 32
Фото 2010 року
Фото 2010 року
Рейкові автобуси РА1 32 2
Рейковий автобус РА-1 модель 731 в Томську
Рейковий автобус РА-1 модель 731 в Томську
РА2 14 60 63 9
Фото 2007 року
Фото 2007 року
РА-В 40
Будапешт
Будапешт
Автосамоскидів, бункеровозів і автоевакуаторів
на шасі виробництва АМО ЗІЛ і ГУП МАЗ 		887 949 455[7]
Фото 2006 року
Фото 2006 року
Капітальний ремонт вагонів метро - 45 80 призупинено призупинено
Вагони в депо Ізмайлово
Вагони в депо Ізмайлово

Керівники підприємства

[ред. | ред. код]
  • С. Г. Лабунський (1900—1911)
  • Полубояринов (1911)
  • М. Г. Філіппов (1918—1923)
  • П. В. Дружинін (1923—1927)
  • В. А. Зінов'єв (1927—1930)
  • А. И. Беленц (1930—1931)
  • Токарєв (1931—1932)
  • А. Б. Хрунічев (1932—1937)
  • А. А. Мишлєнков (1937—1938)
  • М. З. Гаврилов (1938—1939)
  • С. С. Ігнатов (1939 — жовтень 1941)
  • Д. Ф. Панкратов (1941—1942)
  • Г. Б. Мартиросов (1943—1944)
  • М. Д. Горшунов (1944—1947)
  • Г. В. Баулін (1947—1952)
  • Е. А. Дундуков (1952—1954)
  • Г. А. Веденяпін (1954—1956)
  • М. М. Горшенін (1956—1958)
  • И. П. Крисін (1958—1960)
  • М. Г. Вєтліцин (1960—1964)
  • В. В. Юшков (1964—1969)
  • А. А. Мощевітін (1969—1975)
  • В. Н. Донсков (1975—1987)
  • Ю. А. Гулько (1987—2004)
  • А. А. Андрєєв (з 2004)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в https://www.kartoteka.ru/card/2ec3890a003c8ff38e1e5c2bc74ab44c/
  2. ↑ Метровагонмаш. Архів оригіналу за 28 серпня 2012. Процитовано 24 грудня 2012.
  3. ↑ Доктор географических наук Тархов С. А. Владикавказскому трамваю — 100 лет // Вестник городского электрического транспорта России : ж. — М, 2004. — № № 4 (61). — С. 33.
  4. ↑ Річна бухгалтерська звітність ВАТ «Метровагонмаш»[недоступне посилання з квітня 2019]
  5. ↑ Річний звіт Метровагонмаш за 2010 рік стор.4
  6. ↑ http://www.mosgortrans.net/news/12769-moskva-metro-vagony-postavki-2011.html [Архівовано 1 листопада 2011 у Wayback Machine.] Москва в 2011 році купить у «Метровагонмаша» 229 вагонів метро
  7. ↑ Кількість реалізованих автосамоскидів в 2008 році.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Метровагонмаш&oldid=43145207