Гаррієт Табмен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гаррієт Табмен
Araminta Ross
Harriet Tubman by Squyer, NPG, c1885.jpg
Ім'я при народженні англ. Araminta Ross
Прізвисько Grandmother Moses
Народилася 1820(1820)
Дорчестер, Меріленд
Померла 10 березня 1913(1913-03-10)
Оберн, штат Нью-Йорк
·пневмонія
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of the United States (1912-1959).svg США[1][2][3]
Національність афроамериканці[4] і Ghanaian American[d]
Місце проживання
Діяльність письменниця, suffragist, Медична сестра, правозахисниця, аболіціоніст
Володіє мовами англійська[5]
Конфесія християнство[6]
У шлюбі з John Tubman[d][6]
Автограф Signature general affidavit of Harriet Tubman (1898), front.jpg
Нагороди
IMDb nm10669232

Гаррієт Табмен (англ. Harriet Tubman, уроджена Арамінта Росс, англ. Araminta Ross, 1820(1820), округ Дорчестер, Меріленд — 10 березня 1913, Оберн, штат Нью-Йорк) — борчиня проти рабства та за соціальні реформи в США, героїня американського народу.

Біографія[ред. | ред. код]

Життя в неволі[ред. | ред. код]

Арамінта Росс народилася в родині рабів Гаррієт Грін і Бена Росса в 1820 році і виросла на фермі в графстві Дорчестер, Меріленд. Була одинадцятою дитиною в родині. Точна дата і місце народження невідомі. Вже з 7-річного віку працювала як прислуга та виконувала різну домашню роботу і доглядала за господарськими дітьми на сусідніх фермах. Потім стала працювати на плантації, як і решта її рідні. У 13-тирічному віці отримала удар в голову, котрий непокоїв її усе життя і навіть провокував видіння: вона була в магазині, коли білий наглядач зажадав її допомоги в побитті раба-втікача. Коли Арамінта відмовилася і стала на шляху наглядача, той кинув у її голову двофунтову гирю. Від удару Гаррієт ледь не загинула. Одужання тривало довгі місяці.

У 24 роки одружилася з Джоном Табменом, вільним темношкірим. Але коли завела розмову про втечу з рабства на північ, чоловік навіть чути про це не хотів — погрожував здати її, що якщо вона спробує втекти. Однак вона побоювалася, що її продадуть у рабство далі на південь, і коли нарешті зважилася шукати щастя і втекти на північ у 1849 році, то зробила це зі своїми братами Беном і Генрі, таємно від свого чоловіка. Перша спроба втечі закінчилася провалом — брати, що втекли разом з Табмен змусили її повернутися; успішною виявилася друга спроба.

Підземна залізниця[ред. | ред. код]

Втікши у вересні 1849 року з неволі в штаті Меріленд на Північ, вона працювала покоївкою в готелях і клубах спочатку в Філадельфії (штат Пенсільванія), а пізніше в Кейп-Мей (Нью-Джерсі). Коли в 1851 році Гаррієт повернулася до чоловіка, то дізналася, що він одружився з іншою жінкою.

Вона також включилася в аболіціоністський рух, витрачаючи велику частину заощаджень на справу викорінення рабовласництва. У грудні 1850 року вона допомогла втекти своїй племінниці і її маленьким дітям, яких збиралися продати на аукціоні. До цього часу вже був прийнятий Закон про рабів-утікачів, що дозволяв переслідування і затримання втікачів рабів на територіях, де рабство було вже скасовано, що робило діяльність Табмен ще більш ризикованою.

Проте, з цього моменту Гаррієт почала здійснювати свої поїздки на південь з метою звільнення рабів. У цей час активно брала участь в діяльності Підпільної залізниці, що нею темношкірих утікачів переправляли з південних штатів на Північ або в Канаду. До початку Громадянської війни вона звільнила своїх рідних, включаючи більшість братів і сестер.

Коли Гаррієт було всього 30, її вже називали «Мойсей» за здатність рятувати рабів. Всього в 1850-х роках вона здійснила 19 поїздок на Південь, особисто звільнивши більше 300 рабів і надихнувши на втечу тисячі. Рабовласники обіцяли велику грошову винагороду за затримання дівчини (до 12 тисяч доларів), проте їм не вдалося схопити ні саму Гаррієт, ні її підопічних - за її власними словами, у неї не було жодного провалу і вона «не втратила жодної людини».

Її перший біограф Сара Гопкінс Бредфорд наводила такі слова Табмен: «Для мене був тільки такий вибір, на який я мала право: свобода або смерть. Вибір був тільки такий: або свобода, або смерть. І якби у мене не було свободи, то у мене було б інше, тобто ніхто не спіймав би мене живою. Я буду боротися за свою свободу, поки вистачить сил. Я буду боротися за свободу, хоч би чого мені це коштувало».

Гравюра із зображенням Табмен в формі періоду Громадянської війни


Джон Браун[ред. | ред. код]

У квітні 1858 року познайомилася з іншим відомим борцем проти рабства Джоном Брауном. Вона стверджувала, що напередодні візиту Брауна в її будинок у неї було видіння уві сні. Браун високо цінував вклад Гаррієт, вважав її «кращою за всіх чоловіків, яких йому доводилося зустрічати» і звертався до неї не інакше, як «Генерал Табмен». Гаррієт поділяла його думку, що загальне звільнення рабів можливе лише збройним шляхом.

Залишаючись на зв'язку з Брауном, на зустрічі в Канаді в травні 1858 року дізналася про його намір зайняти федеральний арсенал у Гарперс-Феррі (Західна Вірджинія), після чого допомогла йому набирати добровольців, зброю і гроші для цієї мети і скласти план. Її обізнаність про мережі повідомлення та постачання в прикордонних з Канадою штатах була для Брауна безцінною.

Передбачалося, що Табмен з підмогою приєднаються до рейду Брауна, проте коли восени 1859 року він зі своїми людьми розраховували почати свій виступ, вони не змогли зв'язатися з Гаррієт. Вважається, що вона не змогла приєднатися до рейду 16 жовтня 1859 року через важку хворобу (по менш поширеній думці, вона поділяла скепсис аболіціоніста Фредеріка Дугласа щодо дієвості плану Брауна або ж все ще рекрутувала колишніх рабів в канадському штаті Онтаріо). Після страти Брауна Табмен говорила, що «Джон Браун не загинув на шибениці ... Він не був звичайною людиною, в ньому був Господь» і «своєю смертю він зробив більше, ніж сотня людей своїм життям».

Громадянська війна[ред. | ред. код]

В роки Громадянської війни 18611865 роки Табмен боролася в армії північних штатів[en] проти рабовласників Півдня. Була медсестрою і розвідницею. Влітку 1863 року брала участь в рейді негритянського партизанського загону, який звільнив 750 рабів.

Вона довго намагалася випросити собі військову пенсію — 1800 доларів в якості простроченого платежу від федерального уряду, який відмовився визнати її ветеранський статус. Коли в 1899 році Гаррієт, нарешті, офіційно вийшла на пенсію, то гроші вона отримала не за свої особисті заслуги у війні, а як вдова Нельсона Девіса — ветерана громадянської війни, за якого вийшла заміж у 1869 році.

Подальше життя[ред. | ред. код]

Після закінчення війни Гаррієт Табмен ще прожила більше п'ятдесяти років, протягом яких їй часто доводилося злидарювати, намагаючись прогодувати своїх батьків і численних родичів, а також велику кількість бездомних людей, які шукали притулок і їжу на її фермі в Оберні (штат Нью-Йорк), де вона жила з 1857 року. Незважаючи на це, вона також утримувала дві школи на Півдні для отримавших свободу рабів. Будинок для престарілих в Оберні Гаррієт змогла відкрити лише після тривалої боротьби з місцевими бюрократами у 1908 році.

Після війни Гаррієт Табмен продовжувала боротьбу проти гноблення афроамериканців і за рівні права для жінок. Вона брала участь у русі суфражисток поряд з Сьюзен Ентоні, виступаючи у Нью-Йорку, Вашингтоні та Бостоні з лекціями, в яких розповідала про свій приклад і внесок інших жінок в перемогу як свідоцтво рівності чоловіків і жінок. Була головним доповідачем на першій зустрічі Федерації афроамериканських жінок у 1896 році.

У 1869 році було опубліковано її першу біографію «Сцени з життя Гаррієт Табмен» ( Scenes in the Life of Harriet Tubman ) написану Сарою Хопкінс Бредфорд, що писала дитячі книги, викладала в недільній школі, яка збирала гроші для сім'ї Гаррієт і читала біблійні історії її старим батькам. У наступних редакціях назва була змінена на «Гаррієт Табмен - Мойсей свого народу» ( Harriet Tubman: The Moses of Her People ).

На початку XX століття стара Табмен активно брала участь в житті Африканської методистської єпископальної церкви Сіону.

Визнання[ред. | ред. код]

Гаррієт Табмен в кінці 1860-х років

10 березня 1913 року в Оберні Гаррієт Табмен пішла з життя, померши від пневмонії у віці понад 90 років. Героїчна жінка була похована на кладовищі Форт-Гілл з військовими почестями. Рік по тому за вказівкою міської влади відкрили меморіальну дошку «Пам'яті Гаррієт Табмен».

У 2016 році було прийнято рішення розмістити портрет Гаррієт Табмен на 20-доларовій банкноті замість президента Ендрю Джексона, колишнього работоргівця і прихильника жорсткої політики проти індіанського корінного населення. Цю ідею було запропоновано ініціативної групою «Жінки на двадцятидоларових купюрах» (Women On 20s), що ставила собі за мету в 2020 році відзначити сторіччя надання жінкам виборчих прав портретом жінки на доларовій купюрі. За кандидатуру Табмен проголосувала більшість учасників Інтернет-опитування, що дозволило їй обійти 14 інших кандидатур, включаючи Елеонору Рузвельт, Розу Паркс і першу жінку-вождя черокі Вілму Менкіллер. Примітно, що на банкноті номіналом двадцять доларів вже зображувалися жінки: богиня Свободи в 1863 році і Покахонтас в 1865 році.

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]