Гуслі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Гусла)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гуслі гусляра Словіші XI століття (Новгород)

Гу́слі (гу́сла) — найстародавніший щипковий музичний інструмент, що був дуже популярним у Київській Русі. Зображення гуслів знаходимо на фресках того часу.

У гуслях струни натягнуто на трикутний дерев'яний резонансний ящик. Звук на інструменті видобувають, защипуючи струни пальцем.

Виконавець на гуслах називається гуслярем.

За однією з версій, саме від гуслів походить інший народний музичний інструмент, що став символом українців — бандура. Якщо додати до гуслів 2-3 баси, поставити інструмент на колінах вертикально, притиснувши до грудей — ось і вийде бандура.[1] Куліш гадав, що бандура поступалася першим місцем тільки гуслям, які, згідно з переказом про царя Давида, були присвоєні особам духовного сану або тим, хто почував себе надто поважними для буйної козацької поезії, часом дещо цинічної [2].

Існує три різновиди гуслів:

  • кри́лоподібні або дзвінчасті
  • шо́ломоподібні або гуслі-псалтир
  • клаві́роподібні — прямокутні, на основі яких М.Фомін створив клавішні (педальні) гуслі, у яких непотрібні струни заглушуються за допомогою спеціального механізму, а звук видобувають медіатором.

В оркестрах народних інструментів застосовують гуслі-приму (діапазон: e1-h2), гуслі-піколо (e2-h3), гуслі-альт (e-h1) та гуслі-бас (E-h).

Гуслі в Україні[ред. | ред. код]

З часів Київської Русі гуслі проіснували в побуті мешканців України аж до XIX століття, оскільки ще Олександр Терещенко писав:

«У Малоросії довгий час любили грати на гуслях, але й нині там вони зникають. У Росії їх не вживають»[3].

Пантелеймон Куліш згадував, що бачив співця-гусляра:

«Ще недавно на гуслях вигравали в Малоросії дворяни старого віку; тепер ви їх знайдете тільки у священиків; а один тільки раз, а саме в 1853 році, я зустрів цей інструмент у руках сліпого співака-жебрака, в Золотоніському повіті Полтавської губернії» [4].

В українському фольклорі[ред. | ред. код]

Пісня з Ізюмського повіту:

Ой, за гаєм, гаєм зелененьким
Та йде Дунай не тихий, бистренький,
Над Дунаєм явор зелененький,
Під явором коник вороненький,
А на коні козак молоденький;
Та все стиха у гуслоньки грає -
Струна струні тихо промовляє...[5].

У пісні, записаній Марком Вовчком:

Розкипілось моє серце
Та й на тебе, мій дружочок,
Що пізненько з вулки ходиш,
Під полою гуслі носиш[6].

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. В Києві покажуть історичні музичні інструменти
  2. Кулиш П. Записки о Южной Руси. – СПб.: типография Александра Якобсона, 1856. – Т. 1. – С. 189
  3. Терещенко А. Быт русского народа. – Санкт-Петербург: типография Министерства внутренних дел, 1848. – Часть І. – С. 486-487
  4. Кулиш П. Записки о Южной Руси. – СПб.: типография Александра Якобсона, 1856. – Т. 1. – С. 189
  5. Метлинский Амвросий. Народные южнорусские песни. – Киев: Университетская типография, 1854. – С. 260.
  6. Вовчок Марко. Твори в 7 томах. – К.: Наукова думка, 1966. – Т.7. – Кн. 1. – С. 319.

Джерела і посилання[ред. | ред. код]