Докази буття Бога

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

До́кази буття́ Бо́га — з'ясування того, чи Бог справді міг/може існувати.

Аргументи за і проти існування Бога пропонувались філософами, теологами та вченими протягом декількох тисячоліть. В наш час в філософській термінології ці питання розглядаються в рамках епістемології (теорії пізнання) та онтології (природи буття).

Більшість доказів на користь кожної думки можна розділити на три групи — метафізичні, логічні та суб'єктивні. Наведені докази не обов'язково повинні бути прив'язані до божества якої-небудь конкретної релігії, однак історично були сформульовані стосовно іудаїзму, християнству та ісламу, а аргументація базувалась на метафізиці древньогрецької філософії.

Загальноприйнятого доказу існування Бога не сформульовано, так як не існує загальноприйнятого визначення Бога.

Тим не менше, питання про існування Бога продовжує залишатись предметом жвавих філософських суперечок і громадських дискусій.

Філософські концепції[ред.ред. код]

Питаннями доказів буття Бога (якщо розглядати розробку даної проблеми історично) займалися такі філософи як:

  • Ансельм Кентерберійський, середньовічний філософ-богослов що запропонував онтологічний доказ в загально відомому трактаті «Прослогіон», а перед цим їм було запропоновано свого роду доказ від досконалості в роботі «Монологіон».
  • Гуніло середньовічний чернець, перший критик онтологічного доказу в роботі «У захист безумця», запропонував варіант спростування даного доказу.
  • Фома Аквінський у праці «Сума теології», висунув космологічний і телеологічний докази буття Бога.
  • Рене Декарт у праці «Міркування про метод», запропонував свій власний варіант підтвердження онтологічного доказу.
  • Бенедикт Спіноза в «Етиці» також розглядав онтологічний доказ.
  • Девід Г'юм у роботі «Дослідження людського пізнання» розкритикував космологічний доказ, а у «Діалогах про природну религію» виклав власний варіант телеологічного доказу, а також і критику даного доказу.
  • Кант, у «Критиці чистого розуму» вказав на неможливість усіх запропонованих до нього традиційних доказів, а у «Критиці практичного розуму» запропонував доказ, який заснований на моральному аргументі.
  • Геґель, у «Лекціях про доказ буття бога» розкритикував критику Канта у відношенні неможливості традиційних доказів.
  • Бертран Рассел у статті «Чому я не християнин» запропонував ґрунтовну критику усіх як він вважав відомих йому способів на ґрунті яких доводять існування Бога.

Даною проблемою займалася також і безліч інших філософів, такі наприклад як Блез Паскаль, Б. Якобі тощо.

Теологічні концепції[ред.ред. код]

Церква свідчить про можливість часткового пізнання Бога за допомогою розуму[1]. Credo, ut intelligam («Вірую, щоби зрозуміти»), як і intelligo, ut credam («Розумію, щоби вірити») Існує різниця між пізнанням Бога розумовим і надприродним. Пізнання може йти від причини до наслідка (індуктивне), або від наслідка до причини (дедуктивний). Є докази існування Бога психологічні (бл. Августин), космологічні (Тома Аквінський) та онтологічний (св. Ансельм Кентерберійський).

Психологічний — Тому за аргумент доказа існування Бога бере людське сумління

Тома Аквінський[ред.ред. код]

Космологічний[2] містить 5 доказів існування Бога. Космологічний доказ був відомий раніше, але Тома Аквінський скріпив його аристотелізмом.

Ось ці докази існування Бога.

  • Бог є першорушитель.
  • Бог є діюча творча першопричина
  • Бог є першотворець
  • Бог є найвище благо та найвища досконалість
  • Бог є найвища мета.

Ансельм Кентерберійський[ред.ред. код]

У «Монологіоні» — 3 докази існування Бога

  1. Все прагне до блага, Бог — найвище благо
  2. Бог є межа за величиною,
  3. Бог як абсолютно досконале замикає собою ієрархічну драбину прагнення істот до досконалості.

У «Прослогіоні» дано головний (онтологічний) доказ — Бог є те, вище чого нічого не можна помислити.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. (пор.: Прем 13, 1-9; Рим 1, 19-20: DS 3004, Vatic. I, Cap. 2; Vatic. II, DV, 6)
  2. 5 доріг Томи Аквінського «Суми Теології» кн 10, 11