Дуб черешчатий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дуб черешчатий або звичайний
Quercus robur.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Судинні (Tracheophyta)
Насінні (Spermatophyta)
Покритонасінні (Magnoliophyta)
Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Букоцвіті (Fagales)
Родина: Букові (Fagaceae)
Рід: Дуб (Quercus)
Вид: Дуб черешчатий
Біноміальна назва
Quercus robur
Sol., 1778
Ареал дуба черешчатого
Ареал дуба черешчатого
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Quercus robur
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Quercus robur
EOL logo.svg EOL: 1151323
IPNI: 326376-2
ITIS logo.svg ITIS: 19405
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 39471

Дуб звича́йний, або чере́шчатий (Quercus robur L., синонім Q.pedunculata[1]) — багаторічна рослина родини Букових. Одна з найпоширеніших деревних порід помірної смуги Європи та найдовговічніший вид дерев в Україні. Цінна деревинна, танідоносна, харчова, медоносна, фарбувальна, кормова, лікарська та декоративна культура.

Опис рослини[ред.ред. код]

1000-річний черешчатий дуб в Бад-Блумау (Штірія, Австрія) вважається найстарішим дубом в Європі.
Quercus robur — Тулузький музей

Могутнє дерево 20-50 м заввишки з шатроподібною або широкопірамідальною кроною й міцними гілками. Стовбур завтовшки 1-1,5 м. Кора у молодих дерев сіра, гладенька, у старих — темно-сіра, товста, з поздовжніми тріщинами. Молоді пагони голі або ледь опушені, оливково-бурі або червонуваті, ребристі, з овальними бруньками. Коренева система розвинена, коріння спрямовує ріст у глибину. Довжина кореня дорівнює висоті надземної частини дерева.

Листки чергові, короткочерешкові, видовжено-оберненояйцеподібні, донизу звужені, перистолопатеві (7-40 см завдовжки). Лопаті тупі, округлі, вирізи між ними неглибокі. Молоді листки опушені, у старих листків опушення зберігається тільки на жилках.

Квітки одностатеві. Рослина однодомна. Тичинкові квітки зібрані в пониклі сережки, кожна квітка має 6-8-роздільну зеленувату оцвітину і 6-10 тичинок. Маточкові квітки зібрані по 2-5 у пазухах верхніх листків на довгих квітконосах, дрібні (до 2 мм у діаметрі) з редукованою оцвітиною. Маточка одна з червонуватою трилопатевою приймочкою і нижньою зав'яззю.

Плід — горіх (жолудь) голий, коричневий, 1,5-3,5 см завдовжки, розташований на плодоніжці завдовжки 3-8 см. Жолудь розміщений у блюдце- або чашеподібній мисочці (0,5-1 см завдовжки).

Відомі дві сезонні форми дуба звичайного — рання та пізня. У раннього дуба листки розпускаються у квітні і на зиму опадають, а у пізнього листки розпускаються на два-три тижні пізніше і на молодих рослинах залишаються на зиму.

Проросток дуба звичайного, який проростає з жолудя.
Листковий гал, ймовірно Andricus quercusfolii на листку дуба звичайного

Екологія та поширення[ред.ред. код]

Світлолюбна рослина, вимоглива до якості ґрунтів. Пошкоджується сірим кленовим вусачем, дубовим деревинником, візерунковим довгоносиком, іржавою ейлією, дубовою бронзовою златкою, багатоїдним та західним непарними короїдами, ліщиновою кривовусою листокруткою, ясеневим пістрявим лубоїдом, плямистою мезозою, пірамідальною совкою.

Дуб звичайний — основна лісоутворююча порода Лісостепу, росте в суміші з сосною, грабом, ясеном, ялиною, буком. Квітне у травні. Плоди достигають у вересні — жовтні.

Росте на більшій частині України, в степу рідше, головним чином по долинах річок. Його насадження займають 26,3% площі державного лісового фонду України. Основні заготівлі роблять під час рубок догляду і головних рубок у Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській, Київській, Чернігівській, Полтавській, Сумській, Харківській, Донецькій, Івано-Франківській, Львівській і Чернівецькій областях.

Застосування[ред.ред. код]

Кора і деревина дуба є джерелом для одержання одного з найкращих світових дубителів. У корі дуба міститься 5,4-14% катехінових танідів, у деревині — і,4-7,7, у листках — 5-9,5, у галах — до 27,2%.

Для дубильно-екстрактової промисловості найкращою вважається кора 15-20-річних дубів. Оскільки кора його є гарним дубителем, її використовують безпосередньо як дубильний матеріал, а з деревини виробляють дубильні екстракти. Маючи велику масу, дубова деревина є одним з основних джерел для виробництва танідів.

У науковій медицині використовують кору дуба — Cortex Quercus, в якій, крім дубильних речовин, містяться елагова й галусова кислоти, вуглевод левулін, слиз, цукор, крохмаль, білки, мінеральні речовини. Вона має в'яжучі і протизапальні властивості. Відвар кори використовують для полоскань при гінгівітах, стоматитах, ангінах та при запаленні слизової оболонки глотки й гортані, а також для лікування опіків і при отруєннях алкалоїдами і солями важких металів.

У народній медицині кору дуба використовують для лікування фурункулів на шиї, для припинення кровотечі з рани; внутрішньо відвар дубової кори використовують при виразці шлунка, при кровотечах із шлунка, надмірних менструальних кровотечах, проносах і частих позивах на сечовипускання. У вигляді ванн дубову кору застосовують від надмірного пітніння ніг. Використовують її також для лікування рахіту, золотухи тощо. Висушене насіння дуба, потовчене на порошок, застосовують при захворюванні сечового міхура, при проносах.

Жолуді багаті на крохмаль (40%), дубильні речовини (5-8%); жирну олію (до 5%), цукри, ефірну олію, білки тощо.

Із підсмажених жолудів готують сурогат кави, яким нібито можна лікувати рахіт, анемію і золотуху у дітей. Він корисний також нервовохворим і при надмірних менструальних кровотечах. Із жолудів і коренів цикорію дикого (петрів батіг) виготовляють «кавовий напій», який є не тільки поживним, а й лікувальним засобом при шлунково-кишкових захворюваннях. Спожиті в сирому вигляді жолуді можуть спричинити отруєння.

У ветеринарії кору дуба широко застосовують як в'яжучий протипроносний засіб.

Деревина дуба

Дуб має високоякісну деревину красивого забарвлення і текстури. Вона щільна, важка, міцна, пружна, надзвичайно міцна на повітрі, у землі і під водою, помірно розтріскується і жолобиться, легко колеться, стійка проти загнивання і домового гриба.

Бочки, зроблені з деревини дуба

Деревина дуба використовується у суднобудуванні, меблевій промисловості, для виробництва клепки, паркету, шахтних і гідротехнічних споруд, для виготовлення ободів, шпиць, полозків, фанери, токарних і різьбярських виробів. Деревина дуба не має особливого запаху, з неї виготовляють діжки під коньяк, вино, пиво, спирт, оцет, олію. Дуб є прекрасним паливом.

Дуб звичайний і скельний — гарні весняні пилконоси. Бджоли збирають з них багато високопоживного пилку, в окремі роки з жіночих квіток збирають нектар. Але на дубі часто появляються медв'яна роса і падь. У місцях, де дуб займає великі масиви, бджоли збирають багато медв'яної роси і паді, з яких виробляють непридатний для зимового поїдання мед. Щоб уникнути масової загибелі бджіл під час зимівлі, падевий мед відкачують.

Листки дуба містять пігмент кверцитин, яким залежно від протрави фарбують вовну і валяні вироби в жовтий, зелений, зеленувато-жовтий, коричневий і чорний кольори.

Жолуді обох видів дуба є високопоживним кормом для диких тварин і свійських свиней. Проте спостерігаються отруєння жолудями (особливо зеленими) інших свійських тварин. Найчутливіші до отруєння корови (особливо дійні) і коні, менш чутливі вівці. В давнину у Європі практикувалось випасання свиней у стиглих дубових лісах, завдяки чому рідкі паркові діброви, у яких врожаї жолудів були найвищими, були поширеним елементом ландшафту.

В Україні в дібровах часто випасають худобу, що завдає великої шкоди нормальному росту й розвитку молодих рослин.

Дуб звичайний використовують у зеленому будівництві як декоративну й фітонцидну рослину при створенні приміських гаїв, алей, куртин, поодиноких насаджень у парках і лісопарках. Відомі декоративні форми дуба звичайного пірамідальна, колоноподібна, пурпуроволиста, жовтолиста тощо. Дуб звичайний рекомендується як головна порода в лісомеліоративних насадженнях, в полезахисних лісових смугах, в протиерозійних насадженнях по балках і ярах, на змитих ґрунтах. Його можна висаджувати вздовж зрошувальних каналів, оскільки його коренева система не дренує стінок каналів і не руйнує їх покриття.

Збирання, переробка та зберігання[ред.ред. код]

Медичне використання: Cortex Quercus

Кору з дуба звичайного для лікарських цілей[Джерело?] заготовляють переважно під час сокоруху (квітень — травень) з молодих гілок і тонких стовбурів (до 10 см у діаметрі) на лісосіках або рубках догляду. Щоб зняти кору, через кожні 30 см роблять кільцеподібні надрізи, які з'єднують поздовжніми розрізами, після цього кора легко знімається. Сушать під наметом з гарною вентиляцією. Вихід сухої сировини 40-50%. Суху кору пакують у тюки вагою по 100 кг. Зберігають у сухому, добре провітрюваному приміщенні. Строк зберігання — п'ять років.[Джерело?]

Плоди дуба (жолуді) збирають восени під деревами після опадання. Сушать на горищах під залізним дахом або під наметами з гарною вентиляцією, розстилаючи в один шар на папері або тканині і систематично перемішуючи. Досушують у печах, на печах або в сушарках. Жолуді очищають від шкірястого опліддя і насіневої шкірки. Сировина складається з окремих сім'ядолей. Її пакують у мішки по 60 кг. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Строк зберігання не встановлено.

Сировиною для одержання дубильних екстрактів з деревини дуба є пеньки, коріння, а також відходи лісозаготівель і деревообробної промисловості у вигляді полін у корі або без кори. Для дублення шкур кору дуба заготовляють з молодих дерев (до 20-річного віку) . На старших деревах утворюється кірка, яка зовсім непридатна і навіть шкідлива при використанні її для дублення. Заготовляти кору можна в будь-яку пору року, але краще у період сокоруху (квітень — травень) під час основних рубок і рубок догляду. Зняту зі стовбурів і гілок кору сушать під навісом з гарною вентиляцією. Відносна вологість сухої кора не повинна перевищувати 16%.

Дуб черешчатий у культурі[ред.ред. код]

Дуб — дерево стародавніх переказів і казок. Багато народів вважали дуб найгарнішим деревом і ставилися до нього з поша­ною та любов’ю. Латинською мовою дуб так і називається: «гарне дерево» — кверкус (quercus), від кельтських слів «quer» — «гарний» і «cuez» — «дерево». Слов'яни й багато інших прадав­ніх народів шанували дуб як священне дерево. У Стародавній Греції дуб присвячували богові сонця, науки й мистецтва - Аполлону. Дубова гілка означала могутність. Вінком із дубово­го листя нагороджували за врятування життя й воїнські подвиги.[2]

В Україні одне з найвідоміших дерев цього виду — Запорізький дуб, який зберігся дотепер у селі Верхня Хортиця. Його вік — понад 700 років, обхват стовбура цього дуба перевищує 6 м. [2] Ще низку старих дерев оголошено пам'ятками природи.

Звичайні дуби, оголошені пам'ятками природи
Офіційна назва Вік станом на 2015 рік Місце зростання
1 Дуб Чемпіон близько 1300 Стужиця (Закарпатська область)
2 Запорозький дуб 600-700 Верхня Хортиця (Запорізька область)
3 «Дуб звичайний» понад 500 Міжгір'я (Закарпатська область)
4 «Дуб звичайний» понад 500 Крайниково (Закарпатська область)
5 «Дуб звичайний» понад 300 Свалява (Закарпатська область)
6 «Дуб черешчатий» близько 210 Фастівське лісове господарство (Київська область)
7 «Дуб черешчатий», або Херсонський дуб близько 125-130 Херсон
8 «Дуб звичайний (втрачена)» невідомо с.Часлівці (Закарпатська область)

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник/ Відп. ред. А. М. Гродзінський.—К.: Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992.—544с. ISBN 5-88500-055-7
  2. а б Гамуля Ю. Г. Рослини України / за ред. канд. біол. наук О. М. Утєвської. — X.: Фактор, 2011. — 208 с.: іл.