Jazz (альбом Queen)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Jazz.
Jazz
Студійний альбом
ВиконавецьQueen
Дата випуску10 листопада 1978
Велика Британія
14 листопада 1978
США
Записанийлипень-жовтень 1978
(Mountain Studios,
Монтре, Швейцарія
Super Bear Studios,
Ніцца, Франція)
ЖанрХард-рок[1], хеві-метал[2], поп[3], арена-рок[4]
Тривалість44:44
Моваанглійська
ЛейблиEMI (Велика Британія)
Elektra (США)
Ariola (Франція)
ПродюсерQueen
Рой Томас Бейкер[en]
Хронологія Queen
Попередній
←
 News of the World
(1977)
The Game
(1980)
Наступний
→
Сингли з Jazz
  1. «Bicycle Race/Fat Bottomed Girls»
    Випущений: 13 жовтня 1978
  2. «Don't Stop Me Now»
    Випущений: 5 січня 1979
  3. «Mustapha»
    Випущений: квітень 1979 (лише Болівія, Німеччина, Іспанія, Югославія)
  4. «Jealousy»
    Випущений: квітень 1979 (лише США, Канада, Бразилія, Нова Зеландія, СРСР)

«Jazz» (укр. «Джаз») — сьомий студійний альбом британського рок-гурту «Queen», випущений 10 листопада 1978 року лейблами «EMI Records» у Великій Британії і «Elektra Records» в Сполучених Штатах. Продюсером альбому виступив Рой Томас Бейкер[en], а автором обкладинки став Роджер Тейлор, який раніше бачив схожий малюнок на Берлінській стіні[5]. Різні музичні стилі альбому поперемінно хвалили і критикували. Він посів другу сходинку в британському чарті альбомів, і шосту — в американському «Billboard Top LPs & Tape».

Запис

[ред. | ред. код]

Репетиції запису «Jazz» розпочалися в перший тиждень липня 1978 року. За місяць до цього, у червні, після того як «Queen» отримали великий податковий рахунок, вони згодом вирішили записуватися за межами Великої Британії. Рішення довелося приймати швидко, оскільки вже 2 липня Браян Мей був змушений покинути Велику Британію через ці податкові проблеми. Це сталося невдовзі після народження його першої дитини, Джиммі. Коли Мей переїхав до Канади, решта членів гурту полетіла до Ніцци (Франція), для початку репетицій запису альбому. Мей незабаром приєдналася до репетицій[6].

Цього разу «Queen» продюсували альбом спільно з Роєм Томасом Бейкером[en], якого не було під час запису попереднього альбому. Ще однією зміною стало розторгнення за взаємною згодою контракту «Queen» з менеджером Джоном Рідом[en] (оскільки у нього, через співпрацю з Елтоном Джоном, не було можливості приділяти більше часу менеджменту «Queen»), і з цього моменту справами групи керували їхні власні компанії: «Queen Music Ltd.», «Queen Productions Ltd.» та «Queen Films Ltd.». Як вихідну допомогу Рід отримував по п'ять відсотків гонорару кожної з цих компаній[7].

Гурт відвідав Джазовий фестиваль у Монтре, що проходив неподалік, який, ймовірно, і надихнув їх на назву альбому. Там вони зустріли Девіда Бові, який у перервах між гастролями працював над своїм альбомом «Lodger[en]», що вийшов 1979 року. Бові переконав їх записати альбом на студії «Mountain Studios» у Монтре[6].

Перед переїздом до Монтре гурт завершив попередні записи пісень «Don't Stop Me Now», «Fat Bottomed Girls», «In Only Seven Days» та «More of That Jazz»[8]. Продюсування альбому перенесли до Монтре наступного дня після джазового фестивалю. 19 липня, на 31-й день народження Мея, гурт взяв участь у 18-му етапі «Тур де Франс» 1978 року, що надихнуло Фредді Мерк'юрі на написання «Bicycle Race», що надалі стала головного синглом альбому[9].

Протягом наступних трьох тижнів гурт працював у студії «Mountain Studios» над піснями «Fun It», «Jealousy», «Leaving Home Ain't Easy», «Let Me Entertain You»[8]. Гурт взяв кілька вихідних, особливо 26 липня, коли вони влаштували гулянку у готелі «Montreux» під час святкування 29-го дня народження Роджера Тейлора. Повідомлялося, що під час вечірки Мерк'юрі розгойдувався на люстрі з кришталевого скла у готелі[6].

Після короткої відпустки в середині серпня гурт переніс процес запису назад до Франції, де працював у студії «Super Bear Studios». Решту місяця вони провели працюючи над записом «Mustapha», «Bicycle Race», «If You Can't Beat Them», «Dead On Time» і «Dreamer's Ball» (на основі попередніх списків майже завершених пісень)[6].

У вересні гурт завершив процес овердабінгу пісень, а також мікшування[en] головного синглу, після чого відправив його до Нью-Йорка на мастеринг, який завершили 14 вересня. Мікшування решти пісень альбому вони розпочали з середини місяця. Альбом «Jazz» був офіційно завершений 14 жовтня, під час процесу мастерингу на студії «Super Bear Studios»[8].

Пісні

[ред. | ред. код]

Огляд

[ред. | ред. код]

Альбом дуже різноманітний за музичними стилями, зокрема, у ньому присутні: диско/фанк («Fun It»), водевіль («Dreamer's Ball»), рок-н-рол («Dead on Time») і хард-рок («If You Can't Beat Them») арена-рок («Don't Stop Me Now»). Попри назву альбому, він не містить жодної помітної джазової композиції, за винятком свінгу у «Dreamer's Ball». Еклектика, продемонстрована гуртом у «Jazz», викликала як схвальні відгуки, так і критику[10].

Сторона-А

[ред. | ред. код]

Mustapha

Докладніше: Mustapha

«Mustapha» — пісня, написана Фредді Мерк'юрі, яка вийшла як сингл 1979 року[11]. Текст пісні складається з англійських, арабських, перських та, можливо, деяких вигаданих слів. У пісні можна почути слова «Мустафа», «Ібрагім» і фрази «Аллах, Аллах, Аллах ми будемо молитися за тебе», «салаам алейкум» і «алейкум салаам»[11].

На живих виступах, зокрема на концерті, на якому було записано альбом «Live Killers», Мерк'юрі часто співав вступну частину пісні «Mustapha» замість складного введення «Bohemian Rhapsody», відразу переходячи від слів «Аллах, ми будемо молитися за тебе» до рядку «Мама, просто вбив людину…». Крім цього, він співав цей вступ перед тим як гурт починав виконувати «Hammer to Fall», що було продемонстровано на «We Are the Champions: Final Live in Japan». Однак, починаючи з Саарбрюкенського фестивалю 1979 року і до Південноамериканського турне, гурт виконував майже повну версію пісні, з Мерк'юрі за фортепіано[11].

Fat Bottomed Girls

Докладніше: Fat Bottomed Girls

Пісню «Fat Bottomed Girls» написав Браян Мей. Вокальні партії виконувалися Мерк'юрі разом з Меєм (співає головну партію в приспіві). На сцені Мерк'юрі співав пісню повністю, а Роджер Тейлор і Мей виконували гармонії. І соло-гітара, і бас-гітара грають у цій пісні в настройці drop-D[en], що є рідкістю для «Queen»[12].

Jealousy

Докладніше: Jealousy

Пісню «Jealousy» написав Мерк'юрі. У ній Мей грає на своїй акустичній гітарі «Hairfred». У гітарі оригінальний матеріал струнотримача Мей замінив на тверду деревину. Він виготовив новий струнотримач, підточуючи дерев'яну заготовку до тих пір, поки вона не стала такої ж висоти, як і лади. Після того, як струни акуратно лягли на лади — гітара почала видавати ефект «гудіння» ситари[13]. Цей ефект гурт уже викорисовував раніше у пісні «White Queen (As It Began)» з альбому «Queen II». Вокальну партію повністю виконав Мерк'юрі[14].

Bicycle Race

Докладніше: Bicycle Race

«Bicycle Race» — складна композиція, написана Мерк'юрі. Вона має кілька модуляцій, незвичайних акордових функцій, зміну метра (від 4/4 до 6/8 і назад) і програмний розділ («перегони» гітар, що імітує велосипедні перегони)[15].

If You Can't Beat Them

«If You Can't Beat Them» — одна з хард-рокових композицій, написаних Джоном Діконом. Вона була фаворитом серед публіки під час концертів гурту наприкінці 1970-х років. Це одна з небагатьох пісень Дікона, де Мей виконує всі гітарні партії, зокрема гітарне соло тривалістю понад дві хвилини. Це одне з найдовших соло у піснях «Queen»[16].

Let Me Entertain You

Пісня «Let Me Entertain You», написана Мерк'юрі і звернена до глядачів. Рядок «we'll sing to you in Japanese» («ми заспіваємо вам японською») є відсиланням до «Teo Torriatte» з альбому «A Day at the Races» (1976). Пісня також містить посилання на тур-менеджера гурту, Джеррі Стікелса, у рядку «Hey! If you need a fix, if you want a high, Stickells will see to that.» («Гей! Якщо тобі потрібна доза, якщо ти хочеш кайфувати, Стікелс про це подбає»). А в наступному рядку Мерк'юрі згадує тодішні лейбли звукозапису «Queen» («Elektra» та «EMI») зі словами «With „Elektra“ and „EMI“; we'll show you where it's at!» («З „Elektra“ та „EMI“ ми покажемо тобі, що до чого!»). Ідея гітарної гри з шістьма паралельними рифами пізніше повторно використали в треку «The Hitman» з альбому «Innuendo»[17].

Сторона-Б

[ред. | ред. код]

Dead on Time

Пісня «Dead on Time», написана Меєм, містить два високих белтінга[en] Фредді Мерк'юрі, що сягають До другої октави. Вона ніколи не виконувалася на концертах; Мей лише включав уривки з неї у свої гітарні соло під час «Jazz Tour» і «The Works Tour»[18].

Пісня закінчується звуком блискавки, після чого Мерк'юрі кричить «Ти мертвий!». Блискавку насправді записав Мей на портативний диктофон під час грози. На обкладинці альбому «авторство» блискавки приписувалося Богові[18].

In Only Seven Days

«In Only Seven Days» є другою піснею альбому, написаною Діконом. Вона схожа на одну з його попередніх пісень, «Spread Your Wings». У цій пісні, Дікон також грав на акустичній та електричній гітарі. Пісня стала Б-стороною синглу з «Don't Stop Me Now»[19].

Dreamer's Ball

«Dreamer's Ball» була даниною поваги Мея до Елвіса Преслі, який помер за рік до виходу альбому. Аранжування концертної версії пісні було зовсім іншим, з вокальними вставками Мея і Тейлора[20].

Fun It

«Fun It» — це фанк-трек Тейлора, виконаний у дискотечній «атмосфері», у якому він розділив вокал з Мерк'юрі. Тейлор виконував головний вокал, а Мерк'юрі був бек-вокалістом. Тейлор використовував електронні ударні «Syndrum[en]» і зіграв на більшості інструментів. Пісню можна розглядати як попередницю «Another One Bites the Dust», особливо вступ до неї[21].

Leaving Home Ain't Easy

«Leaving Home Ain't Easy» — балада, написана Меєм. Він також виконав весь вокал (головний і гармонію). Під час бриджу його голос було прискорено[22].

Don't Stop Me Now

Докладніше: Don't Stop Me Now

«Don't Stop Me Now» написав Мерк'юрі. Пісня стала синглом-хітом, що потрапив у «топ-10» Великої Британії. Мей виконав лише коротке гітарне соло і бек-вокал. Її використали у тепер відомій, барній сцені фільму «Зомбі на ім'я Шон» (2004), а також у сцені бійки фільму «Хардкор» (2015). Крім того, на телешоу «BBC», «Top Gear», за опитуванням глядачів, її назвали найкращою з кращих десяти пісень про водіння[23]. Google також використав цю пісню для свого Google Doodle, присвяченого 65-річчю з дня народження Мерк'юрі 5 вересня 2011 року[24].

More of That Jazz

«More of That Jazz», написана Тейлором. Пісня заснована на лупах, Тейлор грає на більшості інструментів і співає всі вокальні партії, бере дуже високі ноти (пік на Мі другої октави). Її кода також містить короткі нарізки із багатьох пісень альбому, як-от «Dead on Time», «Bicycle Race», «Mustapha», «If You Can not Beat Them», «Fun It» і «Fat Bottomed Girls»[25].

Реліз

[ред. | ред. код]

Альбом

[ред. | ред. код]

«Jazz» вийшов 10 листопада 1978 року «EMI Records» у Великій Британії та «Elektra Records» 14 листопада того року у Сполучених Штатах. Він став платиновим у Сполучених Штатах, посівши там 6 місце у чарті «Billboard 200», та друге місце британському чарті альбомів. Також альбом золоті та платинові сертифікації у низці інших країн світу, зокрема у Франції, Німеччині, Нідерландах, Японії, Канаді. Було продано понад 5,8 мільйонів копій альбому у всьому світі[26].

Сингли

[ред. | ред. код]

До альбому вийшло чотири сингли:

  • «Bicycle Race»/«Fat Bottomed Girls» (редагована версія) — Elektra E45541; вийшла в грудні 1978 року.
«Bicycle Race» і «Fat Bottomed Girls» вийшли 1978 року у вигляді подвійної А-сторони. Для просування синглу, гурт влаштував знамениті велосипедні перегони, в яких взяли участь повністю оголені жінки. Велогонка відбулася 17 вересня 1978 року на Вімблдонському стадіоні в Лондоні. На картинці конверта синглу була зображена одна з дівчат на велосипеді зі спини, з домальованими червоними трусиками, задля уникнення обурення з боку громадськості. Легенда свідчить, що гурт позичив велосипеди в магазині («Halfords», згідно з примітками на вкладці), але після їхнього повернення гурту повідомили, що їм доведеться придбати всі сидіння, тому що їх використали неналежним чином (тобто без одягу).
  • «Mustapha» вийшла 1979 року лише в Болівії, Іспанії, Югославії та Німеччині. Б-стороною була «Dead on Time» («In Only Seven Days» в Югославії).
  • «Don't Stop Me Now»/«More of That Jazz» — Elektra E46008; вийшов в лютому 1979 року.
«Don't Stop Me Now» вийшла 1979 року; Б-стороною стала «In Only Seven Days» («More of That Jazz» в США і Канаді).
  • «Jealousy»/«Fun It» — Elektra E46039; вийшла у квітні 1979 року.
«Jealousy» вийшла 1979 року в США, Новій Зеландії, Бразилії, СРСР і Канаді; Б-стороною стала «Fun It» («Don't Stop Me Now» в СРСР, на блакитному флексі-диску).

Тур

[ред. | ред. код]
Докладніше: Jazz Tour

На підтримку альбому «Queen» провели «Jazz Tour». Гурт дав 35 концертів у Північній Америці та 29 у Європі, розпочавши тур 28 жовтня 1978 року у Далласі (США) та завершивши його 18 серпня 1979 року у Саарбрюкені (Німеччина)[27].

Альтернативна обкладинка

[ред. | ред. код]

Для просування альбому і синглу з піснями «Fat Bottomed Girls»/«Bicycle Race» було проведено велопробіг з оголеними жінками[28]. Плакат зі стартом перегонів було включено до копій LP. Американський випуск не містив плаката, але до нього входила форма замовлення на нього[5]. Зменшений фрагмент зображення плаката також використали як альтернативну обкладинку синглу «Bicycle Race»[28]. Крім цього, зменшена версія плаката ввійшла до бокс-сету «Crown Jewels».

Перевидання 2011 року

[ред. | ред. код]

8 листопада 2010 року компанія звукозапису «Universal Music» оголосила про випуск ремастованого і доповненого перевидання альбому (делюкс-видання, що містило п'ять додаткових треків на окремому EP: синглову версію «Fat Bottomed Girls», інструментальну версію «Bicycle Race», варіант «Don't Stop Me Now» з «давно втраченими гітарами партіями», концертний варіант «Let Me Entertain You», і ранню акустичну версію «Dreamer's Ball»), яке вийшло у березні 2011 року. Це було частиною нової угоди між «Queen» та «Universal Music», яка ознаменувала собою завершення майже 40-річної співпраці гурту з лейблом «EMI Records»[29].

Крім цього, у перевиданні 2011 року усунули дефект стрічки на початку «Fat Bottomed Girls», який був присутній в усіх попередніх компакт-дискових релізах альбому (а також у альбомі-компіляції «Queen Rocks» 1997 року). Також додали раніше невикористовувану партію бас-барабану у треці «Jealousy», внаслідок чого його звучання кардинально відрізнялося від усіх попередніх релізів[29].

Відгуки критиків

[ред. | ред. код]
Професійні огляди
Оцінки оглядів
Джерело Рейтинг
AllMusic 4/5 зірок[30]
Chicago Tribune 1.5/4 зірки[31]
Encyclopedia of Popular Music 2/5 зірок[32]
The Guardian 5/5 зірок[33]
The Rolling Stone Album Guide 2/5 зірок[34]
Uncut 4/5 зірок[35]
The Village Voice C+[36]

1979 року Дейв Марш у своїй рецензії для журналу «Rolling Stone» назвав «Jazz» «ще одним нудним пастишем» гурту «Queen», які, за його словами, демонстрували «елітарні поняття» у деяких своїх музичних рішеннях та текстах. Марш сказав, що у «Fat Bottomed Girls» жінки розглядаються «не як сексуальні об'єкти, а як предмети, і крапка (те, як гурт ставиться до людей загалом)», і на завершення назвав «Queen» «першим по-справжньому фашистським рок-гуртом»[30][37]. Мітчелл Коен з «Creem[en]» дав ще один негативний відгук, назвавши «Jazz» «до абсурду нудним» і наповненим «тупими ідеями і наслідувальним позерством»[38]. Критик Роберт Крістгау з «Village Voice» сказав, що запис не зовсім поганий, а пісня «Bicycle Race» навіть з гумором, хоча на його думку «Queen» звучали як гурт «10cc», «якому встромили спицю або насос у дупу»[36]. Газета «Los Angeles Times» прийшла до висновку, що «водночас залишаючись на поверхні таким же популярним та доступним, як і раніше, „Queen“ мають зрілість, яка свідчить про те, що можливі ще більші досягнення»[39].

У ретроспективній оцінці Стівен Томас Ерлвайн з «AllMusic» описав «Jazz» як «один з їхніх найвитонченіших альбомів». Він зазначив, що різноманітність і перебільшеність альбому зробили його «більш забавним, ніж будь-який інший їхній альбом»[30]. Алексіс Петрідіс писав у «The Guardian»: «„Jazz“ був істеричним у всіх сенсах цього слова, але музична преса зовсім не зрозуміла жарту, особливо в США»[33]. 2006 року Джим Дерогатіс[en] з «Chicago Sun-Times[en]» включив альбом до свого списку «Великих альбомів», описавши його як «подорож жанровими стрибками по різноманітним музичним стилям» і зробив висновок: «що зрештою змушує мене повертатися до альбому, так це неоднозначна сексуальна енергія, яка проходить через усі 13 треків; той факт, що кожен із них може похвалитися більшою кількістю гуків, ніж деякі гурти мають у цілому альбомі, і заманливою звуковою насиченістю усього цього»[40]. «Chicago Tribune» були менш прихильними, давши альбому 1,5 зірки.

Коли «Loudersound» оцінили кожен альбом «Queen» від кращого до гіршого, то «Jazz» став четвертим, оскільки на їхню думку, він представляв «деякі з найприємніших моментів в кар'єрі „Queen“»[41]. В аналогічному списку найкращих альбомів гурту, журнал «Ultimate Classic Rock» помістив «Jazz» на третє місце. «Коли заходила мова про неймовірну череду класичних альбомів „Queen“ кінця 70-х», — писали вони — «„Jazz“ 1978 року здавалося завжди витягав найкоротшу соломинку, але за його на диво невиразним конвертом ховається, як під ковдрою, один із найкращих альбомів гурту. Не кажучи вже про надійний сингл із подвійних хітів „Fat Bottomed Girls“ та „Bicycle Race“, „Jazz“ напрочуд глибокий з недооціненими самоцвітами „Queen“, починаючи від приперченої Сходом спантеличеної пісні Мерк'юрі „Mustapha“ — до чудовиська у стилі хоч головою об мур „If You Can't Beat Them, Join Them“ Дікона — до заразного диско-мотиву Тейлора „Fun It“»[42].

Згодом «Rolling Stone» включив «Jazz» до списку «10 класичних альбомів, які „Rolling Stone“ спочатку зарізали», зазначивши, що тепер вони вважають альбом «класичним». Вони висміяли початкову негативну критику Марша, «підколюючи» його: «Інколи у рецензента просто, здається, дуже, дуже низька думка про гурт, що, мабуть, сталося з Дейвом Маршем і „Queen“»[43].

Однак пізніше Роджер Тейлор сказав, що він і гурт були невдоволені тим, яким вийшов альбом: «Ми відчували, що „Jazz“ був однією не з найкращих наших годин. У нім були свої моменти, але загалом він був не дуже вдалим»[44].

Список пісень

[ред. | ред. код]
Сторона «А»
#НазваАвторВокалТривалість
1.«Mustapha»Фредді Мерк'юріФредді Мерк'юрі3:01
2.«Fat Bottomed Girls»Браян МейФредді Мерк'юрі і Браян Мей4:16
3.«Jealousy»Фредді Мерк'юріФредді Мерк'юрі3:14
4.«Bicycle Race»Фредді Мерк'юріФредді Мерк'юрі3:01
5.«If You Can't Beat Them»Джон ДіконФредді Мерк'юрі4:15
6.«Let Me Entertain You»Фредді Мерк'юріФредді Мерк'юрі3:01
Сторона «Б»
#НазваАвторВокалТривалість
7.«Dead on Time»Браян МейФредді Мерк'юрі3:23
8.«In Only Seven Days»Джон ДіконФредді Мерк'юрі2:30
9.«Dreamer's Ball»Браян МейФредді Мерк'юрі3:30
10.«Fun It»Роджер ТейлорРоджер Тейлор і Фредді Мерк'юрі3:29
11.«Leaving Home Ain't Easy»Браян МейБраян Мей3:15
12.«Don't Stop Me Now»Фредді Мерк'юріФредді Мерк'юрі3:29
13.«More of That Jazz»Роджер ТейлорРоджер Тейлор4:16

Кліпи до альбому

[ред. | ред. код]
  1. «Fat Bottomed Girls» — кліп, знятий у вигляді концертного виступу, викликав набагато більше шуму як сингл. У США його заборонили, і, щоб не знімати його з продажів, на всіх плакатах велосипедисткам від руки було домальовано трусики.
  2. «Bicycle Race» — відео Денніса Де Валланса, яке заборонили в низці країн як порнографічне. Проблема полягала в центральній частині кліпу, де з півсотні оголених велосипедисток їдуть по біговій доріжці стадіону «Вімблдон». Існує кілька варіантів кліпу, а у тому, що увійшов в офіційну збірку, всі спірні моменти закрито спецефектами режисера.
  3. «Don't Stop Me Now» — кліп, записаний у брюссельській студії, зображує концертний виступ.

Учасники запису

[ред. | ред. код]

Queen

  • Фредді Мерк'юрі — вокал (1-10, 12), бек-вокал (1-7, 9, 12), піаніно (1, 3, 4, 6, 8, 12)
  • Браян Мей — електрогітара (всі, крім 3), бек-вокал (2, 4, 5, 7, 9, 11, 12), акустична гітара (3, 9), вокал (11)
  • Роджер Тейлор — ударні (всі треки), бек-вокал (4, 5, 7, 10, 12, 13), перкусія (1, 12, 13), вокал (10, 13), електрогітара (10, 13), бас-гітара (10, 13)
  • Джон Дікон — бас-гітара (1-9, 11, 12), електрогітара (8), акустична гітара (8)

Виробництво

  • Джефф Воркман — інженер
  • Джон Етчеллс — інженер

Чарти

[ред. | ред. код]
Чарти (1978—1979) Позиції
Австралія Австралія Australian Albums (Kent Music Report)[45] 15
Австрія Австрія Austrian Albums (Ö3 Austria)[46] 8
Канада Канада Canada Top Albums/CDs (RPM)[47] 13
Нідерланди Нідерланди Dutch Albums (MegaCharts)[48] 3
Фінляндія Фінляндія Finnish Albums (The Official Finnish Charts)[49] 15
Франція Франція French Albums (SNEP)[50] 7
Німеччина Німеччина German Albums (Offizielle Top 100)[51] 5
Японія Японія Japanese Albums (Oricon)[52] 5
Нова Зеландія Нова Зеландія New Zealand Albums (Recorded Music NZ)[53] 20
Норвегія Норвегія Norwegian Albums (VG-lista)[54] 6
Португалія Португалія Portuguese Albums (Musica & Som)[55] 6
Швеція Швеція Swedish Albums (Sverigetopplistan)[56] 6
Велика Британія Велика Британія UK Albums (OCC)[57] 2
США США Billboard 200[58] 6
Чарт (2019) Позиція
Бельгія Бельгія Belgian Albums (Ultratop Wallonia)[59] 167

Сертифікації

[ред. | ред. код]
Регіон Сертифікація Продажі
Австрія (IFPI Austria)[60] Золотий 25 000*
Бельгія — 55,000[61]
Канада (Music Canada)[62] Платиновий 100 000^
Франція (SNEP)[63] Золотий 100 000*
Німеччина (BVMI)[65] Золотий 330,000[64]
Японія (RIAJ)[66] Золотий 100 000^
Нідерланди (NVPI)[67] Платиновий 100 000^
Польща (ZPAV)[68] Платиновий 20 000*
Швейцарія (IFPI Switzerland)[69] Платиновий 50 000^
Велика Британія (BPI)[70] Золотий 100 000^
США (RIAA)[71] Платиновий 1 000 000^

*продажі, що базуються лише на сертифікаціях
^відвантаження, що базуються лише на сертифікаціях

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Lhooq, Michelle (2018). Queen. Enslow Publishing, LLC. с. 59. ISBN 9781978505261.
  2. ↑ Marsh, Dave (8 лютого 1979). Queen: Jazz. Rolling Stone. Архів оригіналу за 3 серпня 2011. Процитовано 19 червня 2018. tight guitar/bass/drums heavy-metal clichés...
  3. ↑ Queen: Queen 40 Limited Edition Collector's Box Set Volumes 2 & 3. PopMatters. Процитовано 19 June 2018. which continues to mix the group's noted pop works...
  4. ↑ Nick Deriso (25 жовтня 2018). The Best Song From Every Queen Album. Ultimate Classic Rock. Процитовано 26 червня 2019. ...it was a curious album that found Queen traveling deeper into stadium rock...
  5. ↑ а б Jazz. Queenonline.com. Архів оригіналу за 28 червня 2018. Процитовано 26 червня 2018.
  6. ↑ а б в г Blake, Mark (25 жовтня 2010). Is This the Real Life?: The Untold Story of Queen (англ.). Aurum. ISBN 978-1-84513-659-8.
  7. ↑ Mark, Blake. Mojo, pp. 82–95, ottobre 2006.
  8. ↑ а б в Jazz :: Queen Songs. www.queensongs.info. Процитовано 14 лютого 2022.
  9. ↑ Sutcliffe, Phil (2009). Queen : the ultimate illustrated history of the crown kings of rock. Peter Hince. Minneapolis, Minnesota: Voyageur Press. ISBN 978-0-7603-3719-6. OCLC 308175415.
  10. ↑ «THE BEST SONG FROM EVERY QUEEN ALBUM» ultimateclassicrock.com Процитовано 3 січня 2024
  11. ↑ а б в «Queen's „Mustapha“ Lyrics Meaning» songmeaningsandfacts.com Процитовано 1 січня 2024
  12. ↑ «The Meaning Behind the Provocative Rock Song „Fat Bottomed Girls“ by Queen» americansongwriter.com Процитовано 1 січня 2024
  13. ↑ Guitar Player magazine US Jan 83. www.brianmay.com. Архів оригіналу за 7 жовтня 2019. Процитовано 18 червня 2018.
  14. ↑ «Jealousy» oldtimemusic.com Процитовано 3 січня 2024
  15. ↑ «Bicycle Race» oldtimemusic.com Процитовано 3 січня 2024
  16. ↑ «If You Can't Beat Them» oldtimemusic.com Процитовано 3 січня 2024
  17. ↑ «Let Me Entertain You» genius.com Процитовано 3 січня 2024
  18. ↑ а б «Dead on Time» genius.com Процитовано 3 січня 2024
  19. ↑ «In Only Seven Days» oldtimemusic.com Процитовано 3 січня 2024
  20. ↑ «Dreamer's Ball» songtell.com Процитовано 3 січня 2024
  21. ↑ «Fun It» genius.com Процитовано 3 січня 2024
  22. ↑ «Leaving Home Ain't Easy» oldtimemusic.com Процитовано 3 січня 2024
  23. ↑ Queen win Top Gears Best Driving Song ever poll [Архівовано 30 вересня 2011 у Wayback Machine.] Queen Zone. Процитовано 1 січня 2013
  24. ↑ Freddie Mercury Google doodle celebrates Queen singer's birthday [Архівовано 13 січня 2012 у Wayback Machine.]. The Mirror. 1 січня 2013
  25. ↑ «More of That Jazz» genius.com Процитовано 3 січня 2024
  26. ↑ «Queen albums and songs sales» chartmasters.org Процитовано 20 квітня 2024
  27. ↑ «Jazz Tour» queenconcerts.com Процитовано 20 квітня 2024
  28. ↑ а б Sixty-five naked women were perched atop bicycles rented from Halford's Cycles and sent racing around Wimbledon Stadium. Архів оригіналу за 16 травня 2013. Процитовано 28 червня 2018.
  29. ↑ а б Queen, Jazz. Album Review (2011 Re-mastered Edition) liverpoolsoundandvision.co.uk Процитовано 20 квітня 2024
  30. ↑ а б в Jazz by Queen. Архів оригіналу за 3 травня 2021. Процитовано 10 жовтня 2017.
  31. ↑ Kot, Greg (19 квітня 1992). An 18-record, 80 Million-copy Odyssey. Chicago Tribune. Архів оригіналу за 4 травня 2016. Процитовано 19 квітня 2016.
  32. ↑ Larkin, Colin (2011). Encyclopedia of Popular Music (вид. 5th). Omnibus Press. с. 2248. ISBN 0857125958.
  33. ↑ а б Petridis, Alexis (15 грудня 2011). Queen: Jazz; The Game; Flash Gordon; Hot Space – review. The Guardian. London. Архів оригіналу за 26 квітня 2016. Процитовано 19 квітня 2016.
  34. ↑ Queen: Album Guide. Rolling Stone. Архів оригіналу за 27 квітня 2012. Процитовано 10 червня 2012.
  35. ↑ Queen – Jazz CD Album. CD Universe. Архів оригіналу за 30 червня 2016. Процитовано 19 квітня 2016.
  36. ↑ а б Christgau, Robert (25 грудня 1978). Christgau's Consumer Guide. The Village Voice. New York. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 19 квітня 2016.
  37. ↑ Marsh, Dave (8 лютого 1979). Queen: Jazz. Rolling Stone. Архів оригіналу за 3 серпня 2011. Процитовано 10 жовтня 2011.
  38. ↑ Cohen, Mitchell (Березень 1979). Jazz. Creem. Архів оригіналу за 18 червня 2018. Процитовано 18 червня 2018.
  39. ↑ Hilburn, Robert (3 December 1978). «Queen: Her Majesty Stops Jivin'». Calendar. Los Angeles Times. p. 104.
  40. ↑ DeRogatis, Jim (19 March 2006). A wild ride with Queen. Процитовано 18 August 2019.
  41. ↑ Queen albums ranked from worst to best. Loudersound. Архів оригіналу за 18 червня 2018. Процитовано 18 червня 2018.
  42. ↑ Queen Albums Ranked Worst to Best. Ultimate Classic Rock. Архів оригіналу за 18 червня 2018. Процитовано 18 червня 2018.
  43. ↑ 10 Classic Albums Rolling Stone Originally Panned. Архів оригіналу за 18 червня 2018. Процитовано 28 червня 2018.
  44. ↑ The Game — Queen, September 20, 1980 - Number 1 Albums. Архів оригіналу за 20 квітня 2019. Процитовано 20 квітня 2019.
  45. ↑ Kent, David (1993). Australian Chart Book 1970–1992 (вид. illustrated). St Ives, N.S.W.: Australian Chart Book. ISBN 0-646-11917-6.
  46. ↑ «Queen — Jazz» (німецькою). Austriancharts.at. Hung Medien. Процитовано 22 квітня 2022.
  47. ↑ "Top RPM Albums: Issue 0306". RPM. Бібліотека та архів Канади. Retrieved 22 квітня 2022.
  48. ↑ «Queen — Jazz» (нідерландською). Dutchcharts.nl. Hung Medien. Процитовано 22 квітня 2022.
  49. ↑ Pennanen, Timo (2006). Sisältää hitin – levyt ja esittäjät Suomen musiikkilistoilla vuodesta 1972 (фін.) (вид. 1st). Helsinki: Kustannusosakeyhtiö Otava. с. 166. ISBN 978-951-1-21053-5.
  50. ↑ Le Détail des Albums de chaque Artiste – Q. Infodisc.fr (фр.). Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 9 червня 2012. Select Queen from the menu, then press OK.
  51. ↑ "Offiziellecharts.de – Queen – Jazz" (in German). GfK Entertainment Charts. Retrieved 22 квітня 2022.
  52. ↑ Oricon Album Chart Book: Complete Edition 1970–2005 (яп.). Roppongi, Tokyo: Oricon Entertainment. 2006. ISBN 4-87131-077-9.
  53. ↑ «Queen — Jazz» (англійською). Charts.org.nz. Hung Medien. Процитовано 22 квітня 2022.
  54. ↑ «Queen — Jazz» (англійською). Norwegiancharts.com. Hung Medien. Процитовано 22 квітня 2022.
  55. ↑ Hits of the World (PDF). Billboard. 3 лютого 1979. с. 78. Процитовано 9 листопада 2021.
  56. ↑ «Queen — Jazz» (англійською). Swedishcharts.com. Hung Medien. Процитовано 22 квітня 2022.
  57. ↑ «Queen | Artist | Official Charts» (англійською). UK Albums Chart. The Official Charts Company. Процитовано 22 квітня 2022.
  58. ↑ "Queen Chart History (Billboard 200)". Billboard. Процитовано 22 квітня 2022.
  59. ↑ «Queen — Jazz» (французькою). Ultratop.be. Hung Medien. Процитовано 22 квітня 2022.
  60. ↑ Austrian album certifications – Queen – Jazz (Німецька) . IFPI Австрія.
  61. ↑ Anthonissen, Juul (14 квітня 1979). From the Music Capitals of the World - Brussels. Billboard. с. 65. ISSN 0006-2510. Процитовано 27 квітня 2022.
  62. ↑ Queen Receives Canadian Platinum (PDF). Cash Box. 13 січня 1979. с. 26. Процитовано 20 липня 2022.
  63. ↑ French album certifications – Queen – Jazz (Французька) . InfoDisc. Виберіть QUEEN та натиснімть OK
  64. ↑ Dateline: Hamburg - Electrola Takes Honours (PDF). Music Week. 25 серпня 1979. с. 10. Процитовано 27 квітня 2022.
  65. ↑ Gold-/Platin-Datenbank (Queen; 'Jazz') (Німецька) . Bundesverband Musikindustrie.
  66. ↑ Queen – Freddie Mercury's Japanese in-house presentation awards. 18 серпня 2023.
  67. ↑ Dutch album certifications – Queen – Jazz (Нідерландська) . Nederlandse Vereniging van Producenten en Importeurs van beeld- en geluidsdragers. Введіть Jazz у полі "Artiest of titel".
  68. ↑ Wyróżnienia – Platynowe płyty CD - Archiwum - Przyznane w 2009 roku (Польска) . Polish Society of the Phonographic Industry (ZPAV). 8 липня 2009.
  69. ↑ The Official Swiss Charts and Music Community: Awards (‍ '​Jazz‍ '​). IFPI Switzerland. Hung Medien.
  70. ↑ British album certifications – Queen – Jazz (Англійська) . Британська асоціація виробників фонограм (BPI).
  71. ↑ American album certifications – Queen – Jazz (Англійська) . Американська асоціація компаній звукозапису (RIAA).

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Jazz_(альбом_Queen)&oldid=43675318