Нетті Стівенс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нетті Стівенс
Nettie Stevens.jpg
Народилася 7 липня 1861(1861-07-07)[1][2][3]
Кавендіш, Віндзор, Вермонт, США[4]
Померла 4 травня 1912(1912-05-04)[1][2][3] (50 років)
Балтимор, Меріленд, США[4]
·рак молочної залози[4]
Громадянство США США
Діяльність біолог, генетик, зоолог, бібліотекарка
Галузь генетика
Alma mater Вестфілдська нормальна школа
Стенфордський університет
Брін-Морський коледж
Вчителі Теодор Бовері[4]
Відомі учні Alice Middleton Boringd
Нагороди

Нетті Марія Стівенс (англ. Nettie Maria Stevens, 7 липня 1861 — 4 травня 1912) — американська біологиня, яка першою встановила залежність статі від набору хромосом.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася 7 липня 1861 у Кавендіші (штат Вермонт) у сім'ї Джулії (у дівоцтві Адамс) і Єфраїма Стівенсів. Після смерті матері батько одружився знову, і сім'я переїхала у Вестфорд (штат Массачусетс).

Успішно закінчила Вестфордську академію у 1880 році. Упродовж трьох семестрів викладала, а потім продовжила освіту у Нормальні школі Вестфілда (Массачусетс) (педагогічний навчальний заклад, зараз Вестфілдський університет), де за два роки завершила чотирирічний курс навчання з найвищим балом серед 30 студентів групи.[5][6]

Стівенс вчителювала у старшій школі, була бібліотекаркою, викладала курси з фізіології та зоології, а також математики, латини та англійської. На її інтерес до зоології, вірогідно, вплинули літні курси поблизу Мартас-Віньярда у 1890-х роках.[7]

Пізніше навчалася в Стенфорді, де отримала ступінь бакалавра у 1899, магістра — в 1900 році. Також завершила дипломну роботу з фізіології під керівництвом професора Дженкінса та гістології/цитології під керівництвом професорки Мак-Фарланд.[8]

Стівенс продовжила свої дослідження з цитології в Брін-Морському коледжі під впливом роботи попереднього керівника біологічного факультету, Едмунда Бічера Вілсона, і його наступника, Томаса Ганта Моргана.[6] У свій перший рік у Брін-Морі, Стівенс отримала стипендію на наукову роботу з біології. Наступного року її запросили на навчання до Вюрцбурзького університету в Німеччині.[5] Вона також вивчала морські організми в Гельґоланді і на Неапольській зоологічній станції.[8][9] Після отримання ступеня доктора філософії в Брін-Морі, Стівенс стала асистентом в Інституті Карнегі у Вашингтоні у 1904—1905, в результаті чого з'явилися кілька подальших досліджень зародкових клітин у попелиць. За статтю 1905 року Стівенс отримала нагороду розміром 1000$ як за найкращу наукову статтю, написану жінкою. Інша робота, «Дослідження сперматогенезу», ознаменувала її входження у перспективний напрямок досліджень визначення статі і хромосомного спадкування.[5] Саме в цьому інституті у 1905 році вона у опублікувала у вигляді звіту свою роботу з визначення статі[джерело?]. У Брін-Морі Стівенс працювала над тематикою регенерації у примітивних багатоклітинних організмів, будови одноклітинних організмів, розвитком сперматозоїдів і яйцеклітин, зародкових клітин комах і поділу клітин у морських їжаків і черв'яків.[5]

Кар'єра[ред. | ред. код]

Мікроскоп Нетті Стівенс, Брін-Морський коледж

Стівенс стала однією з перших американок, визнаних за внесок у науку. Найвище звання, яке вона отримувала — співробітниця з експериментальної морфології (1905—1912). Завдяки спостереженням над хромосомами комах, у 1905 Стівенс виявила, що у деяких видів хромосоми відрізняються між статями. Це відкриття стало першим випадком, коли спостережувані розбіжності хромосом можна було пов'язати зі спостережуваними відмінностями у фізичних властивостях (тобто, чи є особина чоловічої чи жіночої статі). Стівенс визначила Y-хромосому в борошняного хрущака Tenebrio та прийшла до висновку, що хромосомна ознака статі залежить від наявності або відсутності Y-хромосоми.

Стівенс не отримала повної постійної посади в університеті. Однак вона досягла кар'єри дослідниці в провідних морських станціях і лабораторіях, маючи 38 публікацій, з котрих деякі значно вплинули на розвиток уявлень про хромосомну спадковість. В результаті дослідження Стівенс надала ключові докази менделевських і хромосомних теорій спадковості.[5][10]

Не встигнувши прийняти запропоновану посаду дослідного професора у Брін-Морі, померла 4 травня 1912 від раку молочної залози в лікарні Джона Гопкінса.[9]

Після смерті Стівенс, Томас Гант Морган написав великий некролог для журналу Science.[11] У більш ранньому рекомендаційному листі він писав: «З усіх аспірантів, які у мене були за останні дванадцять років, у мене не було жодного, який був би настільки здібним і незалежним у дослідженнях, як міс Стівенс».[12]

Нетті Марія Стівенс похована у Вестфілді (штат Массачусетс) на кладовищі поряд з могилами її батька Єфраїма та сестри Емми.[8]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Encyclopædia Britannica
  2. а б FemBio: Банк інформації про видатних жінок
  3. а б Base biographique
  4. а б в г Ogilvie M. B. The Biographical Dictionary of Women in Science: Pioneering Lives From Ancient Times to the Mid-20th CenturyRoutledge, 2003. — Vol. 2. — P. 1230. — 798 p. — ISBN 978-1-135-96342-2
  5. а б в г д MSU Authentication | Michigan State University. doi:10.1093/acref/97801996%20666.001.0001/acref-9780199766666-e-465. 
  6. а б Nettie Maria Stevens (1861–1912). The Marine Biological Laboratory. Архів оригіналу за 31 березня 2013. Процитовано 18 серпня 2013. 
  7. Hagen, Joel. Nettie Stevens and the Problem of Sex Determination. Minneapolis: University of Minnesota Press. с. 37–47. 
  8. а б в Nettie Maria Stevens – Turn-of-the-century Stanford alumna paved path for women in biology (PDF). Stanford Historical Society. Архів оригіналу за липень 5, 2010. Процитовано 18 серпня 2013. 
  9. а б Gilgenkrantz, Simone (15 жовтня 2008). Nettie Maria Stevens (1861–1912) (French). Clérey-sur-Brénon, France: Médecine/Sciences. Архів оригіналу за 17 серпня 2013. Процитовано 18 серпня 2013. 
  10. Nettie Stevens: A Discoverer of Sex Chromosomes. Nature. Архів оригіналу за березень 14, 2016. Процитовано 6 липня 2016. 
  11. Morgan, T.H. (12 жовтня 1912). The Scientific Work of Miss N. M. Stevens. Science 36 (298): 468–70. JSTOR 1636618. doi:10.1126/science.36.928.468. 
  12. Wessel, Gary M. (13 вересня 2011). Y does it work this way? (PDF). Molecular Reproduction and Development (Wiley) 78 (9). doi:10.1002/mrd.21390. Процитовано 20 серпня 2013. 

Подальше читання[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]