Анестезія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Практика проведення анестезії студентом-медиком на муляжі.

Анестезі́я (грец. αν — не та грец. αισθησις — відчуття) — повна втрата чутливості в зв'язку з відновлюваною блокадою функції чутливих нервів.

Історія[ред.ред. код]

16 жовтня 1846 молодий американський дантист Вільям Томас Мортон продемонстрував операцію з видалення пухлини у піднижньощелепній ділянці під ефірним знеболенням. Ця дата вважається датою народження анестезіології. Хоча ще за часів Стародавнього Єгипту намагалися використовувати різні настоянки опіуму, беладони, мандрагори, тощо. Та все ж майже всі хірургічні втручання закінчувались плачевно внаслідок больового шоку.

Явище анестезії може виникати при ураженні патологічними процесами будь-якої ланки чутливого нервового шляху — від периферичних сприймаючих рецепторів до центрів головного мозку. Якщо провідність не втрачається, а тільки знижується — виникає зниження чутливості, так звана гіпостезія.

Місцева анестезія[ред.ред. код]

В хірургічній практиці з метою знеболювання застосовують тимчасову анестезію (місцеву або загальну, тобто наркоз). Початок методу місцевої анестезії поклав російський вчений В. К. Анреп, який відкрив знеболювальні властивості кокаїну (1879)[Джерело?].

З 1885 анестезію почали широко використовувати. В СРСР її всебічно розробив радянський хірург О. В. Вишневський.

Методи місцевої анестезії[ред.ред. код]

Методи місцевої анестезії достатньо різноманітні. Анестезією, залежно від потреби, можна викликати змазуванням або зрошуванням (закапуванням) слизових оболонок: ока(кон'юнктиви), носа, рота, гортані, трахеї, бронхів, стравоходу 1—3 % розчином дикаїну, лідокаїну або іншими знеболювальними засобами. Анестезія шкіри досягається охолодженням її за допомогою ефіру або хлоретилу, рідше холодовими пакетами (вода, лід). Ефективніше місцеве з. — введення за допомогою шприца та голки в тканини знеболювального (головним чином 0,25—0,5 % розчину новокаїну).

Також при хірургічних втручаннях застосовують інфільтраційну анестезію, суть якої полягає в просочуванні тканин значною кількістю 0,25 % розчину новокаїну («повзучий інфільтрат» за О. В. Вишневським). Для складніших оперативних втручань використовують провідникову анестезію (за Лукашевичем-Оберстом), яка створює знеболювання певної (анатомічної) ділянки (або декількох ділянок) тіла. Виконують цей вид знеболення ін'єкцією анестезуючого розчину по ходу нервів, у нервові сплетіння, в кровоносні судини (блокада Бієра англ. Biera), в кістку, в підпавутинний простір спинного мозку (спинномозкова анестезія), в клітковину між листками твердої оболонки спинного мозку (епідуральна анестезія).

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Скрипниченко Д. Ф. Хірургія: Підручник. — 4-е вид., випр. і доповн. — К.: Вища шк., 1992. — 581 с.: іл. — С. 52–89. ISBN 5-11-003837-6.
  • Harold Carron, M.D. and others. Regional Anesthesia: Techniques and Clinical Applications/Grund&Stratton, 1984.- 198 p. ISBN 0-8089-1654-8 (англ.)
  • Українська радянська енциклопедія : [у 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Гостищев В. К. Общая хирургия. — ГЕОТАР-МЕД, 2002. (рос.)
  • Ищенко И. Н. Наркоз и анестезин. Сборник, посвященный 50-летию научной деятельяости А. П. Крымова. — К., 1950. (рос.)
  • Вишневский А. В. Местное обезболивание по методу ползучего инфильтрата. — Изд. 5. — М., 1956. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]


Медицина Це незавершена стаття з медицини.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.