Лівія
Держава Лівія | |||||
|
|||||
Гімн: ليبيا,ليبيا,ليبيا Лівія, Лівія, Лівія | |||||
![]() | |||||
Столиця (та найбільше місто) |
Триполі 32°54′ пн. ш. 13°11′ сх. д.country H G O | ||||
Офіційні мови | Арабська | ||||
---|---|---|---|---|---|
Форма правління | Республіка | ||||
- Голова Президентської ради | Мухамед аль-Менфі | ||||
- Прем'єр-міністр | Абд-аль-Хамид ад-Дубайба | ||||
Незалежність | |||||
- від Італії | 10 лютого 1947 | ||||
- від опіки Франції/Великої Британії | 24 грудня 1951 | ||||
Площа | |||||
- Загалом | 1,759,540 км² (17-те) | ||||
- Внутр. води | незначний % | ||||
Населення | |||||
- перепис 2006 | 5.670.6881 | ||||
- Густота | 3,2/км² (218-те) | ||||
ВВП (ПКС) | 2006 р., оцінка | ||||
- Повний | $74,97 млрд (67-ме) | ||||
- На душу населення | 12.700 (58-ме) | ||||
ІЛР (2005) | ▼ 0.798 (середній) (64-те) | ||||
Валюта | Лівійський динар (LYD )
| ||||
Часовий пояс | CET (UTC+1) | ||||
- Літній час | CEST (UTC+2) | ||||
Коди ISO 3166 | ly | ||||
Домен | .ly | ||||
Телефонний код | +218 | ||||
![]() | |||||
|
Лі́вія (араб. ليبيا), офіційно Держа́ва Лі́вія (араб. دولة ليبيا, берб. ⵜⴰⵎⵓⵔⵜ ⵏ ⵍⵉⴱⵢⴰ Tamurt n Libya) — країна на півночі Африки, що на сході межує з Єгиптом, на південному сході — з Суданом, на півдні — з Чадом і Нігером, на заході — з Алжиром і Тунісом, з півночі омивається Середземним морем. Лівія є членом ООН, Ліги арабських держав, Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК), Організації африканської єдності і Ісламського банку розвитку.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/a/a6/Theatre_of_Sabratha%2C_Libya.jpg/220px-Theatre_of_Sabratha%2C_Libya.jpg)
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/0/05/Map_of_traditional_provinces_of_Libye-en.svg/220px-Map_of_traditional_provinces_of_Libye-en.svg.png)
Археологічні дані вказують, що ще 8 000 років до нашої ери на території Лівії існували культури неоліту.
В історичний час Лівія асоціюється з територією під контролем інших держав і цивілізацій — це передовсім Фінікія, Карфаген, Стародавня Греція, Стародавній Рим, Королівство Вандалів, Візантія. Хоча в Лівії залишилися грецькі та римські руїни в Кирені, Лептіс-Магні та Сабраті, про ці культури збереглося мало свідчень.
За свідченнями Геродота, фінікійці організували в Лівії торгові пункти, через які купці з Тіра вели торгівлю з берберами (Геродот 430 до н. е., Історія т. 4). У V столітті до н. е. Карфаген, найбільша з фінікійських колоній, розширив свої володіння до всієї Північної Африки, створивши Пунічну цивілізацію. На лівійському узбережжі пунічними поселеннями були Еа (інакше Ея) (лат. Oea, сучасне Триполі), Лабдах (пізніше Лептіс-Магна) і Сабрата. Ці три міста отримали назву «Триполі» (буквально — три міста), і на цьому місці розташована сучасна столиця Лівії.
Давні греки зайняли Східну Лівію, коли емігранти з перенаселеного острова Тера за порадою Дельфійського оракула стали шукати собі місце поселення в Північній Африці. 631 року до н. е. вони заснували місто Кирена. За 200 років вони заснували ще чотири значущих міста: Барка (Аль-Мардж); Евхеспаріди (пізніше Береніка, зараз Бенгазі); Тевхіра (пізніше Арсиноя, зараз Тукра); Аполлонія Киренська (Суса), порт Кирени. Разом із Киреною ці міста утворили Пентаполіс («п'ять міст»).
Римляни об'єднали обидва райони Лівії, і протягом 400 років Триполітанія й Киренаїка вважалися квітучими римськими провінціями. Попри панування римських торговців і військових, загальний характер міст залишався грецьким і пунічним.
У V столітті н. е. Триполітанія була захоплена вандалами. У VI—VII століттях Лівія входила до складу Візантії. У 642—643 роках була завойована арабами і включена до складу Арабського халіфату.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/3f/Capture_of_Tripoli_by_the_Ottomans_1551.jpg/220px-Capture_of_Tripoli_by_the_Ottomans_1551.jpg)
Переселення до Лівії в XI столітті арабських племен (бану хіляль і бану сулеймен) призвело до поступової арабізації місцевого населення. Поширився іслам. Процес феодалізації арабської військової знаті супроводжувався позбавленням берберських вождів їх прав і привілеїв. Берберські вожді неодноразово повставали проти арабів, але щоразу були розгромлені.
1551 року Лівія була захоплена Османською імперією. З початку XVII століття Лівією управляли яничарські беї. Вони перетворили узбережжя на базу для піратства в Середземному морі.
1711 року в Лівії утвердилася місцева династія Караманлі, було створено фактично незалежну державу. Васальна залежність від Османської імперії обмежувалася сплатою данини й визнанням духовного верховенства султана.
1819 року правитель Лівії Юсеф-паша під загрозою військових дій англійської та французької ескадр був змушений підписати декларацію про припинення піратства. 1830 року було підписано торговельний договір із Францією.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/a/a2/King_Idris_I_of_Libya_August_15%2C_1965.jpg/170px-King_Idris_I_of_Libya_August_15%2C_1965.jpg)
1835 року після народного повстання проти високих податків і через внутрішньодинастичну боротьбю династія Караманлі втратила владу й Османська імперія відновила режим прямого управління Лівією.
У середині XIX століття османською владою в Лівії були здійснені реформи — заборонено рабство й работоргівля (1855 року), 1858 відкрито перший світський навчальний заклад, побудовано друкарню, де в 1866 почала друкуватися перша лівійська газета.
До 1911 року Лівія входила до складу Османської імперії. З 1911 по 1942 рр. була італійською колонією. У 1943 році в результаті розгрому військ італо-німецької коаліції Лівія була окупована Великою Британією і Францією.
24 грудня 1951 року Лівію було проголошено незалежною суверенною державою — Сполученим Лівійським королівством на чолі з королем Ідрисом I.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/b/b9/Demonstration_in_Bayda_%28Libya%2C_2011-07-22%29.jpg/220px-Demonstration_in_Bayda_%28Libya%2C_2011-07-22%29.jpg)
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/36/Muammar_al-Gaddafi_at_the_AU_summit.jpg/170px-Muammar_al-Gaddafi_at_the_AU_summit.jpg)
Полковник Каддафі скинув короля в путчі 1969 року, встановив Революційну раду й оголосив країну однопартійною Арабською соціалістичною республікою. Із цього часу зовнішня й внутрішня політика Лівії була підпорядкована амбіціям Каддафі. У 1972—1982 було відкинуто федерації з Чадом, Єгиптом і Сирією. 1986 року США звинуватили Каддафі в терористичній діяльності й бомбардували його штаб, 1989 року було збито два лівійських літаки.
2011 року, водночас з іншими подіями так званої «Арабської весни», у Лівії розпочалися масові акції протесту проти режиму Каддафі, які переросли в громадянську війну. 20 жовтня 2011 року Муаммар Каддафі, якого було захоплено в місті Сирт, помер від поранень. 9 серпня 2012 року Національна перехідна рада офіційно передала владу обраному за місяць перед цим парламенту країни — Загальному національному конгресу[1].
Станом на 2021 рік Лівія поділена між урядом національної згоди в Триполі, підтримуваним ООН, а також Туреччиною і Катаром, та адміністрацією, яка контролює східні території. Сили на чолі з Халіфою Хафтаром підтримують Росія, Єгипет та Об'єднані Арабські Емірати[2]. У жовтні 2021 року сторони, які протистоять у лівійському конфлікті, підписали угоду про виведення іноземних збройних сил із Лівії, що зруйнована третьою громадянською війною[2].
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/1/13/Libya_Desert_Sunrise.jpg/220px-Libya_Desert_Sunrise.jpg)
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/f/f2/Al-Jabal_Al-Akhdar.jpg/220px-Al-Jabal_Al-Akhdar.jpg)
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/8/8f/Libya_4983_Tadrart_Acacus_Luca_Galuzzi_2007.jpg/220px-Libya_4983_Tadrart_Acacus_Luca_Galuzzi_2007.jpg)
У Лівії переважають пустелі. Площа пустель становить 98 % території[джерело?] (Серір-Каланшо, Ідехан-Мурзук, Ідехан-Убарі та ін.) На півдні — кам'янисте нагір'я Тібесті (г. Бетте — 2286 м), на півночі — плато Ель-Ахдар (до 876 м). Вздовж узбережжя протягаються низовини Джефара, Сирт і Киренаїка. Рік немає. Є численні невеликі пересихаючі озера — сабхі (себха). Клімат тропічний, на узбережжі — субтропічний.
Берегова лінія Лівії в центральній частині узбережжя глибоко вдається в суходіл, утворюючи затоку Сідра (Великий Сирт), де пустеля підходить до Середземного моря. На північному сході країни розташоване найвище та найнаселеніше плато Барк-ель-Байда, що складає ядро Киренаїки. На північному заході розташована Триполітанія, а на півдні — западина Феццан, віддалена на сотні кілометрів від узбережжя.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/b/bb/Libyan_Shabiat_2007_with_numbers.svg/220px-Libyan_Shabiat_2007_with_numbers.svg.png)
Адміністративно Лівія поділяється на 22 муніципалітети. Теперішній вид адніністративного поділу був запроваджений 2007 року. У попередньому устрої (з 2001 по 2007) було 32 муніципалітети[джерело?].
Назва арабською | Назва українською | Номер |
---|---|---|
البطنان | Ель-Бутнан | 1 |
درنة | Дерна | 2 |
الجبل الاخضر | Ель-Джебал Ель-Ахдар | 3 |
المرج | Ель-Мардж | 4 |
بنغازي | Бенгазі | 5 |
الواحات | Ель-Вахат | 6 |
الكفرة | Ель-Куфра | 7 |
سرت | Сирт | 8 |
مصراتة | Місурата | 9 |
المرقب | Ель-Марґаб | 10 |
طرابلس | Тарабулус | 11 |
الجفارة | Ель-Джифара | 12 |
الزاوية | Ез-Завія | 13 |
النقاط الخمس | Ен-Нуґат ель-Хумс | 14 |
الجبل الغربي | Ель-Джабал-ель-Ґарбі | 15 |
نالوت | Налут | 16 |
الجفرة | Ель-Джуфра | 17 |
وادي الشاطئ | Ваді-еш-Шаті | 18 |
سبها | Сабха | 19 |
وادي الحياة | Ваді-ель-Хаят | 20 |
غات | Гат | 21 |
مرزق | Марзук | 22 |
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/cc/Bouri_NC_41_DP4_platform.jpg/220px-Bouri_NC_41_DP4_platform.jpg)
Основні галузі промисловості: нафтовидобувна та нафтопереробна, харчова, текстильна, цементна, металургійна. Найбільшу частку валової промислової продукції дає нафтовидобувна та нафтопереробна промисловість. Транспорт — автомобільний, морський, трубопровідний. Декілька міжнародних авіаліній забезпечують сполучення Триполі й Бенгазі з країнами Європи і США.
За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 32,9 млрд (1994). Темп зростання ВВП — (-2 %, 2001). ВВП на душу населення — $ 6510 (1994). Імпорт — продукти харчування, машини, текстиль, транспортне обладнання (г. ч. Італія — 22,3 %; Німеччина — 12,0 %; Велика Британія — 8,9 %; Франція — 6,8 %; Туніс — 5 %). Експорт — нафта та нафтопродукти (г. ч. Італія — 41,3 %; Німеччина — 16,6 %; Іспанія — 10 %; Туреччина — 6 %; Франція — 3,6 %). Продаж нафти в 1997 приніс понад 95 % всієї суми експортних надходжень.
Див. також: Корисні копалини Лівії, Історія освоєння мінеральних ресурсів Лівії, Гірнича промисловість Лівії.
У Лівії 1977 року було ухвалено декларацію, що визнала основним законом суспільства Коран. Фактично духовною конституцією Лівії можна вважати Зелену книгу, написану Муамаром Каддафі. У ній відкидаються всі традиційні органи влади (як фальшиві) й проголошується безпосереднє народне самоврядування — джамахірія. Партії заборонялися як інструмент диктаторських урядів, вибори — як обман демократії. Справжніми законами визнавалися релігія та звичаї.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/4/49/Libya_ethnic.svg/220px-Libya_ethnic.svg.png)
Чисельність населення — 6,46 млн (зокрема 167 тис. іноземних робітників, оцінка на липень 2009). Річний приріст — 2,1 %.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/33/Libyan.jpg/220px-Libyan.jpg)
Населення Лівії відносно однорідне, більшість становлять лівійські араби, у південно-західній частині Триполітанії також мешкають бербери, у Феццані — невеликі групи туарегів, на південному сході — тубу. Також є невеликі громади греків, турків, італійців і мальтійців. Для населення Лівії характерно збереження аж до теперішнього часу (хоча і в значно послабленому вигляді) родоплемінної організації. Особливо це характерно для Киренаїки, Феццана й району Західних гір у Триполітанії.
Упродовж багатьох століть історичний розвиток кожної з двох основних областей Лівії — Триполітанії й Киренаїки — ішов власним шляхом. Саме тому соціальна однорідність більше виявляється на регіональному, а не на національному рівні. Розповсюдження на території Киренаїки в 19 столітті діяльності сенуситського ордена ще більше віддалило ці дві області, оскільки населення Триполітанії зберігало вірність нормативному сунітському ісламу. Сенуситський релігійно-історичний рух, засновником якого був дід колишнього короля Ідріса I, ставив за мету повернення до витоків ісламу. Населення Киренаїки складалося переважно з кочівників і напівкочівників, тоді як у Триполітанії сільське та міське населення переважно осідле. Для населення пустельної області Феццан характерна своєрідна соціальна організація. Також є невеликий прошарок торговців і нечисленна, але постійно зростаюча група чиновників, менеджерів і кваліфікованих фахівців. У прибережній зоні і у Феццані земля перебуває в індивідуальній приватній власності. Для районів із кочовим населенням характерне колективне володіння землею родоплемінними групами[джерело?].
У період італійської колоніальної залежності в Лівії фактично не існувало системи освіти. Початок її активного розповсюдження припадає на часи британської військової адміністрації, а подальший розвиток відбувався після 1960-х років, коли до незалежної Лівії стали надходити значні кошти від продажу нафти. Освіта в країні безкоштовна на всіх рівнях й обов'язкова до 9 класу. У 1991—1992 в Лівії налічувалося 2744 початкових школи, 1555 середніх шкіл, 195 професійних і педагогічних коледжів. Діяли також 10 університетів і 10 педагогічних інститутів (враховуючи відділення університетів аль-Фаттах у Триполі й Гар'юніс у Бенгазі)[джерело?]. У початковій школі навчаються 1,4 млн дітей, в середній — 310,5 тис. учнів, в професійних училищах — 37 тис. і в системі вищої школи — 72,9 тис. студентів. Розвиток технічного навчання зумовлений головним чином потребами нафтової промисловості. У країні діють 14 науково-дослідних центрів. Держава надає матеріальну допомогу мережі ісламських навчальних закладів, зокрема ісламському університету в Ель-бейда, який є також центром релігійних досліджень. У Лівії видається близько 20 газет і журналів арабською та англійською мовами, кількість виданих книг невелика[джерело?].
- 1 вересня — День Великої Жовтневої революції (1969 р.)
- 2 березня — День проголошення Джамахірії (1977 р.)
- 28 березня — День евакуації англійських військових баз (1970 р.)
- 11 червня — День евакуації американських баз (1970 р.)
- 23 липня — Річниця Єгипетської революції (1952 р.)
- 7 жовтня — Вигнання італійських колонізаторів (1970 р.)
Основні релігійні свята:
- 'Ід іль-фі'тр — свято розговіння
- 'Ід іль-а'дха — свято жертвоприношення
- 'Ід іль-ма'улід — День народження пророка Мухаммада
![]() | Цей розділ статті ще не написано. |
- ↑ Влада в Лівії перейшла парламенту. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 21 листопада 2014.
- ↑ а б Сторони збройного конфлікту в Лівії підписали угоду про усунення іноземних сил. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31 жовтня 2021.
- ↑ Federal Research Division of the Library of Congress, (1987), «Climate & Hydrology of Libya», U.S. Library of Congress, Accessed July 15 2006
- Філіппо Томмазо Марінетті.Битва за Триполі (авдіокнига). Київ. Книгарня Кріпто-бар. 2019 р. (укр.)
- Муаммар іль-Каддафі. Зелена Авдіокнига.(араб.)(укр.)
- (англ.) Allow Qaddafi his probation // The Economist. — 2003. — № 34. — C. 14
- (англ.) Back in the fold // The Economist. — 2004. — № 39. — C. 54.
- (рос.) Антипов В. И. Ливия: Экономико-географический очерк. — М. : Мысль, 1992. — 160 с.
- (рос.) Васильев А. М. История Ливии в новейшее время. — М. : Наука, 1992. — 215 с.
- (рос.) Бартенев В. И. У истоков ливийской проблемы // Вестник московского университета. Сер. 8, история — 2007. — № 1. — С. 3–22.
- (рос.) Винницкий Д. Кадаффи-младший услышал голоса пустыни // Эхо планеты. — 2005. — № 47. — С. 35.
- (рос.) Галаджий И. Еще одна надежда Европы // Мировой рынок. — 2003. — № 6. — С. 18-21.
- (рос.) Егорин А. З. История Ливии в новейшее время. — М. : Наука, 1992. — 274 с.
- (рос.) Егорин А. З. Ливийская революция. — М. : Наука, 1998. — 307 с.
- (рос.) Егорин А. З. Современная Ливия. — М., 1996. — 344 с.
- (рос.) Каддафи М. Зеленая книга. — М. : Международные отношения, 1989. — 160 с.
- (рос.) Кеворков Л. С. Экономические санкции против Ливии и их последствия // Ближний Восток и современность. — М., 2000. — С. 60-69.
- (рос.) Кукушин В. Ю. Нефть и развитие: Ливия, Алжир. — М. : Наука, 1985. — 229 с.
- (рос.) Смирнова Г. И. Новые тенденции в социально-экономическом развитии Ливии // Арабский мир в конце ХХ века. — М., 1996. — С. 238—272.
- (рос.) Соловьев Ю. Н. Ливия после санкций // Эхо планеты. — 2003. — № 44. — С. 20-22.
- (рос.) Туров О. Конец вечной революции // Эксперт. — 2007. — № 31. — С. 48-55.
- (рос.) Усов М. Вспоминая Ливию // «Азия и Африка сегодня» (Москва). — 2007. — № 6. — С. 72-76.
- (рос.) Фатис В. Л. Ливия. — М. : Издательство «АСА», 1982. — 307 с.
- (рос.) Записки ливийского мальчика [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.] — погляд росіянина на Лівію із середини.
![]() | Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. (листопад 2014) |
![]() |
Середземне море | |
![]() |
![]() |
![]() |
![]() ![]() |
![]() |
|
|