Гордієнко Костянтин Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кость Олексійович Гордієнко
Кость Гордієнко
Народився3 жовтня 1899(1899-10-03)
Микитинці
Помер18 грудня 1993(1993-12-18) (94 роки)
Харків
ПохованняМіське кладовище № 2
Громадянство УНРСРСР СРСР
Національністьукраїнець
Діяльністьписьменник
Мова творівукраїнська
Роки активності19251993
Жанрповість[d]
Magnum opusтрилогія: «Чужу ниву жала», «Дівчина під яблунею», «Буймир»
Нагороди
Орден Трудового Червоного ПрапораОрден «Знак Пошани»
Премії
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1973

CMNS: Гордієнко Костянтин Олексійович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Ко́сть Олексі́йович Гордіє́нко, або Костянтин Олексійович Гордієнко (3 жовтня 1899, с. Микитинці — 18 грудня 1993, Харків) — український письменник, лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 3 жовтня 1899 року у с. Микитинці на Хмельниччині, в сім'ї робітника. У 1910 році разом з батьками переїхав до Одеси, де в 1917 р. закінчив ремісничу школу. Працював у майстернях, на хімічному і рафінадному заводах, тут прилучився до революційної боротьби. Якийсь час працював відповідальним секретарем селянської газети «Більшовик», редактором балтської повітової газети «Червоне село».

У редакції журналу «Всесвіт» (зліва): Олександр Довженко, Кость Гордієнко, Микола Хвильовий (Харків, 1925)

У 1922—27 роках Гордієнко жив у Харкові, належав до спілки пролетарських письменників «Гарт», працював у газеті «Вісті ВУЦВК»[1]. Працював поряд з Василем Блакитним, Олександром Довженком, Остапом Вишнею.

В середині 1920-х починає друкуватися в журналах і газетах, виходять у світ перші книжечки.

У 1929 році оселився у Лебедині. За свідченням самого письменника, лебединський період був найплідніший у його творчому житті.

У 1934 році Гордієнко — член спілки письменників України.

У роки Німецько-радянської війни К. Гордієнко працював у газетах «Радянська Україна», «Соціалістична Харківщина».

Крім художніх творів перу К. Гордієнка належить також кілька книжок-спогадів, роздумів про літературу, народні характери, мову («Лінія пера» (1932), «Слово про слово» (1964), «Рясне слово» (1978)).

Помер К. О. Гордієнко 18 грудня 1993 року в Харкові. Похований там же (кладовище № 2).[2]

Боротьба з канцеляризацією мови

[ред. | ред. код]
Кость Гордієнко, 1955 рік

Кость Гордієнко, добрий знавець народної мови, писав:

Таке враження, що загрожує нам і в побуті, і в літературі не так архаїзація мови, як канцеляризація. Хіба ми не помічаємо, як добірне народне слово гнітять канцелярські бур'яни? Де ви знайдете такого голову колгоспу, який би, приміром, сказав просто: "Кури добре несуться". Цього не може бути. Він неодмінно мовить: "Кури вступили в період інтенсивної носки яєць"...

Щоб наочно показати читачеві, які є канцелярські штампи і в публікаціях газет, і навіть у художніх творах, Кость Гордієнко склав маленьку «новелу»:

Галина перебувала в колективі на гарному рахунку.

Вона домагалася успіху шляхом сумлінної праці. Хоч на початку з нею і не хотіли рахуватися. Це їй коштувало чималих зусиль. Трудова наполегливість викликається заінтересованістю дівчини у збільшенні виходу продукції. І цього ніяк не можна скинути з рахівниці. Збоку вона виглядала цілком щасливою. Спочатку вона лише намацувала новий стиль у роботі, а згодом розгорнула свою діяльність. У кінцевому рахунку вона перемогла.

Нагороди та вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

За трилогію «Чужу ниву жала» (1940), «Дівчина під яблунею» (1954), «Буймир» (1968) К. Гордієнко удостоєний Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.

За великі досягнення в літературі К. О. Гордієнко був також нагороджений орденами «Трудового Червоного Прапора» та «Знак Пошани», медалями.

Ім'я Костя Гордієнка присвоєно муніципальній премії (м. Харків) за найкращий прозовий твір року. А до 110-ї річниці визнаного майстра української прози відбулися ювілейні вечори в обласній організації «Просвіта» та в Літературному музеї міста.

Твори

[ред. | ред. код]
  • Федько (1925)
  • Харчевня «Розвага друзів» (1925)
  • Червоні роси (1926)
  • Автомат [Архівовано 23 вересня 2020 у Wayback Machine.] (1928)
  • Славгород (1929)
  • Мудриголови
  • Повість про комуну (1930)
  • Атака (1931)
  • Зерна (1934)
  • Чужу ниву жала (1940)
  • Дівчата — подруги (1941)
  • Листи до друзів (1942)
  • Вірність (1943)
  • Сильніше смерті (1946)
  • Б'ють джерела (1947)
  • Заробітчани (1949)
  • Цвіти, земля (1951)
  • Дівчина під яблунею (1954)
  • Сім'я Остапа Тура (1958)
  • Зимова повість (1965)
  • Буймир (1968)

Література про життя і творчість

[ред. | ред. код]
  • Ковтуненко А. А. Гордиенко Константин Алексеевич. — М., 1972. — Т. 7. — С. 78.
  • Гордієнко Костянтин Олексійович // Український Радянський енциклопедичний словник. — К., 1986. — Т. 1. — С. 432.
  • Гордієнко Кость // Енциклопедія українознавства. — К., 1994. — Т. 2. — С. 412.
  • Гордиенко Константин Алексеевич // Краткая литературная энциклопедия. — М., 1964. — Т. 2. — С. 275.
  • Гордієнко Кость Олексійович // Українські письменники: Бібліогр. словник. — К., 1965. — Т. 4. — С. 356—361.
  • Зінченко О. Гордієнко Кость Олексійович // Українська літературна енциклопедія. — К., 1988. — Т. 1. — С. 462.
  • Зінченко О. Літописець українського села // Дніпро. — 1979. — № 10. — С. 140—142.
  • Маслов І. Гордієнко Кость // Літературна Харківщина: Довід. — Х.: Майдан, 1995. — С. 112—114.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Автобіографії, 2015, с. 163.
  2. НЕКРОПОЛІ ХАРКІВЩИНИ[недоступне посилання з липня 2019]

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]