Плав'юк Микола Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 16 грудня 2021, заснована на цій версії.
Микола Васильович Плав'юк
Mykola Vasyliovych Plaviuk
Микола Васильович Плав'юк
Микола Васильович Плав'юк
Прапор
Прапор
 4-й Президент УНР (в екзилі)
Прапор
Прапор
8 грудня 1989 — 22 серпня 1992
Прем'єр-міністр: Самійленко Іван Матвійович
Попередник: Лівицький Микола Андрійович
Наступник: Кравчук Леонід Макарович[1], як Президент України
Прапор
Прапор
 5-й Голова Організації українських націоналістів
Прапор
Прапор
15 березня 1979 — 10 березня 2012
Попередник: Квітковський Денис Васильович
Наступник: Червак Богдан Остапович
5-й Президент Світового Конґресу Українців
1978 — 1981
Попередник: Кушнір Василь Михайлович
Наступник: Базарко Іван
 
Народження: 5 червня 1927(1927-06-05)
Русів, Снятинський повіт, Станіславське воєводство, Польська Республіка
Смерть: 10 березня 2012(2012-03-10) (84 роки)
Канада Гамільтон, Онтаріо, Канада
Поховання: Цвинтар святого Володимира у Оквіллі
Національність: українець
Країна: Польща →
Канада Канада
Україна Україна[2]
Релігія: православ'я
Освіта: 1) Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана
2) Університет Конкордія
Партія: ОУН (1941—2012)
Шлюб: Ярослава Володимирівна Бойко
Діти: 1) Орест
2) Нестор
3) Уляна
4) Оксана
 
Військова служба
Роки служби: 1945
Приналежність: Українська національна армія
Звання: рядовий
Битви: Німецько-радянська війна
Нагороди:
Орден Князя Ярослава Мудрого І ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого І ступеня
 Орден князя Ярослава Мудрого ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Плав'юк.

Мико́ла Васи́льович Плав'ю́к (англ. Mykola Vasyliovych Plaviuk; 5 червня 1927[3][4][5], с. Русів, Снятинський повіт, Станіславівське воєводство, Польща — 10 березня 2012, Гамільтон, Онтаріо, Канада[6][4]) — український політичний і громадський діяч в еміграції, останній Президент УНР в екзилі (1989—1992), п'ятий Голова Організації українських націоналістів (1979—2012), визначний публіцист, співорганізатор та один з президентів СКВУ. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі[7].

Життєпис

Раннє життя

Народився 5 червня 1925(19250605) року в селі Русів, Снятинського повіту, Станіславського воєводства, Польської Республіки (нині Снятинський район, Івано-Франківська область, Україна). Навчався в Русівській публічній загальній та Снятинській середній школах. З 1941 року — в лавах юнацтва Організації українських націоналістів[8][9]. У 1943 році закінчив Снятинську державну торговельну школу. У 1944 році емігрував через Австрію до Німеччини.

Друга світова війна

За дорученням ОУН в березні 1945 року став у ряди 2-ї дивізії Української національної армії, яка формувалася в Берліні під командуванням полковника Андрія Долуди, аби перейти фронт і діяти в запіллі Червоної армії. Кінець війни застав в Західній Чехії, де дивізія потрапила до американців. Завдяки цьому знову опинився в Німеччині[10].

В еміграції

У 1946 році закінчив українську гімназію в Мюнхені, де викладав його майбутній тесть професор Володимир Бойко. З 1948 року — член «Пласту», з 1949 — член студентського ідеологічного товариства національного соціалізму «Зарево». Також у 1949 році закінчив Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана, отримавши кваліфікацію економіста.

У 1950 році переїжджає до Монреалю, Канада, де стає активним членом української діаспори. У 1954 році закінчує Університет Конкордія. У 1956 році на з'їзді Українського національного об'єднання Канади Миколу Плав'юка було обрано заступником Голови Президії УНО, а в 1959 — Головою цього товариства. Висунув ідею створення громадського об'єднання під назвою Ідеологічно споріднені націоналістичні організації (ІСНО). У 1964 році на установчому з'їзді ІСНО був обраний першим Головою Проводу цього об'єднання.

З 1964 року — член Проводу українських націоналістів. У 1967 році був одним з організаторів першого Світового Конґресу Вільних Українців у Нью-Йорку. У 1973, на другому Світовому конгресі, обраний його першим віце-президентом, у 1978, на третьому з'їзді, став президентом СКВУ[11]. Після смерті Олега Штуля-Ждановича в 1977 році, коли ОУН очолив Денис Квітковський, обійняв посаду заступника Голови ПУН. З 1979 — Голова ОУН. У період з 1979 по 2010 обирався Головою ПУН ще 10 разів.

17—19 червня 1989, на X Сесії Української Національної Ради, що пройшла у місті Баунд-Брук (штат Нью-Джерсі, США), був обраний віце-президентом УНР в екзилі, а згодом після смерті Миколи Лівицького, президентом УНР в екзилі[10]. 14]—15 березня 1992 Надзвичайна Сесія Української Народної Ради схвалила постанови, про передачу 24 серпня 1992 грамоти, заяви, президентської Відзнаки (клейнода-хрест гетьмана Івана Мазепи), президентських печатки і прапора останнім президентом УНР в екзилі Плав'юком Миколою Васильовичем першому всенародно обраному Президентові України Кравчуку Леоніду Макаровичу. Таким чином, незалежна Україна є прямою правонаступницею Української Народної Республіки[1][12][13].

У «Пласті» займав посади Крайового Коменданта Уладу пластунів-юнаків Канади, заступника Голови Головної Пластової Булави і Головного Булавного Уладу пластунів-сеньйорів. Належав до куреня Лісові Чорти.

18 травня 1993 року Миколі Плав'юку було надано українське громадянство[2]. Також був удостоєний ордена князя Ярослава Мудрого I (2007)[14] і II (2002)[15] ступенів, та ордена «За заслуги» III ступеня (1996)[16].

Проживав в Києві та Канаді. Помер 10 березня 2012 року у місті Гамільтон, Онтаріо, Канада[6][4][10]. Похований на Цвинтарі святого Володимира у Оквіллі[17].

Сім'я

  • Дружина: Бойко Ярослава Володимирівна
    • Син: Плав'юк Орест Миколайович
    • Син: Плав'юк Нестор Миколайович
    • Дочка: Плав'юк Уляна Миколаївна
    • Дочка: Плав'юк Оксана Миколаївна

Також має 9 онуків та 4 правнуків.

Нагороди

Україна

УПЦ КП

  • Орден Святого рівноапостольного князя Володимира Великого

Пам'ять

Пам'ятна дошка на фасаді ратуші міста Снятин

Примітки

  1. ↑ а б 1992: останній президент УНР передає Кравчуку клейноди. Українська правда. 22 січня 2012. Процитовано 4 листопада 2015.
  2. ↑ а б УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 176/93. Про прийняття до громадянства України Плав'юка М.В. Офіційний портал Верховної Ради України. 18 травня 1993. Процитовано 4 листопада 2015.
  3. ↑ Керівні органи Організації українських націоналістів, Микола Плав'юк народився 5 червня 1925 року
  4. ↑ а б в Помер останній Президент УНР у екзилі Микола Плав'юк. День. 10 березня 2012. Процитовано 4 листопада 2015.
  5. ↑ за іншими даними, 1927, див. Енциклопедія історії України, 8-й том, стор. 265—266
  6. ↑ а б Богдан Червак (11 березня 2012). Ким був для України націоналіст Микола Плав’юк?. Українська правда. Процитовано 4 листопада 2015.
  7. ↑ Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незале... | від 09.04.2015 № 314-VIII. zakon3.rada.gov.ua. Процитовано 27 серпня 2018.
  8. ↑ Віктор Вербич (18 серпня 2004). Останній президент. Сім'я і дім. Архів оригіналу за 20 червня 2015. Процитовано 4 листопада 2015.
  9. ↑ Ярема Дух (9 квітня 2008). Микола Плав'юк: «Май амбіцію не бути пересічним...». Пластовий портал. Архів оригіналу за 23 липня 2011. Процитовано 4 листопада 2015.
  10. ↑ а б в Помер останній президент УНР (фото). УНІАН. 12 березня 2012. Процитовано 4 листопада 2015.
  11. ↑ Історія СКУ. Світовий Конґрес Українців. Процитовано 4 листопада 2015.
  12. ↑ Михайло Роль. Десятий Президент. Україна молода. Процитовано 4 листопада 2015.
  13. ↑ В Киеве открылся музей Украинской народной республики. Interfax.by. 12 травня 2008. Процитовано 4 листопада 2015. (рос.)
  14. ↑ а б УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 498/2007. Про нагородження М. Плав'юка орденом князя Ярослава Мудрого. Офіційний портал Верховної Ради України. 5 червня 2007. Процитовано 4 листопада 2015.
  15. ↑ а б УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 754/2002. Про нагородження орденом князя Ярослава Мудрого. Офіційний портал Верховної Ради України. 22 серпня 2002. Процитовано 4 листопада 2015.
  16. ↑ а б УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 1140/96. Про нагородження відзнакою Президента України - орденом "За заслуги". Офіційний портал Верховної Ради України. 29 листопада 1996. Процитовано 4 листопада 2015.
  17. ↑ Цвинтар св. Володимира. Оквілл, Онтаріо. Канада. Ukrainian necropolis in Canada.
  18. ↑ Політика // Голос України. — Україна : Верховна Рада України, . — С. 4.

Джерела та література

Література

  • В. Крушинський. Плав'юк Микола Васильович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.558 ISBN 978-966-611-818-2
  • Павлюк І. Ці три томи — то ми…: [Рецензія на книгу Президента Української Народної Республіки в екзилі М. Плав'юка — «Україна — життя моє. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2002» // Українське слово. — 2003. — 30 жов. — 5 лист.

Посилання

Попередник
Микола Лівицький 		4-й Президент УНР
1989-1992 		Наступник
Леонід Кравчук
Попередник
Денис Квітковський 		5-й Голова ОУН
1979-2012 		Наступник
Богдан Червак
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Плав%27юк_Микола_Васильович&oldid=34089631