Елізабет Кюблер-Росс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Елізабет Кюблер-Росс
нім. Elisabeth Kübler-Ross
Народилася 8 липня 1926(1926-07-08)[1][2][…]
Цюрих, Швейцарія Швейцарія
Померла 24 серпня 2004(2004-08-24)[1][2][…] (78 років)
Скоттсдейл, Flag of the United States.svg США
Громадянство
(підданство)
Flag of the United States.svg США
Flag of Switzerland.svg Швейцарія
Діяльність психіатр, есеїст
Alma mater Цюрихський університет,
Колорадський університет у Боулдері
Сфера інтересів Психіатрія
Заклад Чиказький університет
Відома завдяки: Модель Кюблер-Росс[en]
У шлюбі з Менні Росс (1958–1979)
Діти Кен Росс
Барбара Росс
Нагороди Національна зала слави жінок

Елізабет Кюблер-Росс (нім. Elisabeth Kübler-Ross, 8 липня 1926, Цюрих — 24 серпня 2004, Скоттсдейл) — американська психологиня швейцарського походження, авторка концепції психологічної допомоги хворим при смерті та дослідниця присмертних переживань. Її книга «Про смерть і вмирання» 1969 року стала бестселером у США. Першою порушила питання про відповідальність лікаря не лише за здоров'я помираючих, а й за те, аби останні дні життя було прожито з гідністю, без страху і страждань. Тема смерті її стала цікавити ще в дитинстві, коли вона вперше побачила помираючого. Це був її сусід, що впав з дерева і помер у своєму ліжку серед рідних і близьких. Тоді Елізабет подумала, що існує правильний спосіб помирати.

Життєпис[ред. | ред. код]

Кюблер-Росс закінчила медичний факультет Цюрихського універститету, після чого 1958 року поїхала до США. Вона багато працювала в лікарнях Нью-Йорка, Чикаґо і Колорадо. Її обурювало ставлення лікарів до смертельно хворих. На відміну від колег, вона з помираючими спілкувалася, слухала їхні сповіді. Так з'явився курс лекцій про передсмертний досвід.

Пізніше у своїх книгах, лекціях і семінарах Кюблер-Росс все більше приділяла уваги власним позатілесним подорожам і потойбічному життю. Кюблер-Росс не вірила в існування смерті і вважала смерть переходом в інший стан. Вона вірила в потойбічне життя і вважала: «Після смерті люди знову стають повноцінними. Сліпі можуть бачити, глухі — чути, каліки перестають бути каліками, оскільки всі їхні недоліки перестають існувати.»

Вона також практикувала відвідини медіумів і водила на них пацієнтів. Відомий випадок, коли один із медіумів пропонував вдовам, із якими працювала Кюблер-Росс, злиття з померлими чоловіками. Після цього деякі вдови повідомляли про отримання венеричних інфекцій.

Вона також познайомилась із одним шарлатаном із Арканзасу, що викладав різні езотеричні практики і нестандартні види релігійно-сексуальної терапії. Не прийнявши подібного, чоловік розлучився з Елізабет у 1979 році, колеги дистанціювались від неї, нанесена відчутна шкода репутації. Проте практичний внесок Кюблер-Росс незаперечний: у США було відкрито близько 2500 госпісів завдяки їй.

1994 року після інсульту, що спричинив частковий параліч лівої частини тіла, Елізабет переїхала жити в Скоттсдейл, Аризона, а 24 серпня 2004 року у віці 78 років померла.

П'ять стадій прийняття смерті[ред. | ред. код]

Не зважаючи на те, що будь-яке життя на Землі обмежене часовими рамками і кожна жива істота ніяк не уникне смерті, наближення смерті спричиняє в людей панічний страх. Унаслідок спостережень за реакцією хворих на оголошений смертельний діагноз, Елізабет Кюблер-Росс виділяла п'ять основних етапів психологічних переживань, які можуть проходити в довільному порядку або вибірково:

  1. Заперечення — людина, отримавши звістку про невиліковність хвороби, в багатьох випадках в перший момент не може збагнути, що це сталося саме з нею, тому не може прийняти почуте;
  2. Гнів — людина намагається зрозуміти, як таке з нею могло статися, однак не знаходячи раціонального пояснення, як це дуже часто буває в стані афекту, обурюється на лікарів, близьких і навіть сторонніх осіб, звинувачуючи їх у недбальстві та злих намірах;
  3. Компроміс — люди, все ще надіючись на краще, обіцяють собі або вищим силам корінним чином змінити життя на «правильне», відмовитися від шкідливих звичок, виправити деструктивні вчинки, у разі якщо діагноз не підтвердиться або хвороба відступить. В залежності від психологічних установок, переживання супроводжуються практичними діями, від благань та спокути вини (у психологічно слабких особистостей) до пошуків дієвих рішень (у сильних духом осіб);
  4. Депресія — людина віддаляється від соціуму, впадає у відчай і переживає жах, при цьому різко падає активність, втрачається інтерес до мирських проблем.
  5. Прийняття[en] — людина усвідомлює смерть як невідворотний процес та змирюється.

Критика[ред. | ред. код]

З моменту публікації книги «Про смерть і вмирання», сучасні експерти поставили під сумнів і розкритикували її центральну ідею, яка полягає в тому, що для того, щоб нарешті пережити втрату близької людини, ми маємо відпустити її і рухатися вперед[5].

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]