Олексенко Степан Антонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олексенко Степан Антонович
Олексенко Степан Антонович 1946.jpg
Народився 9 (22) грудня 1904
Пляківка, Чигиринський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер 25 вересня 1976(1976-09-25) (71 рік)
Київ, Українська РСР, СРСР
Національність українці
Діяльність політик
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Партія Комуністична партія Радянського Союзу
Діти Олексенко Степан Степанович
Нагороди
Орден Леніна — 1948Орден Червоного ПрапораОрден Богдана Хмельницкого I ступеняОрден Вітчизняної війни I ступеня— 1945
Орден Трудового Червоного ПрапораОрден Трудового Червоного ПрапораОрден «Знак Пошани»
Медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна»
Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 1 ступеня
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» — 1945Медаль «20 років перемоги у ВВВ» — 1965Медаль «30 років перемоги у ВВВ» — 1975
Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР — 1964

Степа́н Анто́нович Оле́ксенко (9 (22) грудня 1904, Пляківка, Чигиринський повіт, Київська губернія, Російська імперія — 25 вересня 1976, Київ, Українська РСР, СРСР) — український радянський діяч, один з організаторів партизанського руху, 1-й секретар Дрогобицького обласного комітету КП(б)У. Депутат Верховної Ради СРСР 1­-3-го скликань.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 9 (22) грудня 1904(19041222) року в селянській родині в селі Пляківка, тепер Кам'янський район, Черкаська область. У травні — вересні 1922 року — ремонтний робітник Південно-Західної залізниці. У вересні 1922 — січні 1924 року — селянин в господарстві батька в селі Пляківці. У 1924 році вступив до комсомолу.

У січні 1924 — січні 1925 року — голова комітету незаможних селян села Пляківки. У січні — жовтні 1925 року — секретар Пляківської сільської ради та секретар комсомольського осередку села Пляківки. У жовтні 1925 — жовтні 1926 року — член бюро, завідувач економічного відділу Кам'янського районного комітету ЛКСМУ Шевченківського округу.

У жовтні — грудні 1926 року — курсант полкової школи артилерійського полку в місті Черкасах.

У грудні 1926 — жовтні 1927 року — голова Кам'янського районного комітету незаможних селян Шевченківського округу.

Член ВКП(б) з березня 1927 року.

У жовтні 1927 — травні 1930 року — студент робітничого факультету Київського сільськогосподарського інституту. У травні 1930 — травні 1933 року — студент Київського інституту механізації та електрифікації сільського господарства.

У травні 1933 — березні 1934 року — помічник з комсомольської роботи начальника Політичного відділу машинно-тракторної станції (МТС) в селі Тростянець Охтирського району Харківської області. У березні — жовтні 1934 року — заступник начальника з партійно-масової роботи Політичного відділу Тавежнянської машинно-тракторної станції (МТС) в селі Бучки Сахновщинського району Харківської області. У жовтні 1934 — лютому 1935 року — заступник начальника з партійно-масової роботи Політичного відділу машинно-тракторної станції (МТС) в селі Краснопілля Сумського району Харківської області.

У лютому 1935 — липні 1936 року — заступник секретаря Згурівського районного комітету КП(б)У Харківської області. У липні 1936 — липні 1937 року — 2-й, 1-й секретар Вовчанського районного комітету КП(б)У Харківської області.

У серпні — вересні 1937 року — 3-й секретар Харківського обласного комітету КП(б)У. У вересні — жовтні 1937 року — 2-й секретар Харківського обласного комітету КП(б)У.

У жовтні 1937 — червні 1938 року — 1-й секретар Організаційного бюро ЦК КП(б)У по Кам'янець-Подільській області. З жовтня 1937 року входив до складу «трійки» УНКВС Кам’янець-Подільської області[1]. У 1938 році працював завідувачем відділу ЦК КП(б)У.

У серпні 1938 — листопаді 1940 року — член колегії Народного комісаріату місцевої промисловості Української РСР і начальник Головного управління (тресту) поліграфічної промисловості УРСР «Укрполіграф».

У листопаді 1940 — вересні 1941 року — директор міжобласної контори електрифікації сільського господарства тресту «Київсільелектро». У жовтні 1941 — серпні 1942 року — директор міжобласної контори електрифікації сільського господарства тресту «Донсільелектро» у містах Сталіно та Ворошиловграді. У вересні 1942 — квітні 1943 року — директор республіканської контори електрифікації сільського господарства тресту «Казсільелектро» в місті Алма-Аті.

У квітні 1943 року за ухвалою ЦК КП(б)У Олексенка призначено секретарем Кам'янець-Подільського підпільного обкому партії, начальником обласного штабу партизанського руху, командиром партизанського з'єднання. Під керівництвом підпільного обкому, очолюваного Олексенком, в тилу ворога діяло 37 партизанських загонів, об'єднаних у 5 з'єднань (понад 10 тисяч партизанів), які завдавали ударів по Шепетівському залізничному вузлу.

30 березня — 30 квітня 1944 року — 1-й секретар Херсонського обласного комітету КП(б)У.

У травні 1944 — грудні 1946 року — 1-й секретар Дрогобицького обласного і міського комітетів КП(б)У. Відповідно до відомостей із автобіографії у 1946 році закінчив Київський сільськогосподарський інститут.

У грудні 1946 — вересні 1949 року — слухач Вищої партійної школи при ЦК ВКП(б) у Москві.

У вересні 1949 — вересні 1952 року — 1-й секретар Дрогобицького обласного комітету КП(б)У. Одночасно, у вересні 1949 — січні 1950 року — 1-й секретар Дрогобицького міського комітету КП(б)У.

У жовтні 1952 — червні 1953 року — заступник міністра радгоспів Української РСР. У червні 1953 — травні 1955 року — заступник міністра місцевої і паливної промисловості Української РСР. У травні 1955 — червні 1957 року — заступник та 1-й заступник міністра радгоспів Української РСР.

У серпні 1957 — березні 1961 року — начальник Головного управління електрифікації сільського господарства «Укрголовсільелектро» Міністерства сільського господарства УРСР. У березні 1961 — січні 1963 року — начальник Головного управління електрифікації сільського господарства «Укрсільгосптехніка», член колегії Міністерства сільського господарства УРСР.

У січні 1963 — грудні 1971 року — заступник міністра енергетики і електрифікації Української РСР — начальник Головного управління сільської електрифікації.

З грудня 1971 року — на пенсії у Києві, персональний пенсіонер союзного значення [2].

Делегат чотирьох з'їздів Компартії України — XIV (1938), XV (1940), XVI (1949) та XVIII (1954).

Батько актора Степана Олексенка.

Помер 25 вересня 1976 року в Києві.

Нагороди[ред. | ред. код]

Нагороджений орденом Леніна (23.01.1948), орденом Богдана Хмельницького першого ступеня, орденом Червоного Прапора, двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани», Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР (21.12.1964) та медалями. Зокрема, 1945 року за успішне виконання плану хлібозаготівель нагороджений орденом Вітчизняної війни першого ступеня.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Геноцид: Голодомор 1932-1933 років на Хмельниччині: причини, жертви, наслідки. — Кам'янець-Подільський, 2008. — С. 167.
  2. Особисті архівні фонди в державних сховищах СРСР(рос.)

Література[ред. | ред. код]

Електронні джерела[ред. | ред. код]