Вант (супутник)
| Вант | |
|---|---|
| Дані про відкриття | |
| Дата відкриття | 13 листопада 2005 року |
| Відкривач(і) | Майкл Браун |
| Планета | 90482 Орк |
| Номер | 90482 Орк I Вант |
| Орбітальні характеристики | |
| Велика піввісь | 8980 ± 20 км |
| Орбітальний період | 9,5393 ± 0,0001 діб |
| Ексцентриситет орбіти | < 0,0036 (майже колова орбіта) |
| Фізичні характеристики | |
| Видима зоряна величина | 21.97 ± 0.05 |
| Діаметр | 475±75 км |
| Маса | (3.6–6.8)×1019 кг |
| Альбедо | ≈ 0.12 / 0,08+0,02 −0,01 |
| Атмосфера | відсутня |
| Інші позначення | |
| S/2005 (90482) 1 | |
Вант (офіційне позначення — (90482) Orcus I) — природний супутник великої транснептунової карликової планети Орка. Він був відкритий Майклом Брауном і Террі-Енн Суер за знімками, отриманими космічним телескопом «Габбл» 13 листопада 2005 року. Діаметр Ванта становить близько 443 км, тобто приблизно половину розміру Орка, що робить його третім за величиною супутником транснептунового об’єкта. Маса Ванта достатня для того, щоб зсувати барицентр системи Орк–Вант за межі Орка, утворюючи подвійну систему, у якій обидва тіла обертаються навколо спільного центру мас — подібно до системи Плутон–Харон. Існує гіпотеза, що обидві системи мають подібне походження, найімовірніше внаслідок гігантського зіткнення на ранніх етапах історії Сонячної системи[1]. Порівняно з Орком, поверхня Ванта є темнішою та дещо червонішою; вважається, що вона не містить відкритих покладів водяного льоду й за своїми властивостями нагадує первісні об’єкти поясу Койпера[2].
Ванту було відкрито на зображеннях, отриманих космічним телескопом «Габбл» 13 листопада 2005 року під час огляду Майкла Брауна на наявність супутників у великих транснептунових об’єктів (ТНО) за допомогою високої роздільної камери ACS («Advanced Camera for Surveys»). Після завершення огляду «Габбла» наприкінці 2006 року Браун разом із колегою Террі-Енн Суер повідомили про свої нововідкриті супутники ТНО до Центрального бюро астрономічних телеграм, яке 22 лютого 2007 року оголосило про відкриття Ванти разом із трьома іншими супутниками ТНО[3][4]. Браун продовжив спостереження за системою Орк — Ванта за допомогою «Габбла» в жовтні — грудні 2006 року та в листопаді — грудні 2007 року, щоб точніше визначити орбіту супутника[5][6].
До того, як супутник отримав назву Вант, він не мав навіть тимчасового позначення. 23 березня 2009 року Майкл Браун запропонував читачам свого блогу подати варіанти назв для супутника, серед яких найкращу він планував передати до Міжнародного астрономічного союзу (МАС) 5 квітня[7]. Назву «Вант» — крилатої етруської психопомпи, яка супроводжує душі померлих до потойбіччя, першою запропонувала письменниця-фантастка Соня Таффі. Цей варіант став найпопулярнішим серед великої кількості пропозицій[8][9].
Серед небагатьох варіантів, що відповідали як етруському походженню, так і хтонічній тематиці імені Орка, були «Вант» і «Персіпней». У підсумку Браун зупинився на «Вант», оскільки її зв’язок з Орком в етруській міфології тісно перегукується з відносинами між Плутоном і Хароном у грецькій міфології. В етруській іконографії Вант часто зображається поряд із Харуном (етруським відповідником грецького Харона), що підкреслює подібність систем Плутон–Харон та Орк–Вант. Останню нерідко називають «анти-Плутоном», адже орбітальний резонанс із Нептуном утримує її на протилежному боці Сонця відносно Плутона. Браун також навів слова Таффі: якщо Вант «супроводжує душі від самої миті смерті аж до підземного світу, то, звісно, її обличчя завжди звернене до Орка», що є алюзією на ймовірно синхронний оберт Вант навколо Орка[8][9].
Пропозиція щодо назви «Вант» була розглянута й затверджена Комітетом з номенклатури малих тіл МАС, відповідно до правил найменування малих планет і їхніх супутників[10]. Офіційне повідомлення про назву було опубліковане Центром малих планет 30 березня 2010 року.
З Землі Вант спостерігається дуже близько до Орка з кутовим віддаленням до 0,25 кутової секунди. Через це Вант можна розрізнити лише за допомогою високоякісної високороздільної зйомки, що потребує використання космічних телескопів із великою апертурою або наземних телескопів із системами адаптивної оптики чи інтерферометрії. У видимому світлі видима зоряна величина Ванта становить близько 22, що на 2,61 величини тьмяніше за Орка або приблизно 9 % від його яскравості. Орк і Вант поступово будуть ставати яскравішими у міру наближення системи до Сонця до перигелію в 2142 році[11].
Покриття є корисним інструментом для безпосереднього визначення положення, розмірів і форми небесного тіла, і їх можна передбачити, якщо добре відома орбітальна траєкторія об’єкта[12]. Перше успішне спостереження покриття Вантом було здійснене одним обсерваторією на Хоккайдо, Японія, 1 березня 2014 року; тоді було зафіксовано затемнення тривалістю 3 секунди[13][14]. Оскільки це спостереження охоплювало лише одну хорду зорі, що затемнювалась, воно не дало значущого обмеження щодо діаметра та форми Ванта[12].
7 березня 2017 року було зафіксовано ще одне покриття Вантом у Північній і Південній Америці та над Тихим океаном. З п’яти обсерваторій, що брали участь у спостереженні затемнення 2017 року, дві зафіксували позитивний результат. Інші обсерваторії, які не виявили затемнення, разом із тим фактом, що затемнена зоря була подвійною, дозволили досить точно обмежити діапазон можливих діаметрів Ванта від 432 до 453 км, за умови сферичної форми об’єкта[12].
Спостереження 2017 року не виявило ознак атмосфери на Ванті, що встановлює верхню межу тиску потенційної атмосфери на рівні 1–4 мікробарів. Також не було виявлено ознак кілець у радіусі 10 000 км від Ванта або поза 8 010 км від Орка[12].

Вант утворює подвійне тіло з Орком, у якому обидва об’єкти обертаються навколо спільного барицентра. Орк і Вант розділені відстанню близько 9 000 км між центрами мас і здійснюють обертання навколо барицентра майже по колових орбітах із періодом 9,54 доби. Вант має меншу масу, ніж Орк, тому є вторинним компонентом системи та обертається на більшій відстані від барицентра — на орбітальному радіусі близько 7 770 км, що становить приблизно 86,3 % від загальної відстані між Орком і Вантом. Більш масивний головний компонент, Орк, натомість обертається ближче до барицентра — на відстані близько 1 230 км, тобто 13,7 % від відстані між компонентами системи[15][1].
Орбіта Ванта нахилена під прямим кутом (90°) до площини Сонячної системи. Упродовж періоду спостережень (2005–2023 роки) північний полюс його орбіти був зорієнтований у напрямку до Землі, тому з нашої точки зору рух Ванта відбувався «згори вниз», тобто орбіта виглядала майже круглою — у так званій полярній (face-on або pole-on) проєкції . Положення площини орбіти Ванта змінюється дуже повільно, оскільки система Орк–Вант здійснює оберт навколо Сонця за 247 років [23]. Через цю повільну зміну перспективи астрономи не могли точно визначити реальний нахил орбіти Ванта до 2015 року Близько 2082 року орбіта Ванта змінить положення з «вид зверху» на «вид з ребра» (edge-on), після чого в системі Орк–Вант розпочнеться період взаємних покриттів — коли Орк і Вант по черзі затемнюватимуть або транзитуватимуть один перед одним[2][1][15].
- ↑ а б в Brown, Michael E.; Butler, Bryan J. (1 жовтня 2023). Masses and Densities of Dwarf Planet Satellites Measured with ALMA. The Planetary Science Journal (англ.). 4 (10): 193. Bibcode:2023PSJ.....4..193B. doi:10.3847/PSJ/ace52a. ISSN 2632-3338. Архів оригіналу за 24 липня 2024.
{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) - ↑ а б Brown, M. E.; Ragozzine, D.; Stansberry, J.; Fraser, W. C. (2010). The Size, Density, and Formation of the Orcus-Vanth System in the Kuiper Belt. The Astronomical Journal. 139 (6): 2700. Bibcode:2010AJ....139.2700B. doi:10.1088/0004-6256/139/6/2700.
- ↑ E., Brown, M.; -A., Suer, T. (2007-02). Satellites of 2003 AZ_84, (50000), (55637), and (90482). International Astronomical Union Circular (англ.). 8812. Bibcode:2007IAUC.8812....1B. ISSN 0081-0304. Архів оригіналу за 30 листопада 2024.
- ↑ Michael, Brown, (2005-07). Icy planetoids of the outer solar system. HST Proposal (англ.). Bibcode:2005hst..prop10545B. Архів оригіналу за 12 лютого 2023.
{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з посиланнями на джерела із зайвою пунктуацією (посилання) - ↑ Brown, Michael (July 2006). The largest Kuiper belt objects (HST Proposal). ADS / SAO. Bibcode:2006hst..prop10860B.
- ↑ Michael, Brown, (2007-07). Collisions in the Kuiper belt. HST Proposal (англ.). Bibcode:2007hst..prop11169B. Архів оригіналу за 4 травня 2023.
{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з посиланнями на джерела із зайвою пунктуацією (посилання) - ↑ Mike Brown's Planets: S/1 90482 (2005) needs your help. www.mikebrownsplanets.com. Архів оригіналу за 28 березня 2009. Процитовано 8 жовтня 2025.
- ↑ а б Mike Brown's Planets: Orcus Porcus. www.mikebrownsplanets.com. Архів оригіналу за 14 квітня 2009. Процитовано 8 жовтня 2025.
- ↑ а б Vanth | Sonya Taaffe. sonyataaffe.com (англ.). Архів оригіналу за 15 січня 2024. Процитовано 8 жовтня 2025.
- ↑ Minor Planet Name Guide. www.ss.astro.umd.edu. Архів оригіналу за 29 січня 2009. Процитовано 8 жовтня 2025.
- ↑ Carry, B.; Hestroffer, D.; DeMeo, F. E.; Thirouin, A.; Berthier, J.; Lacerda, P.; Sicardy, B.; Doressoundiram, A.; Dumas, C. (2011-10). Integral-field spectroscopy of (90482) Orcus-Vanth. Astronomy & Astrophysics (англ.). 534: A115. doi:10.1051/0004-6361/201117486. ISSN 0004-6361. Архів оригіналу за 25 січня 2025.
- ↑ а б в г A., Sickafoose, A.; S., Bosh, A.; E., Levine, S.; A., Zuluaga, C.; A., Genade,; K., Schindler,; A., Lister, T.; J., Person, M. (2019-02). A stellar occultation by Vanth, a satellite of (90482) Orcus. Icarus (англ.). 319. Bibcode:2019Icar..319..657S. doi:10.1016/j.icaru. ISSN 0019-1035. Архів оригіналу за 9 грудня 2023.
{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з посиланнями на джерела із зайвою пунктуацією (посилання) - ↑ RASNZ Occultation Section - Orcus Occultation - 2014 March 01. www.occultations.org.nz. Процитовано 8 жовтня 2025.
- ↑ Journal for Occultation Astronomy, Volume 7 No. 3 (2017) (PDF). Процитовано 8 жовтня 2025.
- ↑ а б Grundy, W. M.; Noll, K. S.; Roe, H. G.; Buie, M. W.; Porter, S. B.; Parker, A. H.; Nesvorný, D.; Levison, H. F.; Benecchi, S. D. (2019-12). Mutual orbit orientations of transneptunian binaries. Icarus (англ.). 334: 62—78. doi:10.1016/j.icarus.2019.03.035. ISSN 0019-1035.
