Користувач:Yasnodark/Чернетк

Goo3 Зверніть також увагу на останнє редагування статті про класика, автора рукописів, що палають та бульби, що не є картоплею.--Yasnodark (обговорення) 16:38, 10 травня 2018 (UTC)

• https://www.facebook.com/vidsich/photos/a.226830084051085.55598.175245329209561/1283562988377784/?type=3

Щодо того, як називаються категорії за країною, підкреслюю не за громадянством, національністю чи мовою, а за країною, бо країна Франція, а не французький (а не за громадянством чи національністю) в інших розділах: sw:Jamii:Waandishi wa Ufaransa da:Kategori:Forfattere fra Danmark be:Катэгорыя:Пісьменнікі Італіі es:Categoría:Escritores de literatura fantástica de Francia ru:Категория:Писатели-фантасты Франции an:Categoría:Escritors de Francia cy:Categori:Llenorion Japaneaidd az:Kateqoriya:Yaponiya yazıçıları br:Rummad:Skrivagnerien Frañs pt:Categoria:Escritores da França id:Kategori:Penulis Italia kk:Санат:Франция жазушылары et:Kategooria:Itaalia kirjanikud ast:Categoría:Escritores de Francia hu:Kategória:Francia költők, írók gv:Ronney:Screeudeyryn Frangagh gn:Ñemohenda:Ñe'ẽpapára Hyãsiagua jv:Kategori:Panulis Prancis ast:Categoría:Escritores de Francia af:Kategorie:Franse skrywers gd:Roinn-seòrsa:Sgrìobhadairean Frangach ay:Categoría:Qillqaq (Phransiya) tg:Гурӯҳ:Нависандагони Фаронса fi:Luokka:Ranskalaiset kirjailijat mwl:Catadorie:Scritores de la Fráncia rm:Categoria:Scripturs da la Frantscha sv:Kategori:Franska författare fiu-vro:Katõgooria:Prantsusmaa kiräniguq ms:Kategori:Pengarang Perancis qu:Katiguriya:Qillqaq (Ransiya) fy:Kategory:Frânsk skriuwer ba:Категория:Франция яҙыусылары vi:Thể loại:Nhà văn Pháp zh-min-nan:Lūi-pia̍t:Hoat-kok chok-ka vo:Klad:Lautans Fransänik tt:Төркем:Франция язучылары tl:Kategorya:Mga manunulat mula sa Pransiya fa:رده:نویسندگان اهل فرانسه

Особисто я завжди орієнтувався виключно на суахілі-мовників та в'єтнамців, трохи менше на данців, іспанців, португальців, угорців та інших, та дехто усюди кричить не продамося за гречку клятим москалям, не буде в нас розумно — бо так у них, чи як коментував анонім, грубо порушуючи всі норми вікіпедії «Yasnodark — не мавпуйте у кацапів», «Для чого мавпуєте кацапів?» — це єдине що побачив від нього, причому як не розривав склади, як не переінакшував слова, в мене фрази не пройшли вікіетикет навіть на стрінці обговорення, моїх знань не вистачає на відміну від анонімських…

А потім та сама людина закричить, коли я віднесу Бекккета до французьких письменників — він закричить мені — та він же не француз, а інший — скаже та він же не пише французькою (проте жодних проблем у випадку категорії «Письменники Франції»), така сама ситуації з сепаратистом Федором Березіним чи Булгаковим — мені і багатьом — неприємно бачити «українські письменники-фантасти», натомість «Письменники-фантасти України» — то просто правда життя. Саме через категорію «українські письменнники» ми відрізаємо від себе Чехова, Словацького, Купріна, Буніна, Некрасова, Шолом-Алейхема тощо. Коли кажемо «українські письменнники», то виникають питання — дехто каже — тут мають бути виключно українці (про Хвильового слід забути відразу), інші стверджують — виключно україномовні, треті — виключно україномовні українці, четверті — виключно патріоти, п'яті — виключно україномовні патріоти, шості — виключно україномовні українці, сьомі — виключно україномовні українці-патріоти, восьмі — виключно україномовні до незалежністі та всі громадяни після, врешті дев'яті — всі мешканці України, та перші групи йому кричать це як ми москалів Буніна та Булгакова до українців запишемо?. Дяченки, Паустовський та Короленко — хай українці, хай жили в Україні, та й що — обмоскалились — писали російською, не можна їх називати українськими. А хтось скаже та Короленко ж заступався за героїв антиросійського повстанння селян. Грабинський — писав польською — ну то який він український, плювати на те що у творами — купа українізмів. Та дехто, через українізми, він чи Гоголь перекладав свої твори з української, бо просто не мав змогу. Чехов — бандит- хохол-запроданець — жодного слівця рідною мовою, байдуже на заборонні укази і те що його колега по жанру Степан Руданський за життя в Росімперії не зміг опублікувати жодного слівця своїх творів через українську мову, а Чехову — сім'ю кормити треба було та й слави хотілося. І хто був правий — хто у світі знає патріота-Руданського, а хто запроданця-Чехова. І ж відмовлятися від нього лише через те, що він небув борцем-одинакам і віддавати Росії. От тому коли я вчився у школі, половина письменників «Зарубіжної літ-ри» — складали письменники, що мають безпосереднє відношення до України. Хіба це нормально називати наших — зарубіжними. За категорії «Письменники України» — така проблема різночитань відсутня.

Так само є проблема, ми розуміємо під «азербайджанські письменники». Бо більшість азербайджанців живе в Ірані, та з категорією «Письменнники Азербайжану» — проблем немає. Натомість — «Азербайджанські письменники» — категорія за народом чи національною приналежністю.

До того ж, я не руйнував вже існуючу систему, а створював категоризацію за доцільним принципом, саме там, де її практично не існувало. А якщо що, то я завжди перейменовую, залишаючи автором автора, за винятком кількох випадків — коли я ще був недостатньо обізнаним. Та це не про нього.

Людина є безсумнівно досвідченим користувачем, ставить "бібліоінформація", переприв'язує інтервікі, номінує на ШВ, не намагається дізнатися чого його категорії видаляюють - бо чудово знає, кожного разу змінює ай-пі. Натомість жодного слівця на моїй чи його сторінках задля аргументації своєї позиції та пошуку компромісу.--Yasnodark (обговорення) 16:50, 8 грудня 2016 (UTC)

Ого скільки тексту. Я згоден, що категоризація не описана достатньо добре, тож можливі різні трактування. Прошу з появою подібних питань звертатись до мене.

На питання Oleksandr Tahayev чому не українську та на пропозицію пояснення від Piramidion

Справа в тому, що існуюча система категоризації в укрвікі не є досконалою через те, перш за все, що вона є самостійною, і, як не прикро казати, сліпо мавпує категоризацію тих мовних розділів,де взагалі немає категорії за країною, а э функціонально схожі та відмінні за змістом категорії-аналоги. Наприклад в польській - це Kategoria:Pisarze według narodowości, в англійській - це Category:Writers by nationality ,в болгарській - це Категория:Писатели по националност, в угорській - це Kategória:Költők, írók nemzetiség szerint, в румунській - це Categorie:Scriitori după naţionalitate, в італійській - це Categoria:Scrittori per nazionalità, в французькій - це Catégorie:Écrivain par nationalité, в нідерландській - це Categorie:Schrijver naar nationaliteit тощо. Тобто беремо приклад з тих розділів , де йде категоризація за громадянством чи національністю. Категоризація за громадянством за дотримання правил підбору, більш однозначна та набагато менш об'єктивна, 6 з 7 держав світу тривалий час були у складі інших державних утворень, а читачу потрібно знати чиї ці діячі. Ми спрведливо вважаємо Остроградського, Пулюя, Піддубного, Корольова українськими діячами. Так пише навіть і Укрраденциклопедія, бо вони народилися в Україні, працювали тривалий час в Україні і до того ж були українцями та й ще патріотами, проте голандці вилучають із впертістю баранів категорії українські з криком України тоді не було. Хіба правильна та однозначна категоризація за громадянством є такою правильною та об'єктивною, - для США, Австралії, Великої Британії, Франції чи Нідерландів - можливо та не для України, Білорусі чи Латвії. В польській чи болгарській - категоризують за національною приналежністю, та це об'єктивно для моноетнічних країн, а не для багатонаціональних, як Іспанія, Україна, Перу чи Росія, де чимало діячів країни іншого національної приналежності, то тут доцільніше категоризувати за країною (або мати паралельне дерево за національною приналежністю, що я і пропонував спочатку -в ньому і мають бути "українські письменники", що міститиме і діаспорян і українців неньки). Ця категоризація охоплює всіх осіб, що творили чи мали безпосереднє відношення до країн у сучасних межах незалежно від їх національної, мовної, релігійної приналежності, громадянства чи наявності патріотизму тощо. Категоризація за країною є найбільш доцільною і об'єктивною , і за такого підходу має бути вказана у категоріях саме країна, як і в інших розділах, де категоризація саме такого типу. . Щодо того, як називаються категорії за країною, підкреслюю не за громадянством, національністю чи мовою, а за країною, бо країна Франція, а не французький (а не за громадянством чи національністю), я вже наводив перелік з інших розділах: sw:Jamii:Waandishi wa Ufaransa da:Kategori:Forfattere fra Danmark be:Катэгорыя:Пісьменнікі Італіі es:Categoría:Escritores de literatura fantástica de Francia ru:Категория:Писатели-фантасты Франции an:Categoría:Escritors de Francia cy:Categori:Llenorion Japaneaidd az:Kateqoriya:Yaponiya yazıçıları br:Rummad:Skrivagnerien Frañs pt:Categoria:Escritores da França id:Kategori:Penulis Italia kk:Санат:Франция жазушылары et:Kategooria:Itaalia kirjanikud ast:Categoría:Escritores de Francia hu:Kategória:Francia költők, írók gv:Ronney:Screeudeyryn Frangagh gn:Ñemohenda:Ñe'ẽpapára Hyãsiagua jv:Kategori:Panulis Prancis ast:Categoría:Escritores de Francia af:Kategorie:Franse skrywers gd:Roinn-seòrsa:Sgrìobhadairean Frangach ay:Categoría:Qillqaq (Phransiya) tg:Гурӯҳ:Нависандагони Фаронса fi:Luokka:Ranskalaiset kirjailijat mwl:Catadorie:Scritores de la Fráncia rm:Categoria:Scripturs da la Frantscha sv:Kategori:Franska författare fiu-vro:Katõgooria:Prantsusmaa kiräniguq ms:Kategori:Pengarang Perancis qu:Katiguriya:Qillqaq (Ransiya) fy:Kategory:Frânsk skriuwer ba:Категория:Франция яҙыусылары vi:Thể loại:Nhà văn Pháp zh-min-nan:Lūi-pia̍t:Hoat-kok chok-ka vo:Klad:Lautans Fransänik tt:Төркем:Франция язучылары tl:Kategorya:Mga manunulat mula sa Pransiya fa:رده:نویسندگان اهل فرانسه

P.S. В ровікі ««русские писатели»» - це категорія за мовою, хоча читачам це здається не так. Тож чи правильно віддавати Кремлю Гоголя, Короленка, Паустовксього, Олді, Дяченків тощо? Я так не вважаю - це все російськомовні письменники України. Як коментував анонім, грубо порушуючи всі норми вікіпедії «Yasnodark — не мавпуйте у коцапів», «Для чого мавпуєте коцапів?» — це єдине що побачив від нього, причому як не розривав склади, як не переінакшував слова, в мене фрази не пройшли вікіетикет навіть на стрінці обговорення, моїх знань не вистачає на відміну від анонімських…

А потім та сама людина закричить, коли я віднесу Бекккета до французьких письменників — він закричить мені — та він же не француз, а інший — скаже та він же не пише французькою (проте жодних проблем у випадку категорії «Письменники Франції»), така сама ситуації з сепаратистом Федором Березіним чи Булгаковим — мені і багатьом — неприємно бачити «українські письменники-фантасти», натомість «Письменники-фантасти України» — то просто правда життя. Саме через категорію «українські письменнники» ми відрізаємо від себе Чехова, Словацького, Купріна, Буніна, Некрасова, Шолом-Алейхема тощо. Коли кажемо «українські письменнники», то виникають питання — дехто каже — тут мають бути виключно українці (про Хвильового слід забути відразу), інші стверджують — виключно україномовні, треті — виключно україномовні українці, четверті — виключно патріоти, п'яті — виключно україномовні патріоти, шості — виключно україномовні українці, сьомі — виключно україномовні українці-патріоти, восьмі — виключно україномовні до незалежністі та всі громадяни після, врешті дев'яті — всі мешканці України, та перші групи йому кричать це як ми "маскалів" Буніна та Булгакова до українців запишемо?. Дяченки, Паустовський та Короленко — хай українці, хай жили в Україні, та й що — обмаскалились — писали російською, не можна їх називати українськими. А хтось скаже та Короленко ж заступався за героїв антиросійського повстанння селян. Грабинський — писав польською — ну то який він український, плювати на те що у творами — купа українізмів. Та дехто, через українізми, він чи Гоголь перекладав свої твори з української, бо просто не мав змогу. Чехов — бандит- хахал-запроданець — жодного слівця рідною мовою, байдуже на заборонні укази і те що його колега по жанру Степан Руданський за життя в Росімперії не зміг опублікувати жодного слівця своїх творів через українську мову, а Чехову — сім'ю кормити треба було та й слави хотілося. І хто був правий — хто у світі знає патріота-Руданського, а хто запроданця-Чехова. І ж відмовлятися від нього лише через те, що він не був борцем-одинакам і віддавати Росії. От тому коли я вчився у школі, половина письменників «Зарубіжної літ-ри» — складали письменники, що мають безпосереднє відношення до України. Хіба це нормально називати наших — зарубіжними. За категорії «Письменники України» — така проблема різночитань відсутня.

Так само є проблема, ми розуміємо під «азербайджанські письменники». Бо більшість азербайджанців живе в Ірані, та з категорією «Письменнники Азербайджану» — проблем немає. Натомість — «Азербайджанські письменники» — категорія за народом чи національною приналежністю.

До того ж, я не руйнував вже існуючу систему, а створював категоризацію за доцільним принципом, саме там, де її практично не існувало. А якщо що, то я завжди перейменовую, залишаючи автором автора, за винятком кількох випадків — коли я ще був недостатньо обізнаним. Та це не про нього.

--Yasnodark (обговорення) 14:11, 10 грудня 2016 (UTC)

На питання Oleksandr Tahayev чому не українську та на пропозицію пояснення від Piramidion Справа в тому, що існуюча система категоризації в укрвікі не є досконалою через те, перш за все, що вона не є самостійною, і, як не прикро казати, сліпо мавпує категоризацію тих мовних розділів,де взагалі немає категорії за країною, а э функціонально схожі та відмінні за змістом категорії-аналоги. Наприклад в польській - це Kategoria:Pisarze według narodowości, в англійській - це Category:Writers by nationality ,в болгарській - це Категория:Писатели по националност, в угорській - це Kategória:Költők, írók nemzetiség szerint, в румунській - це Categorie:Scriitori după naţionalitate, в італійській - це Categoria:Scrittori per nazionalità, в французькій - це Catégorie:Écrivain par nationalité, в нідерландській - це Categorie:Schrijver naar nationaliteit тощо. Тобто беремо приклад з тих розділів , де йде категоризація за громадянством чи національністю. Категоризація за громадянством за дотримання правил підбору, більш однозначна та набагато менш об'єктивна, 6 з 7 держав світу тривалий час були у складі інших державних утворень, а читачу потрібно знати чиї ці діячі. Ми спрведливо вважаємо Остроградського, Пулюя, Піддубного, Корольова українськими діячами. Так пише навіть і Укрраденциклопедія, бо вони народилися в Україні, працювали тривалий час в Україні і до того ж були українцями та й ще патріотами, проте голандці вилучають із впертістю баранів категорії українські з криком України тоді не було. Хіба правильна та однозначна категоризація за громадянством є такою правильною та об'єктивною, - для США, Австралії, Великої Британії, Франції чи Нідерландів - можливо та не для України, Білорусі чи Латвії. В польській чи болгарській - категоризують за національною приналежністю, та це об'єктивно для моноетнічних країн, а не для багатонаціональних, як Іспанія, Україна, Перу чи Росія, де чимало діячів країни іншого національної приналежності, то тут доцільніше категоризувати за країною (або мати паралельне дерево за національною приналежністю, що я і пропонував спочатку -в ньому і мають бути "українські письменники", що міститиме і діаспорян і українців неньки). Ця категоризація охоплює всіх осіб, що творили чи мали безпосереднє відношення до країн у сучасних межах незалежно від їх національної, мовної, релігійної приналежності, громадянства чи наявності патріотизму тощо. Категоризація за країною є найбільш доцільною і об'єктивною , і за такого підходу має бути вказана у категоріях саме країна, як і в інших розділах, де категоризація саме такого типу. . Щодо того, як називаються категорії за країною, підкреслюю не за громадянством, національністю чи мовою, а за країною, бо країна Франція, а не французький (а не за громадянством чи національністю), я вже наводив перелік з інших розділів sw:Jamii:Waandishi wa Ufaransa da:Kategori:Forfattere fra Danmark be:Катэгорыя:Пісьменнікі Італіі es:Categoría:Escritores de literatura fantástica de Francia ru:Категория:Писатели-фантасты Франции an:Categoría:Escritors de Francia cy:Categori:Llenorion Japaneaidd az:Kateqoriya:Yaponiya yazıçıları br:Rummad:Skrivagnerien Frañs pt:Categoria:Escritores da França id:Kategori:Penulis Italia kk:Санат:Франция жазушылары et:Kategooria:Itaalia kirjanikud ast:Categoría:Escritores de Francia hu:Kategória:Francia költők, írók gv:Ronney:Screeudeyryn Frangagh gn:Ñemohenda:Ñe'ẽpapára Hyãsiagua jv:Kategori:Panulis Prancis ast:Categoría:Escritores de Francia af:Kategorie:Franse skrywers gd:Roinn-seòrsa:Sgrìobhadairean Frangach ay:Categoría:Qillqaq (Phransiya) tg:Гурӯҳ:Нависандагони Фаронса fi:Luokka:Ranskalaiset kirjailijat mwl:Catadorie:Scritores de la Fráncia rm:Categoria:Scripturs da la Frantscha sv:Kategori:Franska författare fiu-vro:Katõgooria:Prantsusmaa kiräniguq ms:Kategori:Pengarang Perancis qu:Katiguriya:Qillqaq (Ransiya) fy:Kategory:Frânsk skriuwer ba:Категория:Франция яҙыусылары vi:Thể loại:Nhà văn Pháp zh-min-nan:Lūi-pia̍t:Hoat-kok chok-ka vo:Klad:Lautans Fransänik tt:Төркем:Франция язучылары tl:Kategorya:Mga manunulat mula sa Pransiya fa:رده:نویسندگان اهل فرانسه

P.S. В ровікі ««русские писатели»» - це категорія за мовою, хоча читачам це здається не так. Тож чи правильно віддавати Кремлю Гоголя, Короленка, Паустовсього, Олді, Дяченків тощо? Я так не вважаю - це все російськомовні письменники України.

Як коментував анонім, грубо порушуючи всі норми вікіпедії «Yasnodark — не мавпуйте у коцапів», «Для чого мавпуєте коцапів?» — це єдине що побачив від нього, причому як не розривав склади, як не переінакшував слова, в мене фрази не пройшли вікіетикет навіть на стрінці обговорення, моїх знань не вистачає на відміну від анонімських…

А потім та сама людина закричить, коли я віднесу Беккета до французьких письменників — він закричить мені — та він же не француз, а Грейвза до іспанських - та він же не іспанець, інший — скаже та він же не пише французькою (проте жодних проблем у випадку категорії «Письменники Франції»), така сама ситуації у статтях про сепаратиста Федором Березіним чи Булгакова, суперечливого у поглядах — мені і багатьом — не зовсім зрозуміло бачити категорію у форматі «українські письменники-фантасти», натомість «Письменники-фантасти України» — то просто правда життя і не викликає питань у читачів та редакторів вікі. Саме через категорію «українські письменнники» ми відрізаємо від себе Чехова, Словацького, Купріна, Буніна, Некрасова, Шолом-Алейхема тощо. Коли кажемо «українські письменнники», то виникають питання — дехто каже — тут мають бути виключно українці (про Хвильового слід забути відразу), інші стверджують — виключно україномовні, треті — виключно україномовні українці, четверті — виключно патріоти, п'яті — виключно україномовні патріоти, шості — виключно україномовні українці, сьомі — виключно україномовні українці-патріоти, восьмі — виключно україномовні до незалежністі та всі громадяни після, врешті дев'яті — всі мешканці України, та перші групи йому кричать це як ми "маскалів" Буніна та Булгакова до українців запишемо?. Дяченки, Паустовський та Короленко — хай українці, хай жили в Україні, та й що — обмаскалились — писали російською, не можна їх називати українськими. А хтось скаже та Короленко ж заступався за героїв антиросійського повстанння селян. Грабинський — писав польською — ну то який він український, плювати на те що у творами — купа українізмів. Та дехто, через українізми, він чи Гоголь перекладав свої твори з української, бо просто не мав змогу публікуватися рідною. Чехов — бандит- хахол-запроданець — жодного слівця рідною мовою, байдуже на заборонні укази і те що його колега по жанру Степан Руданський за життя в Росімперії не зміг опублікувати жодного слівця своїх творів через українську мову, а Чехову — сім'ю кормити треба було та й слави хотілося. І хто був правий — хто у світі знає патріота-Руданського, а хто запроданця-Чехова. І ж відмовлятися від нього лише через те, що він не був борцем-одинакам і віддавати Росії. От тому коли я вчився у школі, половина письменників «Зарубіжної літ-ри» — складали письменники, що мають безпосереднє відношення до України. Хіба це нормально називати наших — зарубіжними. За категорії «Письменники України» — така проблема різночитань відсутня.

Так само є проблема, ми розуміємо під «азербайджанські письменники». Бо більшість азербайджанців живе в Ірані, та з категорією «Письменнники Азербайджану» — проблем немає. Натомість — «Азербайджанські письменники» — категорія за народом чи національною приналежністю. Так само є суттєва різниця між категоріями "іспаномовні письменники" (за мовою), де буть і Борхес, і Гарсія Маркес і Негрете, "іспанські" (за національністю), де їх усіх не буде, хоча останній і є громадянином Іспанії та не є іспанцем, "Письменники Іспанії"(за країною),де буде Негрете. Як виокремити басків, каталонці, галісійців, що називать себе виключно так та не пишуть рідною мовою. Як бути з валійцем Рейнольдсом, що на кожному кроці підкреслює свою приналежність та росіяни вперто його називають англійським письменником. У нас є у категорії До того ж, я не руйнував вже існуючу систему, а створював категоризацію за доцільним принципом, саме там, де її практично не існувало. А якщо що, то я завжди перейменовую, залишаючи автором автора, за винятком кількох випадків — коли я ще був недостатньо обізнаним. Та це не про нього. Вибачаюся перед підозрюваною мною людиною, на якого подумав через місяць після початку травлі, хоча довго в це не міг повірити. Бо лише він мав хоча б якесь моральне право та аргументи за подібні дії у цих галузях та не у такий спосіб. Та він ніколи не звертався до мене з цим питанням. А з вандалом я взагалі не мав честі зтикатися. Тож не міг на нього подумати. Дякую усім, хто доклав руку до його виявлення.--Yasnodark (обговорення) 14:11, 10 грудня 2016 (UTC)

Микола Васильович Гоголь
Микола Васильович Яновський
«Портрет письменника Миколи Васильовича Гоголя» початок 1840-х. Федір Моллер
Псевдонім	Пасічник Рудий Панько; Рудий Панько; В. Алов; П. Глечик; Н. Г.; ОООО; Г. Янов; N. N.
Народився	20 березня (1 квітня) 1809(1809-04-01) Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії, Російська імперія (нині Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області, Україна)
Помер	21 лютого (4 березня) 1852(1852-03-04) (42 роки) Москва, Російська імперія
Громадянство	Російська імперія
Національність	українець
Діяльність	письменник, драматург, прозаїк
Мова творів	російська
Автограф

|Lib=

Мико́ла Васи́льович Го́голь (рос. Николай Васильевич Гоголь; прізвище при народженні Яно́вський, з 1821 року — Го́голь-Яно́вський; 20 березня (1 квітня) 1809(18090401) року, Сорочинці, Полтавська губернія — 21 лютого (4 березня) 1852 року, Москва) — український та російський прозаїк, драматург, поет, критик, публіцист

. Його вважають класиком світової літератури .

Через те, що його твори виходили російською мовою та завдяки російській пропаганді у світі та просторах колишнього СРСР, склалося враження про Гоголя як саме російського письменника. За визначенням французького публіциста Ежена Вогюе, що помер ще до розвалу Російської імперії, з гоголевської «Шинелі» вийшла вся російська література.

Життєпис

Родина

Микола Васильович Гоголь народився 20 березня (1 квітня за новим стилем) 1809 року в містечку Великі Сорочинці Полтавської губернії. Миколою його назвали на честь чудотворної ікони Святого Миколая. Згідно з сімейними переказами він походив із старовинного українського козацького роду і був нащадком відомого козака Остапа Гоголя, що був у кінці XVII століття гетьманом Правобережної Україні. У смутні часи української історії деякі з його предків приставали і до шляхетство, і ще дід Гоголя, Панас Дем'янович Гоголь-Яновський (1738-1805), писав в офіційному папері, що «його предки, прізвищем Гоголь, польської нації», хоча більшість біографів схильні вважати, що він все ж був «малоросом» (українцем).

Родовід Яновських
Ян (Иван) Яковлевич (отец Иоанн), род. ок. 1670 г., ум. после 1723 г.				Фёдор Яковлевич
Демьян Иванович (отец Дамиан)				Пётр Фёдорович
Афанасий Демьянович (1738—1805)		Кирилл Демьянович (ум. в 1797 г.)		Иван Петрович (род. ок. 1740 г.)
Василий Афанасьевич (1777—1825)		Меркурий Кирилович	Савва Кирилович	Василий Іванович	Микола Іванович (род. 1781 г.)
Николай Васильевич (1809—1852)		Степан Меркурьевич	Владимир Саввич

Прапрадід Ян (Іван) Якович, вихованець Київської духовної академії, «вийшовши в російську сторону», оселився в Полтавському краї (нині — Полтавська область Україна), і від нього пішло прізвисько «Яновських». За іншою версією вони були Яновськими, оскільки жили в місцевості Янові. Отримавши дворянську грамоту в 1792 у, Панас Дем'янович змінив прізвище «Яновський» на «Гоголь-Яновський». Сам Гоголь, будучи хрещеним «Яновським», мабуть, не знав про справжнє походження прізвища і згодом відкинув його, кажучи, що його поляки вигадали. Батько Гоголя, Василь Панасович Гоголь-Яновський (1777-1825), помер, коли синові було 15 років. Вважають, що сценічна діяльність батька, який був чудовим оповідачем і писав п'єси для домашнього театру українською мовою, визначила інтереси майбутнього письменника — у Гоголя рано виявився інтерес до театру.

Василь Афанасійович Гоголь-Яновський, батько письменника

Марія Іванівна Гоголь-Яновська (нар.Косяровська), мати письменника

Мати Гоголя, Марія Іванівна (1791—1868), уроджена Косяровська, видана заміж 1805 року у віці чотирнадцяти років. Наречений був удвічі старший за неї. Крім Миколи, в сім'ї було ще одинадцять дітей, з яких залишилися жити лише старший син Микола і три сестри. Коли після пологів померли перших двоє, Василь і Марія вже при надії переїхали до Сорочинців, де проживав відомий на всю околицю доктор М. Я. Трохимовський. У маєтку Трохимовського і народився хлопчик, якого назвали Миколою.

22 березня (3 квітня) 1809 у Спасо-Преображенській церкві він був охрещений. Хрещеним батьком був полковник М. М. Трохимовський, син лікаря М. Я. Трохимовського, що приймав пологи у матері Гоголя.

Мовно-музична культура рідної землі знаходила свій вияв у виховній практиці бабусі Тетяни Семенівни, маминої мами. Уже з дитячих літ вона закладала в юного Миколу любов до мови та відчуття слова. Згодом він захопився збиранням українських народних пісень, прислів'їв та приказок, готував матеріали до українсько-російського словника. Пізніше він так писав про українську пісню:

«Якби наш край не мав такої скарбниці пісень, я б ніколи не зрозумів історії його, тому що не збагнув би минулого…»; «Моя радість, життя моє! Як я вас люблю! Що всі холодні літописи, в яких я тепер риюся, перед цими дзвінкими, живими літописами! Як мені допомагають в історії пісні!..»; «Це народна історія, жива, яскрава, барвиста, правдива, що розкриває все життя народу».

Освіта і студентські роки

У 1818-1819 роках — навчався в Полтавському повітовому училищі.

У 1821-1828 — у Ніжинській гімназії вищих наук, де вперше виступив на сцені гімназійного театру як актор і режисер-постановник вистав «Едіп в Афінах», «Урок дочкам», «Лукавін» та багатьох інших. Майстерно зіграв роль Простакової у виставі «Недоросль». Учасник цього спектаклю К. Базилі, пізніше відомий публіцист і дипломат, згадував:

«… Я бачив цю п'єсу і в Москві, і в Петербурзі, але завжди вважав, що жодній актрисі не вдавалася так добре роль Простакової, як її зіграв 16-літній Гоголь».

А товариш Гоголя Т. Пащенко стверджував:

«Думаю, що Гоголь затьмарив би й знаменитих коміків-артистів, якби вступив на сцену».

У гімназії Гоголь особливо охоче вивчав давню українську історію, народні звичаї та усну народну творчість, з якими знайомився не лише з друкованих джерел, а й на ніжинських базарах, у передмісті Магерки, де мав багато знайомих. Пізніше ніжинські типи, окремі сценки увійшли до творів письменника.

У Ніжині Гоголь написав свої перші літературні твори і опублікував деякі з них у рукописних журналах та альманахах. Тут з'явилися його вірші «Италия», «Новоселье», «Непогода», «Две рыбки», «Битва при Калке», поема «Ганс Кюхельгартен», сатири «Насмешнику некстати», «Нечто о Нежине, или Дуракам закон не писан», драматичні твори.

Ще в студентські роки Гоголь переймається соціальними негараздами і налаштовується на таку діяльність, «щоб бути по-справжньому корисним для людства»:

«Я палав незгасним прагненням зробити своє життя потрібним для блага держави, я жадав принести хоча б найменшу користь. Тривожили думки, що я не зможу, що мені перепинять шлях, завдавши мені глибокого суму. Я поклявся жодної хвилини короткого життя свого не втрачати, не зробивши блага»

У Петербурзі

Мріючи про літературну діяльність 1828 року Гоголь поїхав до Петербургу. Матеріальна незабезпеченість примусила його поступити на службу чиновником Департаменту уділів.

1829-го він опублікував свій перший твір — поему «Ганс Кюхельгартен».

Того ж року в журналі «Отечественные записки» з'явилася повість «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала», перша з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки». Ці твори були романтичної спрямованості, підкріплені грунтовними знання усної народної творчості. Ліризм, проникливість і любов автора до зображуваного справляли враження на читача^{[джерело?]}.

Пам'ятник Миколі Гоголю у Яготині

Наприкінці 1833 року Гоголь клопочеться про місце професора історії в Київському університеті св. Володимира. Спонукала до цього, зокрема, й дружба з Михайлом Максимовичем, професором-земляком, етнографом, фольклористом, істориком, ботаніком, майбутнім ректором цього ж університету. Гоголь писав:

«Я захоплююся заздалегідь, коли уявляю, як закиплять труди мої в Києві. Там скінчу я історію України й півдня Росії і напишу всесвітню історію. А скільки зберу там легенд, повір'їв, пісень! Якими цікавими можна зробити університетські записки, скільки можна умістити в них подробиць, цілком нових про сам край!»

У липні 1833 Гоголь вмовляв попередника Чарльза Дарвіна біолога та етнографа Михайла Максимовича:

«Киньте, насправді, кацапію і їдьте на гетманщину. Я думаю те ж саме зробити і наступного року гайнуть звідси. — Дурні ми дійсно, якщо розсудити гарненько. Для чого і для кого ми жертвуємо всім. Їдемо до Києва!... До давнього, до прекрасного Києва! Він наш, він не їхній, чи не так?».

А в грудні 1833 Гоголь писав своєму другові:

«Дякую тобі за все: за лист, за думки в нім, за новини і т. д. Уяви, я також думаю: Туди! Туди! До Києва! До древнього, прекрасного Києва! Він наш, він не їх! Неправда! Там або довкола нього робилися справи старовини нашої. Я працюю, я всіма силами намагаюся, але на мене знаходить жах: можливо, я не встигну! Так, це славно буде, якщо ми займемо з тобою київські кафедри: багато можна буде зробити добра. Але мене турбує, що це не здійсниться. Говорять, що дуже багато призначено туди якихось німців. Це також не дуже приємно. Хоч би для святого Володимира побільше слов'ян».

У цей же час Гоголь працював над книгами «Арабески», «Миргород» (1835).

1835 року займає кафедру історії у Санкт-Петербурзькому Імператорському університеті, але через короткий час змушений полишити професорську діяльність. Він остаточно порвав з педагогічною діяльністю:

«…Вже не дитячі думки, не обмежене коло моїх знань, а високі, сповнені істини й жахливої величі думки хвилювали мене».

З 2-ї половини 1830-х років подальший розвиток таланту Гоголя пов'язаний з драматургією.

«Сміх — велика справа: вона не забирає ні життя, ні маєтку, але перед ним винний — як зв'язаний заєць…» Ці зауваження Гоголя написані через два роки опісля «Ревізора», але вони так яскраво відбивають те, чого хотів досягти Гоголь своєю драмою: його мистецтво просилось на сцену, там повинно воно було розквітнути. Але «Одруження» (рос. «Женитьба») його це саме його особливий, майже безідейний, той, що жалкує і зовсім не шмагає, гумор." Оригінальний текст (рос.) «Смѣхъ—великое дѣло: онъ не отнимаетъ ни жизни, ни имѣнія, но предъ нимъ виновный—какъ связанный заяцъ…» Эти замѣчанія Гоголя написаны черезъ два года послѣ "Ревизора", но они такъ ярко отражаютъ то, чего хотѣлъ достигнуть Гоголь своей драмой: его искусство просилось на сцену, тамъ должно было оно расцвѣсть. Но "Женитьба" его это именно его особый, почти безъидейный, сожалѣющій и отнюдь не бичующій юморъ.»

Етапною стала його соціальна комедія «Ревізор» (1836).

«Навіть у «Ревізорі», котрий так образив публіку на першій виставі, бо вона упізнала у ньому саму себе, і тут Гоголя не можна назвати таким, що шмагає. <…> Добрі наміри задуму «Ревізора» чудово оцінив Микола I, що протегував цій комедії.» Оригінальний текст (рос.) «Даже въ "Ревизорѣ", который такъ обидѣл публику на первомъ представленіи, потому что она узнала въ немъ самое себя, и тутъ Гоголь не может быть въ сущности названъ бичующимъ. <…> Благонамѣренность замысла "Ревизора" отлично оцѣнилъ Николай I, покровительствовавшій этой комедіи»

«В галереї чиновників, виведених в «Ревізорі», представники російської поліційно-бюрократичної держави пізнали себе, де всі вони виступали в ролі «вищого лакейства» перед неприсутньою в комедії постаттю головного чиновника держави російської Миколи I. Комедія Гоголя своїми образами являла зловісний символ всього державного ладу Російської імперії. Це добре відчула вища петербурзька знать і сам Микола I, який після першої вистави, виходячи з ложі, зауважив: «Ну й п'єска: всім дісталось, а мені — найбільше!»»

За кордоном

Меморіальна дошка, встановлена в Римі на будинку, в якому проживав Гоголь

Невдовзі після прем'єри п'єси Гоголь виїхав на досить тривалий час за кордон, відвідав Німеччину, Швейцарію, Францію, Італію.

В Італії пише перший том поеми-романа «Мертві душі», що виходить друком 1842 року.

«З появою «Ревізора» і «Мертвих душ» кофлікт Гоголя з російським суспільством ще більше визначився і загострився. <…> Бо Гоголь показав не тільки Україну, а й — мов би для контрасту — і Росію. Це зіставлення глибоко зачепило національні почування російських патріотів. К. Аксаков у листі до Гоголя 1842 року передає йому, яке враження викликали його «Мертві душі»: «Дивіться, яке страшне, тяжке глузування в кінці цієї книжки:«Русь, куда несешся ты, сама не знаешь, не даешь ответа». Інші — зі сльозами на очах від цілковитого відчаю: вони говорять, що той не руський, у кого серце не обливається кров'ю при спогляданні безрадісного стану,— говорять: «Гоголь не любить Росії: подивіться яка гарна Малоросія і яка Росія»; додають: «і зауважте, що сама природа Росії не помилувана, і погода навіть вся мокра і брудна»»

«Під тиском критики і моральним терором російського суспільства Гоголь поставив своїм завданням дати у другому томі «Мертвих душ» позитивний обрах Росії, створити позитивний образ російської людини, «обдарованої божественними чеснотами», або ідеальну російську «дєвіцу», «якої не знайти ніде у світі». З приводу цього задуму Бєлінський з тривогою зауважував: «Багато, надто багато обіцяно, так багато, що ніде і взяти того, чим виконати обіцянку, тому що того і нема ще на світі»»

Тонке відчуття геніального художника збурювалось нежиттєвістю образів ним створюваних, і тричі друга частина великої поеми, багаторічна праця художника, спалювалася ним.

Художній реалізм Пушкіна знаходить свій подальший розвиток у «натуральній школі» Гоголя. В його «Мертвих душах», перший том котрих вийшов друком 1842 р., а другий закінчений автором 1845-го (хоча з'явився друком лише у 1855 р., і до того ж неповністю), розгорнулась у всій своїй безпосередній геніальності художня обдарованість визначного побутописця. <…> Незалежно від того, хотів чи не хотів того автор, його «Мертві душі» були найбільшою сатирою на дореформенне руське життя, що досягло межі паскудства, мізерності, економічного й духовного зубожіння. Навіть II том «Мертвих душ» підтримує таке враження. Оригінальний текст (рос.) Художественный реализмъ Пушкина находитъ себѣ дальнѣйшее развитіе въ "натуральной школѣ" Гоголя. Въ его "Мертвыхъ душахъ", первый томъ которыхъ вышелъ въ 1842 г., а второй законченъ авторомъ в 1845 г., (хотя появился въ печати лишь въ 1855 г., и при томъ въ неполномъ видѣ), развернулось во всей своей непосредственной геніальности художественное дарованіе великаго бытописателя. <…> Независимо отъ того, хотѣлъ или не хотѣлъ авторъ, его "Мертвыя души" явились величайшей сатирой на дореформенную русскую жизнь, достигшую предѣлов пошлости, мизерности, экономическаго и духовнаго обнищанія. Даже II томъ "Мертвыхъ душ" поддерживаетъ это впечатлѣніе.»

Останні роки життя письменника сповнені драматичних пошуків себе в Істині. Про це — у виданні 1847 року «Вибраних місць з листування з друзями», що, як і перший том «Мертвих душ», написані в Італії.

Повернення до Російської імперії

1848 року Гоголь повернувся до Росії, посилено працював над другим томом «Мертвих душ», але (за відомою в СРСР версією) незадовго перед смертю спалив рукопис. Невдовзі після цього Микола Васильович Гоголь помер.

Смерть

Церква Симеона Стовпника на Поварській, яку Гоголь в останні роки життя відвідував

З кінця січня 1852 року в будинку графа Олександра Толстого гостював ржевський протоієрей Матфей Костянтинівський, з яким Гоголь познайомився в 1849 році, а до того був знайомий по листуванню. Між ними відбувалися складні, часом різкі розмови, основним змістом яких було недостатнє смирення і благочестя Гоголя, наприклад, вимога о. Матвія: «Відречися від Пушкіна».. Гоголь запропонував йому прочитати чистовика другої частини «Мертвих душ» для ознайомлення, з тим, щоб вислухати його думку, але дістав відмову священика. Гоголь наполягав на своєму, поки той не взяв зошити з рукописом для прочитання. Протоієрей Матфей став єдиним прижиттєвим читачем рукопису 2-ї частини. Повертаючи її автору, він висловився проти опублікування ряду розділів, «навіть просив знищити» їх (раніше, він також давав негативний відгук на «Вибрані місця…», назвавши книгу «шкідливою»).

Смерть Хом'якової, засудження Костянтиновського і, можливо, інші причини переконали Гоголя відмовитися від творчості і почати говіти за тиждень до Великого посту. 5 лютого він проводжає Костянтиновського і з того дня майже нічого не їсть. 10 лютого він вручив графу А. Толстому портфель з рукописами для передачі митрополиту Московському Філарету, але граф відмовився від цього доручення, щоб не погіршити Гоголя в похмурих думках.

Гоголь перестає виїжджати з дому. У 3:00 ночі з понеділка на вівторок 11-12 (23-24) лютого 1852 року, тобто в велике повечір'я понеділка першої седмиці Великого посту, Гоголь розбудив слугу Семена, звелів йому відкрити пічні засувки і принести з шафи портфель. Вийнявши з нього в'язку зошитів, Гоголь поклав їх у камін і спалив їх. На ранок, він розповів графу Толстому, що хотів спалити тільки деякі речі, заздалегідь на те приготовані, а спалив все під впливом злого духа. Гоголь, незважаючи на вмовляння друзів, продовжував суворо дотримуватися посту; 18 лютого зліг у ліжко і зовсім перестав їсти. Весь цей час друзі і лікарі намагаються допомогти письменнику, але він відмовляється від допомоги, внутрішньо готуючись до смерті.

20 лютого лікарський консиліум наважується на примусове лікування Гоголя, результатом якого стало остаточне виснаження і втрата сил, ввечері він впав у безпам'ятство, а на ранок 21 лютого в четвер помер.

Опис майна Гоголя показав, що після нього залишилося особистих речей на суму 43 рублі 88 копійок. Предмети, що потрапили в опис, були обносками і свідчили про повну байдужість письменника до свого зовнішнього вигляду в останні місяці його життя. У той же час на руках у С. П. Шевирьова залишалися дві з гаком тисячі рублів, переданих Гоголем на благодійні цілі нужденним студентам Московського університету. Ці гроші Гоголь не вважав своїми, і Шевирьов не став їх повертати спадкоємцям письменника.

Згідно з сумнівними мемуарними спогадами письменника В. Лідіна, котрий був присутнім під час ексгумації тіла покійного 1931 року, серед залишків був відсутній череп. Офіційний акт експертизи співробітників НКВД це спростовує.

Суспільно-політичні погляди

Микола Гоголь зневажливо ставився до української літератури і відмовляв українській мові у праві на використання в художній літературі. За свідченням Григорія Данилевського, Гоголь вважав що українці повинні писати лише російською мовою. Крім того він вважав що російська має бути єдиною літературною мовою для слов'ян, включно з сербами, чехами, українцями та іншими слов'янськими народами.

Відповідно до цих поглядів, визначалося ставлення Гоголя до відомого українського поета Тараса Шевченка. Гоголь стверджував що любить Шевченка як «земляка й обдарованого художника», проте негативно оцінював його поетичні твори. Перш за все через українську мову, якою писав Шевченко, а також через те що в них, за словами самого Гоголя, було «дьогтю багато, більше, ніж самої поезії».

Цитати з творів та епістолярної спадщини М.Гоголя

М. Гоголь — М. О. Максимовичу (1833):

«Туда, Туда! В Киев, в древний, прекрасный Киев! Он наш, но не их. Неправда ли? Там или вокруг него делались дела страны нашей. …».

М. Гоголь. «Записки сумасшедшего»:

"Неуютно в этом мире, господа! «Дайте мне тройку быстрых, как вихрь, коней! Садись мой ямщик, звени мой колокольчик, взвейтеся, кони, и несите меня с этого света! Далее, далее, чтобы не видно было ничего, ничего» .

Вплив на сучасну культуру

Твори Гоголя багаторазово екранізувалися. Його твори використані кількома композиторами при створенні опер та балетів. Крім цього, Гоголь був персонажем кількох фільмів та інших художніх творів.

1910 року у Російській імперії був випущений фільм «Жизнь и смерть А. С. Пушкина» (виробництво Московського відділку французького Товариства «Гомон»), де, серед іншого, О. Пушкін читає свої твори Гоголю.
За мотивами повісті «Вечори на хуторі біля Диканьки» 1961 року кіностудія «Мосфільм» випустила кольоровий фільм.
1967 року на кіностудії «Мосфільм» режисером Олександром Птушко був знятий фільм «Вій» за однойменним твором Гоголя.
1972 року кіностудія ім. Олександра Довженка за сценарієм Івана Драча, створеним за мотивами ранніх творів М. Гоголя, випустила фільм російською мовою «Пропавшая грамота».
1977 року на тій же кіностудії «Мосфільм» Леонідом Гайдаєм був створений фільм «Інкогніто з Петербурга», за п'єсою М. Гоголя «Ревізор», а 1996 року був екранізований спектакль Московського театру сатири під цією ж назвою.
2003 року був екранізований балет у постановці Ігоря Моісєєва «Ночь на Лысой горе» за мотивами творів Миколи Гоголя.
Компанія Step Creative Group випустила два квести: «Вечори на хуторі біля Диканьки» (2005) і «Вечір напередодні Івана Купала» (2006).
Першою грою за повістю Гоголя стала «Вій: Історія, розказана заново» (2004).
2009 року в Україні режисерами Петром Пінчуком та Євгенієм Березяком створений фільм «Дума про Тараса Бульбу». У той же час у Москві режисером Володимиром Бортком поставлений фільм «Тарас Бульба», з очевидним пропагандистським відтінком.
Мотиви гоголівських творів та їхніх персонажі використані у фільмі режисера Костянтина Худякова «Марево», завершеному у 2010 році.

В Україні проводиться щорічний мультидисциплінарний фестиваль сучасного мистецтва ГОГОЛЬFEST, названий на честь письменника.

Прізвище письменника відбилося в назві музичної групи Gogol Bordello, лідер якої, Євген Гудзь, є вихідцем з України.

Зображення Гоголя та героїв його творів можна зустріти на поштових марках і монетах.

Монети Національного банку України, присвячені особі і творчості М. В. Гоголя

«Сорочинський ярмарок» монета, 17.08.2005		«Сорочинський ярмарок» срібна монета, 17.08.2005		«Микола Гоголь» срібна монета, 27.02.2009		За твором М. В. Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки» срібна монета, 10.08.2009

На честь письменника названо астероїд 2361 Гоголь.

Видатні люди про Миколу Гоголя

Думки сучасників Гоголя:

Абрам Перец, громадський діяч, винний відкупник, підрядник і постачальник армії і флоту:

«Жахливе нерозуміння Гоголя можна пояснити… тільки одним: за природою свого духу і творчості він був чужий для великоруської літератури»

Овсянико-Куликовський Дмитро Миколайович:

Гоголь «по-своему—живо и болѣзненно — чувствовалъ тяготу существованія при данныхъ порядкахъ, отношеніяхъ, нравахъ, и, можно сказать даже, ему, по особенностям его душевной организаціи, было тошнѣе жить среди господствовавшей умственной тьмы и нравственной слѣпоты, чѣмъ многимъ и многимъ, в том числе и кое-кому изъ тѣхъ, которые принадлежали къ передовымъ и просвѣщеннѣйшимъ людямъ эпохи».

Проспер Меріме (1803-1870):

[Мені сказали, що він був звинувачений у відображенні провінційного патріотизму. Будучи малоросом (українцем), він, як кажуть деякі люди, проявляє велику прихильність до своєї Малоросії. - На шкоду вірності іншій частині імперії]

Розанов Василь Васильович бачив у Гоголі причину мало не всіх бід Росії:

«Я всю жизнь боролся и ненавидел Гоголя: и в 62 года думаю — Ты победил, ужасный хохол». "Дьявол помешал палочкой дно: и со дна пошли токи мути, болотных пузырьков… Это пришёл Гоголь. За Гоголем всё. Тоска. Недоумение… Гоголь отвинтил какой-то винт внутри русского корабля, корабль стал разваливаться. Он «открыл кингстоны» «после чего началось неудержимое, медленное, год от году, потопление России. После Гоголя Крымская война уже не могла быть выиграна»

Анна Ахматова:

Представить себе Гоголя никто не может. Тут всё непонятно от начала до конца. Из отдельных черт ничего не складывается. Даже Лермонтова легче вообразить себе: гусар, нахал… А Гоголя — ни за что. И никогда не поймут. А знаете, я догадалась, почему он со Смирнихой дружил: оба они без памяти любили Украину".

Герцен:

«В его душе есть как бы два течения. Когда он поднимается в покои российского департамента, губернатора, помещика… он жёлчен, неумолим, полон саркастического остроумия, которое то заставляет смеяться до судорог, то вызывает презрение, граничащее с ненавистью, но когда он имеет дело с ямщиками Украины, когда переносится мыслью к украинским казакам или крестьянам, шумно пляшущим у кабака,… тогда Гоголь совсем иной человек, с прежним талантом, но нежный, любящий, гуманный»

Бердяєв Микола Олександрович писав в 1946 році у праці «Русская идея»:

«Гоголь належить не лише історії літератури, але й історії російських релігійних і релігійно-соціальних шукань. Гоголь один із найбільших і найдосконаліших російських митців. Один із найбільш загадкових письменників. Він — не реаліст і не сатирик, як раніше думали. Він фантаст, який змальовує не реальних людей, а злих духів елементарних, передусім духа брехні, що заволодів Росією. Він християнин, що переживав християнство пристрасно — і трагічно, був придавлений почуттям гріха й покарання, був людиною майже середньовічною. Гоголь — одна з найтрагічніших постатей російської літератури. Від нього починається релігійно-моральний характер російського письменництва».

Тургенєв Іван Сергійович пише про смерть Гоголя:

«Это страшная смерть, историческое событие, понятное не сразу; это тайна, тяжёлая, грозная тайна — надо стараться её разгадать, но ничего отрадного не найдёт в ней тот, кто её разгадает… все мы в этом согласны. Трагическая судьба России отражается на тех из русских, кои ближе других стоят к её недрам, — ни одному человеку, самому сильному духом, не выдержать в себе борьбу целого народа, и Гоголь погиб!»

Думки видатних людей 20-го століття:

Володимир Дорошенко, видатний бібліограф, знавець української історії, літературознавець, перекладач, літературний критик, громадсько-політичний діяч, член НТШ:

«Хоча Гоголь був українцем, у час, коли Україна була часткою російської імперії, а російську мову було прийнято як мову «освіченого» літературного спілкування, він мусив писати російською, щоб мати успіх у літературі.Тож у цій публікації буде показано докладніше, як саме джерелом натхнення для творів Гоголя, написаних російською мовою, були літературна традиція, історія і звичаї України.»

Євген Маланюк, літератор:

«Той великий талант, той Гоголь не мав віри в петербурзьку духовність: він в і'мя абстракції нищив її, хоч і недоладну. Коли розвіялись унесення над пантомімою і сатирою зайди, — з'ясувалось, що його світогляд — то Троянський кінь, що його самі росіяни впровадили у таку ще неміцну фортецю російськості. Бєлінський відчуває цілим своїм інстинктом, що то не зовнішній ворог, як Шевченко, що то ворог невловимий, то геній паразитизму і розкладу на чужій духовній культурі, геній, що в ньому духовність петербурзько-російська і духовність київсько-руська, відмінні від себе, ворожі до себе, змішались і дали синтезу геніальну, вбивчу — зневіру»

Проте вже у США він захоплювався саме українською складовою творчості Гоголя, де Євген Маланюк пише::

«навіть поміщики з “Мертвих душ”, є українськими поміщиками, з українським характером. Річниця з дня наодження Гоголя вкотре дає привід: подискутувати по «українськість» та «російськість» письменника, есе “Нариси з історії нашої культури”” (1954)

Осип Мандельштам, поет :

«У багатьох випадках навіть відчутно, що Гоголь думає рідною мовою і не намагається перекладати російською, залишивши все в природному стані» .

Яр Славутич, поет, перекладач, професор Альбертського університету. Автор англомовних підручників з української мови, літературно-критичних нарисів, редактор і видавець літературно-мистецького альманаху «Північне Сяйво» (Едмонтон):

«У письменника формується нова місія — посланництво від імені поверженої в рабство Батьківщини… Він виконав свою місію засобами російської мови блискуче… Українець зробив величезний внесок у сусідню літературу, а подяки жодної»

Думки наших сучасників:

Іван Малкович:

«Гоголь для мене - це видатний український письменник, який писав російською мовою і став класиком російської літератури.»

«Таке враження, що вперта «деукраїнізація» Гоголя вийшла на нову фазу. Певна річ, Гоголь — класик і гордість російської літератури, але навіщо ліпити з нього апологета російського імперіалізму, навіщо повчати нас, як ми маємо перекладати його твори про українську землю і українське буття? Навіщо вдавати уповноважених Гоголя? Це смішно й безперспективно. Адже не варто забувати, що Микола Гоголь — це геніальний український митець, який став класиком російської літератури. До речі, всуціль україномовна творчість його батька Василя Гоголя, у якій явно проглядаються витоки письменницької манери й тематики Миколи Васильовича, ще чекає на своє цілісне дослідження. Не виключено також, що, завдяки гідним перекладам в Україні вивчатимуть Миколу Гоголя і як класика літератури української».

Мирослав Попович, академік, доктор філософії

«Гоголь безумовно належить і до спадщини української, і до спадщини російської. Чи можемо ми називати його великим національним нашим талантом? Безумовно, можемо. І не тільки тому, що він народився тут, і не тільки тому, що він написав свої перші твори - українські повісті про свою Полтавщину, - а й тому що він завжди зберігав певне національне бачення. Він Петербург бачив очима південця. Це не викорінюється якимось поверховими культурними впливами. Він безумовно наш, він безумовно і російський.» .

Микола Томенко, віце-прем'єр міністр України, доктор наук:

Я пропоную вийти за межі традиційної літературознавчої дискусійної лінії про українського чи російського письменника Гоголя та подивитися на його як українську так і російську складову творчої спадщини. Про це я пишу у своїй книзі “Український романтик Микола Гоголь”, яка буде презентована до Дня народження Гоголя. Якщо підсумувати оцінки творчості Миколи Гоголя літературними критиками, то дійсно думки розділилися, і історично за його життя та впродовж ХХ століття Гоголь вважався як українським, так і російським письменником. Одним з ідеологів твердження українськості Гоголя є Микола Дашкевич, який в ХІХ столітті назвав його “великим українським письменником” та поставив в одному ряду Гоголя, Квітку, Стороженка, Левицького.» .

Артемій Троїцький, митець, організатор фестивалю «Гогольфест»

«Я вважаю Гоголя і російським, і українським письменником, і не бачу у цьому ніякого конфлікту. Народився в Україні, вихідний імпульс український, а потім російська і європейська шліфовка. Не можна ділити Гоголя. Це було б зовсім неправильно. Думаю, сам Гоголь хотів відносити себе до російської культури скоріше, особливо наприкінці життя. Але те, що він був українець (і вплив місця народження, і первісне виховання) - безумовно.»

Євген Сверстюк, дисидент:

«У 1846 році, коли він перебував у Карлсбаді (Карлови Вари), Гоголь записав у гостьовій книзі, “Nicolas de Gogol, Ukrainien, etabli a Moscou” (Микола Гоголь, українець, що мешкає Москві) ...Такі факти, як вони мало відомі, так як російські літературні критики та історики не хочуть розкрити їх.»

Віктор Ющенко, Президент України, доктор економічних наук :

«Гоголь відкрив світові Україну та її героїчну історію, ввів її у світовий культурний контекст... Через твори Гоголя світ уже майже 200 років пізнає нашу країну, наші традиції і духовність, самобутній характер і душу українського народу", - сказав Ющенко, зазначивши, що Україну він відкрив і для самої України...Саме Гоголь, поряд із Шевченком і Котляревським, розбудив Україну до нового життя. Можливо, він і сам і не здогадувався, яку потужну національну силу відродив з минулого. Але він зробив це для нас, своїх нащадків і спадкоємців. Гоголь воскресив у народній пам'яті козацьку славу, романтику Запорізької Січі, боротьбу за свободу і незалежність України. Могутній образ Тараса Бульби навіки став уособленням українського героїзму, мужності й самопожертви, зразком Лицарської честі і доблесті» (О. Мандельштам).

Юрій Винничук, письменник:

«Колись Валерій Шевчук запропонував такий погляд на українську літературу: все, що було писане українцями у всі віки й аж до 1905 року, належить українській літературі, хоч би якою мовою воно було писане. Чому до 1905? Бо коли мова про Росію, то саме тоді була знесена цензура й дозволено український друк. Однак я би це визначення розширив також на літературу москвофілів, що тривала ще й у 1930—40-вих роках у Галичині й на Закарпатті. А також на російськомовні твори тих авторів, які писали українською: вірші Филиповича, Клена і т. д.»

Павло Міхед, літературознавець, доктор філологічних наук, професор, завідувач відділом слов'янських літератур Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України :

«Гоголь продовжив розвиток естетичних ідей, що були властиві українській художній думці. Тут маємо справу з тенденцією активного входження українського матеріалу в російську літературу: і естетичних, і інтелектуальних, і ментальних форм».

Олекса Семенченко, доктор філософії (2000 року захистив докторську дисертацію (Ph.D.) з англомовних перекладів Гоголя в університеті англійського міста Лідза):

«Хоча Гоголь був українцем, у час, коли Україна була часткою російської імперії, а російську мову було прийнято як мову «освіченого» літературного спілкування, він мусив писати російською, щоб мати успіх у літературі.Тож у цій публікації буде показано докладніше, як саме джерелом натхнення для творів Гоголя, написаних російською мовою, були літературна традиція, історія і звичаї України.»

Андрій Кокотюха, письменник:

«Мої улюблені автори впливають на мою творчість насамперед світоглядно. Український письменник Микола Гоголь - я наполягаю на тому, що це український письменник»

Твори

Збірки

• Збірка «Вечори на хуторі біля Диканьки» (Сорочинський ярмарок, Вечір проти Івана Купала, Травнева ніч, або Утоплена, Пропала грамота, Ніч перед Різдвом, Страшна помста, Іван Федорович Шпонька та його тітонька, Зачароване місце)
• Збірка «Миргород» (Старосвітські поміщики, Тарас Бульба, Вій, Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем)
• Збірка «Петербурзькі повісті» (Невський проспект, Ніс, Портрет, Шинель, Нотатки божевільного, Коляска)

П'єси

Одруження, Ревізор, Гравці, Ранок ділової людини, Позов, Лакейська, Витяг, Театральне їздіння опісля постановки нової комедії

Поезії

Ганц Кюхельґартен

Повісті та романи

• Карета
• Рим (уривок)
• Мертві душі

Українські переклади

Повні зібрання творів

• Микола Гоголь. Твори у 4 томах. Загальна редакція: Іван Лакиза та Павло Филипович; стилістичний редактор: А. Ніковський. Харків: Книгоспілка. 1929-32 рр.

Окремі твори

• Мертві душі

Перший переклад першого тому поеми українською мовою здійснив 1882 року Іван Франко. У 1934 році його переклав Григорій Косинка (під редакцією В. Підмогильного), у 1935 році — переклад за редакцією А. Хуторяна, Ф. Гавриша, М. Щербака (два томи поеми). У 1948 році вийшов переклад за редакцією К. Шмиговського, а у 1952 році — переклад за редакцією І. Сенченка (два томи поеми).

• Тарас Бульба

Існує ряд перекладів повісті українською. Відповідно до покажчика «Микола Гоголь: українська бібліографія» виданому у 2009 році, існує доволі багато перекладів Гоголя з російської на українську мову. Так, у згаданій українській бібліографії Гоголя 2009 року, зазначається що перший український переклад повісті М. Гоголя «Тарас Бульба» (Львів, 1850) здійснено П. Головацьким а найновіші переклади українською вийшли у вже в 2000-их роках.

Існує також переклад Миколи Садовського (Тобілевича), який при перекладі користувався першим і другим варіантами повісті, залишив внесені Гоголем зміни в сюжет, але усунув пафосні фрази з прославлянням царя внесені в редакцію 1842 р. Був виданий в 1918 році в часи Української Народної Республіки. Цей переклад творчо підредагував через 80 років Іван Малкович і випустив на втіху дітлахам у своїй «А-БА-БА-Га-Ла-МА-зі» у 2005 році. В радянські часи в 1952 році був виданий переклад А. Хуторяна повісті редакції 1842 року з невеликими правками по «партійній лінії». А в 2005 році у видавництві «Кальварія» побачив світ переклад канонічного видання Гоголя 1835 року, який здійснив популярний український письменник Василь Шкляр. Цей переклад був підданий критиці з боку тодішнього посла Російської Федерації в Україні Віктора Черномирдіна, який заявляв, що Гоголь не міг такого написати.

1. Переклад Миколи Садовського:

• Микола Гоголь. Тарас Бульба (переклад з російської на українську М. Садовського (Тарас Бульба) та Максима Рильського (Ніч проти Різдва, Вій), Ілюстрації: Владислав Єрко). Серія «Книги, які здолали час». — К.: «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2005. — 320 с. — ISBN 966-7047-66-0
• Микола Гоголь. Повісті Гоголя. Найкращі українські переклади у 2-х томах. (Тарас Бульба ввійшов у 2-ий том) (переклад М. Садовського та Максима Рильського, Ілюстрації: Кость Лавро, Владислав Єрко). — К.: «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2009. — 304 с. в кожному томі. — ISBN 978-966-7047-95-5, ISBN 978-966-7047-96-2

2. Переклад Антіна Хуторяна:

• Микола Гоголь. Твори у 3 томах. Том 2:повісті, драматичні твори (переклад з російської на українську А. Хуторяна (Тарас Бульба)). — К.: Видавницво художної літературири, 1952. — 451 с.
• Микола Гоголь. Тарас Бульба (переклад з російської на українську А. Хуторяна, ілюстр. худож.: Є. Кибрика та ін., ред. В. Р. Лихогруд). Серія «Бібліотека художніх творів для підлітків та юнацтва „Джерело“». 50000 прим. — К.: Молодь, 1969. — 126 с.
• Микола Гоголь. Тарас Бульба (пер. з рос. Антіна Хуторяна ; іл. Андрія Говди). — Тернопіль: «Навчальна книга-Богдан», 2012. — 120 с. — ISBN 978-966-10-2824-0

3. Переклад Василя Шкляра:

• Микола Гоголь. Тарас Бульба (пер. з рос. В. Шкляра). — К.: «Дніпро», 2003. — 164 с. — ISBN 966-578-114-6

4. Переклад Андрія Ніковського:

• Микола Гоголь. Тарас Бульба: збірка (пер. з рос. Андрія Ніковського, Лесі Українки, Михайла Обачного та ін.). Серія «Шкільна хрестоматія». — К.: «Школа», 2009. — 384 с. — ISBN 966-661-645-9

Родовід Гоголя

Походив із старовинного українського козацького роду Гоголів. Прямий нащадок наказного гетьмана Правобережної України Остапа Гоголя, Гетьманів Війська Запорізького Михайла та Петра Дорошенків, Івана Скоропадського, генерального хорунжого Юхима Лизогуба.

1. Остап Гоголь (?-1679) 2. Яків (Прокіп) 3. Іван (Ян) Якович 4. Федір Якович 5. Дем'ян Іванович Яновський 6. Петро Федорович 7. Кирило Дем'янович 8. Опанас Дем'янович Гоголь-Яновський (1738(9)-1798) 9. Тетяна Семенівна Лизогуб (1760—1826) 10. Іван Петрович (1740?- ?) 11. Агафія Петрівна Мазуренко 12. Марія Шостак 13. Іван Матвійович Косяровський 14. Меркурій Кирилович 15. Сава Кирилович 16. Василь Опанасович Гоголь — батько (1777—1825) 17. Косяровська Марія Іванівна — мати (1791(92)-1868) 18. Микола Іванович (1781 або 1785- ?) 19. Марія Федорівна 20. Василь Іванович (1786—1832) 21. Єлизавета Бачманова 22. Ілля Іванович (1792-?) 23. Марія Іванівна (1777-?) 24. Єфросинія Іванівна (1789-?) 25. Микола Васильович Гоголь (1809—1852) 26. Іван (1810—1820) 27. Марія (1811—1844) 28. Дмитро (1812—1813) 29. Ганна (1817—1820) 30. Андрій (ок. 1818—1819) 31. Ганна (1821—1893) 32. Єлизавета (1823—1866) 33. Тетяна (1824—1825) 34. Ольга (1825—1907)

35. Петро Дорошенко, гетьман України (1627—1698) 36. Михайло Дорошенко, його брат (?-1628) 37. Юхим Якович Лизогуб (?-1704) 38. Любов Петрівна Дорошенко (1708-?) 39. Іван Скоропадський, гетьман України (1646—1722) 40. Яків Юхимович Лизогуб (1675—1749) 41. Семен Юхимович Лизогуб (1680—1734) 42. Ірина Іванівна Скоропадська (1679—1760) 43. Уляна-Анастасія Іванівна Скоропадська (1703—1733) 44. Петро Петрович Толстой (?-1728) 45. Семен Семенович Лизогуб (1708(9)-1781) 46. Ганна Василівна Танська 47. Матвій Косяровський 48. Олександр Петрович Толстой (1719—1792) 49. Ганна Матвіївна Косяровська 50. Андрій Прокопович Трощинський 51. Петро Олександрович Толстой (1769—1844) 52. Андрій Андрійович Трощинський (1774—1852) 53. Дмитро Прокопович Трощинський (1754 (1749) −1829) 54. кн. Надія Хілкова (?-1817) 55. Іван Петрович Толстой (1685—1728) 56. Олександр Петрович Толстой (1801—1873) 57. Олексій Петрович Толстой (1794 (1798)-1864 (1854)) 58. Софія Петрівна Толстая (1800—1882 (1886)) 59. Петро Михайлович Забіла (1580—1689) 60. Степан Петрович Забіла (?-1694) 61. Антін Танський 62. Василь Михайлович Танський (?-1763) 63. Ганна Степанівна Забіла 64. Михайло Степанович Забіла 65. Василь Танський (поет) 66. Євдокія Михайлівна Забіла (1716—1803) 67. Олександр Безбородько (1747—1799) 68. Ілля Безбородько (1756—1815)

Див. також

• Національний музей-заповідник М. В. Гоголя
• Великосорочинський літературно-меморіальний музей Миколи Васильовича Гоголя

Примітки

Література

• Гоголь М. Зібрання творів : у 7 т. / М. В. Гоголь; редкол.: М. Г. Жулинський (голова) [та ін.]. — К.: Наук. думка. — 2008—2012.
• Голубенко Петро. Між двох стихій.— В кн.: Голубенко Петро. Україна і Росія у світлі культурних взаємин.— К.: Дніпро, 1993.— 447 с. ISBN 5-308-01588-0
• Сурай Ю. І. Микола Гоголь в історії української культури (до 150-річчя з дня смерті) // Записки історичного факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. — Одеса, 2002. — Вип. 12. — С. 516—520.
• Любко Дереш про Миколу Гоголя, Марка Твена, Ніколу Теслу, Альберта Ейнштейна, Стівена Кінґа / Л. Дереш. — Київ : Грані-Т, 2007. — 71 c. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-465-084-4

Посилання

• Твори Миколи Гоголя на Чтиві
• Твори Миколи Гоголя в мережевій бібліотеці «Відкрита книга»
• Твори Миколи Васильовича Гоголя
• Твори Миколи Гоголя на Читанці
• Твори Гоголя на аудіобібліотеці litplayer
• Катерина Константинова. Гоголь: не всі таємниці розкрито. «Скорей! Скорей! Киев, он наш, он не ихний!» — колись написав Микола Васильович // Дзеркало Тижня, № 10 (738), 21.03.2009
• Рената Смирнова. Таємниці біографії Гоголя //Дзеркало Тижня
• Бібліотека української літератури
• Указ Президента України Про відзначення 200-річчя від дня народження Миколи Васильовича Гоголя
• М.Томенко. Український романтик Микола Гоголь (фрагмент книги)
• Біографія і твори Миколи Гоголя на «Українському Центрі»
• О. В. Мухін «Тарас Бульба» Експлікації та ілюстрації або [2] до 200-річчя М. В. Гоголя.
• Війна за мертві душі: кому належать Гоголь і компанія?
• Віктор Урбан. «ВІН НАШ. ВІН НЕ ЇХНІЙ»: МИКОЛА ГОГОЛЬ. ПОГЛЯД З XX cт. (Судьба малоросса. Свидетельство современников и мнение потомков). // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. — Т. 37. — Донецьк: Український культурологічний центр, Східний видавничий дім, 2013.
• Едита М. Бояновська. Микола Гоголь між українським і російським націоналізмом
• Червінська О. В. “Мертві душі”: гоголівська інтерпретація стану безумства // Питання літературознавства. – 2013. – № 88. – С. 300–317.
• Використано матеріали із публічних джерел. Микола Гоголь. zno-history.com.ua. Процитовано 2 квітня 2016.

Категорія:Українські прозаїки Категорія:Російські прозаїки Категорія:Українські російськомовні письменники Категорія:Автори фентезі України Категорія:Фантасти жахів України Категорія:Автори фентезі Росії Категорія:Фантасти жахів Росії Категорія:Українські драматурги

http://mysliwiec.livejournal.com/1992628.html

Украинец Антон Чехов

Надоела реклама? Улучшите аккаунт всего за $1.66 месяц! Тут уже которое поколение русскоязычной интеллигенции интересуется - с чего бы это великий русский писатель Антон Павлович Чехов не что-либо другое, а именно сад, и не просто сад, а сад состоящий из одних только вишнёвых деревьев сделал неувядающим символом недостижимого в реальной России уюта домашнего очага и самодостаточной патриархальности?

В отчаянии заламывая руки и биясь уже второй век головами в плотную завесу тайны вокруг этой загадки, вопрошают они, и как всегда в никуда. Например так:

"... не слишком ли это прямолинейно — прокладывать путь к Чехову через желудок? В Таганроге Чехов прожил 19 лет. И откуда, скажите, у него любовь к вишневому саду? В пьесах — это символ жизни... Уже в подмосковном Мелихово Чеховы высадили огромный вишневый сад. Вишни было так много, что ее мочили в бочках, сушили, делали из нее варенье и разнообразные наливки".

Или как Иван Бунин:

"Чехов, имевший весьма малое представление о (великорусских) дворянах - помещиках, о дворянских усадьбах и садах", посмел, видите ли, наисать "Вишнёвый сад".

И будут так они недоумевать до тех пор, пока не придет им в голову спросить об этом у украинцев, подаривших им для их литературы и этого украинца тоже: - Панове украинцы, не будете ли вы так любезны, объяснить нам, почему это Чехов не к какому-нибудь русскому яблочку наливному, или к капусте квашеной, или к берёзкам, а именно к саду вишнёвому такие сантименты испытывал?

И возьмут тогда украинцы или Кобзарь Шевченка, или учебник по украинской литературе для средней школы, и откроют его на известной им всем странице, и прочитают вслух господам великороссам:

Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть, Плугатарі з плугами йдуть, Співають ідучи дівчата, А матері вечерять ждуть.

Сем'я вечеря коло хати, Вечірня зіронька встає. Дочка вечерять подає, А мати хоче научати, Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати Маленьких діточок своїх; Сама заснула коло їх. Затихло все, тілько дівчата Та соловейко не затих.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО САДОК ВИШНЕВИЙ КОЛО ХАТИ [Між 19 і 30 травня 1847]

В 1902 г., беседуя на Белой даче в Ялте с Горьким и Лазаревским, Чехов сам признавался: -«Я настоящий малоросс, я в детстве не говорил иначе, как по-малороссийски». Мария Павловна Чехова в окружении украинских писателей, участников юбилейных торжеств по случаю 50-летия памяти Чехова, говаривала: -«Я сама хохлушка». Характерна фраза из письма Антона Павловича Чехова накануне поездки семьи на отдых в Сумы: -«…мать и батька, как дети, мечтают о своей Хохландии» (15 февраля 1888 г.). По воспоминаниям брата писателя, М.П. Чехова, в их семье знали украинские песни.

В предисловии к первому чеховскому сборнику на украинском языке, вышедшему при жизни писателя во Львове, говорилось, что «Чехов родился на Украине, в Таганроге» (Таганрог до второй половины 20-го века был в пределах украинской этнической территории, а земли вдоль Азовского моря и сам Тагантог, были переданы из УССР в РСФСР только в 1923-25 годах).

О том, что гимназист Чехов в достаточной мере знал украинский язык, свидетельствует то, что он принимал участие в любительском спектакле по пьесе И.П. Котляревского «Москаль-чарівник», в котором играл роль Чупруна. Известно также, что Чехов свободно читал на украинском языке и был знаком с произведениями современных ему украинских писателей. Высоко ценил творчество Т.Г. Шевченко. В личной библиотеке писателя был «Кобзарь», он внимательно относился к русским переводам стихотворений и поэм великого украинского поэта. В 1887 г. И. Белоусов послал ему книгу переводов из Шевченко. В письме-ответе Чехов, выражая благодарность переводчику, высказал в то же время и некоторые советы относительно качества переводов.

Чехов — Н.А. Лейкину, 11 мая 1888 г. Сумы Пишу Вам из теплого и зеленого далека, где я уже водворился купно со своей фамилией. Живу я в усадьбе близ Сум на высоком берегу реки Псла (приток Днепра)… Вокруг в белых хатах живут хохлы. Народ все сытый, веселый, разговорчивый, остроумный, Нищих нет. Пьяных я еще не видел, а матерщина слышится очень редко, да и то в форме более или менее художественной.

Интересным является то, как сам Чехов обозначал свою ментальность. Стоит заметить, что он в шутку называл себя «хохлом». Между прочим, современники также усматривали в Чехове «хохлацко-козацкую натуру», как, к примеру, И. Щеглов. Родовые места Антон Павлович также связывал с Украиной, хотя при его жизни Таганрог и его окрестности были наполнены смешанным населением. Наверное, он все же признавал украинские влияния в этом крае одной из культурных доминант. В связи с намерением родителей навестить Таганрог в 1888 году Чехов писал, что они, «словно дети, мечтают о своей Хохландии». А после встречи с выдающейся актрисой записал с гордостью, что познакомился с «хохлацкой королевой Заньковецкой, которую Украина не забудет». Правда, современному читателю будет непонятно, почему писатель употреблял названия «хохол», «Хохландия», имеющие пренебрежительный оттенок. Стоит напомнить, что в то время все было по-другому; к тому же сам писатель, склонный к юмору и иронии, не желал прибегать к к официально-казенным определениям «Малороссия», «малоросс», а название «украинец» тогда употреблялось по отношению к радикальным политическим деятелям, Чтобы дистанцироваться от официального и политического дискурсов, Чехов охотно использует термин из бытовой речи, однако никогда не придает ему значения агрессивно-отрицательного. Поэтому «хохол» звучит у него не пренебрежительно, а тепло, иронично, как обычно это бывает с уникальными чеховскими характеристиками и самохарактеристиками. Однако подобные аспекты личности Антона Чехова почти никогда не были предметом научного анализа. Ясное дело, они были табуированы в науке. Только за границей могли увидеть свет труды, в которых затрагивалась проблема национальной самотождественности русского классика. (Овечко И. Чехов и Украина. — Мюнхен, 1973. Статья в научно-теоретическом журнале «Слово і час» №1, 2006).

• * *

Ещё прислали в комменты:

Антон Павлович Чехов протяжении всей жизни относил себя к украинцам. В переписи указывал национальность «малоросс». В письмах называл себя «хохлом».

В письме Л. А. Сулержицкому: «Очень рад, что Вы стали Думать иначе о нас, хохлах»

Ф. Д. Батюшкову: «Видите, какой я хохол»

А. С. Суворину: «поездка — это непрерывный полугодовой труд, физический и умственный, а для меня это необходимо, так как я хохол»

А. А. Тихонову: «я медлитель по натуре (я хохол) и пишу туго»

Нарушая законы Российской империи, Чехов рассылал друзьям и знакомым зарубежные выпуски украинской литературы, запрещённые в России Эмским указом: «Многоуважаемый Павел Фёдорович, посылаю Вам для библиотеки немного книг и, между прочим, три номера львовского журнала «Литературно-науковий вістник». Так как малороссийские журналы, издаваемые в Австрии, насколько мне известно, не пускаются цензурою в Россию, то придётся эти три номера держать в библиотеке под запретом»

Хотя не известно ни одного произведения Чехова, написанного им на украинском языке, сам писатель весьма одобрительно отзывался о переводах своего творчества на украинский язык, в частности выполненных женой Михаила Грушевского: «Сердечно благодарю за присланные переводы моих произведений. Будьте любезны, напишите г-же М. Грушевской, что, насколько я понимаю, переводы сделаны ею очень хорошо, если бы я знал её адрес, то поспешил бы поблагодарить её самоё».

"Интересным является то, как сам Чехов обозначал свою ментальность. Стоит заметить, что он в шутку называл себя «хохлом». Между прочим, современники также усматривали в Чехове «хохлацко-козацкую натуру», как, к примеру, И. Щеглов. Родовые места Антон Павлович также связывал с Украиной, хотя при его жизни Таганрог и его окрестности были наполнены смешанным населением. Наверное, он все же признавал украинские влияния в этом крае одной из культурных доминант. В связи с намерением родителей навестить Таганрог в 1888 году Чехов писал, что они, «словно дети, мечтают о своей Хохландии». А после встречи с выдающейся актрисой записал с гордостью, что познакомился с «хохлацкой королевой Заньковецкой, которую Украина не забудет». Правда, современному читателю будет непонятно, почему писатель употреблял названия «хохол», «Хохландия», имеющие пренебрежительный оттенок. Стоит напомнить, что в то время все было по-другому; к тому же сам писатель, склонный к юмору и иронии, не желал прибегать к к официально-казенным определениям «Малороссия», «малоросс», а название «украинец» тогда употреблялось по отношению к радикальным политическим деятелям, Чтобы дистанцироваться от официального и политического дискурсов, Чехов охотно использует термин из бытовой речи, однако никогда не придает ему значения агрессивно-отрицательного. Поэтому «хохол» звучит у него не пренебрежительно, а тепло, иронично, как обычно это бывает с уникальными чеховскими характеристиками и самохарактеристиками. Однако подобные аспекты личности Антона Чехова почти никогда не были предметом научного анализа. Ясное дело, они были табуированы в науке. Только за границей могли увидеть свет труды, в которых затрагивалась проблема национальной самотождественности русского классика."

Если бы Чехов писал стихи, то мог бы написать почти как Маяковский:

Три разных истока во мне речевых Я не из кацапов-разинь. Я — дедом казак, другим — сечевик, а по рождению грузин.

"Прадід його по батькові - Маяковський Костянтин Кирилович, син полкового осавула, служив у славному козацькому місті Бериславі Херсонської губернії. У 1822 р. після завоювання Грузії був переведений на службу на Кавказ. Дід поета по батькові - Маяковський Костянтин Костянтинович, що народився в українському Бериславі, виріс у Грузії, і довго служив секретарем повітового правління (нині б сказали - райвиконкому) Ахалциха. Бабуся поета по батькові - Данилевська Єфросинія Йосипівна, походила з роду козака Данила, вихідця з Подільської губернії (нині - Вінницька область), була двоюрідною сестрою відомого українського описувача Г. Данилевського. Батько поета - Маяковський Володимир Костянтинович народився в Ахалциху, навчався в Кутаїсі і Тифлісі, служив лісничим у фортеці Багдади (нині - райцентр Маяковський), де і народився В. Маяковський. Мати поета - Павленко Олександра Олексіївна, теж була дочкою українця, штабс-капітана Павленка Олексія Івановича (дід поета по матері), який загинув під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр.. Ось і весь родовід В. Маяковського, що народився в Грузії в сім'ї стовідсоткових українців, закинутих імперською волею завойовувати Кавказ".

http://mysliwiec.dreamwidth.org

http://kobza.com.ua/biblioteka-ukrainskoi-literatury/3263-anton-pavlovych-chehov-y-ukrayna.html

https://books.google.ru/books?id=w8O-ZStkMasC&pg=PA331&lpg=PA331&dq=Овечко+І.+Чехов+і+Україна&source=bl&ots=ilxA7ZwZom&sig=dccgHK9pLeoySnrFGpeBf928vRE&hl=ru&sa=X&ved=0ahUKEwjxgceB-6PSAhUqD5oKHViTBMgQ6AEILDAD#v=onepage&q=%D0%9E%D0%B2%D0%B5%D1%87%D0%BA%D0%BE%20%D0%86.%20%D0%A7%D0%B5%D1%85%D0%BE%D0%B2%20%D1%96%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0&f=false

http://diasporiana.org.ua/literaturoznavstvo/1901-ovechko-i-chehov-i-ukrayina/

http://wiki.ciit.zp.ua/index.php/Зв’язок_А._П._Чехова_з_Україною

Зв’язок А. П. Чехова з Україною р. У моїх жилах тече українська кров А. Чехов “ Україна дорога і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику і прекрасну пісню, сповнену чарівної мелодії. Я люблю український народ, який дав світові такого титана, як Тарас Шевченко,” — писав А. Чехов А. Кримському “ Що за місця! Я просто зачарований! Крім природи, ніщо так не вражає в Україні, як народне здоров’я, високий ступінь розвитку селянина, котрий і розумний, і музикальний, і тверезий, і моральний, і завжди веселий,” — записав А. Чехов після подорожі по Україні. Життя й творчість А. П. Чехова були тісно пов’язані з Україною. Антон Павлович приїхав до Ялти 1898 року в зв'язку з погіршенням стану здоров'я, побудував тут власний будинок.Олександр Купрін згадує:"Ялтинская дача Антона Павловича Чехова стояла почти за городом,глубоко под белой и пыльной дорогой. Она была,пожалуй,самым оригинальным зданием в Ялте. Дача была вся белая,чистая,легкая,красиво несимметричная,построенная вне какого-нибудь определенного архитектурного стиля,с вышкой в виде башни,с неожиданными выступами. Внизу стеклянная веранда,вверху открытая терраса. То широкие,но узкие окна разбросаны без видимого порядка. Однако во всем строении чувствовалась чья-то внимательная и оригинальная мысль,чей-то своеобразный вкус. Дача стояла в углу сада,ее окружал цветник. Цветничок был маленький,далеко не пышный,а фруктовый сад еще очень молодой. Росли в нем груши и яблони-дички,абрикосы,персики,миндаль. В последние годы сад уже начал приносить кое-какие плоды,доставляя Антону Павловичу много забот и трогательного,какого-то детского удовольствия." Навколо будинку письменник розбив парк, у якому було 180 видів рослин. У Криму Чехов А. П. зустрічався із Львом Толстим, Олексієм Горьким, Іваном Буніним, Олександром Купріним, Володимиром Короленком. Кримські враження згодом ввійдуть в оповідання "Довгий язик", "Дама з собачкою", "Архієрей", "Студент", "Нова дача", "Душечка", "Наречена", п'єси "Три сестри" та "Вишневий сад". І цінували його творчість українські письменники Михайло Коцюбинський, Іван Франко. Багато літераторів (М.Коцюбинський, Х.Алчевська, Б.Лазаревський) присилали Чехову книги з посвятами. Михайло Грушевський друкував переклади творів письменника в журналі "Літературно-науковий вістник" (видавався з 1898 року у Львові). Такі двосторонні зв'язки невипадкові. Родина Чехова має глибоке українське коріння - його бабуся по батьковій лінії Є.Шимко була українкою (Таганрог). У дитячі роки українська мова постійно звучала в родині Чехових. Ставши письменником, Антон Павлович завжди обирав "приснолисту Україну" місцем літнього відпочинку. Бував він у Харківській та Полтавській губерніях. У Львові він придбав твори Тараса Шевченка.Навесні 1887 р. він подорожував по Донецькому краю, у 1888–89 рр. двічі проживав під Сумами: мандрував, спостерігав народне життя, працював над прозою та драматургією. В Сумах Харківської губернії в садибі Линтварьових, де Чехов жив на своїй літній дачі 1888 року, він жадібно вбирав звуки й фарби нового для себе життя, працював над оповіданнями і п’єсами. Чехов бачив у погідній сумській природі і нехитрому житті втілення духовної чистоти, цілісності і доцільності – все, чого так шукатимуть і за чим тужитимуть його герої. Сумські враження використані в оповіданнях "Іменини", "Нудна історія", п'єсах "Лєший" та "Чайка". В Сумах похований брат письменника, художник Микола Чехов (1868-1889).А у Ялті поховані члени родини: Євгенія Чехова, мати письменника, (1835-1919), Михайло Чехов, молодший брат (1868-1936), Марія Чехова, сестра (1863-1957). Музей у Ялті закладено після смерті письменника в 1921 році з ініціативи сестри Марії Чехової, яка прожила в Ялті до 1960-х років. Ще відкрито музей в Сумах. У наш час п'єси Чехова входять до репертуару театрів України. У Криму присуджується літературна премія імені Чехова, знімаються художні та документальні фільми за творами письменника. У своїх творах „Степ”, „Людина у футлярі”, „Іменини” письменник відобразив людей та природу України.Захоплювався “Кобзарем” Шевченка, знав і високо цінував творчість Котляревського, Карпенка-Карого, Кропивницького та ін. Він високо цінував діячів українського театру М. Садовського і М. Заньковецьку.Чехов називав Марію Костянтинівну Заньковецьку «хохлацькою королевою», «страшною силою». Приязні відносини пов`язували їх все життя. Якби не обставини, Чехов став би наш земляком: Заньковецька клопотала про придбання ним хутора на Чернігівщині, можливо вона могла бути прототипом Ніни Зарєчної. Отже, «у мені все-таки говорить хохлацька кров» (лист Чехова до Суворіна, 31.03.1892). Chehov.JPG Kut.jpg Lkj.jpg Sfk.jpeg Teleexursion chehov.jpg Wri.jpg Faz.jpg Vcy.jpg

Використані джерела: Бердников Г.П.Чехов/Г.П.Бердников.-2-е изд.-М.:Мол.гвардия,1978.-512с. Бобир О.М. Заньковецька і А.Чехов: дружба двох українців /Олександр Васильович Бобир // Українська свідомість і російські симпатики Марії Заньковецької. – Чернігів: ЦНТЕУ, 2004. – С. 18-24. Чехов А.П.в воспоминаниях современников/Туркова А.М.-М.:Худож.лит.1986.-734с. Чехова М.П. Из далекого прошлого/М.П.Чехова.-М.:Гослитиздат,1960.-272с.

[[user talk:antanana|アンタナナ] вітаю, так нікуди годиться. Це питання треба якось вирішити, бо інакше це буде повною несправедливістю по відношенню до учасників тематичника і проекту в цілому, і повністю демотивує користувачів і зокрема активних учасників цього тематичника на подальшу участь у подібних заходах,. Я вже чотири рази до цього проводив місячники: Неолімпіаду, Діаспоріану та 2 Місячники фантастичних творів. Жодного разу не згадував на сторінці місячника про підтримку вікімедіа і ніколи мені не зазначили про необхідність такого згадування і цього разу я відповідно теж такого не робив. Так само я завжди звертався по закінченні заходу чи ближче його кінця, бо інакше звідкіля знати яку кількість осіб потрібно нагородити, бо я окреслює коло обраних не навмання, а за реальним внеском учасників, про необхідність повідомлення зазделегіть і кардинально у межах цього року і неможливість перенесення мені також не говорилося. Мій нинішній тематичник не винен (і його активні не мають виявитися крайніми), що закінчився під Новий рік. Минулого року просто співпало, що я випадково звернувся до вас ще до закінчення заходу і лише через те, що ми у той час вирішували питання нагородження та отримання призів учасниками Неолімпіади та Діаспоріани.

натомість не відповідає дійсності, що не було жодних згадок (хоча і не у тому форматі, як ви сказали, бо ніде не вказано і до мене особисто не було доведено, що це має бути вказано саме у такій формі і мій досвід 4-х попередніх заходів лише підтвердив необов`язковість подібних кроків). Адже на головній сторінці Порталу "Фантастика" за день до офіційного початку заходу https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%82%D0%B0%D0%BB:%D0%A4%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0&diff=23354026&oldid=21562247 я повідомив про наступне: "У Вікіпедії розпочався Фантастична осінь 2018 — конкурс статей на фантастичну тематику! Реєструйтеся, беріть участь та вигравайте призи!". Саме у такому публічному форматі, як і минулого року.

• 4.Керівники і найактивніші в публічній діяльності представники достатньо впливових політичних партій і рухів різних країн (впливовість політичної організації визначається як регулярною участю у виборах, так і активною та систематичною позапарламентською діяльністю: організацією демонстрацій і маніфестацій, законодавчими ініціативами і т. д.)
• 7.Інші політичні діячі міжнародного, державного і муніципального рівня, чиї конкретні дії (публічні виступи, законодавчі ініціативи тощо) потрапляли у фокус широкої громадської думки (підтверджується посиланнями на ЗМІ) і суттєво впливали на життя регіону, країни чи світу.
• 8. Керівники та представники громадських неполітичних організацій, що діють у загальнодержавному або міжнародному масштабі, чиї конкретні дії (публічні виступи, законодавчі ініціативи тощо) потрапляли у фокус широкої громадської думки (підтверджується посиланнями на ЗМІ) і суттєво впливали на життя регіону, країни чи світу.
• 9. Правозахисники, миротворці та інші особи, що беруть участь у суттєво важливих для життя регіону, країни або світу подіях.--Yasnodark (обговорення) 15:50, 16 липня 2019 (UTC)

ось лише частина джерел, що підтверджують значимість особи:

• https://zib.com.ua/ua/print/96038-marina_solovyova_na_sogodni_tsk_priznachila_82_perevirki_sud.html
• https://lustration.minjust.gov.ua/article/read/108
• http://uacrisis.org/ua/58677-gromadska-rada-dobrochesnosti
• http://www.visnuk.com.ua/ua/pubs/id/7972
• https://znaj.ua/dossier/131-marina-solovyova-biografiya-i-dosye
• https://hromadske.radio/podcasts/kyiv-donbas/v-gostynnomu-dvori-mozhut-rozmistyty-muzey-istoriyi-kyyeva
• https://soundcloud.com/hromadske-radio/12-11
• https://www.5.ua/polityka/soloviova-vyshcha-rada-iustytsii-porushyla-protseduru-u-spravi-pokarannia-suddiv-za-vyroky-ievromaidanivtsiam-92761.html
• https://shr.od.court.gov.ua/sud1532/pres-centr/novini/166825/
• http://www.vru.gov.ua/add_text/48
• https://focus.ua/people/320046
• https://protocol.ua/ua/sudova_reforma_v_ukraini_profesiyna_chi_revolyutsiyna/
• http://www.vgosau.kiev.ua/index.php?option=com_content&view=category&layout=blog&id=88&Itemid=159
• http://kreschatic.kiev.ua/ua/3282/art/1207858802.html
• https://www.rbc.ua/ukr/news/vladimir-moysik-izbran-glavoy-spetskomissii-po-proverke-03072014153800
• https://ua.odfoundation.eu/a/7408,v-ternopoli-vidbuvsya-seminar-lyustraciya-chomu-ce-potribno1
• https://ukr.lb.ua/blog/marina_solovyeva/373357_shukaie_pani_malvina.html
• https://www.feykaktiv.com/aktyvisty/soloviova-maryna-mykhailivna/
• https://www.youtube.com/watch?v=-T_GZYVEAfU
• https://grd.gov.ua/about/member/solovyova
• https://newsonline24.com.ua/solovjova-suddya-priznachenij-bezstrokovo-vtrachaye-zvyazok-z-realnistyu/
• https://nv.ua/ukr/ukraine/politics/partiya-gromadyanska-poziciya-partiyni-spiski-kandidati-prognoz-na-parlamentski-vibori-50028210.html
• http://www.automaidan.org.ua/06112018.html
• https://www.depo.ua/ukr/life/ukraintsy-1400-raz-pozhalovalis-na-sudey-12122014020400
• http://tema.in.ua/article/3458.html
• http://www.golos.com.ua/article/265209
• https://detector.media/community/article/120547/2016-11-13-do-gromadskoi-radi-dobrochesnosti-uviishli-dvi-zhurnalistki/
• http://www.vgosau.kiev.ua/index.php?option=com_content&view=category&layout=blog&id=88&Itemid=159
• http://nikorupciji.org/2013/06/22/hto-zahystyt-sofiyu-vid-suddiv-ta-chynovnykiv/
• https://chesnosud.org/candidate/balats-sergiy-valeriyovich/
• https://tyzhden.ua/News/55815
• http://osvita.khpg.org/index.php?id=1343307789
• https://antiraid.com.ua/news/26061-timchasova-speczialna-komisiya-z-perevirki-suddiv-poki-ne-praczyue/
• https://www.bbc.com/ukrainian/entertainment/2012/03/120314_kyiv_alley_rl . Тож діяльність особа мала вагу, набула широкого розголосу та широко висвітлена у різних ЗМІ та інших джерелах, що не мають стосунку до особи.--Yasnodark (обговорення) 15:50, 16 липня 2019 (UTC)

NickK та Yakudza вітаю! Прошу розглянути мою аргументацію (мені здається вона повністю доводить значимість особи), зараз не пам'ятаю, наскільки підверджені тези у статті, проте значимість в особи безумовно є. Діяльність особа є широко висвітленою у ЗМІ та впливала на суспільні процеси. Пункти з критеріїв значимості осіб на на прохання номінатора наведені. На жаль після підсумку, бо не чекав, що підведення буде таким швидким і тим більше до виборів.--Yasnodark (обговорення) 15:31, 18 липня 2019 (UTC)

@Yasnodark: Прошу вас перенести це обговорення на ВП:ВВС. Це обговорення вже завершилося місяць тому, тож слід обговорювати це на ВВС. По суті: краще надайте посилання, які показують не її посаду, а конкретно її діяльність, і згрупуйте за темами: у неї, схоже, це Андріївський і ТСК. А так особа доволі суперечлива, див., наприклад, тут — NickK (обг.) 17:33, 18 липня 2019 (UTC)

@NickK: вітаю ще раз, Підсумок підбито 8 липня, тобто наразі 11 днів тому, проте запит подано своєчасно. Я звернувся з оскарженням до підсумовувача 11 липня за три дні після підсумку. Не знаю, яким чином там дата виявилася 19 червня (певно вона вас і заплутала), мабуть замість тільд просто скопіював старий підпис і забув змінити дату (та в історії сторінки це видно). Отже я своєчасно подав запит. Щодо згрупування за аспектами діяльності, то я це міг би це зробити десь в понеділок

http://trim-c.livejournal.com/1147502.html