Очікує на перевірку

Альбер Камю

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Камю.
Альбер Камю
фр. Albert Camus[1]
Альбер Камю з цигаркою. 1957 рік
Народився7 листопада 1913(1913-11-07)
Мондова, Французький Алжир
Помер4 січня 1960(1960-01-04) (46 років)
Вільблевен, Франція Франція
·single-vehicle accidentd[2]
ПохованняCemetery in Lourmarind
Країна Франція[3][1][4]
Місце проживанняФранція[5]
Діяльністьписьменник
Галузьфілософія[6], література[1], журналістика[6], етика, існування, політична філософія, публіцистика[6], театр[6][1], літературна діяльністьd[6], есей[6], драма[6] і The strange writerd
Alma materАлжирський університетd (травень 1936)[7]
Науковий ступіньліценціат[d][8] (1935) і DES[d][8] (1936)
Знання мовфранцузька[6][1][9]
ЗакладL'Express, Alger républicaind, Combatd, Paris-Soird і Le Soir républicaind
УчасникДруга світова війна
ЧленствоАмериканська академія мистецтв і наук і comité de lecture des éditions Gallimardd (1959)
Напрямокконтинентальна філософія
Magnum opusБунтівна людина[5], A Happy Deathd, Падіння (роман), Міф про Сізіфа, Сторонній[5], Чума (роман)[5], Albert Camus, María Casares. Correspondence (1944-1959)d, Caligula[d][5] і Neither Victims Nor Executionersd
Конфесіяатеїзм
У шлюбі зSimone Hiéd[10][7][11] і Francine Faured[12][13][4]
ДітиCatherine Camusd[4] і Jean Camusd[4]
Автограф
Нагороди Нобелівська премія з літератури (1957)
IMDbID 0133411

Альбе́р Камю́ (фр. Albert Camus; 7 листопада 1913, Мондова (зараз Дреан[fr]) — 4 січня 1960, Вільблевен) — французький романіст, філософ, публіцист, один із лідерів філософсько-мистецького напрямку абсурдизму. Лауреат Нобелівської премії з літератури 1957 року.

Біографія

[ред. | ред. код]

Алжир

[ред. | ред. код]

Альбер Камю народився 7 листопада 1913 року в містечку Мондові у Французькому Алжирі, який на той час був французькою колонією, у сім'ї найманого сільськогосподарського робітника, що за рік після народження сина помер від поранення на полі бою Першої світової війни. Мати, іспанка за походженням, працювала прибиральницею в багатих сім'ях. Дитина зростала у злиднях. Освіту пощастило здобути тільки завдяки допомозі директора ліцею, який виклопотав для хлопця стипендію. У 1932–1936 рр. під час навчання в Оранському університеті (Алжир), Альберу доводилося тяжко працювати, що призвело до виснаження організму й він захворів на сухоти. Проте це не завадило йому бути життєрадісним, енергійним, жадібним до знань і розваг, чутливим і до краси середземноморської природи, і до глибин духовної культури. Згодом А. Камю писав:

Я був десь на півдорозі між злиднями і сонцем. Злидні не дозволяли мені повірити, нібито все гаразд в історії та під сонцем; сонце навчало мене, що історія — це ще не все. Змінити життя — так, але тільки не світ, який я обожнював.

Захоплення середземноморською красою і французькою філософією з часом зумовило його світогляд й естетику, які базувалися на середземноморській культурній традиції та античній культурі з її язичництвом і культом тіла. У цій системі юнак намагався уникнути протиставлення духу і тіла, злити їх в органічну єдність. А. Камю брав активну участь і в громадському житті. У 1934 році вступив до комуністичної партії, яку покинув через три роки, проводив антинацистську пропагандистську роботу, організував самодіяльний театр, співпрацював з незалежною лівою пресою. У цей час почалася його письменницька діяльність. Тоді, зокрема, були написані перший варіант повісті «Сторонній» та нотатки до есе «Міф про Сізіфа».

Франція, Друга світова війна

[ред. | ред. код]
Альбер Камю

Навесні 1940 року вперше приїхав до Франції, куди остаточно переселився через рік. В окупованій країні приєднався до Руху Опору, друкувався в підпільній газеті «Комбат», а згодом її очолив. У 1943–1944 рр. видав у нелегальній пресі «Листи німецькому другові», в яких з гуманістичних позицій засуджував спроби виправдання ідеї нацизму. На цей час А. Камю став відомим як автор «Стороннього» та «Міфу про Сізіфа», що побачили світ у 1942–1943 рр. і викликали захоплення французької інтелігенції. Ці твори були сприйняті як екзистенціалістські, співзвучні з напрямами, що за національної катастрофи поширювалися серед свідомої частини населення. Саме завдяки творчості А. Камю філософське вчення екзистенціалізму стало популярним у Франції. В його основі, а надто у варіанті А. Камю, є твердження абсурдності буття («абсурд є метафізичним станом людини у світі»,- говориться у «Міфі про Сізіфа»), уявлення про світ як про царство хаосу і випадковості. Чільне місце посідає думка про те, що людина відповідальна сама за себе. Людині доводиться жертвувати собою, аби виправдати своє існування. Вже самим актом народження вона виявляється закинутою у світ поза своєю волею і бажанням. З моменту появи вона отримує від природи й смертний вирок, термін виконання якого їй невідомий. Убивають хвороби, старість, війни, кати, злидні, навіть сонце, як у романі «Сторонній» у годину вирішального випробовування людина залишається наодинці з собою, зі своєю долею. Тепер їй належить стати Людиною, створити себе із закинутої у світ матерії. Людина народжується не тоді, коли з'являється на світ, а тоді, коли силою свого розуму створює себе як мислячу істоту. Це духовне народження відмежовує її від природи, робить свідомою своєї минущості. Суспільство потребує віри в уже існуючі цінності. Воно карає бунтарство за допомогою своїх соціальних інституцій — армії, поліції, суду, громадської думки. Такий внутрішній конфлікт романів і п'єс письменника-екзистенціаліста. Водночас А. Камю проголошував, що розум людини, усвідомлюючи абсурдність буття, не може змиритися з нею. Людина, що мислить, кидає виклик абсурдові, не сподіваючись на його остаточне подолання. В «Міфі про Сізіфа» А. Камю писав:

Для людини без шор немає видовища прекраснішого, ніж свідомість у двобої з дійсністю, яка перемагає. Ні з чим не зрівняти образ гордої людяності… Дисципліна, якій дух себе підпорядковує, воля, яку він кує з будь-якого підручного матеріалу, рішучість зустрічати віч-на-віч — у цьому є могутність і непересічність.

Цей трагічний стоїцизм із часу Руху Опору став для Камю основою його гуманістичної етики. За його допомогою письменник у роки окупації та національного приниження пробуджував активний відгук у гуманістично налаштованої французької інтелігенції. По-своєму мобілізував її на боротьбу з нацизмом.

Повоєнні роки

[ред. | ред. код]

Невелика за обсягом творча спадщина А. Камю створювалася переважно під час Другої світової війни та повоєнних років. Це наклало свій відбиток і на теми, що порушувалися письменником, і на спосіб їх висвітлення. Для його творчості характерне поєднання власне белетристики з філософськими роздумами. У 1947 році вийшов у світ роман «Чума», який засвідчив найвищу межу ідейної еволюції автора: за визначенням самого письменника відбувся перехід від «етапу абсурду» до «етапу протесту». Письменник працював також у жанрі філософської етеїстики та громадсько-політичної публіцистики, виступив у ролі літературного критика.

У повоєнні роки Камю співпрацює з анархістами і революційними синдикалістами, публікується в їхніх газетах і журналах «Лібертер», «Монд Лібертер», «Революсьйон пролетар'єн», «Солідаріад Обрера».

Надгробок Камю у місті Лурмарен

У 1950-х роках А. Камю пережив світоглядну і творчу кризу, що призвело до зниження його творчої активності. Письменник чимдалі частіше не знаходив відповіді на складні проблеми, які ставило перед ним суспільне життя. Загострилися суперечності, притаманні його світогляду й суспільно-політичній позиції, що знайшло вираження у трактаті «Бунтівна людина» (1951, вперше надрукований в журналі «Лібертер»). Відкриваючи вади буржуазного суспільства Франції та Заходу, Альберт Камю не приймав і соціалізм Східної Європи у його сталінському варіанті. Книга «Бунтівна людина» значною мірою була реакцією на злочини сталінізму, на сталінські масові репресії та терор. На великому історичному матеріалі Альбер Камю дійшов висновку про неминучість переродження революції у тиранію, перетворення колишніх борців проти гноблення на значно жорстокіших гнобителів. На думку автора, це універсальний і фатальний закон історії, її абсурд. Протистояти йому може тільки постійне бунтарство, опозиція влади, яка є неминучим насильством і несправедливістю. У 1957 році Альбер Камю одержав Нобелівську премію за свою літературну творчість.

Смерть

[ред. | ред. код]

4 січня 1960 року письменник потрапив у автомобільну катастрофу біля міста Санс. За офіційною версією автомобіль, у якому Альбер Камю разом з родиною свого друга Мішеля Галлімара, небожа видавця Гастона Галлімара, повертався з Провансу до Парижа, вилетів з дороги і врізався в платан неподалік від містечка Вільблевен за сто кілометрів від Парижа. Камю загинув миттєво. Галлімар, який був за кермом, помер у лікарні через два дні, його дружина і дочка вижили. Серед особистих речей письменника було знайдено рукопис незакінченого роману «Перша людина» та невикористаний залізничний квиток.

Альбер Камю похований в місті Лурмарен в районі Люберон на півдні Франції.

2011 року італійський письменник Джованні Кателлі через газету «Corriere della Sera» оприлюднив версію покійного чеського письменника і перекладача Яна Забрани, який у своєму щоденнику «Моє життя» з посиланням на добре поінформовану людину зі зв'язками в СРСР писав про те, що автокатастрофа була підлаштована радянськими спецслужбами як помста письменникові за осуд радянського вторгнення в Угорщину (стаття Альбера Камю «Кадар і його день страху»)[14][15]. 2013 року Кателлі опублікував книгу «Камю повинен померти», а восени 2019 року — її розширене видання «Смерть Камю»[16].

Твори

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Камю Альбер

Українські переклади

[ред. | ред. код]

Інші видання

[ред. | ред. код]

Галерея

[ред. | ред. код]
  • Пам'ятник у містечку Вілльблевен, поблизу якого Камю загинув у автокатастрофі
    Пам'ятник у містечку Вілльблевен, поблизу якого Камю загинув у автокатастрофі
  • Бронзова дошка на пам'ятнику у Вілльблевені
    Бронзова дошка на пам'ятнику у Вілльблевені
  • Альбер Камю. Малюнок, зроблений мексиканським художником Едуардо Пола у 1998 році
    Альбер Камю. Малюнок, зроблений мексиканським художником Едуардо Пола у 1998 році
  • Могила Альбера Камю в місті Лурмарен в районі Люберон на півдні Франції
    Могила Альбера Камю в місті Лурмарен в районі Люберон на півдні Франції

Див. також

[ред. | ред. код]
  • 12696 Камю — астероїд, названий на честь літератора.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ http://www.ina.fr/economie-et-societe/vie-sociale/video/CAF90037025/accident-albert-camus.fr.html
  3. ↑ LIBRIS — 2018.
  4. ↑ а б в г Catalog of the German National Library
  5. ↑ а б в г д https://encyklopedia.pwn.pl/haslo/Camus-Albert;3882957.html
  6. ↑ а б в г д е ж и Чеська національна авторитетна база даних
  7. ↑ а б Todd O. Albert Camus. Une vie — Éditions Gallimard, 1996.
  8. ↑ а б http://www.citedulivre-aix.com/Typo3/fileadmin/documents/Expositions/centrecamus/biographie.htm
  9. ↑ CONOR.Sl
  10. ↑ Conceptions of Happiness
  11. ↑ Masterpieces of French Literature — Greenwood Publishing Group, 2004. — С. 186. — ISBN 978-0-313-31484-1
  12. ↑ Masterpieces of French Literature
  13. ↑ Albert Camus / за ред. Г. Блум — Infobase, 2009. — 153 с. — ISBN 978-1-4381-1515-3
  14. ↑ Il giallo Camus (італ.). Corriere della Sera. Архів оригіналу за 15 березня 2013. Процитовано 11 березня 2013.; перекази в інших виданнях: Albert Camus might have been killed by the KGB for criticising the Soviet Union, claims newspaper (англ.). Guardian. Архів оригіналу за 15 березня 2013. Процитовано 11 березня 2013.
  15. ↑ «Збруч»: Юрій Андрухович: Смерть на прямій дорозі (про обставини смерті Альбера Камю та можливу причетність КДБ). Архів оригіналу за 9 червня 2020. Процитовано 22 травня 2020.
  16. ↑ Італійський письменник стверджує, що Альбера Камю вбили агенти КДБ // ТекстOver. Архів оригіналу за 12 лютого 2020. Процитовано 6 червня 2020.
  17. ↑ Альберт Камю - Чума [Архівовано 10 квітня 2020 у Wayback Machine.] на сайті офіційного українського видавництва книги folio.com.ua (укр. переклад Віктора Євменова)
  18. ↑ Перша людина (укр.). ISBN 978-966-03-9412-4.
  19. ↑ Щоденники (укр.). ISBN 978-966-03-9136-9.
  20. ↑ Міф про Сізіфа. Бунтівна людина (укр.). ISBN 978-966-03-9968-6.
  21. ↑ Спід і лице. Шлюбний бенкет. Літо (укр.). ISBN 978-966-03-9965-5.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Альбер_Камю&oldid=43786661