Шевченківський гай

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шевченківський гай
Котань, церква.png
49°50′41″ пн. ш. 24°03′59″ сх. д. / 49.84483337000000347° пн. ш. 24.06638908000000043° сх. д. / 49.84483337000000347; 24.06638908000000043Координати: 49°50′41″ пн. ш. 24°03′59″ сх. д. / 49.84483337000000347° пн. ш. 24.06638908000000043° сх. д. / 49.84483337000000347; 24.06638908000000043
Тип музей
Розташування Львів, вул. Чернеча Гора, 1 (на території ландшафтного парку «Знесіння»)
Засновано 1971
Відкрито 1971
Відвідувачі 150 000
Директор Назаровець Роман Володимирович
Сайт lvivskansen.org
Шевченківський гай is located in Україна
Шевченківський гай

CMNS: Шевченківський гай на Вікісховищі

Музей народної архітектури і побуту імені Климентія Шептицького (Шевче́нківський гай) — скансен, музей просто неба у Львові.

Розташування[ред.ред. код]

Музей народної архітектури і побуту імені Климентія Шептицького розташований на лісистих горбах Львівського плато (частина Подільської височини), у північно-східній частині міста, в місцевості Кайзервальд, на території ландшафтного парку «Знесіння». Неподалік (на захід) розташований парк «Високий Замок».

Музей вдало об'єднує горбистий ландшафт, відновлену рослинність Карпат і дбайливо перенесені історичні споруди з різних регіонів Західної України. Територія парку — бл. 84 гектарів.

Історія[ред.ред. код]

План і перекрій церкви св. Миколая із с. Кривка. М.Драган[1]

Скансен на Кайзервальді був відкритий у 1971 році. Ідея створення цього музею належить відомому українському вченому Іларіону Свєнціцькому, який наприкінці 20-х років XX сторіччя започаткував роботу зі створення музею просто неба.

Коли у 1920-х громада села Кривка після побудови нової церкви вирішила розібрати стару (1761 р.) дерев'яну церкву святого Миколая з трьома стрункими мальовничими вежами, український мистецтвознавець та дослідник стародавнього українського мистецтва Михайло Драган, з допомогою місцевого пароха о. Маркелія Куновського, зумів переконати селян у тому, щоб вони стрималися із її розбиранням. Завдяки наступним клопотанням митрополита Андрея Шептицького та його брата блаженного Климентія Шептицького в 1930 році церкву під наглядом та керівництвом М. Драгана було розібрано, перевезено й зібрано у Львові, як церкву для потреб монастиря оо. Студитів, де вона стала першим експонатом майбутнього музею.

« Складно сказати, яка б доля чекала цей шедевр дерев’яного зодчества, яким є невеличка бойківська церква зі села Кривка, що на Турківщині та яка сьогодні є окрасою Музею народної архітектури та побуту у Львові, якби не те, що на той час парохом у цьому селі був о. Маркелій Куновський. Згідно з одними джерелами, ця церква, посвячена отцю Миколаю, була збудована 1761 року, а, згідно з іншими - 1763-го. Вона довго задовольняла потреби мешканців села, кількість яких ніколи не перевищувала 400 осіб, а в 1920-х роках зросла майже вдвічі, а тому громада села вирішила розібрати стару церкву і на її місці поставити нову. (...) Стару церкву очікувала доля багатьох дерев’яних церков: її або могли продати в якесь інше бідніше село, або просто використати дерево на опалення. (...) Під час дискусії з громадою щодо майбутнього старої церкви отець Маркелій Куновський звернувся до відомого мистецтвознавця Михайла Драгана, який попросив допомоги Митрополита Андрея Шептицького і переконав його, що варто викупити в села цю церкву і перевезти її до Львова. Під керівництвом М. Драгана стару церкву розібрали й перевезли до Львова, у теперішній Шевченківський гай, започаткувавши у такий спосіб Музей народної архітектури й побуту просто неба. Церкву перевезли возами з Кривки і змонтували на новому місці 1930 року.[2]  »

У 1966 році за ініціативи працівників Музею етнографії та художнього промислу розпочалися певні роботи, зокрема, був створений відділ народного будівництва, який у 1971 році реорганізований у Музей народної архітектури і побуту.

2013 року музей отримав грант ЮНЕСКО розміром 300 тис. доларів. У рамках дворічної програми передбачалося проведення семінарів та аналіз попиту, покращення туристичної привабливості, вивчення досвіду інших музеїв. Планувалися також витрати на рекламу та купівлю спеціального обладнання для архітектурного відділу та фондосховища. Були заплановані ремонти майстерні, адміністративного корпусу, фондосховища та хати із села Шандровець. Для працівників мав бути пошитий фірмовий одяг[3].

1 грудня 2016 року Музею народної архітектури та побуту у Львові присвоєно ім'я блаженного Климентія Шептицького [4]. Відтепер скансен, відомий серед львів'ян як «Шевченківський гай», матиме назву «Музей народної архітектури і побуту імені Климентія Шептицького». Доречі, назва музею «Шевченківський гай» ніколи не мала офіційного статусу [5].

Люди причетні до створення музею і його діяльності[ред.ред. код]

Експозиція музею[ред.ред. код]

Експозиція музею налічує 124 пам'ятки архітектури, котрі об'єднані в 54 садиби. В Музеї функціонують 4 виставкових зали. Два з них мають постійну експозицію. У постійній експозиції та сховищах музею міститься близько 20 тисяч предметів щоденного побуту та ужиткового мистецтва.

Територія музею площею 36 га умовно розділена на шість етнографічних зон. Кожна зона — це міні-село, що складається з 15‒20 пам'яток народної архітектури. У житлових та господарчих приміщеннях розміщено предмети домашнього повсякденного вжитку, сільськогосподарський реманент, транспортні засоби та ремісничий інструмент. Шість таких міні-сіл мають назви: «Бойківщина», «Лемківщина», «Гуцульщина», «Буковина», «Поділля» і «Львівщина», причому останні три мало відвідуються туристами, адже є не вельми інформативними.

З понад 120 пам'яток архітектури із західних областей України 6 — це дерев'яні церкви. Найстаріший експонат — селянська хата 1749 року.[6] Є також кузня, школа, лісопильня, сукновальня, водяний млин та вітряк.

Бойківщина[ред.ред. код]

Цінними експонатами є сільська садиба з будинком 1812 року і стайнею 1903 року із села Либохора Турківського району, бойківська хата 1909 року з села Тухолька, Сколівського району. В цій частині експозиції є дві церкви.

Шедевр народної архітектури — дерев'яна церква 1763 року з села Кривка Турківського району, пам'ятка національного і європейського значення. Друга — церква з с. Тисовець, Сколівського району (1863 р.).

Лемківщина[ред.ред. код]

Основним експонатом розділу «Лемківщина» є селянське обійстя з закарпатського села Забрідь - це «довга хата» з супутніми господарськими будівлями: шпихліром з пивницею, курником, секесом та криницею. Сама хата складається з житлового приміщення, сіней, комори, стодоли та клуні.

У 1992 році цей розділ, зусиллями меценатів, поповнився копією лемківської церкви Святих Володимира і Ольги (1831 рік) з с. Котань.

Гуцульщина[ред.ред. код]

Центральний експонат — гуцульська ґражда з с. Криворівня на Івано-Франківщині.

Буковина[ред.ред. код]

Серед експонатів, які репрезентують Буковину, є: садиба початку XX століття з с. Бережонка та Церква Святої Трійці (1774), перенесена у музей з місцевості Клокучка (1960-ті).

Галерея[ред.ред. код]

Сектор «Львівщина»[ред.ред. код]

Сектор «Буковина»[ред.ред. код]

Сектор «Бойкiвщина»[ред.ред. код]

Сектор «Лемківщина»[ред.ред. код]

Регулярні заходи[ред.ред. код]

Виставки, що відбулись[ред.ред. код]

  • Виставка народного мистецтва Естонії (1977).[7]
  • «Народне мистецтво Новгородського краю» (1978).[7]
  • Виставка фотографій із фондів Мурманського краєзнавчого музею, присвячена життю і побуту саамів (1979).[7]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Драган М. Українські деревляні церкви: Генеза і розвій форм // Збірки Національного музею у Львові. — Львів, 1937. — Ч. 2. — XVI + 136 с.
  2. Роман Горак. Канікули 1888 року (Листи Антона Березинського до Івана Франка). — Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. Випуск 20. — Львів: Апріорі, 2016. — С. 438 — 439. — ISBN 978-617-629-341-5
  3. Бурда А. Грант на розвиток // Львівська пошта. — 9 лютого 2013. — № 16 (1341). — С. 4.
  4. Музею архітектури та побуту у Львові присвоїли ім'я Климентія Шептицького
  5. «Шевченківському гаю» у Львові присвоїли ім’я Климентія Шептицького
  6. Туристичний путівник по Львову, 2003,.pdf file
  7. а б в Хроніка творчих буднів // Жовтень. — 1980. — № 1 (423). — С. 160.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]