Кравченко Юрій Федорович

Юрій Федорович Кравченко
Юрій Федорович Кравченко
	Юрій Федорович Кравченко
3-й Міністр внутрішніх справ України
	3 липня 1995 — 26 березня 2001
Президент	Леонід Кучма
Попередник	Володимир Радченко
Наступник	Юрій Смирнов
Народився	5 березня 1951; Олександрія, Кіровоградська область, Українська РСР, СРСР
Помер	4 березня 2005 (53 роки); Київ, Україна
Похований	Байкове кладовище
Відомий як	політик
Країна	СРСР і Україна
Alma mater	Nizhny Novgorod Academy of Ministry of Internal Affairs of Russiad
Політична партія	КПРС
Звання	Генерал внутрішньої служби України
Нагороди
	«Хрест Слави» (МВС України)
	Заслужений юрист України
	Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кравченко.

Ю́рій Фе́дорович Кра́вченко (5 березня 1951, Олександрія, Кіровоградська область — 4 березня 2005, Конча-Заспа, Київська область) — український політичний діяч, колишній міністр внутрішніх справ України (1995—2001), генерал внутрішньої служби України. З 1 грудня 2001 року по 21 травня 2002 року — голова Херсонської обласної державної адміністрації. Доктор юридичних наук (2003).

Протягом декількох років був найближчим соратником президента України Леоніда Кучми і вважався одним із ймовірних його наступників. Під його керівництвом було розгромлено свавілля організованих кримінальних угрупувань, особливо в Криму.

Під час касетного скандалу був звинувачений у зникненні опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе і, відтак, усунутий з першого ешелону української політики. Загинув внаслідок двох пострілів в голову. Офіційне слідство зробило висновок, що це було самогубство.

Життєпис

Храм святих Федора і Анастасії (УПЦ МП) біля входу до головного кладовища міста Олександрія, освячений в 2004 році. Названий на честь батьків Юрія Кравченка.

Народився 5 березня 1951 у місті Олександрія Кіровоградської області у робітничій сім'ї.

Освіта вища, у 1978 р. закінчив Горьківську вищу школу МВС СРСР, правознавець.

Вересень 1966 р. — серпень 1970 р. — учень Олександрійського індустріального технікуму.
Жовтень 1970 р. — листопад 1970 р. — електрослюсар Олександрійської шахти 3-біс Кіровоградської області
Листопад 1970 р. — листопад 1972 р. — служба в армії.
Листопад 1972 р. — серпень 1974 р. — електрик Кіровоградського заводу друкарських машин.
Вересень 1974 р. — серпень 1978 р. — слухач Горьківської вищої школи МВС СРСР.
Серпень 1978 р. — липень 1980 р. — інспектор БРСВ відділу внутрішніх справ Світловодського міськрайвиконкому Кіровоградської області
Липень 1980 р. — вересень 1981 р. — старший інспектор БРСВ відділу внутрішніх справ Світловодського міськрайвиконкому Кіровоградської області
Вересень 1981 р. — жовтень 1982 р. — начальник відділення карного розшуку Олександрійського міського відділу внутрішніх справ Кіровоградської області
Жовтень 1982 р. — липень 1984 р. — заступник начальника Олександрійського міського відділу внутрішніх справ.
Липень 1984 р. — квітень 1986 р. — начальник Олександрійського міського відділу внутрішніх справ.
Квітень 1986 р. — квітень 1988 р. — начальник відділу боротьби з наркоманією Управління карного розшуку МВС УРСР.
Квітень 1988 р. — серпень 1989 р. — заступник начальника 7-го Управління МВС УРСР.
Вересень 1989 р. — грудень 1992 р. — начальник УВС Кіровоградської області
Грудень 1992 р. — до грудень 1994 р. — заступник міністра — начальник кримінальної міліції МВС України.
Грудень 1994 р. — липень 1995 р. — голова Державного митного комітету України.
3 липня 1995 р. — 26 березня 2001 р. — міністр внутрішніх справ України.
1997 — конфлікт з Михайлом Бродським (на той час потужним бізнесменом і власником газети «Киевские ведомости»). Газета опублікувала матеріал про незаконне набуття міністром автомобілю «Мерседес» S 600L. Кравченко звернувся до суду з позовом до видання на 9 млн. грн., внаслідок чого «Киевские ведомости» змінили власників. Сам Михайло Бродський невдовзі потрапив за ґрати, й лише перемога на парламентських виборах 1998 року врятувала його від ув'язнення.

У серпні 2000 року Кравченко передав через прем'єр-міністра В. Ющенка до Верховної Ради свої пропозиції до Закону «Про міліцію», якими, зокрема, передбачалося перейменування міліції на поліцію. У цей же час почався перехід міліції на нову, відмінну від радянської, форму одягу.

Доктор юридичних наук (кандидатська дисертація «Актуальні проблеми реформування органів внутрішніх справ України (організаційно-правові питання)», Університет внутрішніх справ, 1998; докторська дисертація «Свобода як принцип демократичної правової держави», Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 2003).

Автор книги «Міліція України». Майстер спорту з плавання.

Посади

Був членом:

Ради національної безпеки і оборони України (30 серпня 1996 р — 2001 р.)
Ради з питань збереження національної культурної спадщини (червень 1997 р. — січень 1998 р.)
Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України (жовтень 1997 р. — липень 2000 р.)
Комісії з доопрацювання та узгодження проектів Кримінального, Кримінально-процесуального та Кримінально-виконавчого кодексів України (липень 1998 р. — листопад 2001 р.)
Координаційного комітету боротьби з корупцією і організованою злочинністю
Комісії з опрацювання питань щодо скасування смертної кари в Україні
Координаційної ради з питань внутрішньої політики
президії Національної ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування.

Касетний скандал

Докладніше: Касетний скандал

28 листопада 2000 року О. Мороз оприлюднив аудіокасети з записами розмов у кабінеті Л. Кучми, згідно з якими, Ю. Кравченко мав бути причетний до викрадення Георгія Ґонґадзе. У зв'язку з цим 14 грудня міністр виступив на спеціальному засіданні Верховної Ради і категорично заперечував свою причетність. Але парламент прийняв постанову, якою рекомендував президенту звільнити Ю. Кравченка з посади міністра. У відповідь Л. Кучма заявив, що чекає подання прем'єра про звільнення Ю. Кравченка, але цього не було зроблено.

26 березня 2001 року Президент України своїм указом звільнив Ю. Кравченка з посади міністра внутрішніх справ «у зв'язку з переходом на іншу роботу».

Серпень 2001 р. — грудень 2001 р. — директор Інституту права ім. Князя Володимира Великого при Міжрегіональній академії управління персоналом.
Грудень 2001 р. — травень 2002 р. — голова Херсонської ОДА .
Травень 2002 р. — грудень 2002 р. — директор Інституту права ім. Князя Володимира Великого при Міжрегіональній академії управління персоналом.
6 грудня 2002 — червень 2004 р. — голова Державної податкової адміністрації України.

7 вересня 2010 року офіційне слідство у справі вбиства Георгія Гонгадзе визнало винним Кравченка як замовника.^[1]

Смерть

Помер 4 березня 2005 року від двох вогнепальних поранень в голову.

Того дня о 10 годині ранку Юрій Кравченко повинен був з'явитися до Генеральної прокуратури на допит у «справі Ґонґадзе». Незадовго до призначеного часу ЗМІ поширили інформацію про смерть головного свідка. Як стало відомо згодом, смерть Кравченка настала між 7-ю та 8-ю годинами ранку 4 березня. Його дружина повідомила, що близько 7-ї її чоловік пішов до технічного приміщення (гаражу) свого котеджу. Через декілька хвилин вона почула два постріли поспіль.

Якщо дотримуватись версії про самогубство, то Кравченко двічі стріляв собі в голову. Перший постріл був в підборіддя, але куля пройшла навиліт через рот. Другий (смертельний) постріл був у праву скроню. Подібні обставини, наявність контрольного пострілу, присутні і в загибелі Георгія Кірпи.

Слідчі знайшли передсмертну записку, зміст якої повідомив міністр внутрішніх справ Юрій Луценко: «Мої дорогі, я не винний ні в чому. Пробачте мене, я став жертвою політичних інтриг Президента Кучми та його оточення. Іду від вас з чистою совістю, прощавайте».

Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 49б, 50°25′2.76″ пн. ш. 30°30′4.3″ сх. д. / 50.4174333° пн. ш. 30.501194° сх. д. / 50.4174333; 30.501194).

Нагороди та почесні звання

Орден Богдана Хмельницького III ст. (21 серпня 1999) — за самовіддану працю, визначні особисті заслуги в державному будівництві, соціально-економічному, науково-технічному і культурному розвитку України та з нагоди 8-ї річниці незалежності України^[2]
Заслужений юрист України (6 березня 1998) — за вагомі особисті заслуги у зміцненні законності і правопорядку, високий професіоналізм^[3]
Орден Святого Дмитрія Солунського III ступеню (церковний)
Орден Святого князя Володимира Великого I ступеню (церковний)
Почесний громадянин Олександрії^[4]
Почесний Президент Асоціації професійних видів єдиноборств

Про Кравченка

Напередодні п'ятої річниці загибелі Юрія Кравченка вийшло в світ відразу кілька книг, присвячених життю цієї непересічної людини і таємниці його смерті. Серед них — твір Тетяни Петрівни Кравченко «Честь і гордість», книга соратника Юрія Кравченка — колишнього в.о. міністра внутрішніх справ України Михайла Корнієнка «Втрачений шанс», монографія Олександра Бандурки з аналізом реформ і законотворчої діяльності генерала Кравченка та інші^[5].

Примітки

↑ Названо першого замовника убивства Гонгадзе. І через неможливість свідчити, — єдиного?. Архів оригіналу за 17 вересня 2010. Процитовано 14 вересня 2010.
↑ Указ Президента України № 1051/99 від 21 серпня 1999 року «Про відзначення нагородами України з нагоди 8-ї річниці незалежності України». Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 3 квітня 2022.
↑ Указ Президента України № 173/98 від 6 березня 1998 року «Про присвоєння Ю. Кравченку почесного звання „Заслужений юрист України“». Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 3 квітня 2022.
↑ Олександрійська міська рада. Архів оригіналу за 3 жовтня 2014. Процитовано 9 травня 2015.
↑ Юрий Кравченко: правда, которой мы не узнаем. [Архівовано 17 січня 2013 у Wayback Machine.] (2010)

Посилання

Кравченко Юрій Федорович [Архівовано 18 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С»

Попередник:	Голова Державної митної служби України 14 жовтня 1994 — 11 липня 1995	Наступник:
Колос Анатолій Вікторович		Деркач Леонід Васильович

Попередник:	3-й Міністр внутрішніх справ України 3 липня 1995—26 березня 2001	Наступник:
Радченко Володимир Іванович		Смирнов Юрій Олександрович

Попередник:	Голови Херсонської обласної державної адміністрації грудень 2001 — травень 2002	Наступник:
		'

Попередник:	Голови Державної податкової адміністрації України 6 грудня 2002 — червень 2004	Наступник:
		Ярошенко Федір Олексійович

[1] Названо першого замовника убивства Гонгадзе. І через неможливість свідчити, — єдиного?. Архів оригіналу за 17 вересня 2010. Процитовано 14 вересня 2010.

[2] Указ Президента України № 1051/99 від 21 серпня 1999 року «Про відзначення нагородами України з нагоди 8-ї річниці незалежності України». Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 3 квітня 2022.

[3] Указ Президента України № 173/98 від 6 березня 1998 року «Про присвоєння Ю. Кравченку почесного звання „Заслужений юрист України“». Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 3 квітня 2022.

[4] Олександрійська міська рада. Архів оригіналу за 3 жовтня 2014. Процитовано 9 травня 2015.

[5] Юрий Кравченко: правда, которой мы не узнаем. [Архівовано 17 січня 2013 у Wayback Machine.] (2010)

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

п о р Керівники Херсонської області
Перші секретарі Херсонського обласного комітету КПУ	Степан Олексенко (1944) Олексій Федоров (1944—1949) Григорій Гришко (1949—1951) Вадим Онищенко (1951—1954) Володимир Дружинін (1954—1956) Петро Єлістратов (1956—1962) Антон Кочубей (1962—1963) Володимир Халапсін (промисловий, 1963—1964) Антон Кочубей (сільський, 1963—1964) Антон Кочубей (1964—1972) Іван Мозговий (1972—1980) Андрій Гіренко (1980—1987) Михайло Кушнеренко (1987—1991)
Голови Херсонського обласного виконавчого комітету	Пилип Пасенченко-Демиденко (1944—1950) Тимофій Барильник (1950—1963) Микола Кобак (промисловий, 1963—1964) Микола Макушенко (сільський, 1963—1964) Микола Макушенко (1964—1969) Діна Проценко (1969—1978) Василь Метляєв (1978—1983) Михайло Кушнеренко (1983—1987) Олександр Мельников (1987—1991) Михайло Кушнеренко (1991—1992)
Голови Херсонської обласної ради	Михайло Кушнеренко (1990—1994) Віталій Жолобов (1994—1996) Валерій Третьяков (1996—2002) Анатолій Юрченко (2002) Володимир Ходаковський (2002—2006) Геннадій Причина (в. о., 2006) Володимир Демьохін (2006—2010) Віктор Пелих (2010—2014) Тамара Федько (в. о., 2014—2015) Андрій Путілов (2015—2016) Владислав Мангер (2016—2020) Олександр Самойленко (з 2020)
Голови Херсонської обласної державної адміністрації	Олександр Мельников (1992—1994) Віталій Жолобов (1995—1996) Юрій Карасик (1996—1997) Михайло Кушнеренко (1997—1998) Анатолій Касьяненко (1998—1999) Олександр Вербицький (1999—2001) Юрій Кравченко (2001—2002) Анатолій Юрченко (2002—2004) Сергій Довгань (2004) Володимир Ходаковський (2004—2005) Борис Сіленков (2005—2010) Анатолій Гриценко (2010) Микола Костяк (2010—2014) Юрій Одарченко (2014) Андрій Путілов (2014—2015) Валентина Січова (в. о., 2015—2016) Андрій Гордєєв (2016—2019) Дмитро Бутрій (т.в.о., 2019) Юрій Гусєв (2019—2020) Сергій Козир (т.в.о., 2020—2021) Сергій Козир (2021) Геннадій Лагута (2021—2022) Дмитро Бутрій (т.в.о., 2022) Ярослав Янушевич (2022—2023) Андрій Шибаєв (в.о., 2023) Олександр Прокудін (з 2023)

Генеалогія та некрополістика	Find a Grave
Словники та енциклопедії	Енциклопедія сучасної України · Prabook
Нормативний контроль	FAST: 1967799 · Freebase: /m/05c1yy · GND: 1013836359 · ISNI: 0000000122084709 · LCCN: n00088315 · SUDOC: 161195555 · VIAF: 6168579

Кравченко Юрій Федорович

Статус версії сторінки

Зміст