Аппій Клавдій Пульхр (консул 143 року до н. е.)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Аппій Клавдій Пульхр
Народивсяне пізніше 179 до н. е.
Стародавній Рим
Помер133 до н. е.[1] або 130 до н. е.[2]
невідомо
КраїнаСтародавній Рим
Діяльністьдавньоримський політик, давньоримський військовий
Суспільний станпатрицій[d][2] і нобілітет[2]
Посадацензор Стародавнього Риму[1], давньоримський сенатор[d][3] і консул[3][1]
РідClaudii Pulchrid
БатькоГай Клавдій Пульхр[2][2]
Матиневідомо
У шлюбі зAntistiad[2][2]
ДітиClaudiad[2][2], Гай Клавдій Пульхр[2][2], Аппій Клавдій Пульхр[2][2], Claudiad[2][2] і Claudiad[2][2]

Аппій Клавдій Пульхр (186—130 роки до н. е.) — політичний, державний і військовий діяч Римської республіки, консул 143 року до н. е.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походив з патриціанського роду Клавдіїв. Син Гая Клавдя Пульхра, консула 177 року до н. е.

У 170 році до н. е. став членом жрецької колегії саліїв, а у 149 році — колегії авгурів.

У 146 році до н. е. Аппій став претором, а у 143 році до н. е. обрано консулом разом з Квінтом Цецилієм Метеллом. Розпочав війну проти альпійського племені саласів — спочатку зазнав невдачі, а незабаром блискуче переміг. Намагався отримати тріумф, але сенат йому відмовив. Тоді Аппій Клавдій провів самостійно тріумф за власний рахунок. Коли йому в цьому намагалися завадити, то весталка Клавдія, донька Аппія, вскочила на колісницю переможця, що дозволило продовжити церемонію.

У 142 році до н. е. Аппій намагався здобути посаду цензора, але програв. Втім у 136 році до н. е. все ж його обрано цензором разом з Квінт Фульвій НобіліорКвінтом Фульвієм Нобіліором. Цього ж року його обрано принцепсом сенату. У 133 році до н. е. Аппій підтримав реформи Тіберія Гракха, увійшовши до числа уповноважених із розподілу землі. Цим він займався до своєї смерті у 130 році до н. е.

Родина

[ред. | ред. код]

Дружина — Антистія (179—135 роки до н. е.)

Діти:

Примітки

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • F. X. Ryan: Das Haupt des Appius. // Studia humaniora Tartuensia. Vol. 5, A.2, 2004. (нім.)