Елізабет Кюблер-Росс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Елізабет Кюблер-Росс
нім. Elisabeth Kübler-Ross
Народилася 8 липня 1926(19260708)
Цюрих, Швейцарія Швейцарія
Померла серпня 24, 2004(2004-08-24) (у віці 78 років)
Скоттсдейл, Flag of the United States.svg США
Громадянство
(підданство)
Flag of the United States.svg США
Flag of Switzerland.svg Швейцарія
Діяльність психіатр, есеїст
Alma mater Цюрихський університет,
Колорадський університет у Боулдері
Сфера інтересів Психіатрія
Заклад Чиказький університет
Відома завдяки: Модель Кюблер-Росс[en]
У шлюбі з Менні Росс (1958–1979)
Діти Кен Росс
Барбара Росс
Нагороди Національна зала слави жінок

Елізабет Кюблер-Росс (нім. Elisabeth Kübler-Ross, 8 липня 1926, Цюрих — 24 серпня 2004, Скоттсдейл) — американська психологиня швейцарського походження, авторка концепції психологічної допомоги хворим при смерті та дослідниця присмертних переживань. Її книга «Про смерть і вмирання» 1969 року стала бестселером у США. Першою порушила питання про відповідальність лікаря не лише за здоров'я помираючих, а й за те, аби останні дні життя було прожито з гідністю, без страху і страждань. Тема смерті її стала цікавити ще в дитинстві, коли вона вперше побачила помираючого. Це був її сусід, що впав з дерева і помер у своєму ліжку серед рідних і близьких. Тоді Елізабет подумала, що існує правильний спосіб помирати.

Життєпис[ред. | ред. код]

Кюблер-Росс закінчила медичний факультет Цюрихського універститету, після чого 1958 року поїхала до США. Вона багато працювала в лікарнях Нью-Йорка, Чикаґо і Колорадо. Її обурювало ставлення лікарів до смертельно хворих. На відміну від колег, вона з помираючими спілкувалася, слухала їхні сповіді. Так з'явився курс лекцій про передсмертний досвід.

Пізніше у своїх книгах, лекціях і семінарах Кюблер-Росс все більше приділяла уваги власним позатілесним подорожам і потойбічному життю. Кюблер-Росс не вірила в існування смерті і вважала смерть переходом в інший стан. Вона вірила в потойбічне життя і вважала: «Після смерті люди знову стають повноцінними. Сліпі можуть бачити, глухі — чути, каліки перестають бути каліками, оскільки всі їх недоліки перестають існувати.»

Вона також практикувала відвідини медіумів і водила на них пацієнтів. Відомий випадок, коли один із медіумів пропонував вдовам, із якими працювала Кюблер-Росс, злиття з померлими чоловіками. Після цього деякі вдови повідомляли про отримання венеричних інфекцій.

Вона також познайомилась із одним шарлатаном із Арканзасу, що викладав різні езотеричні практики і нестандартні види релігійно-сексуальної терапії. Не прийнявши подібного, чоловік розлучився з Елізабет у 1979 році, колеги дистанціювались від неї, нанесена відчутна шкода репутації. Проте практичний внесок Кюблер-Росс незаперечний: у США було відкрито близько 2500 госпісів завдяки їй.

1994 року після інсульту, що спричинив частковий параліч лівої частини тіла, Елізабет переїхала жити в Скоттсдейл, Аризона, а 24 серпня 2004 року у віці 78 років померла.

П'ять стадій прийняття смерті[ред. | ред. код]

Не зважаючи на те, що будь-яке життя на Землі обмежене часовими рамками і кожна жива істота ніяк не уникне смерті, наближення смерті спричиняє в людей панічний страх. В результаті спостережень за реакцією хворих на оголошений смертельний діагноз, Елізабет Кюблер-Росс виділяла п'ять основних етапів психологічних переживань, які можуть проходити в довільному порядку або вибірково:

  1. Заперечення — людина, отримавши звістку про невиліковність хвороби, в багатьох випадках в перший момент не може збагнути, що це сталося саме з нею, тому не може прийняти почуте;
  2. Гнів — людина намагається зрозуміти, як таке з нею могло статися, однак не знаходячи раціонального пояснення, як це дуже часто буває в стані афекту, обурюється на лікарів, близьких і навіть сторонніх осіб, звинувачуючи їх у недбальстві та злих намірах;
  3. Компроміс — люди, все ще надіючись на краще, обіцяють собі або вищим силам корінним чином змінити життя на «правильне», відмовитися від шкідливих звичок, виправити деструктивні вчинки, у разі якщо діагноз не підтвердиться або хвороба відступить. В залежності від психологічних установок, переживання супроводжуються практичними діями, від благань та спокути вини (у психологічно слабких особистостей) до пошуків дієвих рішень (у сильних духом осіб);
  4. Депресія — людина віддаляється від соціуму, впадає у відчай і переживає жах, при цьому різко падає активність, втрачається інтерес до мирських проблем.
  5. Прийняття[en] — людина усвідомлює смерть як невідворотний процес та змирюється.

Критика[ред. | ред. код]

З моменту публікації книги «Про смерть і вмирання», сучасні експерти поставили під сумнів і розкритикували її центральну ідею, яка полягає в тому, що для того, щоб нарешті пережити втрату близької людини, ми маємо відпустити її і рухатися вперед[1].

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]