Оріон (космічний корабель)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Orion)
Перейти до: навігація, пошук
Orion
Orion with ATV SM.jpg
Корабель Оріон
Основні параметри
Повна назва «Orion» Multi-Purpose Crew Vehicle (MPCV)
Виготівник Lockheed Martin
Тип апарата доставка вантажів і екіпажів на МКС
Ракета-носій Delta IV Heavy, SLS
Технічні параметри
Маса 25 848
Час активного існування 21 день

«Orion» Multi-Purpose Crew Vehicle (MPCV), багатоцільовий пілотований корабель Оріон — американський частково багаторазовий космічний корабель, призначений для транспортування чотирьох[1] астронавтів на або за НОО. На сьогодні знаходиться в розробці NASA[2]. Оріон планується запускати за допомогою Системи космічних запусків,[3] він сприятиме дослідженню астероїдів і Марса людиною, а також за необхідності може здійснювати доставку астронавтів та необхідного обладнання до МКС[4].

«Оріон» на 2016 рік знаходиться в розробці. Розробка корабля була анонсована NASA 24 травня 2011 року.[4] Його конструкція базується на Пілотованому Дослідницькому Кораблі скасованої програми «Сузір'я».[5] Корабель має два модулі. Командний модуль розробляється компанією Lockheed Martin в Michoud Assembly Facility, Новий Орлеан.[6] Сервісний модуль розробляється ЄКА,[7][8] і будується компанією Airbus Defence and Space.

Перший випробувальний політ Оріона (безпілотний), відомий під назвою Exploration Flight Test 1 (Дослідницький Тестовий Політ 1) був здійснений за допомогою ракети-носія Delta IV Heavy 5 грудня 2014 року, він тривав 4 години 24 хвилини, приземлення відбулось в Тихому Океані в 10:29[9][10] (затримка пов'язана з технічними і погодними умовами[11]). Перша пілотована місія очікується не раніше 2023 року.

Історія проекту[ред.ред. код]

Пілотований дослідницький корабель Оріон (ПДК)[ред.ред. код]

Місячний модуль Альтаїр зістикований з Оріоном (2007). Концепт

14 січня 2004 року, президент США Джордж Вокер Буш анонсував Пілотований дослідницький корабель у складі космічної програми Vision for Space Exploration[12]. ПДК був реакцію на аварію шаттлу Колумбія та звіт Ради з розслідування нещасного випадку Колумбії. ПДК ефективно замінив концепт Orbital Space Plane, який був запропонований після скасування програми Lockheed Martin X-33 щоб замінити космічні шаттли. Космічна програма Vision for Space Exploration була розвинена до космічної програми «Сузір'я» під час роботи адміністратора NASA — Шона О'Кіфа, а Пілотований дослідницький корабель був перейменований в Пілотований дослідницький корабель Оріон на честь сузір'я Оріон.[13]

Програма «Сузір'я» пропонувала використовувати Оріон в пілотованому і вантажному варіантах для доставки астронавтів і вантажів на МКС і як пілотований корабель для польоту на Місяць. Конструкція була подібна до конструкції кораблів програми Аполлон і сладалася з сервісного модуля для життєзабезпечення і руху і була призначена для приземлення на тверду поверхню на західному узбережжі Сполучені Штати Америки використовуючи парашути, проте пізніше приземлення було замінено на приводнення в океані[14]. Оріон важив 23 тонни, менше ніж командний/сервісний модуль Аполлону. Командний модуль важив би близько 8,9 тонни, більше ніж еквівалентний КМ Аполлону — 5,8 тонн. З діаметром 5 м в протилежність 3,9 метрам КМ Аполлона, Оріон мав в 2,5 рази більший об'єм порівняно з Аполлоном.[15] В Сервісному модулі в якості палива планувалося використовувати рідкий метан (LCH4), проте було вибране самозаймисте паливо кисень/метан через недосконалість ракетних технологій і необхідність запуску Оріона до 2012 року.[16][17]

Конструкція Оріона складається з двох головних частин: конічного командного модуля і циліндичного сервісного модуля з рушійною установкою і предметами постачання. Обидва базувались на командному і сервісному модулях Аполлона, який використовувався з 19671975 рр.[18]

Оріон мав бути запущений ракетою-носієм Арес I на НОО, там корабель мав зістикуватися з місячним модулем Альтаїр, який був би запущений ракетою-носієм надважкого класу Арес V, який призначений для польотів на Місяць.

Скасування космічної програми «Сузір'я»[ред.ред. код]

Оріон CEV дизайн в 2009 році

7 травня 2009 року, адміністрація Барака Обами задіяла Комісію Огастіна, щоб виконати повний незалежний огляд триваючої програми дослідження космосу NASA. Комісія з'ясувала, що поточна космічна програма «Сузір'я» відстає від графіку на чотири або більше років в кількох важливих складових компонентах зі значними перевитратами і навряд чи буде здатна виконати будь-які з поставлених цілей, базуючись на поточному бюджеті.[19][20] Тому, комісія радить істотно переглянути цілі та ресурси. Через це, 11 жовтня 2010 року програма «Сузір'я» була скасована, відмінено подальшу розробку космічного корабля Альтаїр, ракет Арес I і Арес V. Оріон пережив відміну програми і був перейменований в Багатоцільовий Пілотований Корабель Оріон, для запуску за допомогою Системи космічних запусків.[21]

Багатоцільовий Пілотований Корабель Оріон[ред.ред. код]

Через реструктуризацію з програми «Сузір'я», розробка програми Оріон рухалась від створення трьох різних версій капсули Оріона, кожна з яких була призначена для окремих завдань,[22] до розробки однієї версії, яка буде здатна виконати багато завдань.[1]

30 жовтня 2014 дещо перероблений Багатоцільовий космічний корабель був готовий до першого польотного випробування, корабель отримав дозвіл на встановлення на ракету-носій Дельта IVіHeavy був готовий до запуску. 5 грудня 2014 року був здійснений успішний запуск Оріона і приводнення капсули в океані, під час Exploration Flight Test 1, це ознаменувало повернення NASA до проектування і будівництва пілотованих космічних кораблів.[23][24]

Конструкція[ред.ред. код]

Тест парашутної системи, червень 2012

Оріон отримав базові елементи конструкції від командного модуля Аполлона, який доправив астронавтів на Місяць, проте його технології і можливості були покращені. Він був спроектований з розрахунком на тривалі місії до глибокого космосу, до 21 дня активного пілотування кораблем і 6 місяців пасивного використання.[25] На протязі пасивного використання, життєзабезпечення може підтримуватись іншим модулем, таким як Deep Space Habitat. Підтримка кораблем життєзабезпечення, рушійна установка, температурний захист і електронні системи сконструйовані таким чином, щоб їх можна було модернізувати, коли стануть доступні нові технології. Космічний корабель Оріон має командний і сервісний модуль, а також адаптер для космічного корабля. Командний модуль Оріона більший за КМ Аполлона і може мати більше астронавтів для коротких або тривалих місій. Сервісний модуль містить паливо, двигун, а також кисень і воду для для астронавтів. Конструкція сервісного модуля також проектується для розміщення наукових експериментів і вантажу.

Командний модуль[ред.ред. код]

Інтерфейс командного модуля Оріона. Жовтень 2014.

Командний модуль Оріона — це багаторазова транспортна капсула, яка забезпечує середовище для проживання екіпажу, витратні матеріали і дослідницькі інструменти, і служить стикувальним портом для переміщення членів екіпажу.[26] Командний модуль — це лише частина Оріона, який повертається на Землю після своєї місії, він має вигляд конусу з кутом в 57,5°, таким самим, як в командному модулі Аполлона. Проект передбачає, що КМ матиме 5,02 метри в діаметрі і 3,3 метри довжини,[27] з масою близько 8,5 метричних тонн. КМ виготовляється компанією Lockheed Martin Corporation.[28] Він матиме на 50 % більший об'єм, ніж КМ Аполлона, який мав об'єм простору 5,9 м3, КМ може вмістити 4 або 6 астронавтів.[29] Після широкого вивчення проблеми, НАСА для командного модуля вибрало систему теплозахисту Avcoat. Avcoat, який складається із кварцових волокон зі смолою у вигляді сот зі скловолокна і фенольної смоли, раніше використовувався на кораблях місії Аполлон і на деяких ділянках космічного човника на перших запусках.[30]

КМ Оріона містить кілька поліпшених технологій, включаючи:

  • «Скляна кабіна» — цифрова система управління взята з Боїнгу 787.[31]
  • Система автоматичного стикування, яка використовується на російських Прогресах і європейських АТV, з можливістю ручного пілотування за надзвичайної ситуації. Попередні американські космічні кораблі (Аполлон, Джеміні, Спейс Шаттл) мали ручний спосіб стикування.
  • Покращені засоби утилізації відходів, мініатюрний туалет і унісекс «допоміжна труба», яка застосовувалась на Спейс Шаттлі (система яких базувалась на Скайлабі) і МКС (базувалась на Союзі, Салюті і станції «Мир»). Ці технології значно кращі за пластикові пакети, які використовувались на Аполлоні.
  • Використання суміші азот/кисень на рівні моря (101,3 кПа) або знижений тиск (55,2-70,3 кПа).
  • Значно покращені і модернізовані комп'ютери порівняно з попередніми пілотованими кораблями.
Оріон з сервісним модулем на основі ATV корабля

КМ Оріона буде побудований зі сплаву алюмінію і літію, який використовувався в Спейс Шатлах, ракетах Дельта IV і Atlas V в зовнішній обшивці паливного баку. КМ буде вкритий тим самим матеріалом, який використовується для захисту некритичних частин Шаттлу, таких як люк вантажного відсіку. Парашути бгаторазового використання будуть базуватись на парашутах, які використовувались на космічних кораблях Аполлон і твердопаливних прискорювачах Спейс Шаттла, в конструкції буде використаний матеріал подібний Nomex. Приводнення буде використовуватись як винятковий засіб для КМ Оріона.[14][32]

Також Оріон для стикування з іншими транспортними засобами буде обладнаний Системою стикування NASA, яка схожа на Андрогін-периферійний агрегат стикування, яка використовувалась на Шаттлах. Космічний корабель буде обладнаний системою аварійного рятування, яка використовувалась на Аполлонах і Меркуріях, до створення на Аполлонах захисту «Boost Protective Cover» (зробленого зі склотекстоліту), для захисту КМ Оріона від аеродинамічних напружень на протязі перших 2,5 хвилин підйому. Інженери Оріона стверджують, що він розроблений таким чином, що буде в 10 разів безпечніший під час підйому і повернення ніж Шаттл. КМ розроблений для багаторазового використання. Окрім цього, всі частини Оріона спроектовані так, щоб бути максимально універсальними, це означає, що між першим випробувальним польотом в 2014 році і космічним польотом до Марса в 2030-х, космічний корабель може бути модернізований за допомогою новітніх технологій.[26]

Сервісний модуль (на базі ATV)[ред.ред. код]

Компоненти Оріона. 2009рік.

В травні 2011 року головний директор ЄКА анонсував можливу співпрацю з NASA в роботі над наступником ATV[33]. 21 червня 2012 року компанія Airbus Defence and Space оголосила, що вони отримали кошти на створення двох розробок, кожне 6,5 млн євро, для оцінки можливостей використання технологій і досвіду, який був отриманий при роботі з ATV і модулем Колумбус для майбутніх місій. Перший (ATV), розглядався в якості основи для сервісного модуля (СМ) для тандему з КМ Оріона.[34] Друга розробка зробила можливим виробництво багаторазового орбітального транспортного засобу.[35] 21 листопада 2012 року, ЄКА вирішило розробляти на основі ATV сервісний модуль для Оріона.[36] СМ буде виконаний компанією Airbus Defence and Space в Бремені, Німеччина.[37] NASA анонсувало 16 січня 2013 року, що СМ Оріона зроблений ЄКА, вирушить у Exploration Mission 1 на ракеті-носії СКЗ[7].

Рятувальна система[ред.ред. код]

Під час надзвичайної ситуації під час запуску або при підйомі на висоту, рятувальна система Launch Abort System відділяє пілотований модуль від ракети-носія, використовуючи двигуни аварійного припинення роботи, які мають більшу тягу (через те, що працюють значно менше) ніж прискорювач Атлас 109-D, на якому було доставлено на орбіту астронавта Джона Гленна в 1962 році.[38] Існують також дві інші системи в Launch Abort System. Перша система прискорення розміщена на вежі від'єднання, необхідна для позиціонування і орієнтації капсули.[39] Друга система, яка працює на твердому ракетному паливі використовується для від'єднання рятувальної системи від капсули Оріона.[40] 10 липня 2007 року, компанія Orbital Sciences, головний підрядник для рятувальної системи, видала компанії Alliant Techsystems (ATK) 62,5 млн долл. США згідно контракту для «проектування, розробки, виготовлення, тестування і доставки двигуна для Системи рятування Оріона.» ATK, яка мала контракт для створення першого ступеня ракети-носія Арес-1, буде використовувати цю конструкцію і в виробництві двигуна для рятувальної системи Оріона.[41] 9 липня 2008 року, NASA анонсувала, що рятувальна система Оріона завершила вертикальні тести.[42] Інший підрядник, Aerojet, отримав завдання за контрактом для проектування і розробки однієї з двох систем Launch Abort System. В вересні 2008 року, Aerojet з командою Orbital Sciences, Lockheed Martin і NASA успішно виконали два повномасштабні тести системи. Ця система дуже важлива для кожного польоту для від'єднання рятувальної башти з КМ Оріона подалі від ракети після успішного запуску.

Випробування за допомогою макетів Оріона[ред.ред. код]

Макет Оріона під час тестування парашутів. 29 лютого 2012 року.
Тестування Оріона в басейні
  • Space Vehicle Mockup Facility розміщений в Космічному центрі Ліндона Джонсона, він влючає повномасштабну копію капсули Оріона для тренування астронавтів.[43]
  • Exploration Flight Test 1 Оріона був сконструйований в Michoud Assembly Facility[44], був доставлений компанією Lockheed Martin в космічний центр Кеннеді 2 липня 2012 року[45] і запущений і повернений назад 5 грудня 2014 року.
  • Boilerplate Test Article — тестування на вплив навантажень при приводненні капсули в Langley Research Center. Тестувальний майданчик був модифікований спеціально для капсули Оріона, для спостережень стаціонарно і під час роботи.[46] Система містить 150 датчиків для отримання даних при тестуванні.[47] Тестування 8,16 тонного макету почалось з липня 2011 року і тривало до 6 січня 2012 року.[48]
  • Наземні випробування на вібрацію проводились в Денвері компанією Lockheed Martin.[49] Вони проводились на тестувальному макеті Оріона разом з рятувальною системою. В майбутньому, на цьому майданчику відбудуться виробування СМ і теплового щита Оріона.[50]
  • Випробування методом скидання з висоти проводились в випробувальному полігоні Юми в Арізоні. Макет Оріона з парашутами був скинутий з 25 000 футів з літака С-130.[50] Тествання почалось в 2007 році. Парашути розгортаються на висоті 20 000 і 15 000 футів. Тестування парашутів складається з ситуацій, коли парашут не відкрився частково та ситуацію, коли один з головних парашутів зовсім не відкрився. Лише з двома розкритими парашутами падіння капсули відбувається зі швидкістю 33 фути в секунду, це максимальна конструкторська швидкість Оріона при приземленні.[51] Інші випробування включають невідкриття парашутів Оріона. Невдалі тестування сталися в 2007, 2008, і 2010 роках.[52] Нова система парашутів була успішно протестована 29 лютого 2012 року з літака С-17. Десять гальмівних парашутів гальмували макет Оріона під час скидання його з висоти 25 000 футів. Ця система парашутів має назву Capsule Parachute Assembly System.[53] Випробування перевірили рівень турбулентності потоку повітря позаду макету Оріона з парашутною системою. Макет приземлився в пустелі зі швидкістю 17 миль/год.[54] Третій макет Оріона був успішно протестований скиданням з літака 17 квітня 2012 року.[55]

Тести[ред.ред. код]

Випробування на вплив навколишнього середовища[ред.ред. код]

NASA проводила випробування впливу на навколишнє середовище Оріона з 2007 по 2011 роки в Дослідницькому центрі Глена в Огайо в найбільшій термальній вакуумній камері в світі.[56]

Система аварійного рятування[ред.ред. код]

Оріон під час тестування Системи аварійного рятування. 6 травня 2010 року.

Aerospace успішно виконала перше тестування аварійної системи Launch Abort System — 20 листопада 2008 року. Двигун системи може виробляти 2200 кН тяги в аварійній ситуації під час запуску або на висоті до 91 км. Випробування двигуна системи Launch Abort System, яке відбулось 2008 року було першим випробуванням двигуна зі зворотньою тягою.[57] 2 березня 2009 року, повномасштабний макет КМ відповідної ваги і розмірів розпочав подорож з Langley Research Center до White Sands Missile Range, Нью-Мексико для тестування Launch Abort System.[58] 10 травня 2010 року, NASA успішно виконала випробування системи аварійного рятування Оріона в White Sands, Нью-Мексико, запустивши макет капсули на висоту 6000 футів. Під час випробування використовувались три твердопаливні ракетні двигуни — головний двигун, маневровий двигун і двигун для від'єднання.[59] Плануються випробування рятувальної системи з майданчика LC-46 у 2018 році.[60]

Випробування після приземлення Оріона[ред.ред. код]

До першого тестування Оріона у грудні 2014 року, були виконані кілька попередніх тестів. В 2009 році в період існування програми «Сузір'я», був проведений тест на стан капсули після приземлення Оріона для того, шоб виявити і оцінити методи рятування астронавтів і які дії можна очікувати від астронавтів після приземлення. Це допомогло би відтворити необхідні умови для рятувальної команди. В конструкцію корабля будуть включені необхідні після приземлення інструменти та обладнання, речі першої необхідності. Для тестування Оріона під водою використовувався повнорозмірний макет Оріона, випробування проводились при штучних та реальних погодних умовах. Вони почались 23 березня 2009 року, був побудований 18 000 фунтовий макет, який був розміщений в басейні. Повномасшитабні випробування в морі відбулись 6-30 квітня 2009 року, в різних місцевостях недалеко від берега Космічного центру Кеннеді з висвітленням в ЗМІ.[61]

Exploration Flight Test 1[ред.ред. код]

Докладніше: Exploration Flight Test 1
Запуск Оріона ракетою-носієм Delta IV Heavy 5 грудня 2014 року.

В 7.05 ранку 5 грудня 2014 року капсула Оріона була запущена ракетою-носієм Delta IV Heavy для першого польотного тестування і приземлилась в Тихому океані. Політ тривав 4 години 24 хвилини. Це був перший політ космічного корабля NASA, для пілотованих польотів після припинення програми Спейс Шаттл в 2011 році, і перший раз, коли NASA запустила космічний корабель, здатний доправити людину більше ніж кілька сотень миль в космос, починаючи з запуску Аполлона-17, який відбувся у 1972 році (42 роки тому). Оріон досяг висоти в 3600 миль (5800 км) і швидкості 20 000 миль/год (8900 м/с), в польоті були протестовані тепловий щит, парашути, компоненти рятувальної системи і бортові комп'ютери.[62] Оріон був повернений за допомогою корабля USS Anchorage і перевезений до Сан-Дієго, Каліфорнія, після чого був повернений до космічного центру Кеннеді у Флориді.[63]

Графік запусків програми Оріон[ред.ред. код]

Місії Оріон (Історія запусків)
# Місія Позначення Ракета-носій Екіпаж Дата Запуску Результат Тривалість польоту Примітки Посилання
1 Exploration Flight Test 1 EFT-1 Delta IV Heavy Ні 5 грудня 2014 року Успішно 4 години, 24 хвилини
Тестовий політ з досягнення апогею Оріоном на орбіті Землі
2 Space Launch System 1 /
Exploration Mission 1
SLS-1 / EM-1 SLS Block I Ні листопад 2018 року Заплановано Відправлення непілотованого корабля Оріон навколо Місяця. [64][65]

Фінансування[ред.ред. код]

В 2015 році NASA отримало 1,2 млрд дол. США від Конгресу для фінансування програми Оріон, це на 150 млн дол. більше ніж рекомендована сума адміністрації Обами.[66] Під час оновлення програми в вересні 2015 року, NASA оголосила, що загальна вартість для першої пілотованої місії Exploration Mission 2 становитиме — 6,77 млрд дол. США. В оголошену вартість не включені кошти, які були витрачені на Оріон і відповідні компоненти космічної програми Сузір'я.[67]

Майбутні місії[ред.ред. код]

15 квітня 2010 року, президент США Барак Обама визначив першочерговий напрям діяльності в космічній галузі — спрямування ресурсів на пілотоване дослідження астроїда біля Землі, яке буде здійснено приблизно в 2020-х роках, наступна мета — доставка одного або більше астронавтів на Марсіанську орбіту, і безпечне їх повернення до Землі в середині 2030-х років.[68] Бюджетні відрахування конгресу і довготривалі плани NASA відтоді переписувались для того, щоб пристосувати їх у відповідності до довготривалих цілей під час обох президентських мандатів.[69][70] В змінах NASA на довготривалий термін зазначається, що заснування Місячної бази (яке було включене у скасовану програму «Сузір'я») було скасоване.[70] В короткотривалій перспективі можливе заснування бази на Місяці із посередництвом окремо фінансованого підприємства, або за допомогою космонавтики інших країн.[71]

Asteroid Redirect Mission[ред.ред. код]

Докладніше: Asteroid Redirect Mission

Під час проведення місії на орбіті Місяця буде розміщений астероїд, замість того, щоб направляти астронавтів за астероїдом у глибокий космос.[72] Інститут космічних досліджень Кека в Каліфорнійському технологічному інституті у співробітництві з Лабораторією реактивного руху оцінили вартість місії у 2,6 млрд дол. США.[72][73] Для порівняння кошторис колонізації Місяця за програмою «Сузір'я» складав 150 млрд дол. США.[74] Однак 2,6 млрд дол. — це лише вартість захоплення астероїда. В цю вартість не включені ані вартість розробки, ані вартість польотів Оріона до 4 метрового астероїда, коли він буде «захоплений», тому 2,6 млрд дол. не охоплюють повної вартості цієї місії.[73] Адміністрація Обами оголосила, що кошторис цієї місії становитиме менше, ніж оголошені 2,6 млрд дол.[72] і частина коштів з бюджету 2014 року вже була виділена.[72] Кроки до здійснення цієї місії були б зроблені, якби почалась розробка покращеної технології електричного ракетного двигуна.[72]

Місії до Марса[ред.ред. код]

Капсула Оріона спроектована з можливістю здійснювати пілотовані місії на Марс. Через те, що в капсулі Оріона лише близько 2.25 м3 житлової площі на кожного астронавта,[75] для довготривалих місій знадобиться додатковий житловий модуль Deep Space Habitat. Він забезпечить додаткове місце і припаси, а також полегшить обслуговування космічного корабля, комунікацій, тренування, здійснння вправ та індивідуальний відпочинок.[76] В довготривалих місіях, капсула Оріона буде використовуватись лише під час запуску, приземлення, й інших операцій. Існують варіанти модуля Deep Space Habitat, який забезпечить 70 м3 житлової площі на кожного астронавта,[76] хоча цей модуль знаходиться на стадії концепту. Розміри і конфігурація модуля можуть змінюватися в залежності від екіпажу і вимог місії.[77]

Хроніка[ред.ред. код]

  • 22 серпня 2006 року НАСА повідомило, що новий пілотований космічний корабель називатиметься як одне з найяскравіших сузір'їв — «Оріон»[78].
  • 31 серпня 2006 року НАСА підписало контракт на розробку, будівництво і випробування нового пілотованого космічного корабля «Оріон» з концерном «Локхід Мартін». Сума контракту — до 8,15 мільярдів доларів.[79]
  • 1 лютого 2010 року Керівник НАСА Чарльз Болден повідомив про відмову від космічної програми «Сузір'я» (Constellation), а також про припинення розробки космічного корабля «Оріон» і ракет-носіїв «Арес I» і «Арес V», у зв'язку з пропозицією президента Барака Обами скасувати програму.[80]
  • 16 квітня 2010 року президент Барак Обама пообіцяв не відмовлятись від розробки космічної капсули «Оріон», але запропонував спростити її, щоб на початковому етапі її можна було використовувати як рятувальний пліт на МКС, а згодом доробити капсулу, щоб вона стала основою для створення потужнішого апарата, здатного вивести космонавтів за межі земної орбіти.[81]
  • 25 травня 2011 року НАСА підтвердило, що майбутній пілотований корабель для польотів у глибокий космос базуватиметься на концепції корабля «Оріон». Новий корабель не має назви і позначається абревіатурою MPCV.[82]
  • 20 липня 2011 року витрати НАСА на проект перевищили 5 млрд доларів.[83]
  • 26 серпня 2011 року компанія «Локхід Мартін» виконала інтенсивні випробування прототипу корабля. Прототип встановили в спеціальній акустичній камері, в якій відтворювалось звукове навантаження потужністю понад 150 дБ — плановий показник під час майбутніх запусків корабля.[84]
  • 20 грудня 2011 року успішно випробувано парашутну систему космічного корабля під час випробувальних скидувань з великої висоти. Спуск відбувався на двох парашутах замість трьох. Парашутна система успішно впоралась з аварійним сценарієм.[85]
  • 12 вересня 2012 на слуханнях у Конгресі США помічник директора НАСА Деніел Дамбакер розповів, що корабель вирушить у свій перший випробувальний політ без екіпажу 2014 року і буде запущений ракетою Дельта IV. 2017 року для цих же цілей передбачається використовувати новий важкий носій SLS. На 2021 заплановано випробування корабля з екіпажем на борту. У свою чергу, віце-президент Lockheed Martin Клеон Лейсфілд уточнив, що 2014 року корабель планується запустити на відстань близько 6 тис. км від Землі або в 15 разів далі, ніж розташована орбіта обертання МКС. Його колега з Boeing Джим Кліфтон інформував, що розробка SLS також йде за планом. Ця ракета буде випущена в різних модифікаціях, розрахованих на виведення у космос вантажів масою від 70 до 130 тонн. За розрахунками НАСА, один її запуск буде коштувати приблизно 500 млн доларів — у півтора рази менше, ніж свого часу коштувала кожна експедиція «Спейс Шаттл»[86].
  • 29 травня 2013 на кінець року призначено захист проекту та початок виробництва обладнання для європейського космічного службового модуля, який буде у складі американської пілотованої повертальної капсули Оріон[87].
  • 16 грудня 2013 — тепловий екран для «Оріона» доставлений в центр «Кеннеді». Корабель зібраний та готовий до першого випробувального польоту[88].
  • 4 грудня 2014 — після кількох спроб запуску через несприятливі погодні умови (сильний вітер) запуск корабля був перенесений на 5 грудня.
  • 5 грудня 2014 — запуск та політ пройшли успішно о 12:05 UTC. Корабель піднявся на висоту в 5900 км[89] і увійшов в ближній радіаційний пояс Землі, де був перевірений його радіаційний захист. Після цього корабель знизився і увійшов в атмосферу. При цьому була проведена перевірка термозахисту. Після нетривалого спуску на парашутах корабель приводнився біля берегів Каліфорнії.

Див. також[ред.ред. код]

Комерційні програми (Commercial Crew Development):

Інші космічні кораблі:

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Orion Quick facts. NASA. August 4, 2014. Процитовано October 29, 2015. 
  2. Bergin, Chris. EFT-1 Orion completes assembly and conducts FRR. NASASpaceflight.com. Процитовано November 10, 2014. 
  3. Preliminary Report Regarding NASA's Space Launch System and Multi-Purpose Crew Vehicle. NASA. January 2011. Процитовано May 25, 2011. 
  4. а б Wall, Mike (May 24, 2011). NASA Unveils New Spaceship for Deep Space Exploration. Space.com. Процитовано May 24, 2011. 
  5. Moen, Marina M. Feasibility of Orion Crew Module Entry on Half of Available Propellant Due to Tank Isolation Fault. American Institute of Aeronautics and Astronautics. NASA Langley Research Center. Процитовано September 15, 2011. 
  6. Michoud Assembly Facility Home Page. NASA. 
  7. а б NASA Signs Agreement for a European-Provided Orion Service Module. nasa.gov. January 16, 2013. Архів оригіналу за March 28, 2014. Процитовано March 28, 2014. 
  8. ESA workhorse to power NASA’s Orion spacecraft / Research / Human Spaceflight / Our Activities / ESA. Esa.int. 2013-01-16. Процитовано 2014-07-15. 
  9. Orion Exploration Flight Test-1. aerospaceguide.net. January 11, 2014. Архів оригіналу за March 28, 2014. Процитовано March 28, 2014. 
  10. Fountain, Henry (December 5, 2014). NASA’s Orion Spacecraft Splashes Down in Pacific After Test Flight. New York Times. Процитовано December 5, 2014. 
  11. Orion Post-Scrub News Conference. 5 December 2014. 
  12. White House Office of the Press Secretary (January 14, 2004). "President Bush Announces New Vision for Space Exploration Program". Прес-реліз. Переглянутий September 1, 2006.
  13. Orion Spacecraft - Nasa Orion Spacecraft. aerospaceguide.net. 
  14. а б Orion landings to be splashdowns – KSC buildings to be demolished. NASA SpaceFlight.com. August 5, 2007. Процитовано August 5, 2007. 
  15. NASA (August 22, 2006). "NASA Names New Crew Exploration Vehicle Orion". Прес-реліз. Переглянутий April 17, 2010.
  16. Handlin, Daniel; Bergin, Chris (October 11, 2006). NASA sets Orion 13 for Moon Return. NASAspaceflight.com. Процитовано March 3, 2007. 
  17. Handlin, Daniel; Bergin, Chris (July 22, 2006). NASA makes major design changes to CEV. NASAspaceflight.com. Процитовано March 3, 2007. 
  18. NASA Names Orion Contractor. NASA. August 31, 2006. Процитовано September 5, 2006. 
  19. Augustine Commission Final Report Published 22 Oct. 2009. Retrieved 14 Dec. 2014
  20. NASA in Obama's Hands Information Addict Website, by Nathaniel Downes. Published 18 June 2012. Retrieved 14 Dec 2014
  21. Today – President Signs NASA 2010 Authorization Act. Universetoday.com. Процитовано November 20, 2010. 
  22. What is NASA's Constellation Program? Sciences 360 Website, By Tenebris. Discussion of multiple version development of Orion capsule. Published 17 Nov. 2009. Retrieved 14 Dec. 2014
  23. Orion Spacecraft Complete. NASA. October 30, 2014. Процитовано October 30, 2014. 
  24. Fountain, Henry (5 December 2014). NASA’s Orion Spacecraft Splashes Down in Pacific After Test Flight. The New York Times. Процитовано 5 December 2014. 
  25. Peterson, L. (2009). Environmental Control and Life Support System (ECLSS). ntrs.nasa.gov. Ames Research Center: NASA. Архів оригіналу за April 7, 2014. Процитовано April 7, 2014. 
  26. а б NASA Goes 'Green': Next Spacecraft to be Reusable - Orion Capsule. Space.com. 
  27. NASA (February 7, 2009). "NASA – Orion Crew Exploration Vehicle". Прес-реліз. Переглянутий February 7, 2009.
  28. Lockheed to build Nasa 'Moonship'. BBC News. August 31, 2006. Процитовано March 1, 2007. 
  29. NASA (August 22, 2006). "NASA Names New Crew Exploration Vehicle Orion". Прес-реліз. Переглянутий March 3, 2007.
  30. NASA Ames Research Center (April 7, 2009). "NASA Selects Material for Orion Spacecraft Heat Shield". Прес-реліз. Переглянутий April 16, 2009.
  31. Coppinger, Rob (October 6, 2006). NASA Orion crew vehicle will use voice controls in Boeing 787-style Honeywell smart cockpit. Flight International. Процитовано October 6, 2006. 
  32. NASA Denies Making Orion Water Landing Decision – and Deleting Touchdowns on Land. NASA Watch. August 6, 2007. Процитовано November 23, 2010. 
  33. US and Europe plan new spaceship. BBC News. May 5, 2011. Архів оригіналу за May 6, 2011. Процитовано 2011-05-14. 
  34. ATV evolution studies look at exploration, debris removal. Spaceflight Now. June 21, 2012. Процитовано 2012-06-23. 
  35. Airbus Defence and Space awarded two ATV evolution studies from ESA. Astrium. June 21, 2012. Процитовано 2012-06-23. 
  36. Bergin, Chris (November 21, 2012). UK steps up, as ESA commit to ATV Service Module on NASA’s Orion. NASASpaceFlight.com. Процитовано 2014-07-15. 
  37. Breaking News | ESA member states fund Orion service module. Spaceflight Now. 2012-11-21. Процитовано 2014-07-15. 
  38. Mission to the Moon: How We'll Go Back – and Stay This Time. popularmechanics.com. Процитовано February 8, 2008. 
  39. http://space.io9.com/meet-orion-nasas-new-deep-space-explorer-1663858997
  40. http://www.rocket.com/launch-abort-system-jettison-motor
  41. ATK Awarded Contract for Orion Launch Abort Motors. PRNewswire. 
  42. Orion's New Launch Abort Motor Test Stand Ready for Action. NASA. 
  43. NASA Extreme Makeover—Space Vehicle Mockup Facility. nasa.gov. Процитовано 2014-12-05. 
  44. Bergin, Chris (October 9, 2011). NASA managers "serious" about ATV role as Orion Service Module. nasaspaceflight.com. NASAspaceflight.com. Архів оригіналу за March 28, 2014. Процитовано March 28, 2014. 
  45. Lockheed Martin Lockheed Martin Delivers Orion Spacecraft To NASA Kennedy Space Center, Press release, Denver, July 2, 2012
  46. What Goes Up Must Come Down As Orion Crew Vehicle Development Continues. Space-travel.com. Процитовано 2014-07-15. 
  47. Orion Continues to Make a Splash. Space-travel.com. Процитовано 2014-07-15. 
  48. Orion Drop Test - Jan. 06, 2012. Space-travel.com. Процитовано 2014-07-15. 
  49. Bergin, Chris (November 6, 2011). NASA managers approve EFT-1 flight as Orion pushes for orbital debut. NASASpaceFlight.com. Процитовано 2014-07-15. 
  50. а б Bergin, Chris (October 17, 2011). Space-bound Orion taking shape – "Lunar Surface First" missions referenced. NASASpaceFlight.com. Процитовано 2014-07-15. 
  51. NASA Conducts Orion Parachute Testing for Orbital Test Flight. Space-travel.com. Процитовано 2014-07-15. 
  52. Bergin, Chris (February 10, 2012). Orion hoping for success with second generation parachute system. NASASpaceFlight.com. Процитовано 2014-07-15. 
  53. Bergin, Chris (February 26, 2012). Orion PTV preparing for drop test on Wednesday – EFT-1 Orion progress. NASASpaceFlight.com. Процитовано 2014-07-15. 
  54. NASA Conducts New Parachute Test for Orion. Space-travel.com. Процитовано 2014-07-15. 
  55. Orion parachutes preparing for another milestone drop test on April 17 | NASASpaceFlight.com. www.nasaspaceflight.com. Процитовано 2015-08-26. 
  56. NASA Glenn To Test Orion Crew Exploration Vehicle. SpaceDaily. 
  57. NASA: Constellation Abort Test November 2008. Nasa.gov. December 11, 2008. Процитовано November 20, 2010. 
  58. NASA Orion LAS Pathfinder. Nasa.gov. Процитовано November 20, 2010. 
  59. NASA Completes Test of Orion Crew Capsule. foxnews.com. May 6, 2010. Процитовано April 6, 2013. 
  60. Messier, Doug (2014-02-11). ATK to Upgrade Space Florida’s Launch Complex 46. Parabolic Arc. Процитовано 2014-02-12. 
  61. NASA Orion PORT Test. Nasa.gov. March 25, 2009. Процитовано November 20, 2010. 
  62. NASA’s New Orion Spacecraft Completes First Spaceflight Test. NASA.gov. Процитовано December 9, 2014. 
  63. Orion Off-loaded for Trip Back to Florida. NASA.gov. Процитовано December 9, 2014. 
  64. Acronyms to Ascent – SLS managers create development milestone roadmap. Процитовано 26 October 2015. 
  65. NASA Completes Key Review of World’s Most Powerful Rocket in Support. NASA. Процитовано 26 October 2015. 
  66. Clark, Stephen (2014-12-14). NASA gets budget hike in spending bill passed by Congress. Spaceflight Now. Процитовано 2014-12-15. 
  67. J. Foust (September 16, 2015). First Crewed Orion Mission May Slip to 2023. Space News. Процитовано September 16, 2015. 
  68. President Obama's new space policy announcement at NASA Obama's April 2010 NASA speech. Published 15 April 2010. Retrieved 13 December 2014
  69. NASA's 2015 budget Published 2014. Retrieved 13 December 2014
  70. а б NASA skips moon, now aiming for an asteroid Published 8 April 2013. Retrieved 13 December 2014
  71. UK Telegraph: US Ready to Return to Moon By David Millward, published 3 Feb 2014. Retrieved 13 Dec. 2014
  72. а б в г д United States House of Representatives Committee on Science, Space and Technology, Subcommittee on Space, Next Steps in Human Exploration to Mars and Beyond, May 21, 2013.
  73. а б Brophy, John R.; Friedman, Lou; Culick, Fred (May 30, 2012). Asteroid Retrieval Mission Feasibility Study (presentation). NASA Small Bodies Assessment Group (SBAG). Процитовано January 15, 2014. 
  74. Chang, Kenneth (January 27, 2012). For a Moon Colony, Technology Is the Easy Part  – NYTimes.com. New York: NYTC. ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за January 15, 2014. Процитовано January 15, 2014. 
  75. Preliminary Report Regarding NASA's Space Launch System and Multi-Purpose Crew Vehicle. NASA. January 2011. Процитовано June 18, 2011. 
  76. а б Habitat for Long Duration Deep Space Missions Preliminary design proposal for DSH by Rucker & Thompson. Published 5 May 2012, retrieved 8 Dec. 2014
  77. 2012 X-Hab Academic Innovation Challenge Progress Update Nasa DSH design news update. Published 21 June 2012, retrieved 8 Dec. 2014
  78. НАСА назвало новий корабель Оріоном англ.
  79. НАСА назвало підрядника Оріона англ.
  80. Обама відмовився від місячної програми НАСА рос. 
  81. Барак Обама націлився на Марс рос. 
  82. НАСА обрало новий корабель для польотів в далекий космос рос. 
  83. Спадкоємці Шаттла рос. 
  84. Випробування Оріона англ.
  85. Новий корабель Оріон сів на двох парашутах рос. 
  86. Первые испытания американского корабля «Орион» для полетов на Марс пройдут в 2014 году
  87. Европейцы к концу года начнут делать оборудование для корабля «Орион»
  88. Тепловой экран для космического аппарата «Орион» доставлен в центр «Кеннеди»
  89. В США запустили космический корабль «Орион»