Гелен Келлер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гелен Келлер
англ. Helen Adams Keller
Helen KellerA.jpg
Ім'я при народженні англ. Helen Adams Keller
Народилася 27 червня 1880(1880-06-27)[1][2][…]
Таскамбія, Алабама
Померла 1 червня 1968(1968-06-01)[1][2][…] (87 років)
Easton[d], Коннектикут
·хвороба
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of the United States.svg США
Діяльність письменниця, оратор, есеїст, активістка, suffrage activist, профспілкова діячка, антивоєнна активістка, Суфражизм
Alma mater Коледж Редкліфф і Гарвардський університет
Науковий ступінь бакалавр мистецтв
Вчителі Anne Sullivan[d]
Володіє мовами англійська[1]
Членство Індустріальні робітники світу
Роки активності 190319611961
Партія Соціалістична партія Америки
Конфесія християнство
Родичі Charles W. Adams[d]
Автограф Helen keller signature.svg
Нагороди
IMDb nm0445656

Ге́лен А́дамс Ке́ллер (англ. Helen Adams Keller; 27 червня 1880, Таскамбія, штат Алабама — 1 червня 1968) — сліпоглуха американська письменниця, громадська діячка і викладачка.

Життєпис[ред. | ред. код]

Дитинство[ред. | ред. код]

Гелен Келлер у 8-річному віці зі своєю вчителькою Енн Салліван

Гелен Келлер народилася 27 червня 1880 в маєтку Айві Грін (Таскамбія, Алабама) в сім'ї капітана Артура Келлера і Кейт Адамс Келлер. У перші півтора року життя була звичайною здоровою дитиною, поки у віці 19 місяців її не уразила хвороба, яку лікарі визначили як «гостру закупорку судин шлунку і головного мозку». Ймовірно мова йшла про менінгіт. Хвороба тривала недовго, проте позбавила Гелен слуху і зору. До семи років вона придумала більше 60 різних знаків, щоб спілкуватися з сім'єю.

У 1886 мати Гелен надихнулася прикладом успішного навчання сліпоглухої Лорі Бріджман, описаної Чарльзом Діккенсом у своїх «Американських записках», вирушила в Балтімор до лікаря, що спеціалізувався на проблемах сліпоглухих. Він познайомив її із знаменитим вченим Александром Беллом, який у той час працював з глухими дітьми. Белл порадив батькам Гелен зв'язатися зі Школою Перкінса для сліпих в Бостоні, Массачусетс, в якій раніше навчалася Бріджман. Школа виділила для Гелен 20-річну вчительку Енн Салліван, що сама страждала розладом зору. Їх зустріч відкрила період спільної роботи тривалістю у 49 років.

Салліван вимагала у батька, щоб дівчинку ізолювали від решти членів сім'ї в маленькому будинку в саду. Її першим завданням було вселити Гелен поняття про дисципліну. Прорив у спілкуванні з нею трапився, коли Гелен одного разу зрозуміла, що особливі дотики Енн до її руки, які та здійснювала, обливаючи її руку холодною водою, означають поняття «вода». Після цього Гелен вимагала все нові назви для позначення предметів, що оточували її, включаючи даровану ляльку.

У 1890, коли Гелен виповнилося 10 років, їй розповіли історію про сліпоглуху дівчинку з Норвегії Рагнільде Каата (Ragnhild Kaata), яка змогла навчитися говорити. Це надихнуло її, і під керівництвом Салліван Гелен навчилася осмислено думати і говорити за методом Тадоми: торкаючись до губ людини, що говорить, вона відчувала їх вібрацію, тоді як Салліван позначала букви на її долоні. Гелен також навчилася читати англійською, французькою, німецькою, грецькою і латиною за методом Брайля.

Освіта[ред. | ред. код]

17-річна Гелен Келлер читає по губах Енн Салліван

У 1888 році Гелен почала відвідувати заняття в Школі Перкінса для сліпих. 1894 року Гелен і Енн переїхали до Нью-Йорка, де стали відвідувати Школу Райта-Гьюмасона для глухих.

У 1898 році вони повернулися до Массачусетсу, де Гелен вступила в Кембріджську школу для дівчат і незабаром, у 1900 році, отримала дозвіл на навчання в Коледж Редкліфф.

Чотирма роками раніше, у травні 1896 року, Марк Твен і Генрі Роджерс, капіталіст, бізнесмен, індустріаліст, фінансист і філантроп, вперше побачили шістнадцятилітню Келлер в Нью-Йорку, в будинку письменника-редактора Лоуренса Гуттена. У 1900 році Марк Твен, шанувальник здібностей і обдарованості Гелен, звернувся в листі до дружини свого друга Еміль Роджерс. Твен відізвався про Гелен як про «дивовижну дитину» і виразив надію, що їй не доведеться залишити навчання внаслідок бідності. Він закликав Еміль поговорити з Роджерсом, нагадати йому про перше враження, котре Гелен провела на обох чотири роки тому і також поговорити з рештою глав «Стандард Ойл» (Роджерс був співвласником, віце-президентом і головою виконавчого комітету компанії) про те, що можна зробити для гідної нагороди міс Келлер. Генрі Роджерс відреагував щедро. Він і Еміль Роджерс забезпечили вищу освіту для Гелен в Редкліффі, а також підтримували Гелен багато років опісля щомісячною стипендією. Те, що Гелен була вдячна, очевидно з присвячення її книги «Світ, в якому я живу», в словах «Генрі Роджерсу, моєму Дорогому Другу Багатьох Років». На вкладиші особистої копії самих Роджерсів вона написала «Місіс Роджерс, краще зі світу, в якому я живу, є доброта друзів, як Ви і Містер Роджерс».

У 1904 у віці 24 років Гелен на відмінно (cum laude) закінчила Редкліфф, ставши першою сліпоглухою людиною, що здобула вищу освіту.

Політична активність[ред. | ред. код]

Келлер здобула світову відомість як лекторка і авторка. Вона запам'яталася як адвокат тих, хто стали непрацездатними від численних причин. Вона була суфражисткою, пацифісткою, опозиціонеркою Вільсона, радикальною соціалісткою і прихильницею заходів контролю над народжуваністю. У 1915 році Келер заснувала Гелен Келлер Інтернашнал, неприбуткову організацію для запобігання сліпоті. У 1920 р. допомагала засновувати Американський союз за громадянські свободи (англ. American Civil Liberties Union, ACLU). Келлер і Салліван здійснили подорож через 39 країн, включаючи кілька відвідин Японії, де стали улюбленицями японців. Келлер зустрічалася з кожним американським президентом від Гровера Клівленда до Ліндона Джонсона, і була подругою багатьох відомих людей, включаючи Александра Белла, Чарлі Чапліна та Марка Твена.

Більшу частину свого життя Келер присвятила зібранню коштів для своєї Американської Фундації Сліпих.

Написала і опублікувала більше десятка книг про себе, свої відчуття, навчання, світогляд і розуміння релігії, серед яких «Світ, в якому я живу», «Щоденник Гелен Келлер». Виступала за включення сліпоглухонімих в активне життя суспільства.

Нагороди[ред. | ред. код]

Гелен Келлер на 25-центовій монеті

14 вересня 1964 Президент США Ліндон Джонсон нагородив Гелен Келлер Президентською Медаллю Свободи, однією з двох найвищих цивільних нагород США.

У 1965 році Гелен Келлер була обрана до Залу Жіночої Слави.

Смерть[ред. | ред. код]

Гелен Келлер померла 1 червня 1968, за 26 днів до свого 88-річчя. Панахида по ній пройшла у вашингтонському Національному Соборі. Урна з її прахом встановлена в стіні собору, там же, де покоїться прах її вчителів Енн Салліван і Поллі Томпсон.

Гелен Келлер у мистецтві та популярній культурі[ред. | ред. код]

Історія Гелен Келер та її наставниці лягла в основу знаменитої п'єси Вільяма Гібсона «Створила диво» (1959 рік), екранізованої в 1962 році. П'єсу часто ставили в театрах.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Encyclopædia Britannica
  3. а б SNAC — 2010.

Посилання[ред. | ред. код]

(рос.)