Мислення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Мислення (психологія))
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ми́слення — процес формування й упорядкування ідей людиною або іншою розумною істотою. Мислення є фундаментальною властивістю людини, і через цю фундаментальність йому важко дати означення, спираючись на простіші поняття. Консенсусу щодо того, як визначити та розуміти мислення немає.

Діалектичний матеріалізм, використовуючи ленінську теорію відображення[1], визначає мислення як процес опосередкованого й узагальненого відображення у мозку людини предметів об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях, в результаті якого формується інтелект особистості[2].

Розуміння мислення, його фізичних та метафізчних аспектів: зародження, функціонування, було й залишається метою різних академічних дисциплін: лінгвістики, філософії, психології, нейронауки, досліджень в області штучного інтелекту, біології, соціології, когнітивної науки.

Мислення допомагає аналізувати досвід, формувати в думках модель світу, робити передбачення, планувати дії і втілювати в життя заплановане[джерело?]. Здатність людини до абстрактного мислення стала суттєвою перевагою в еволюційному процесі[3][4] .

Поняття «мислення» в історії філософії[ред. | ред. код]

Поняття мислення перебуває у тісному зв'язку з поняттями «буття», «матерія», «людина», «пізнання», «знання», «ідея» тощо[джерело?]. Воно є фундаментальним у концептуальних системах знання філософів минулого та сучасності. Поняття мислення (грец. νους — розум) і взаємопов'язані з ним поняття — «відображення», «образ», «відчуття», «поняття», «знання» — були сформовані античними філософами (Геракліт, Анаксагор, Демокрит, Епікур, Сократ, Платон, Арістотель та іншими)[джерело?].

За Арістотелем мислення є частиною душі, іншою її частиною є відчуття[джерело?]. Як частина душі, мислення є специфічною здатністю розмірковувати, осягати думкою світ і самого себе, тобто душу[джерело?]. Мислення є діяльністю, яка спрямована на пізнання, осягання родів сущого[джерело?]. Досліджуючи мислення, Арістотель створив логіку — науку про мислення, сформулював закони та форми мислення[джерело?].

У концептуальних системах філософів Нового часу (Джон Локк[5], Френсіс Бекон[6], Клод Адріан Гельвецій, Девід Юм) мислення — це діяльність, яка спрямована на пізнання та практичні дії; воно розробляє метод, тобто засіб, прийом пізнання та практичних дій[джерело?]. Філософи вирізняють прояви мислення — відчуття, споглядання, уява, рефлексія; рівні мислення — розсудок, розум; прояви діяльності мислення — сумнів, віра, задум, прийняття рішень, розуміння, уявні операції[джерело?].

У концептуальних системах представників класичної німецької філософії (Іммануїл Кант, Йоганн Готліб Фіхте, Фрідріх Вільгельм Шеллінг, Георг Геґель) мислення розглядається як акт самодіяльності суб'єкта, що породжує різні інтелектуальні, уявні феномени — поняття, принципи, закони, ідеї, ідеали, тобто знання[джерело?].

Іммануїл Кант відзначав спонтанність актів мислення, апріорний характер його діяльності, спрямованість на пізнання за допомогою понять, вирізнив рівні мислення — інтуїція, розсудок, розум; типи і види мислення — формально-логічне (розсудливе) і діалектичне (розумне), конкретне і абстрактне, практичне і теоретичне. Кант визначив односторонність, обмеженість розсудку і антиномічність розуму, встановив зв'язки «чистого» мислення з чуттєвістю, з зовнішнім світом[джерело?].

Георг Гегель визначає мислення як діяльність суб'єкта, яка спрямована на пізнання світу в формі понять (категорій). Вищою формою пізнання є наука (філософія), яка пізнає Абсолютний дух. Мислення є пізнанням в поняттях (категоріях) Абсолютного духу, внаслідок чого формується всезагальне знання[7].

Сучасні концепції мислення[ред. | ред. код]

На сучасному етапі мислення людини є об'єктом дослідження багатьох наук: психології, соціології, логіки, теорії штучного інтелекту та інших.

З біологічної точки зору процес мислення пов'язаний з нервовою системою, і особливо з головним мозком[джерело?]. Дослідження будови і принципів дії мозку, що є предметом досліджень нейронауки, проливають світло на те, як мислення здійснюється на фізичному рівні, проте не знімає питання і не дає вичерпної відповіді на питання про те, як виникає думка[джерело?]. Біологія намагається збагнути чим мислення людини відрізняється від мислення тварин, і чи мислять тварини взагалі[8]. З іншого боку, дослідження в області штучного інтелекту та когнітивна наука намагаються побудувати розумні машини, що діяли б на зовсім інших фізичних принципах, ніж мозок людини[джерело?].

Лінгвістика намагається дати відповідь на питання, чи пов'язане мислення людини з мовою, і якщо пов'язане, то як[джерело?]? Чи думає людина, скажімо, українською мовою? Гіпотеза Сепіра — Ворфа оголошує мислення залежним від конкретної мови[9]. Хоча ця теорія не здобула підтримки у професійних лінгвістів, вона залишається цікавою можливістю. Американський філософ Джеррі Фодор запропонував гіпотезу про існування мови мислення — ментальних символів, якими людина оперує при мисленні як словами в мові[10].

Одне із найпопулярніших питань у сучасній філософії лежить в області філософії свідомості — це так звана проблема тіла й розуму[11]. Наскільки наше мислення зумовлене фізичними процесами в нашому тілі[джерело?]? Тоді як біологія вивчає самі ці процеси, будову й функціонування мозку, філософія намагається знайти відповідь методом рефлексій, вивчає загальні закономірності мислення, його нормальне функціонування й парадокси[джерело?].

Займаються проблемами мислення й дисципліни, в центрі уваги яких психіка людини: психологія, психоаналіз, психіатрія[джерело?]. Дослідження психічних хвороб, наприклад, ситуацій, коли мислення людини не працює правильно, дозволяє глибше заглянути в саму проблему розуміння того, як воно працює правильно. Соціологія вивчає влив суспільства, соціуму на те, як людина думає, які ідеї крутяться в її голові, наскільки впливає на неї ідеологія та пропаганда[джерело?].

Основні функції мислення[ред. | ред. код]

  • Пізнавальна (відображення світу і самовідображення)[джерело?]
  • Проектувальна (побудова планів, проектів, моделей практичної і теоретико-пізнавальної діяльності)[джерело?]
  • Прогностична (прогнозування або передбачення наслідків своїх дій, своєї діяльності, прогнозування майбутнього)[джерело?]
  • Інформаційна (засвоєння інформації про знання та її смислове перероблення)[джерело?]
  • Технологічна (розроблення правил, норм, стандартів, рецептів життєдіяльнсті людини і суспільства в різних формах та проявах)[джерело?]
  • Рефлексивна (самопізнання розуму, самоаналіз)[джерело?]
  • Інтерпретаторська (тлумачення, осмислення продуктів людської культури)[джерело?]
  • Аналітична і синтетична[джерело?]
  • Постановка та розв'язання різноманітних задач і проблем[джерело?]

Форми мислення[ред. | ред. код]

Результати процесу мислення існують у формі суджень, міркувань, умовиводів та понять[джерело?].

Судження — полягає в тому, що людина стверджує наявність або відсутність ознак, властивостей чи відносин у певних об'єктах[джерело?]. Характерна властивість судження в тому, що воно існує, виявляється і формується в реченні[джерело?]. Проте поняття «судження» та поняття «речення» не є тотожними: судження — це акт мислення, що відображає зв'язки, відносини речей, а речення — граматичне словосполучення слів, що виявляє і фіксує це відображення[джерело?]. Кожне судження виражається у реченні, але не кожне речення є судженням, проте між ними існує складний зв'язок[джерело?]. Кожне судження містить у собі суб'єкт і предикат. Суб'єктом є предмет судження, про який ідеться і який відображається у свідомості людини, а предикат — це відображення відносин, ознак, властивостей, які людина стверджує[джерело?]. Судження є істинним, якщо воно правильно відображає відносини, що існують насправді. Істинність судження перевіряється практикою[джерело?].

Класифікація суджень[джерело?]:

  • прості, які, в свою чергу, поділяються на одиничні, прості, загальні.
  • складні, тобто ті, що складаються з кількох простих суджень.

Міркування — це низка взаємопов'язаних суджень, спрямованих на те, щоб з'ясувати істинність якоїсь думки, довести або заперечити її[джерело?].

Умовиводи — форма мислення, а якій з одного або кількох суджень утворюється нове. В умовиводах, через вже наявні у особи знання будуються нові[12].

Різновиди умовиводів[джерело?]:

  • індуктивний умовивід — це судження, в якому на основі конкретного, робиться узагальнення.
  • дедуктивний умовивід — це судження, в якому на основі загального, здобуваються знання про щось часткове, конкретне.
  • умовивід за аналогією — судження, яке ґрунтується на схожості окремих істотних ознак об'єктів, і на основі цього робиться висновок про можливу схожість цих об'єктів за іншими ознаками.

Поняття — форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в істотних зв'язках і відносинах, узагальнюються істотні ознаки[джерело?].

Типи мислення[ред. | ред. код]

Термін мислення увійшов у різні словосполучення, що мають своє конкретне значення[джерело?]:

Види мислення[ред. | ред. код]

Існує багато класифікацій мислення за видами. Наприклад, ща відношенням до діяльності можна виділити такі види[джерело?]:

  • Практичне мислення
  • Теоретичне мислення
  • Професійне мислення

Багато класифікації дихотомічні[джерело?]:

За характером засобів[ред. | ред. код]

Продуктивне мислення — репродуктивне мислення[ред. | ред. код]

Мається на увазі наявність чи відсутність у минулому досвіді суб'єкта готових засобів виконання завдання. Якщо такі засоби є, то ситуація не буде для суб'єкта проблемною і її виконання зведеться до використання сформованої розумової навички, до репродукції наявних знань і умінь. За відсутності готових засобів виникає необхідність їхнього пошуку, створення — продуктивне, творче мислення.

Інтелектуальне мислення — візуальне мислення[ред. | ред. код]

Поняття «візуальне мислення» ввів у психологію Рудольф Арнгейм, американський психолог, один із творців сучасної психології мистецтва. При інтелектуальному мисленні засіб виконання завдання — поняття, при візуальному — уява[13].

За характером перебігу розумових процесів[ред. | ред. код]

Реалістичне мислення — аутистичне мислення[ред. | ред. код]

Аутистичне мислення було виділене Ейгеном Блейлером, швейцарським психіатром і патопсихологом[14], який визначив, що одним із симптомів деяких психічних захворювань є перевага внутрішнього життя, що супроводжується активним відходом із зовнішнього світу. Аутистичне мислення Блейлер протиставляє реалістичному за такими ознаками[15]:

  1. реалістичне мислення відповідає дійсності
  2. аутистичне уявляє собі те, що відповідає афекту (принцип задоволення протистоїть принципові реальності)
  3. метою реалістичного мислення є правильне пізнання навколишнього світу, пошук істини
  4. аутистичне мислення намагається викликати образи, «забарвлені» задоволенням, і витиснути протилежно «забарвлені» образи
  5. реалістичні механізми регулюють наше ставлення до зовнішнього світу, вони служать для збереження життя, добування їжі, нападу і захисту
  6. аутистичні механізми створюють безпосереднє задоволення, викликаючи «забарвлені» задоволенням образи, не допускають невдоволення, перепиняючи доступ до образів, які пов'язані з невдоволенням.

Таким чином, людині притаманне реалістичне й аутистичне задоволення потреб. Той, хто задовольняється аутистичним шляхом, має менше підстав або зовсім не має підстав до того, щоб діяти.

Аутистичне мислення переважає в таких випадках:

  1. у дитини, поки в неї немає досвіду, необхідного для оволодіння логічними формами мислення і для пізнання можливостей, що лежать у зовнішньому світі;
  2. у питаннях, що взагалі недоступні чи не зовсім доступні нашому пізнанню і нашій логіці — світогляд, релігія, любов;
  3. у тих випадках, де почуття через якісь причини одержують звичайно їм невластиве значення, наприклад, при сильних афектах, коли логіка відступає на другий план;
  4. там, де ослаблений логічний зв'язок, де асоціації втрачають своє значення: у сновидіннях здорової людини та при шизофренії.

Інтуїтивне мислення — аналітичне мислення[ред. | ред. код]

Розрізняються за трьома ознаками: часовою (час протікання процесу), структурною (членування на етапи) і рівнем протікання (усвідомленість або неусвідомленість). Аналітичне мислення розгорнуте в часі, має чітко виражені етапи, відбувається на свідомому рівні. Інтуїтивне характеризується швидкістю протікання, відсутністю чітко виражених етапів, мінімальною усвідомленістю.

За характером виконуваних завдань[ред. | ред. код]

Теоретичне мислення — практичне мислення[ред. | ред. код]

Теоретичне мислення — це пізнання законів, правил[джерело?]. Відкриття періодичної системи Менделєєвим — продукт його теоретичного мислення[джерело?]. Основне завдання практичного мислення — підготовка до перетворення дійсності[джерело?]: постановка мети, створення плану, проекту, схеми. Практичне мислення було глибоко проаналізоване Б. М. Тепловим у праці «Розум полководця»[джерело?]. Теоретичне мислення найпослідовніше вивчається в контексті проблем наукової творчості. Одна з найважливіших особливостей практичного мислення полягає в тому, що воно розгортається в умовах дефіциту часу[джерело?]. Так, для фундаментальних наук відкриття закону в лютому чи березні того самого року не має принципового значення. Складання ж плану ведення бою після його закінчення робить роботу безглуздою. У практичному мисленні дуже обмежені можливості для перевірки гіпотез. Усе це робить практичне мислення часом ще складнішим, ніж мислення теоретичне[джерело?].

Творче мислення — критичне мислення[ред. | ред. код]

У цій дихотомії творче мислення розглядається як альтернатива не репродуктивному (продуктивне — репродуктивне), а так званому критичному мисленню, звідси і його розуміння й визначення[джерело?]. Ці два види мислення виділені в праці американських психологів Г.Ліндсея, К. С. Халла, Р. Ф. Томпсона[джерело?]. Творче мислення — це мислення, результатом якого є відкриття принципово нового чи удосконаленого вирішення того чи іншого завдання[джерело?]. Критичне мислення являє собою перевірку запропонованих рішень з метою визначення області їхнього можливого застосування[джерело?]. Творче мислення спрямоване на створення нових ідей, а критичне виявляє їхні недоліки й дефекти[джерело?]. Для ефективного вирішення завдань необхідні обидва види мислення, хоча використовуються вони роздільно: творче мислення є перешкодою для критичного і навпаки[джерело?].

За змістом спонукальних механізмів розумового процесу[ред. | ред. код]

Оцінне мислення — емоційне мислення[ред. | ред. код]

Цю дихотомію ввів Г. Майєр у 1908 р. Оцінне мислення, спонукається пізнавальним інтересом, емоційне — потребами почуття й волі. Емоційне мислення, у свою чергу, підрозділяється на вольове й афективне. Останнє тісно пов'язане з естетичним і релігійним мисленням[16].

За розумовою установкою[ред. | ред. код]

За функціями, які виконує мислення у загальному процесі життєдіяльності розрізняють абстрактну і конкретну «розумову установку» (Курт Гольдштейн[17]). Таке розрізнення необхідне для аналізу мислення у хворих з ураженням мозку. Здорова людина вільно володіє обома установками: якщо навколишні умови знайомі й звичні, вона діє в них «конкретно», якщо ж об'єктивна ситуація істотно змінюється й потрібно зрозуміти, як треба в ній поводитися, людина переходить до «абстрактного» способу. Остання здатність утрачається хворими, і відтоді навколишній світ вимагає спеціальної організації, щоб конкретна поведінка в ньому була адекватною. Таким чином, абстрактна розумова установка є необхідною умовою функціонального забезпечення конкретної.

Генетична класифікація видів мислення[ред. | ред. код]

Мислення людини протягом життя не залишається незмінним, воно має вікову динаміку, що дозволяє розглядати види мислення як рівні його розвитку (генеза)[джерело?]. Виділяють три основних рівні розвитку мислення: наочно-дійовий; наочно-образний; словесно-логічний. Кожний із цих рівнів визначається двома критеріями[джерело?].

Першим із них служить та конкретна форма, у якій потрібно пред'явити суб'єктові об'єкт чи ситуацію, щоб ними можна було успішно оперувати[джерело?]:

  1. об'єкт як такий у своїй матеріальності й конкретності;
  2. зображений на малюнку, схемі, кресленні;
  3. описаний у тій чи іншій знаковій системі.

Уміння виконувати практичні, наочні, вербальні завдання служить найпростішим показником відповідних рівнів розвитку мислення[джерело?]. Оперування об'єктами, поданими в усе віддаленіших від конкретності узагальнених формах, вимагає як освоєння нових розумових засобів, так і продуктивного розвитку пізнавальної сфери в цілому[джерело?].

Другий критерій виділення рівнів мислення (праві частини назв) відповідає тим основним формам чи способам, за допомогою яких сама людина уявляє й пізнає навколишній світ[джерело?]:

  1. через практичну дію з об'єктом;
  2. за допомогою образних уявлень;
  3. за допомогою логічних понять й інших знакових утворень.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. В. И. Ленин. Полн. собр. соч., т. 29, стр. 195.
  2. http://psuhologia.in.ua/images/dustan/kzp5.pdf
  3. McBrearty, Sally; Brooks, Allison (2000). The revolution that wasn’t: a new interpretation of the origin of modern human behavior. Journal of Human Evolution 39: 453–563. PMID 11102266. doi:10.1006/jhev.2000.0435. 
  4. Henshilwood, Christopher; Marean, Curtis (2003). The Origin of Modern Human Behavior: Critique of the Models and Their Test Implications. Current Anthropology 44 (5): 627–651. doi:10.1086/377665. 
  5. Locke, John. An Essay Concerning Humane Understanding. 1st ed. 1 vols. London: Thomas Bassett, 1690
  6. Bacon, Francis (1902). Novum Organum. New York: P. F. Collier & Sons. с. XVII. 
  7. Кірюхін Д. І. Вступ до філософії релігії Гегеля. Філософія як спекулятивна теологія. — К. : ПАРАПАН, 2009. — 204 с.
  8. Shettleworth, S.J. (2010). Cognition, Evolution and Behavior (вид. 2). Oxford Press, New York. 
  9. Whorf B. L. Language, thought and reality: Selected writings of Benjamin Lee Whorf. Ed. John B. Carroll. — New York: Wiley, 1956.
  10. Fodor, Jerry A. (1975-01-01). The Language of Thought (en). Harvard University Press. ISBN 9780674510302. 
  11. Kim, J., "Mind–Body Problem", Oxford Companion to Philosophy. Ted Honderich (ed.). Oxford:Oxford University Press. 1995.
  12. Жеребкін В.Є. Логіка: Підручник. — 9-те вид., стер. — К.: Т-во “Знання”, КОО, 2006. — 255 с. ISBN 966 620-242-5
  13. Rudolf Arnheim Visual Thinking. Berkeley: University of California Press. (1969) ISBN 978-0-520-24226-5
  14. Berrios, G E (2011). Eugen Bleuler's Place in the History of Psychiatry. Schizophrenia Bulletin 37 (6): 1095–1098. doi:10.1093/schbul/sbr132. 
  15. Kruse G (September 1996). Autistic-undisciplined thinking in medicine and overcoming it by Eugen Bleuler [Autistic-undisciplined thinking in medicine and overcoming it by Eugen Bleuler]. Psychiatrische Praxis (German) 23 (5): 255–6. PMID 8992526. 
  16. https://studopedia.su/17_15194_otsinne-mislennya--emotsiyne-mislennya.html
  17. Goldstein, Kurt; Scheerer, Martin.(1941): Abstract and Concrete Behavior: An Experimental Study With Special Tests. In: Psychological Monographs, ed. by John F. Dashell, Vol. 53/1941, No. 2 (whole No. 239), p. 1-151.