Ґендерна нерівність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ґендерна нерівність[1] (англ. Gender inequality) — це ситуація, коли жінки та чоловіки не є фактично рівними за правами, можливостями та уявленнями про них внаслідок сексизму. Донині жінки гірше за чоловіків представлені у багатьох областях, включаючи безпеку, освіту, можливості на ринку праці, політику, платню за рівноцінну роботу (гендерний розрив в оплаті праці), а також потерпають від гендерного насильства (насильство проти жінок).

Ґендерна нерівність випливає з відмінностей у ґендерних ролях та спричинена існуванням ґендерних стереотипів. Системи ґендерів (становища в різних суспільствах чоловіків, жінок та людей інших ґендерів) часто є дихотомічними та ієрархізованими. Ґендерна нерівність виростає з соціальних розрізнень, як емпірично обґрунтованих, так і сконтруйованих соціально.

Дискримінація (відмінне ставлення чи поводження, упередженість, утиск, насильство) людей через їхню стать чи ґендер називається сексизмом і є інструментом створення та підтримання ґендерної нерівності. Гендерна нерівність включає основні прояви сексизму.

Боротися з ґендерною нерівністю першим почав феміністичний рух, наразі на неї спрямовуються значні міжнародні зусилля та ґендерні політики держав і об'єднань. Метою їхніх зусиль є досягнення ґендерної рівності.

Ґендерне насильство[ред. | ред. код]

Ґендерне (гендероване) насильство або насильство, пов'язане зі статтю (gender-based violence), в українському законодавстві «насильство за ознакою статі» — це насильство, яке вчиняється над людиною (зазвичай жінкою) тільки через те, що вона належить до певної статі, або ж таке, від якого люди однієї статі (зазвичай жінки) страждають непропорційно більше, ніж люди іншої статі.

Насильство проти жінок[ред. | ред. код]

Гендероване насильство включає домашнє насильство, сексуальне насильство (зокрема, на робочому місці)

Домашнє насильство[ред. | ред. код]

Основною демографічною групою, що потерпає від домашнього насильства, є жінки, тоді як кривдниками є переважно чоловіки.

Сексуальне насильство[ред. | ред. код]

Насильство та сексуальні домагання на роботі[ред. | ред. код]

Показники сексуальних домагань в різних країнах ЄС варіюють від 4 % до 15 %. Це залежить від відношення до питання в країнах та від того, чи є домагання предметом публічного обговорення. В деяких країнах, безсумнівно, не вистачає дослідження цих питань через табу сексуальності, поширеність звинувачення жертви та міфів про згвалтування. За даними УНЗ ООН на базі опитувань в більш ніж у 50 країнах, сексуальні напади оприлюднюються лише в 11 % випадків [1].

Ґендерне сексуальне насильство в Україні[ред. | ред. код]

Згідно з дослідженням західноукраїнського правозахисного центру «Жіночі перспективи» (2005) серед львів'ян(ок) та населення області, більше 14% опитуваних стикаються на роботі з небажаними формами статевої уваги з боку керівників. 96% з них — жінки (лише 4% опитаних, що підтвердили наявність домагань керівництв на роботі, були чоловіками)[2][3].

У 2008 році «Ла Страда-Україна» разом із Київським міжнародним інститутом соціології провели опитування, за результатами якого:[2]

«
  • 96 % громадян України погоджуються з фактом існування сексуальних домагань.
  • 43 % українців вважають проблему сексуальних домагань актуальною для України.
  • 32 % українських жінок стикались з ситуаціями, коли у чоловіків були переваги при прийомі на роботу, розмірі винагороди, кар'єрних перспективах тощо.
  • 62 % жінок та 38 % чоловіків вважають, що «сексуальні домагання — це можливість просунутись по кар'єрних сходах.»
«

Нерівності на ринку праці[ред. | ред. код]

Неврегульований гендерний розрив в оплаті праці серед країн ОЕСР
Тижневий заробіток жінок як відсоток від чоловічого (середньорічні показники, 1979—2005)

Ґендерна дискримінація на ринку праці[ред. | ред. код]

Ґендерна дискримінація на робочому місці залишається значущою. Найбільш масштабно це спостерігається в структурі зайнятості:

  • вертикальна дискримінація (гендерна сегрегація): жінки не отримують однакову з чоловіками роботу у високооплачуваних та престижних сферах (чоловіки домінують у владі, політиці, бізнесі, промисловості та мистецтві, жінки переважають у сфері обслуговування та соціальній),
  • горизонтальна сегрегація: в межах однієї професії чоловіки займають більше управлінських та вищих позицій, тоді як жінки стикаються зі скляною стелею при побудові кар'єри.

Оплата праці жінок і чоловіків[ред. | ред. код]

Ґендерна нерівність спостерігається також при розгляді рівня заробітної плати в межах однієї професійної групи, і це прямий наслідок відмінностей у сфері зайнятості (гендерний розрив в оплаті праці). Жінки також значно менше можуть контролювати свій робочий час. Врешті, подвійна зайнятість і тепер є основною рисою жіночої праці — працююча жінка бере значно активнішу роль у веденні господарства та вихованні дітей.

Організація праці жінок та чоловіків[ред. | ред. код]

В 1998 році Європейська фундація покращення життєвих умов та умов праці провела дослідження в країнах Євросоюзу та Норвегії. Хто бажає працювати, де, чому — це були найголовніші питання дослідження. Ключові положення:

  1. Дві третини працюючих жінок — одружені або живуть з партнером. Тобто рішення про працевлаштування та кількість робочих годин впливають не тільки на життя однієї людини, але й його чи її партнера.
  2. Разом партнер(к)и витрачають на роботу близько 62 годин. Пари, які мають фінансові труднощі, витрачають значно менше годин (53 години) на працю, ніж пари, які вважають себе заможними.
  3. Наявність дітей відносно незначно впливає на час, який людина витрачає на роботу, однак, в кожній четвертій родині з дітьми, чоловік працює повний робочий день, в той час як жінка працює неповний робочий день.
  4. В 43 % сімей гроші заробляє тільки одна людина — в більшості випадків це чоловік.
  5. 1/3 пар (31 %) віддали б перевагу моделі життя, коли чоловік працює повний робочий день, а жінка неповний, хоча за такою моделлю зараз живуть тільки 20 % пар.
  6. Значна частина пар (16 %) проголошують, що хотіли, б щоб обидва партнери працювали неповний робочий день, хоча реально так живуть тільки 2 % пар.
  7. На відміну від існуючої ситуації, чоловіки та жінки бажають, щоб було більше рівності щодо участі обох у праці, за яку сплачують; більшість чоловіків та жінок вважають, що не тільки чоловіки, але й жінки мають працювати.

Нерівності в освіті[ред. | ред. код]

Докладніше: Сексизм в освіті

Ґендерна нерівність за країнами[ред. | ред. код]

В Україні[ред. | ред. код]

Принцип ґендерної рівності закріплений у Конституції України: Стаття 3 закріплює рівність чоловіків та жінок в усіх сферах життя[4]. Окрім даної норми, ґендерної рівності торкаються ст. 21, 24, 51. Частина третя ст. 24 Конституції безпосередньо присвячена подоланню дискримінації стосовно жінок в Україні та наголошує на тому, що рівність прав жінок і чоловіків забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній та культурній діяльності, у здобутті освіти та професійній підготовці, у праці та винагороді за неї і так далі[5]. Але відповідно до законодавства лише жінкам надається можливість поєднувати працю з материнством. Законодавчо чоловіки позбавлені такої можливості. Такий підхід є характерною ілюстрацією формального розуміння принципу ґендерної рівності[джерело?].

Окрім цього, Україна ратифікувала Конвенцію про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок 1979 року[6], Конвенцію № 156 про працюючих з сімейними обов'язками, підсумкові документи Всесвітньої конференції з прав людини (Відень, 1993 р.)[7], Конвенцію про ліквідацію насильства щодо жінок[8], Пакти про громадянські та політичні права[9] і про соціальні, економічні та культурні права (1976)[10].

Чинне законодавство де-юре гарантує чоловікам та жінкам України рівні права та можливості, але реально в політичній, культурній, соціальній, економічній сфері, в працевлаштуванні та повсякденному житті існує нерівність[11]. Основними жіночими проблемами в Україні є: домашнє насильство[12], проституція та торгівля жінками[13], наркоманія[14], акушерська агресія[15], дискримінація трансґендерних жінок[16], відсутність послідовної державної політики в цих сферах[11]. Особливої гостроти набула проблема сексуальних домагань, які поширені серед чоловіків на керівничих посадах та жінками, які є їхніми робітницями[17]. Водночас частка зайнятості жінок до аналогічного показника серед чоловіків в Україні поступово зменшується: від майже 82% в 1999 році до 74,5% в 2017 році[18].

На шляху до встановлення ґендерної рівності в українському суспільстві стоять наступні чинники:

Боротьба з ґендерною нерівністю[ред. | ред. код]

Феміністичний рух[ред. | ред. код]

В ХІХ ст. жінки з усього світу розгорнули масштабний рух за права жінок — фемінізм, наслідки особливо відчутні на міжнародному рівні. Більшість держав світу вперше в історії підтримали захист прав жінок і визнали його своїм «високопріоритетним завданням». Жінкам надано виборчі, майнові, шлюбні права. Масові зґвалтування визнано тактичною зброєю у війні, їхнє переслідування включено до обов'язків спеціальних кримінальних трибуналів.

Однак, незважаючи на багатообіцяючі зміни в міжнародному праві та практиці, жінки з усього світу досі стикаються з повсякденною нерівністю. Крім того, їм часто бракує засобів та знань, необхідних для використання системи прав людини для боротьби зі зловживаннями. Чимало жінок не знають про фемінізм або сприймають його як щось абстрактне, що їх не стосується. Активізм феміністок окреслив права жінок, завдання сучасності — зробити їх більш досяжними.

Існує 3 головні причини привернення уваги до загальнолюдських прав жінок:

  1. Необхідність інформувати жінок про те, що вони мають права людини та повинні їх використовувати,
  2. Необхідність оприлюднювати випадки порушення прав на підставі ґендеру та боротися з ними,
  3. Необхідність сформувати нову практику прав людини, яка повністю вирішуватиме питання загальнолюдських прав жінок.

Міжнародні організації та законодавчі ініціативи[ред. | ред. код]

Національні ґендерні політики[ред. | ред. код]

Глобальними стратегіями з покращення рівня життя жінок на державному та світовому рівнях є гендерні політики. Серед впроваджуваних підходів:

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Ґендерна рівність — Представництво ООН в Україні. www.un.org.ua. Процитовано 2019-03-02. 
  2. а б Право на гідні умови праці, або проблема з сексуальними домаганнями в Україні. Повага (uk). 2016-06-27. Процитовано 2019-11-20. 
  3. У Львові провели секс-опитування: кожного десятого з респондентів начальство погладжує по дупі, проте ніхто не жаліється. zik.ua (uk-UK). Процитовано 2019-11-20. 
  4. Конституція України - Розділ I. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 2019-03-02. 
  5. Конституція України - Розділ II. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 2019-03-02. 
  6. Конвенція Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (укр/рос). 
  7. Конвенція про рівне ставлення й рівні можливості для трудящих чоловіків і жінок: трудящі із сімейними обов'язками N 156. 
  8. Декларація про викорінювання насилля щодо жінок. zakon.rada.gov.ua. Процитовано 2019-03-02. 
  9. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. zakon.rada.gov.ua. Процитовано 2019-03-02. 
  10. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права. 
  11. а б Гендерна нерівність в Україні. Alter Idea (ru). 2016-10-24. Процитовано 2019-03-02. 
  12. Гендерна нерівність: п’ять порушень прав жінок в Україні. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2019-03-02. 
  13. Інформаційно-навчальний посібник для фахівців сектору безпеки: ЖІНКИ. МИР. БЕЗПЕКА. 
  14. ВІЛ-позитивні жінки та споживачки наркотиків уперше поскаржилися в ООН на порушення своїх прав. Human Rights (ua). Процитовано 2019-03-02. 
  15. Акушерська агресія: чому насильство стало нормою в пологових будинках і як із цим боротись ᐉ Народна Правда. Народна Правда (uk). 2017-10-22. Процитовано 2019-03-02. 
  16. Більшість трансгендерних людей в Україні перебувають на межі бідності — гендерний експерт. hromadske.ua (en). Процитовано 2019-03-02. 
  17. Сексуальні домагання на роботі: чому мовчать жертви?. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2019-03-02. 
  18. а б в Оксана Дутчак. Ґендерна нерівність та режим жорсткої економії в Україні посткризового періоду // Спільне, 23 квітня 2018
  19. Williams, J. E., Best, D. L. Measuring sex stereotypes: A multination study. — Sage Publications, 1990.
  20. Безробіття з жіночим обличчям: чи можливо подолати дисбаланс на ринку праці | Повага (uk). 2014-12-15. Процитовано 2019-03-02. 
  21. Тіщенко, Ю. О. СЕКСУАЛЬНІ ДОМАГАННЯ ЯК ГЕНДЕРНА ПРОБЛЕМА (українською). 

Література[ред. | ред. код]