Очікує на перевірку

Луїза Ґлік

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Луїза Ґлік
англ. Louise Elisabeth Glück
Народилася22 квітня 1943(1943-04-22)[1][2]
Нью-Йорк, Нью-Йорк[3]
Померла13 жовтня 2023(2023-10-13)[4][5] (80 років)
Кембридж, Массачусетс
·злоякісна пухлина[6]
Країна США
Діяльністьписьменниця, поетеса, есеїстка
Сфера роботилітературна діяльністьd[7] і поезія[7]
Alma materКолумбійський університет (1966)[8], коледж Сари Лоуренсd[8] і George W. Hewlett High Schoold
ЗакладЄльський університет[9], Бостонський університет, Коледж Вільямсаd і Університет Айови
Мова творіванглійська і німецька
Роки активності1968 — 2023
Magnum opusAvernod[10], Meadowlands[d][11], The Wild Irisd і Faithful and Virtuous Nightd
ЧленствоАмериканська академія мистецтв та літератури і Американська академія мистецтв і наук
Конфесіяюдаїзм[12]
РодичіAbigail Savaged
У шлюбі зJohn Dranowd
Діти (1)Noah Dranowd
Нагороди
CMNS: Луїза Ґлік у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Луїза Ґлік, Луїза Глюк (англ. Louise Glück, [ɡlɪk][14][15]; 22 квітня, 1943, Нью-Йорк, США — 13 жовтня 2023, Кембридж, Массачусетс, США) — американська поетеса та есеїстка. Лауреат Нобелівської премії з літератури (2020) «за її безпомилковий поетичний голос, який суворою красою робить індивідуальне існування універсальним».[16] Здобула багато значущих літературних премій у США, зокрема Національну гуманітарну медаль, Пулітцерівську премію, Національну книжкову премію, Національну премію гуртків критиків книг та Премію Боллінґена, Поет-лауреат США (2003—2004). Ґлік часто описують як автобіографічну поетку; її роботи відомі своєю емоційною напруженістю та тим, що часто спирається на міфи, історію чи природу, щоб розмірковувати про особистий досвід та сучасне життя.

Ґлік навчалася у коледжі Сари Лоренс та Колумбійському університеті, але не отримала ступінь звідти. Окрім письменницької кар'єри, вона була відома в академічних колах як викладачка поезії в декількох навчальних закладах.

У своїй роботі зосередилася на висвітленні аспектів травми, бажання та природи. Досліджуючи ці широкі теми, її поезія стала відомою своїми відвертими виразами смутку та замкнутості. Критики також зосереджували увагу на її побудові поетичних персон та взаємозв'язку в її віршах між автобіографією та класичним міфом.

Ґлік була ад'юнктом і письменницею Розенкранца в Єльському університеті. Жила в Кембриджі, штат Массачусетс.[17]

Життєпис

[ред. | ред. код]

Луїза Ґлік народилася в Нью-Йорку 22 квітня 1943 року. Вона є старшою з двох дочок, що вижили, бізнесмена Даніеля Ґліка та домогосподарки Беатріс Ґлік (уроджена Гросбі).[18]

Дідусь та бабуся Ґлік, угорські євреї, емігрували до Сполучених Штатів, де врешті-решт мали продуктовий магазин у Нью-Йорку. Батько Ґлік був першим членом його сім'ї, який народився в США. Він мав амбіції стати письменником, але пішов у бізнес зі своїм швагром.[19] Разом вони досягли успіху, коли винайшли ніж X-Acto.[20] Мати Ґлік була випускницею Коледжу Уелслі. З раннього дитинства Ґлік отримала від батьків освіту з грецької міфології та класичних історій, таких як легенда про Жанну д'Арк.[21] Луїза почала писати вірші в ранньому віці.[22]

У підлітковому віці у Ґлік розвинулася нервова анорексія, яка стала визначальним викликом для її пізнього підліткового та молодого віку. В одному з есе вона описала хворобу як результат спроб утвердити свою незалежність від матері.[23] В іншому місці вона пов'язала свою хворобу зі смертю старшої сестри, подією, яка сталася ще до її народження.[24] Під час осені старшого курсу в середній школі Джорджа Гевлета, штат Нью-Йорк, вона розпочала психоаналітичне лікування. Через кілька місяців її забрали зі школи, щоб зосередитись на реабілітації, хоча вона все-таки закінчила навчання в 1961 році.[25] З цього рішення вона написала: «Я розуміла, що в якийсь момент я збираюся померти. Я знала більш яскраво, вісцерально, що я не хочу помирати».[23] Наступні сім років вона проходила терапію, якій, як вона приписує, допомогла подолати хворобу та навчила мислити.[26]

У результаті свого стану Ґлік не вступила до коледжу на денну форму навчання. Вона описала своє рішення відмовитись від вищої освіти на користь терапії як необхідне: «… мій емоційний стан, моя надзвичайна жорсткість поведінки і шалена залежність від ритуалу унеможливили інші форми навчання».[27] Натомість вона відвідувала клас поезії в коледжі Сари Лоуренс, а з 1963 по 1965 рік відвідувала поетичні майстер-класи у школі загальної освіти Колумбійського університету, де пропонували програми для нетрадиційних студентів.[28][29] Перебуваючи там, вона навчалася у Леоні Адамса та Стенлі Куніца. Луїза зарахувала цих вчителів як значних наставників у своєму розвитку як поетки.[30]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Ґлік отримала численні нагороди за свою роботу. На додаток до більшості головних нагород за поезію в США, вона отримала кілька стипендій від Національного фонду мистецтв та фонду Ґуґґенгайма. Нижче наведено відзнаки, які вона отримала як за свою роботу загалом, так і за окремі роботи.

Відзнаки за роботу

[ред. | ред. код]

Відзнаки за окремі роботи

[ред. | ред. код]
  • Премія Мелвілла Кейна за «Ахіллесовий тріумф» (1985)[52]
  • Національна премія гуртків критиків книг за «Тріумф Ахілла» (1985)[53]
  • Національна премія Ребеки Джонсон Боббіт за поезію для «Арарата» (1992)[54]
  • Премія Вільяма Карлоса Вільямса за «Дикий ірис» (1993)[55]
  • Пулітцерівська премія за «Дикий ірис» (1993)[56]
  • Премія PEN / Марта Альбранд за першу наукову літературу про докази та теорії: «Нариси поезії» (1995)[57]
  • Книжкова премія Посла англомовного союзу для «Vita Nova» (2000)[58]
  • Книжкова премія Посла англомовного союзу в Аверно (2007)[59]
  • LL Winship / PEN New England Award за «Аверно» (2007)[60]
  • Книжкова премія «Лос-Анджелес Таймс» за «Поеми 1962—2012» (2012)[61]
  • Національна книжкова премія за «Вірну і доброчесну ніч» (2014)[62]

Окрім того, «Дикий ірис», «Vita Nova» та «Averno» — усі фіналісти Національної книжкової премії.[63] «Сім віків» був фіналістом Пулітцерівської премії та Національної премії гуртків критиків книг.[64][65] «Життя села» було фіналістом Національної премії гуртків критиків книг та Міжнародної поетичної премії Ґріффіна.[66]

Вірші Ґлік широко антологізовані, зокрема в «Антології поезії Нортона»,[67] «Оксфордській книзі американської поезії»[68] та «Колумбійській антології американської поезії».[69]

Вибрана бібліографія

[ред. | ред. код]

Збірки поезій

[ред. | ред. код]

Чапбуки

[ред. | ред. код]
  • Сад (видання «Антей», 1976)
  • Жовтень (Sarabande Books, 2004) ISBN 978-1932511000

Збірки прози

[ред. | ред. код]
  • Докази та теорії: Нариси поезії (The Ecco Press, 1994) ISBN 978-0880014427
  • Американська оригінальність: Нариси поезії (Фаррар, Штраус та Жиру, 2017) ISBN 978-0374299552

Переклади українською

[ред. | ред. код]

Луїза Глік. З віршів минулого тисячоліття. Переклав М.Стріха (Супровідна стаття перекладача «Поетеса травматичного досвіду») // Всесвіт. — 2021. — ч.1-2. — С.6-23.

Луїза Глік. Поет і читач. Нобелівська лекція 2020. Переклав М.Стріха // Всесвіт. — 2021. — ч.1-2. — С.217-219.

Онлайн переклади

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Луїза Ґлік

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ SNAC — 2010.
  2. ↑ FemBio database
  3. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #119122960 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  4. ↑ Ассошіейтед прес — Нью-Йорк: 1846.
  5. ↑ Louise Glück, poétesse américaine et prix Nobel de littérature, est morte — Ле-Монд.
  6. ↑ Louise Glück, Nobel-winning poet of terse and candid lyricism, dies at 80 — Ассошіейтед прес.
  7. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
  8. ↑ а б Garner D. Verses Wielded Like a Razor / J. Kahn — Manhattan: New York Times Company, A. G. Sulzberger, 1851. — ISSN 0362-4331; 1553-8095; 1542-667X
  9. ↑ Louise Glück: Frederick Iseman Professor of Poetry, Professor in the Practice — Єльський університет.
  10. ↑ https://openlibrary.org/works/OL8035191W/Averno
  11. ↑ https://openlibrary.org/works/OL1807330W/Meadowlands
  12. ↑ Jewish Nobel Prize winners in Literature
  13. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  14. ↑ Louise Glück wins Nobel Prize for Literature. BBC. 8 жовтня 2020. Архів оригіналу за 1 листопада 2020. Процитовано 8 жовтня 2020.
  15. ↑ Say How? – National Library Service for the Blind and Print Disabled. Library of Congress. Архів оригіналу за 6 жовтня 2019. Процитовано 8 жовтня 2020.
  16. ↑ Summary of the 2020 Nobel Prize in Literature. Архів оригіналу за 8 жовтня 2020. Процитовано 8 жовтня 2020.
  17. ↑ Louise Glück | Authors | Macmillan. US Macmillan (амер.). Архів оригіналу за 16 квітня 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
  18. ↑ Morris, Daniel (2006). The Poetry of Louise Glück: A Thematic Introduction. Columbia: University of Missouri Press. с. 25.
  19. ↑ Glück, Louise (1994). Proofs & Theories: Essays on Poetry. New York: The Ecco Press. с. 5.
  20. ↑ Weeks, Linton (29 серпня 2003). Gluck to be Poet Laureate. The Washington Post. Архів оригіналу за 7 квітня 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
  21. ↑ Glück, Louise. Proofs & Theories: Essays on Poetry. с. 7.
  22. ↑ Glück, Louise. Proofs & Theories: Essays on Poetry. с. 8.
  23. ↑ а б Glück, Louise. Proofs & Theories: Essays on Poetry. с. 11.
  24. ↑ Morris, Daniel (2006). The Poetry of Louise Glück: A Thematic Introduction. Columbia: University of Missouri Press. с. 25.
  25. ↑ Louise Glück Biography and Interview. www.achievement.org. American Academy of Achievement. Архів оригіналу за 8 березня 2019. Процитовано 8 жовтня 2020.
  26. ↑ Gluck, Louise (2012). "A Voice of Spiritual Prophecy". Louise Gluck Interview. Academy of Achievement, Washington D.C., Oct 27, 2012. Academy of Achievement. Архів оригіналу за 9 листопада 2016. Процитовано 8 жовтня 2020.
  27. ↑ Glück, Louise. Proofs & Theories: Essays on Poetry. с. 13.
  28. ↑ Morris, Daniel. The Poetry of Louise Glück: A Thematic Introduction. с. 28.
  29. ↑ Haralson, Eric L. (21 січня 2014). Encyclopedia of American Poetry: The Twentieth Century (англ.). Routledge. с. 252. ISBN 978-1-317-76322-2. Архів оригіналу за 8 жовтня 2020. Процитовано 8 жовтня 2020.
  30. ↑ Chiasson, Dan (4 листопада 2012). The Body Artist. The New Yorker (November 12, 2012). Архів оригіналу за 10 травня 2020. Процитовано 8 жовтня 2020.
  31. ↑ Literature Fellowships list. NEA (англ.). Архів оригіналу за 19 березня 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
  32. ↑ а б John Simon Guggenheim Foundation | Louise Glück (амер.). Архів оригіналу за 23 червня 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
  33. ↑ а б Louise Glück. Yale University. Архів оригіналу за 25 серпня 2020. Процитовано 8 жовтня 2020.
  34. ↑ Awards – American Academy of Arts and Letters (амер.). Архів оригіналу за 15 травня 2019. Процитовано 7 квітня 2020.
  35. ↑ Williams College. Honorary Degrees. Commencement (амер.). Архів оригіналу за 27 квітня 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
  36. ↑ Louise Elisabeth Gluck. American Academy of Arts & Sciences (англ.). Архів оригіналу за 7 квітня 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
  37. ↑ Vermont - State Poet Laureate (State Poets Laureate of the United States, Main Reading Room, Library of Congress). www.loc.gov. Архів оригіналу за 13 листопада 2019. Процитовано 7 квітня 2020.
  38. ↑ July 29, 1998. Middlebury (англ.). 11 жовтня 2010. Архів оригіналу за 7 квітня 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
  39. ↑ Academy Members – American Academy of Arts and Letters (амер.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
  40. ↑ Lannan Foundation. Lannan Foundation (англ.). Архів оригіналу за 7 квітня 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
  41. ↑ Soundings: Spring 01. web.mit.edu. Архів оригіналу за 19 травня 2016. Процитовано 7 квітня 2020.
  42. ↑ Louise Gluck | The Bollingen Prize for Poetry. bollingen.yale.edu. Архів оригіналу за 26 березня 2019. Процитовано 7 квітня 2020.
  43. ↑ Louise Glück: Online Resources - Library of Congress Bibliographies, Research Guides,and Finding Aids (Virtual Programs & Services, Library of Congress). www.loc.gov. Архів оригіналу за 28 грудня 2019. Процитовано 7 квітня 2020.
  44. ↑ Poets, Academy of American. Wallace Stevens Award | Academy of American Poets. poets.org. Архів оригіналу за 3 квітня 2014. Процитовано 7 квітня 2020.
  45. ↑ Aiken Taylor Award. The Sewanee Review (амер.). Архів оригіналу за 7 квітня 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
  46. ↑ Golden Plate Awardees of the American Academy of Achievement. www.achievement.org. American Academy of Achievement. Архів оригіналу за 15 грудня 2016. Процитовано 8 жовтня 2020.
  47. ↑ APS Member History. search.amphilsoc.org. Архів оригіналу за 29 липня 2021. Процитовано 7 квітня 2020.
  48. ↑ Search Results for "Gluck" – American Academy of Arts and Letters (амер.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
  49. ↑ Louise Glück. National Endowment for the Humanities (NEH) (англ.). Архів оригіналу за 6 лютого 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
  50. ↑ Berggren, Jenny (14 лютого 2020). Poeten Louise Glück får Tranströmerpriset 2020. SVT Nyheter (швед.). Архів оригіналу за 7 квітня 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
  51. ↑ Summary of the 2020 Nobel Prize in Literature. Архів оригіналу за 8 жовтня 2020. Процитовано 8 жовтня 2020.
  52. ↑ Eberhart and Ginsberg Win Frost Poetry Medal. The New York Times (амер.). 17 квітня 1986. ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 7 квітня 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
  53. ↑ All Past National Book Critics Circle Award Winners and Finalists – National Book Critics Circle. www.bookcritics.org. Архів оригіналу за 19 березня 2016. Процитовано 7 квітня 2020.
  54. ↑ Rebekah Johnson Bobbitt National Prize for Poetry (Prizes and Fellowships, The Poetry and Literature Center at the Library of Congress). www.loc.gov. Архів оригіналу за 27 лютого 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
  55. ↑ Haralson, Eric L. (21 січня 2014). Encyclopedia of American Poetry: The Twentieth Century (англ.). Routledge. с. 252. ISBN 978-1-317-76322-2. Архів оригіналу за 8 жовтня 2020. Процитовано 8 жовтня 2020.
  56. ↑ Pulitzer Prize Winners by Year: 1993. www.pulitzer.org. Архів оригіналу за 7 грудня 2019. Процитовано 7 квітня 2020.
  57. ↑ PEN/Martha Albrand Award for First Nonfiction Winners. PEN America (англ.). 5 травня 2016. Архів оригіналу за 7 квітня 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
  58. ↑ ESU Programs - Books Across The Sea. 20 серпня 2008. Архів оригіналу за 20 серпня 2008. Процитовано 7 квітня 2020.
  59. ↑ English Speaking Union of the United States. 20 серпня 2008. Архів оригіналу за 20 серпня 2008. Процитовано 7 квітня 2020.
  60. ↑ PEN New England and the JFK Presidential Library Announce Winners of the 2007 Hemingway Foundation/PEN Award and the 2007 L.L. Winship/PEN New England Awards | JFK Library. www.jfklibrary.org. Архів оригіналу за 7 квітня 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
  61. ↑ LA Times Festival of Books. List of Honorees. Архів оригіналу за 25 липня 2019. Процитовано 7 квітня 2020.
  62. ↑ National Book Awards 2014. National Book Foundation (амер.). Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
  63. ↑ Louise Glück. National Book Foundation (амер.). Архів оригіналу за 28 квітня 2019. Процитовано 7 квітня 2020.
  64. ↑ Louise Gluck. www.pulitzer.org. Архів оригіналу за 7 квітня 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
  65. ↑ All Past National Book Critics Circle Award Winners and Finalists – National Book Critics Circle. www.bookcritics.org. Архів оригіналу за 19 березня 2016. Процитовано 7 квітня 2020.
  66. ↑ Says, Tarsitano. Griffin Poetry Prize: Louise Glück. Griffin Poetry Prize (амер.). Архів оригіналу за 27 січня 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
  67. ↑ Table of Contents: Norton Anthology of Poetry. library.villanova.edu. Архів оригіналу за 7 квітня 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
  68. ↑ Table of contents for The Oxford book of American poetry. catdir.loc.gov. Архів оригіналу за 23 лютого 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
  69. ↑ Parini, Jay, ред. (1995). The Columbia Anthology of American Poetry. Columbia University Press. ISBN 978-0-231-08122-1. Архів оригіналу за 7 квітня 2020. Процитовано 8 жовтня 2020.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Луїза_Ґлік&oldid=42852233