Трудовий конгрес України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Трудовий конгрес України (Конгрес трудового народу України; Всеукраїнський трудовий конгрес) — вищий тимчасовий законодавчий орган Української Народної Республіки у період Директорії УНР. Скликаний Директорією з метою організації влади в Україні та визначення форми державного правління після повалення влади гетьмана Скоропадського. Проходив у Києві 23-28 січня 1919.

Історія

[ред. | ред. код]

У грудні 1918 на нараді членів Директорії УНР і представників політичних партій з метою ефективної боротьби з більшовиками було запропоновано покласти в основу організації влади т. зв. «трудовий принцип», за яким влада на місцях мала належати радам робітників, селян і трудової інтелігенції. У Декларації Директорії УНР пропонувалося скликати Конгрес трудового народу України як найвищий орган влади в Україні.

22 січня 1919 у Києві відбулося урочисте проголошення злуки ЗУНР з УНР, в якому взяла участь делегація Української Національної Ради ЗУНР-ЗО УНР 1918-19 у кількості 36 осіб під головуванням заступника Президента УНРади Лева Бачинського. Директорія звернулась до галичан з проханням, щоб уся делегація УНРади взяла участь у роботі ТКУ як представництво від Західної України, на що було дано згоду. Заплановане на 19 січня 1919 відкриття ТКУ через неприбуття до Києва частини делегатів було перенесено. ТКУ розпочав роботу 23 січня 1919 р. в приміщенні оперного театру. На момент відкриття Конгресу прибуло 400 делегатів (згодом — ще частина делегатів). До ТКУ обрано всіх членів Директорії УНР, крім Симона Петлюри, котрий як представник військової влади не виставляв своєї кандидатури. Охорону Конгресу забезпечував відділ січових стрільців.

23 січня 1919 Конгрес затвердив ухвалу Української Національної Ради ЗУНР та Універсал Директорії УНР про об'єднання УНР і ЗУНР в одну державу. На наступних пленарних засіданнях ТКУ заслухав звіти Директорії (виступ Володимира Винниченка), уряду (виступ В.Чехівського), Головного отамана Симона Петлюри. Основні дискусії та редакційна робота розгорнулися у Конвенті сеньйорів, який складався з представників фракцій, та на засіданнях тимчасових комісій і фракцій. У ході роботи конгресу більшість делегатів висловилася проти встановлення в Україні радянської форми правління.

28 січня 1919 делегати Конгресу схвалили текст резолюції про владу, внесеної С.Бачинським (узгоджений з делегацією ЗО УНР, більшістю фракції УПСР та Селянської спілки) як проєкт тимчасової конституції України. В цьому документі оголошувалось про вимушене тимчасове припинення діяльності Конгресу через наступ російських військ на Київ. До наступної сесії Конгресу верховна влада і оборона держави доручались Директорії УНР, доповненої представником від Наддністрянської України (Галичини, Буковини і Закарпаття; до складу Директорії увійшов Президент УНРади ЗУНР Є.Петрушевич). Закони, видані Директорією УНР, мали затверджуватись найближчою сесією Трудового конгресу. Виконавча влада мала належати Раді народних міністрів, яка призначалася Директорією і була підзвітна Трудовому конгресу (на час перерви засідань Директорії УНР). У документі зазначалася необхідність створити комісії з контрольними функціями для розробки законопроєктів до наступної сесії Трудового конгресу. Склад комісій мав обиратися на підставі пропорційного представництва від фракцій Конгресу (1 представник від 15 делегатів).

З метою закріплення демократичного ладу в Україні ТКУ висловився за підготовку «закону для виборів всенародного Парламенту Незалежної Соборної Української Республіки». Владу на місцях було доручено здійснювати урядовим уповноваженим, що мали діяти під контролем місцевих Трудових рад, обраних пропорційно з представників селянства і робітництва. Окремо в універсалі підкреслено потребу негайної всенародної боротьби за самостійну УНР проти інтервенції радянської Росії. ТКУ затвердив Універсал «До українського народу», ноту «До народів світу», в якій заявлено право українського народу бути представленим на Паризькій мирній конференції 1919-21, та протест проти російського більшовицького наступу на Україну, відозву до армії УНР. Ухвалена більшістю ТКУ резолюція згодом була опублікована як «Закон про тимчасову владу в Українській Народній Республіці» за підписами Вітика і Бачинського.

Для підготовки законопроєктів до наступної сесії Конгрес обрав 30 депутатів, котрі 29 січня 1919 розділились по 6 комісіях:

  • комісія оборони (10 осіб, голова — Мацюк);
  • земельна комісія (12 осіб, голова — Петренко);
  • бюджетна комісія (6 осіб, голова — Чайківський);
  • комісія закордонних справ (8 осіб, голова — Бачинський Лев Васильович);
  • харчова комісія (9 осіб, голова — Мельник);
  • культурно-просвітня комісія (10 осіб, голова — Вировий Євген Семенович).

Після відступу Директорії УНР і уряду з Києва внаслідок більшовицького наступу комісії ТКУ проводили засідання та брали участь у спільних нарадах Директорії УНР та Ради Міністрів у Вінниці, Рівному, Кам'янці-Подільському. Протягом весни-літа 1919 комісії ТКУ поступово втрачали вплив на державне життя УНР. 11 липня 1919 у Кам'янці-Подільському на спільній нараді членів комісій (бл. 10 осіб) під головуванням С.Вітика була прийнята постанова про припинення їхньої роботи.

Вибори депутатів Трудового конгресу

[ред. | ред. код]

Проведення виборів до Конгресу регламентувалось спеціальною Інструкцією Директорії УНР від 5 січня 1919. Вибори мали відбуватися по куріях (від робітників, селян та «трудової інтелігенції»). Виборче право надавалось усім громадянам УНР віком від 21 року, крім позбавлених громадянських прав у судовому порядку і військовиків республіканської армії. До Конгресу мали бути обрані 593 делегати. З них від Київщини (67 делегатів), Поділля (59), Харківщини (65), Херсонщини (52), Волині (60), Чернігівщини (54), Полтавщини (58), Катеринославщини (46), Таврії (18) Холмщини, Підляшшя, Поліської округи (19), Західно-Української Народної Республіки (65); від професійних організацій: Всеукраїнського залізничного з'їзду (20); Всеукраїнського поштового з'їзду (10).

Із 528 делегатів ТКУ, що мали бути обрані на території УНР, 377 — селяни, 118 — робітники, 33 — представники «трудової інтелігенції». Головою виборчої комісії призначено Андрія Лівицького. Вибори відбувалися 12-15 січня 1919. На території Західно-Української Народної Республіки через воєнні дії на українсько-польському фронті вибори до ТКУ не проводились.

Список депутатів

[ред. | ред. код]

Від селянства (377 осіб)

[ред. | ред. код]

Від Київської губернії (50 осіб)

[ред. | ред. код]

Радомишльський повіт:

Чигиринський повіт:

Уманський повіт:

кандидатами обрано Саса та Святенка.

Білоцерківський повіт:

Сквирський повіт:

Бердичівський повіт:

Переяславський повіт:

  • 21. Ткаль (УПСР)
  • 22. Братус (УПСР)
  • 23. Шкулет (УПСР)

Від Волинської губернії (45 осіб)

[ред. | ред. код]

Острозький повіт:

Дубнівський повіт:

Старокостянтинівський повіт:

Ізяславський повіт:

Житомирський повіт:

Чернігівська губернія (42 особи)

[ред. | ред. код]

Чернігівський повіт:

Козелецький повіт:

Ніжинський повіт:

Інші: 14-42. не встановлено

Катеринославська губернія (31 особа)

[ред. | ред. код]

Олександрівський повіт:

Олександрівський повіт (за іншими даними):

  • Прокопенко (УПСР-лівих)
  • Руденко (лівий есер-інтернаціоналіст)
  • Походій (РСДРП(б))
  • Губа (УПСР)
  • Лопушанський (УПСР)
  • Семенов (УПСР)
  • Удовик (УПСР)
  • Рак(УПСР)

Верхньодніпровський повіт:

  • Шоронко (УПСР)
  • Бузько (УПСР)
  • Волощук (УПСР)
  • Мельник (УСДРП)

Подільська губернія (47 осіб)

[ред. | ред. код]

Вінницький повіт:

Ушицький повіт:

Літинський повіт:

Ямпільський повіт:

Гайсинський повіт:

Кам'янецький повіт:

кандидати — Язловецький Е. Г. (УПСР-лівих, с. Гавриловець), Макогоненко (с. Тарасівка, УПСР-лівих)

Брацлавський повіт:

Від Полтавської губернії (46 осіб)

[ред. | ред. код]

Прилуцький повіт:

Гадяцький повіт:

Пирятинський повіт:

  • Орел (УПСР)
  • Добровільський (УПСР)
  • Шаль (УПСР)

Хорольський повіт:

  • Пригода (УПСР)
  • Кучерський (УПСР)

Від Харківської губернії (50 осіб)

[ред. | ред. код]

1.-50. Не встановлено.

Від Таврійської губернії (без Криму) (14 осіб)

[ред. | ред. код]

1-14. Не встановлено.

Від Холмщини, Підляшшя, Поліської округи (14 осіб)

[ред. | ред. код]

1-14. Не встановлено.

Від робітництва (88 осіб)

[ред. | ред. код]

Від Київської губернії (12 осіб)

Від інтелігенції (33 особи)

[ред. | ред. код]

Від Київської губернії (5 осіб)

[ред. | ред. код]

Від Подільської губернії (4 особи)

[ред. | ред. код]

кандидати: Ксендзюк Петро Григорович (УПСР), Животко Аркадій Петрович (УПСР), Кульматицький Орест Іванович, Христич Степан Сергійович.

Від Всеукраїнського залізничного з'їзду (20 осіб)

[ред. | ред. код]

Від Поліських залізниць

[ред. | ред. код]

Від Подільських залізниць

[ред. | ред. код]

Від Слобідських залізниць

[ред. | ред. код]

Від Правобережних залізниць

[ред. | ред. код]

Від Лівобережних залізниць

[ред. | ред. код]

Від Галицьких залізниць

[ред. | ред. код]

Від Запорізьких залізниць

[ред. | ред. код]
  • 16-20. не обрано

Від Всеукраїнського поштово-телеграфного з'їзду (10 осіб)

[ред. | ред. код]

Депутати від ЗУНР (65 осіб)

[ред. | ред. код]

Керівний склад

[ред. | ред. код]

Президія

[ред. | ред. код]

Секретаріат

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Історія України Це незавершена стаття з історії України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Трудовий_конгрес_України