Анестезія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Практика проведення анестезії студентом-медиком на муляжі.

Анестезі́я (грец. αν — не та грец. αισθησις — відчуття) — повна втрата чутливості в зв'язку з відновлюваною блокадою функції чутливих нервів.

Історія[ред. | ред. код]

За часів Стародавнього Єгипту намагалися використовувати різні настоянки опіуму, беладони, мандрагори, тощо. Та все ж майже всі хірургічні втручання закінчувались плачевно внаслідок больового шоку.

16 жовтня 1846 молодий американський дантист Вільям Томас Мортон продемонстрував операцію з видалення пухлини у піднижньощелепній ділянці під ефірним знеболенням. Цю дату англомовна медична спільнота вважає датою народження анестезіології.

Проте ще в 1844 році у газеті «Російський інвалід» була опублікована стаття Я. Чистовича «Про ампутацію стегна при посередництві сірчаного етеру».[1] Провідником застосування передопераційної та операційної анестезії був Микола Іванович Пирогов.

У 1859 році був відкритий кокаїн — алкалоїд листя кокаїнового куща. У 1879 році В. Анреп[ru] запропонував використовувати кокаїн як анестезійний засіб, а в 1884-му австрієць Коллер[en] застосував кокаїнове знеболювання під час операції на очах. Але, при тривалому прийманні, кокаїн викликав хворобливе звикання. Новий етап в місцевому знеболюванні розпочався з появою новокаїну, що створений на основі кокаїну, але не викликає звикання. З введенням в практику розчинів новокаїну стали розвиватися різні способи місцевого знеболювання: інфільтраційна, провідникова і спинномозкова анестезія.

Також в 1867 році британський медик і анестезіолог Бенджамін Уорд Річардсон створив розпилювач Річардсона, який за допомогою пульверизатора розпилював сірчаний етер на шкіру, після чого вона біліла і заморожувалася. На той час це був один з найбільш досконалих методів місцевої анестезії.[2]

Явище анестезії може виникати при ураженні патологічними процесами будь-якої ланки чутливого нервового шляху — від периферичних сприймальних рецепторів до центрів головного мозку. Якщо провідність не втрачається, а тільки знижується — виникає зниження чутливості, так звана гіпостезія.

Місцева анестезія[ред. | ред. код]

У хірургічній практиці з метою знеболювання застосовують тимчасову анестезію (місцеву або загальну, тобто наркоз). Початок методу місцевої анестезії поклав російський вчений В. К. Анреп, який відкрив знеболювальні властивості кокаїну (1879)[джерело?].

З 1885 анестезію почали широко використовувати. У СРСР її всебічно розробив радянський хірург О. В. Вишневський.

Методи місцевої анестезії[ред. | ред. код]

Методи місцевої анестезії достатньо різноманітні. Анестезією, залежно від потреби, можна викликати змазуванням або зрошуванням (закапуванням) слизових оболонок: ока(кон'юнктиви), носа, рота, гортані, трахеї, бронхів, стравоходу 1—3 % розчином дикаїну, лідокаїну або іншими знеболювальними засобами. Анестезія шкіри досягається охолодженням її за допомогою ефіру або хлоретилу, рідше холодовими пакетами (вода, лід). Ефективніше місцеве з. — введення за допомогою шприца та голки в тканини знеболювального (головним чином 0,25—0,5 % розчину новокаїну).

Також при хірургічних втручаннях застосовують інфільтраційну анестезію, суть якої полягає в просочуванні тканин значною кількістю 0,25 % розчину новокаїну («повзучий інфільтрат» за О. В. Вишневським). Для складніших оперативних втручань використовують провідникову анестезію (за Лукашевичем-Оберстом), яка створює знеболювання певної (анатомічної) ділянки (або декількох ділянок) тіла. Виконують цей вид знеболення ін'єкцією анестезійного розчину по ходу нервів, у нервові сплетіння, в кровоносні судини (блокада Бієра англ. Biera), в кістку, в підпавутинний простір спинного мозку (спинномозкова анестезія), в клітковину між листками твердої оболонки спинного мозку (епідуральна анестезія).

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Гостищев В.К. (2002). Общая хирургия (русский). Москва: ГЭОТАР-МЕД. с. 69. ISBN 5-9231-0176-9. 
  2. Столяренко П. Ю. ІСТОРІЯ ЗНЕБОЛЮВАННЯ В СТОМАТОЛОГІЇ (ru). Самара. Процитовано 26 February 2018. 

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]