Палаци, садиби та замки Харківської області

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття в процесі редагування користувачем Тітаренко Михайло певний час.

Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені.

Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування.

Останнє редагування зробив користувач Іґґдрасілль (внесок, журнали) о 12:59 UTC (3478 хвилин тому).
Нема зображення
Ця стаття недостатньо ілюстрована. Ви можете допомогти проєкту, додавши зображення до цієї статті.

Палаци, садиби та замки Харківської області були збудовані упродовж XVIII-початку XX століть. На території області та Харкова збереглося понад 40 будівель та архітектурних комплексів колишніх садиб та палаців, а також руїни 13 фортець. Переважна більшість з них знаходиться у критичному стані та руйнується.

Мапа

Частково збережені

[ред. | ред. код]

Шарівський замок

[ред. | ред. код]
Докладніше: Шарівський палац та Шарівський (парк)

Білокам'яна будівля та комплекс флігелів та господарських споруд, що розташований у смт. Шарівка Богодухівського району Харківської області. Також його ще називають Шарівський замок, «Цукровий замок», «Шарівська перлина». Село засноване поміщиками Ольховськими, наприкінці XIX століття вони збудували тут садибу в неоготичному стилі[1]. У 1860 році садиба переходить до нових власників — братів Гебенштрейтерів з Німеччини. Вони зводять на найвищому пагорбі замок із терасами та прикрашають його екзотичними насадженнями[2]. У 1881 році Шарівський замок придбав відомий у ті часи цукровий магнат Леопольд Кеніг. Він не шкодував коштів на удосконалення палацового комплексу та паркової зони, використовував останні досягнення науки та техніки. Так з'явились господарські будівлі для прислуги (у стилі неоготики), будинок управителя, стайні, гаражі для машин, великий фазанник та навіть власна електростанція[3][4]. З 1925 року в палаці було розташовано протитуберкульозний санаторій, який пропрацював аж до 2008 року[5][6]. Нині територія парку та сам палац знаходяться у жахливому стані, частина будівель зруйнована[7][8].

  • Будівля палацу
    Будівля палацу
  • Головна зала
    Головна зала
  • Сходи у головній будівлі
    Сходи у головній будівлі
  • Плитка каміну
    Плитка каміну
  • Один з камінів
    Один з камінів
  • Старовинний камін з плиткою
    Старовинний камін з плиткою
  • Тераси й палац
    Тераси й палац
  • Озеро й напівзруйнований міст
    Озеро й напівзруйнований міст
  • Конюшні
    Конюшні
  • Оранжереї на території садиби
    Оранжереї на території садиби
  • Частково зруйновані оранжереї
    Частково зруйновані оранжереї
  • Гараж
    Гараж
  • Господарський будинок
    Господарський будинок
  • Будинок керівника фазанаріїв
    Будинок керівника фазанаріїв
  • Альтанка-колодязь
    Альтанка-колодязь
  • Колона з ящіркою
    Колона з ящіркою
  • Незвичайні липові алеї
    Незвичайні липові алеї
  • Могила власника маєтку
    Могила власника маєтку
  • Руїни тераси головної будівлі
    Руїни тераси головної будівлі

Маєток Куликовських

[ред. | ред. код]
Докладніше: Садиба Куликовських (Рокитне) та Архангело-Михайлівський храм (Рокитне)

Садибний комплекс, що належав родині слобідської шляхти родини Куликовських, розташований у селі Рокитне Нововодолазького району Харківської області. Слобода Рокитне створене наприкінці XVII — на початку XVIII століття Григорієм Єрофійовичем або його сином Федором Донець-Захаржевським[9]. Після смерті Федора Григоровича слободу продали липецькому сотнику Харківського полку Івану Черняку[10]. Після його смерті його дружина вийшла заміж за Матвія Прокоповича Куликовського. Його син Михайло Куликовський розбудовує садибу у Рокитному: було побудовано одноповерховий палац, триповерховий флігель, оранжерея, стайня, а також ландшафтний парк з доріжками до річки Мокра Рокитна[11]. Пізніше у 1805 році була побудована церква-ротонда Архангела Михаїла[12]. У 1950-х роках під час реконструкції до будівлі садиби добудували другий поверх[13]. Тепер у садибі розташоване Рокитненське спеціалізоване відділення Регіонального механіко-технологічного центру професійної освіти Харківської області.

  • Головна будівля маєтку
    Головна будівля маєтку
  • Головна будівля
    Головна будівля
  • Господарські будівлі та церква
    Господарські будівлі та церква
  • Церква Святого Миколи
    Церква Святого Миколи
  • Церква Святого Миколи після відновлення колонади
    Церква Святого Миколи після відновлення колонади
  • Загальний вигляд маєтку
    Загальний вигляд маєтку
  • Надгробок М.М. Куликовського
    Надгробок М.М. Куликовського
  • Надгробок П.Ф. Далинського
    Надгробок П.Ф. Далинського

Співочі тераси

[ред. | ред. код]
Докладніше: Співочі тераси

Терасний сад садиби Харитоненків — амфітеатр просто неба в Городнєму, Богодухівський район. Співочі тераси побудовані наприкінці ХІХ століття на замовлення багатого власника цукрових заводів, мецената Павла Харитоненка[14][15]. Споруда збудована для захисту від зсувів ґрунту та вирощування на терасах екзотичних рослин. Вони були пристосовані навіть для вирощування південних плодових дерев, а через свою форму та висоту, рослини отримували світло увесь день[16]. Амфітеатр являє собою 5 напівкруглих терас. Їхні права та ліва частини розділені сходами, що не вціліли. Стіни зроблені з цегли та каміння, укріплені зсередини глиняними брилами[17]. Крізь стіни проведено вентиляційні трубки[17]. Тераси виконують не лише садову функцію, а ще й акустичну[18]. Через дугоподібну форму створюється незвичайний ефектː звук посилюється у кілька разів, його чути з усіх сторін[19]. Зверху можна почути звичайну розмову, не прислухаючись. Ця особливість використовувалась і використовується для концертів[20].

  • Тераси з яблунями (2016)
    Тераси з яблунями (2016)
  • Співочі тераси (2021)
    Співочі тераси (2021)
  • Шар під цеглою (2021)
    Шар під цеглою (2021)
  • Зруйнована частина однієї з стін
    Зруйнована частина однієї з стін
  • Співочі тераси з неба
    Співочі тераси з неба
  • Сходи, побудовані у серпні 2021 року
    Сходи, побудовані у серпні 2021 року
  • Вигляд згори
    Вигляд згори
  • Фото приблизно 1950-х років
    Фото приблизно 1950-х років

Палац Подгорічані

[ред. | ред. код]
Докладніше: Пархомівський історико-художній музей

Будинок-палаццо був зведений наприкінці ХVІІІ століття графом, шляхтичем сербського походження Іваном Михайловичем Подгорічані[21][22]. Село Пархомівка та Гути належало йому з 1765 року[23]. 1805 року дружина власника збудувала на території маєтку церкву на честь Покрови Богоматері[23]. У 1955 році Панас Федорович Луньов заснував тут Пархомівський художній музей, де нині зберігаються картини відомих українських та закордонних художників: Рєпіна, Васильківського, Айвазовського, Шевченка, Пікассо, Малевича, ван Рейсдала, ван Дейка, де Гоха тощо[24][25][26].

  • Палац
    Палац
  • Сад перед палацом
    Сад перед палацом
  • Один з камінів
    Один з камінів
  • Камін та картини
    Камін та картини
  • Ручки на дверях у палаці
    Ручки на дверях у палаці
  • Картина Малевича
    Картина Малевича
  • Картина Пікассо
    Картина Пікассо
  • Покровська церква
    Покровська церква
  • Покровська церква
    Покровська церква

Сабурова дача

[ред. | ред. код]
Докладніше: Сабурова дача

Сабурова дача — це комплекс споруд у Харкові, що має багату історію, тісно пов'язану з розвитком медицини. У 1788—1807 роках побудована як заміська резиденція для генерал-губернатора Слобідсько-Української губернії Петра Сабурова за проєктом архітектора Петра Ярославського[27]. Губернатор заповідав свій маєток та будинок лікарні, оскільки мав душевнохвору дочку[27]. 1812 року у маєтку відкривається міська лікарня[28]. До 1897 року це була найбільша психіатрична клініка в Російській імперії, на 1100 місць[29]. На початку ХХ століття побудована Олександро-Невська церква. 18 грудня 1941 року на розі Салтівського шосе і нинішнього проспекту Льва Ландау, за два кілометри від лікарні, німцями було розстріляно більше 470 пацієнтів та кілька медсестер, які не побажали залишити хворих Сабурової дачі[30].

  • Головна будівля садиби
    Головна будівля садиби
  • Чотириколонний портик з балконом
    Чотириколонний портик з балконом
  • Свято-Олександро-Невський храм
    Свято-Олександро-Невський храм
  • Одна з садибних будівель
    Одна з садибних будівель
  • Одна з садибних будівель
    Одна з садибних будівель
  • Одна з садибних будівель
    Одна з садибних будівель
  • Одна з будівель лікарні кінця ХІХ - початку ХХ століття
    Одна з будівель лікарні кінця ХІХ - початку ХХ століття
  • Наслідки російського обстрілу у 2024 році
    Наслідки російського обстрілу у 2024 році

Садиба Малевича

[ред. | ред. код]
Докладніше: Садиба Малевича

Двоповерховий садибний будинок розташований у центрі Пархомівки Богодухівського району. 1872 році Іван Герасимович Харитоненко купує Пархомівку та засновує цукровий завод, який працює у селі до тепер[31]. В населеному пункті наприкінці XIX століття збудовано будинок керівника цукрового заводу Северина Малевича[32][33]. У 1890—1895 роках тут жив український авангардист, засновник супрематизму Казимир Северинович Малевич[34][35]. В автобіографії він писав, що саме тут у нього з'явився інтерес до мистецтва[36]. В сусідній будівлі, у Пархомівському історико-художньому музеї, серед робіт Рєпіна, Васильківського, Айвазовського, Шевченка, Пікассо зберігаються картини й Казимира Малевича[25][26].

Садиба Павлових

[ред. | ред. код]
Докладніше: Садиба Павлових (Малижине)

Комплекс пам'яток архітектури національного значення «Заміська садиба» в селі Малижине, Харківської області. На початку XIX століття поміщики Павлові[37] викуповують у дворян Лесницьких село Малижине. У першій половині 1820–х років К. О. Павлов починає розбудову маєтку, та будує на його території одноповерховий дерев'яний будинок із шестиколонним портиком[38]. 1823 року він будує садибний будинок за типовим проєктом міського будинку, затвердженим у 1809 році[39]. Головна будівля виконана в стилі класицизм, цегляна, потинькована, двоповерхова із цокольним поверхом. Паралельно з головною будівлею, в 1823 році, будувалися комори, флігель, господарські будівлі та церква. Усі вони виконані в стилі класицизму[40]. З 10 травня 1821 року до 1825 року[41] Карп Павлов зносить стару церкву та будує нову із червоної цегли, потиньковану, прямокутну, тричасткову, одноглаву[42]. Фасад був прикрашений двоколонними портиками, карнизами, фронтонами. Квадратна дзвіниця мала високий шпиль[43]. Нині на більшості території колишньої садиби розміщується Малижинський психоневрологічний інтернат[44]. Вцілілі будівлі знаходяться в поганому стані. Церква Успіння Богородиці, що розташована не на території інтернату, майже повністю зруйнована[45].

  • Головна будівля
    Головна будівля
  • Головна будівля
    Головна будівля
  • Рештки церкви
    Рештки церкви
  • Рештки церкви (бічний фасад)
    Рештки церкви (бічний фасад)

Замок Кенінга

[ред. | ред. код]
Докладніше: Первухинка#Замок цукрового короля Кенінга

Точних відомостей про час побудови й перших власників цієї будівлі немає. З 1875 року садиба належала німцеві Вейберу, який керував цукровим заводом Леопольда Кеніга[46]. З 1911 року родина Кенігів використовувала маєток як науково-дослідний центр[47]. У 1920-х роках замок був націоналізований радянською владою, а вже у 1930-х будівля передана під дитячий будинок[48]. Нині колишній маєток знову приватизований, а у 2021 році розпочалася реконструкція[49]. В ході реконструкції будівля втратила красиву башту з куполом та частину деталей[50].

  • Загальний вигляд палацу
    Загальний вигляд палацу
  • Руїни історичної будівлі поруч
    Руїни історичної будівлі поруч

Садиба в Кадниці

[ред. | ред. код]
Докладніше: Садиба в Кадниці

Дерев'яний різьблений садибний будинок у Кадниці побудований біля озера на початку ХІХ століття поміщиком Іваном Куликовським[51]. З середини ХІХ століття садиба перейшла у володіння дійсного статського радника Єгора Степановича Гордієнко[51]. Дерев'яний будинок спочатку використовувався як житловий, а в 1892 році Гордієнко організував там земську школу[52]. У радянський час дерев'яний будинок став сільським клубом. Зараз садиба в жалюгідному стані: стіни обписані, каміни розбиті, а сам дерев'яний будинок розбирають на дрова.

Садиба Рєпіних

[ред. | ред. код]
Докладніше: Історико-меморіальний музей Іллі Рєпіна (Чугуїв)

В місті Чугуїв випадково збереглися декілька споруд, вибудуваних за типовими проєктами для військових поселень доби Аракчеєва. Серед них — колишній Штаб військових поселень та малий і стандартний будиночок родини військового поселенця, котрим був батько майбутнього художника Юхим Рєпін. Навіть дружина Юхима та мати Іллі була дочкою військового поселенця, тобто вони були в стані кріпаків. Деякий час український художник Ілля Рєпін проживав у цьому будинку. Востаннє він відвідав Чугуїв 1914 року[53]. 1969 року з нагоди 125-річчя з року народження Іллі Рєпіна у садибі було відкрито музей[54].

Маєток Сави Альховського

[ред. | ред. код]
Докладніше: Маєток Сави Альховського

Маєток Сави Альховського збудовано у 1840-х роках. Архітектором, ймовірно, був Васильєв Євген Олексійович[55]. Садівник Імператорського харківського університету Цетлер розбив на території садиби регулярний парк[56]. Після смерті Сави будинок перейшов до його сина Петра. У другій половині XIX століття він зводить за проєктом Тона Андрія Андрійовича дві двоповерхові прибудови, що руйнують первісні пропорції[57]. Пізніше будинок перейшов у володіння Альховської Марії Лукінічної[58]. У 1920-х роках будівля була націоналізована, у ній розмістилися комунальні квартири. Споруда є типовим прикладом багатої міської садиби. Головний фасад звернений у двір, де колись був сад. Посеред дворового фасаду знаходиться високий чотириколонний портик із балконом. Колони оздоблені коринфськими капітелями, але пологий фронтон і парапет над портиком були втрачені. З боку вулиці фасад будівлі досить типовий і є менш цікавим для розгляду.

  • Фасад з вулиці
    Фасад з вулиці
  • Початок XX століття
    Початок XX століття
  • Початок XX століття
    Початок XX століття

Садиба фон Мінстера

[ред. | ред. код]
Докладніше: Садибний будинок (Харків)

Садиба фон Мінстера— пам'ятка архітектури національного значення Харківської області (охоронний номер 697*). Побудована наприкінці XVIII ст. — початку XIX ст. в стилі класицизму колезьким радником фон Мінстером Юрієм Федоровичем[59]. Вважається, що автором садибного будинку був Ярославський Петро Антонович[60], оскільки в той час він обіймав посаду губернського архітектора[61]. Житловий будинок побудовано з цегли на високому цоколі, потинькований. За планом він має П-подібний вигляд, перекриття — пласкі[62]. Первісне планування не збереглося.[63]. Одноповерхова будівля побудована за проєктом будинку з фасадами «на 5 або 7 осей», тобто з п'ятьма або сімома вікнами по довжині споруди. Головний фасад будинку підкреслено чотирьох-колонним портиком на високому цоколі, який увінчано трикутним фронтоном римсько-доричного ордера. Усередині портику стіна розсічена пласкими арками. Стіни будинку та ворота декоровані рустовкою, а вікна оформлені сандриками з кронштейнами. Кутки будинку підкреслені лопатками.[64] Добре збережений як безпосередньо сам будинок, так і дворові будівлі (огорожа, ворота з кам'яною половецькою статуєю, флігелі).

Міська садиба Урюпіна

[ред. | ред. код]
Докладніше: Cадиба Урюпіна

Найстаріша збережена житлова споруда міста Харкова. Садиба побудована за типовим проєктом наприкінці XVIII століття[65]. З 1799 по 1805 рік власником будівлі був міський голова Харкова Єгор Урюпін[66]. За дослідженнями харківського краєзнавця Андрія Парамонова, Єгор Урюпін не має жодного відношення до цієї садиби[67].

Замок Харіної

[ред. | ред. код]
Докладніше: Замок Харіної

Колишня садиба купчихи Олександри Гаврилівни Харіної у Харинському провулку (нині провулок Людмили Гурченко) реконструйована з будинку авторства Андрія Тона у 1870 році за проєктом архітектора Івана Петровича Гінша[68][69]. Це був двоповерховий особняк з елементами псевдоготики, виділений баштою, як у середньовічному замку, оточений садом. Згодом до будинку були додані флігелі та службові приміщення, а частину ділянки здавали в оренду. Олександра Гаврилівна Харіна, відома благодійниця, яка опікувалася жіночою освітою в Харкові, жила в цьому будинку до кінця життя[70]. Нині це багатоквартирний будинок, який попри охоронний статус, значно перебудували.

Садиба Бекетових

[ред. | ред. код]
Докладніше: Будинок учених (Харків)#Пам'ятка архітектури

Особняк був побудований на території садиби Бекетових за проєктом академіка архітектури Олексія Бекетова в 1900 році у стилі неогрецького класицизму з великою лоджією, красивими барельєфами, сходами з поручнями з червоного дерева[71]. Фасад будівлі оформлено з деталями епохи еллінізму, ренесансу та бароко[72][73]. Стеля будівлі розписана художником Миколою Уваровим[74]. У Головній залі Будинку знаходиться розкішний камін з ліпниною, приміщення розподілено пілястрами. Трапезна прикрашена малюнками у стилі давньоруських теремів за ескізами Михайла Пестрикова[75]. Робочий кабінет Олексія Бекетова декорований дубом[76]. Однак самі Бекетови прожили тут всього кілька років. Після трагічної смерті Олексія Алчевського в 1901-му році їм довелося продати особняк через борги, його придбав присяжний повірений К. Прибитков. Після революції будинок був націоналізований. Лоджія з каріатидами була перебудована у 20-ті роки ХХ сторіччя. Навколо будинку розміщується сад — об'єкт природно-заповідного фонду міста Харкова[77]. Будівля передана під Будинок вчених у 1934 році[78].

  • Загальний вигляд будівлі
    Загальний вигляд будівлі
  • Деталі фасаду
    Деталі фасаду
  • Барельєфи над першим поверхом
    Барельєфи над першим поверхом
  • Деталі будівлі
    Деталі будівлі
  • Балкон у дворі
    Балкон у дворі
  • Старий дуб
    Старий дуб


Садиба Алчевських

[ред. | ред. код]
Докладніше: Садиба Алчевських

Сучасний будинок культури Головного управління МВС у Харківській області побудований на вулиці Жон Мироносиць, а тоді Мироносицького провулка, у 1893 році за проєктом архітектора Олексія Миколайовича Бекетова[79]. Володіли ним українські меценати, культурні діячі Алчевські: Олексій Кирилович і Христина Данилівна[80]. У 1901 році на території своєї садиби вони встановили перший в Україні пам'ятник Тарасові Шевченку. У 1920-х роках будинок націоналізовано радянською владою, тут розмістився клуб чекістів[81].

  • Перший пам'ятник Т. Г. Шевченку
    Перший пам'ятник Т. Г. Шевченку

Садиба Сердюкова

[ред. | ред. код]
Докладніше: Садиба Сердюкова

Садибний будинок із флігелем розташований у центрі Харкова на Чернишевській вулиці у Київському районі міста. Будівлі є пам'ятками архітектури національного значення[82]. Вони були побудовані для губернського секретаря Дмитра Федоровича Сердюкова за проєктом П. А. Ярославського та В. Н. Лобачевського[83]. У роки революції у дворі садиби в ніч з 8 на 9 грудня 1917 року харківські та петроградські червоногвардійці і солдати 30-го запасного полку на чолі з М. О. Руднєвим роззброїли антибільшовицький автобронедивізіон[82]. У XXI столітті будинок відреставровано, йому повернули первісний вигляд[84]. Нині тут Національний науково-дослідний реставраційний центр України[83].

  • Садибний будинок
    Садибний будинок
  • Південний флігель
    Південний флігель
  • Північний флігель
    Північний флігель

Садиба Сиверсів

[ред. | ред. код]
Докладніше: Садиба Сиверсів

Будинок № 5а на Вознесенській вулиці в Харкові, збудований у середині XIX століття, є пам'яткою історії та архітектури. На початку ХХ століття до нього прибудований ще один будинок у стилі модерн № 5. Найвідомішим власником садиби був граф Олександр Карлович Сіверс, який двічі обіймав посаду Харківського губернатора[85]. За його правління місто значно оновилося. Після від'їзду Сиверса у 1866 році садибу було продано княгині Трубецькій[86][85], а потім вона переходила до рук інших власників. Наразі будівлі занедбані і потребують термінової реставрації. Фасад будівлі, колись оздоблений вишуканими деталями, втрачає свої обриси, а інтер'єри, де збереглася Бергенгеймівська плитка, старі двері та ліпнина, потребують ретельного відновлення.

Садиба Толкачова

[ред. | ред. код]
Докладніше: Садиба Толкачова

1887 року Семен Якович Толкачов купує землі наприкінці Німецької вулиці (нині вулиця Григорія Сковороди) у Харкові, а також цегельний завод «Іонін та Ко», що розташовувався поруч[87]. Пізніше район від Григорія Сковроди до Журавлівської та від Лермонтовської до кладовища назвуть Толкачівкою[88]. Власник проводить по своїй ділянці нові вулиці, зокрема Толкачівську, яку в 1936 році перейменували на Червоного Студентства, а нині Студентську[89]. На цій вулиці у 1910 році він зводить одноповерхову садибу, яку в 1913 році передає під туберкульозну клініку[90][87]. Тоді ж зводить за проєктом свого брата-архітектора Петра одноповерховий особняк на вулиці Григорія Сквороди, 96 (нині 94)[87]. На початку радянської окупації садиба націоналізована, у будинку Толкачова 1919 року проживав майбутній кровавий диктатор Йосип Сталін[91]. Нині у будинку розміщено дитячий садок[92].

  • Будинок №94 по вулиці Григорія Сковороди
    Будинок №94 по вулиці Григорія Сковороди
  • Фронтон з написом "SALVE" (Вітаю) на будинку №94
    Фронтон з написом "SALVE" (Вітаю) на будинку №94
  • Будинок №94
    Будинок №94
  • Будинок №100 по вулиці Григорія Сковороди
    Будинок №100 по вулиці Григорія Сковороди
  • Вхід у будинок №100
    Вхід у будинок №100
  • Барильєф над входом
    Барильєф над входом
  • Старі дерев'яні двері
    Старі дерев'яні двері

Садиба Рижова

[ред. | ред. код]
Докладніше: Особняк Рижова (Харків)

Садиба купця, співвласника товариства торгівлі металевими та шорними виробами Рижова Петра Павловича побудована за проєктом архітектора Віктора Валеріановича Величка у 1911—1912 роках[93][94]. Розташовувалася на земельній ділянці між Садово-Куликівською вулицею (сучасна вулиця Дарвіна) і сучасною вулицею Манізера (тоді вона ще не існувала)[95]. Фасад прикрашають колони та пілястри іонічного ордера, барельєфи, скульптура-фонтан лева[96], двоколонний портик над входом, балюстрада, карниз і балкон. Позаду будинку є веранда з виходом у сад, де збереглася напівротонда, яка була відреставрована у 2021 році[97]. Всередині має коридорне планування та три великі зали: синю (прихожа), зелену й білу. Збереглися колони, пілястри, декоративні кронштейни, медальйони, барельєфи, дубові різьблені вставки, мармурові сходи, камін, паркет, двері та вікна. Збереглися і деякі меблі: комод, декілька шаф, великий стіл, люстри, піаніно, на стінах великі картини. Після захоплення міста більшовиками, в 1919 році, у Харкові почала діяти Надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем, так звана «харківська надзвичайка». Основною метою діяльності Харківської НК був захист безпеки новоствореної псевдоукраїнської радянської республіки. Вона відома своїми вбивствами й катуваннями як заможних, так і звичайних людей[98][99]. У 1922 році НК було ліквідовано, а в 1934 році в колишньому особняку Рижова розмістився Будинок Архітектора[100].

  • Загальний вигляд будівлі
    Загальний вигляд будівлі
  • Пілястри та конони фасаду
    Пілястри та конони фасаду
  • Пілястри бічного фасаду
    Пілястри бічного фасаду
  • Непрацюючий фонтан зі скульптурою лева
    Непрацюючий фонтан зі скульптурою лева
  • Веранда
    Веранда
  • Барельєф
    Барельєф
  • Синя зала
    Синя зала
  • Проєкт майдану Свободи
    Проєкт майдану Свободи
  • Меморіальна табличка
    Меморіальна табличка
  • Зелена зала
    Зелена зала
  • Шафа у зеленій залі
    Шафа у зеленій залі
  • Картина над каміном
    Картина над каміном
  • Комод
    Комод
  • Паркан
    Паркан
  • Кронштейни у коридорі
    Кронштейни у коридорі
  • Ротонда до реставрації
    Ротонда до реставрації

Садиба Сурукчі

[ред. | ред. код]
Докладніше: Будинок Сурукчі

Садиба харківського лікаря-оториноларинголога Степана Сурукчі первісно побудована для спадкового почесного громадянина Харкова Миколи Івановича Ващенка. Архітектор будинку достеменно невідомий[101][102][103], але за стильовими ознаками вважається, що ця будівля авторства архітектора Віктора Величка[104][105][106][107][108]. Також існують версії, що цей будинок побудував Юлій Цауне[103] чи Олексій Бекетов[102]. Станом на 1901 рік будинок, що тоді розташовувався за адресою вулиця Садова, 5, належав Миколі Ващенку[109]. Близько 1903 року[110] будинок у Миколи Ващенка придбав лікар-отоларинголог Степан Гаврилович Сурукчі[111][112]. Степан Сурукчі був шанувальником мистецтва і в його будинку з 1903 року проходили мистецькі зустрічі харківської інтелігенції з діячами мистецтв. Цей будинок був одним інтелектуальних осередків Харкова, душею якого була дружина Степана Гавриловича — Тетяна Іванівна. У дворі його дому співав не лише Федір Шаляпін, а й виконував романси Олександр Вертинський, бували митці, які формували культурне обличчя Харкова тих часів. Тут також збиралися колеги та учні Степана Сурукчі для обговорення актуальних проблем оториноларингології.[113][114][115][116][117]. У радянські часи у будинку розташувався дитячий садок з яслами № 167, пізніше бухгалтерія відділу освіти Київського району м. Харкова.[118][119][120][121][122] За цей час фасад ніколи не ремонтували[123], багато років взагалі не проводився капітальний ремонт[124]. З 2020 року почато реконструкцію будинку.

  • Загальний вигляд будівлі
    Загальний вигляд будівлі
  • Федір Шаляпін в колі сім'ї та друзів Степана Сурукчі на подвір'ї його будинку (1910)
    Федір Шаляпін в колі сім'ї та друзів Степана Сурукчі на подвір'ї його будинку (1910)
  • Купол над будинком у 2012 році
    Купол над будинком у 2012 році
  • Ангел тримає розколоту вазу на даху (2012). Скульптура втрачена при реконструкції
    Ангел тримає розколоту вазу на даху (2012). Скульптура втрачена при реконструкції
  • Деталі фасаду
    Деталі фасаду
  • Ротонда будинку Сурукчі (2013)
    Ротонда будинку Сурукчі (2013)
  • Декоративна решітка вхідних дверей (2007)
    Декоративна решітка вхідних дверей (2007)
  • Будинок Сурукчі під час реконструкції (2022)
    Будинок Сурукчі під час реконструкції (2022)

Садиба Юзефовича

[ред. | ред. код]
Докладніше: Садиба Юзефовича

Цікавий будинок у центрі Харкова на вулиці Сумській, 61 збудований у стилі неоренесанс в 1912–1913 роках за проєктом архітектора Артемія Івановича Горохва[125]. Він належав видавцю харківської газети «Південний край», надвірному радникові Олександру Олександровичу Юзефовичу[126][127]. Садиба включала основний будинок, обрамлений колонадами, балконами, лоджіями, декоративними вазонами, фронтоном з написом «1913». У дворі розташований двоповерховий флігель. Садиба була відгороджена красивим парканом, який розібрали у 1960-х. У 1920-х роках будинки націоналізували більшовики та розмістили концентраційний табір[125]. Нині тут палац одруження[128].

Садиба Кузіних

[ред. | ред. код]
Докладніше: Садиба Кузіних

Будинок на розі вулиці Полтавський шлях та Клубного провулка побудований наприкінці XVIII століття, ймовірно, за проєктом Петра Ярославського[129]. У 1830-х роках прибудовано ще одне крило, ймовірно, за проєктом архітектора Євгена Васильєва. Пізніше за проєктом Андрія Тона прибудовано флігель[130]. Належала садиба Кузьмі Кузину[131]. 1857 року в будинку відкрив власну фотостудію Василь Досєкін[132]. У 1960-ті роки не стало портика, декількох капітелей, медальйонів та інших елементів[133].

Маєток Соколових

[ред. | ред. код]
Докладніше: Маєток Соколових

1899 року купець Михайло Павлович Соколов будує для себе та своєї сім'ї великий особняк на вулиці Благовіщенській у Харкові[134][135]. Проєкт виконав академік архітектури Олексій Миколайович Бекетов[135]. Двоповерховий розкішний будинок вибудовано у стилі неоренесанс, прикрашено ліпниною, маскаронами, півколонами й фронтонами. Всередині збереглися ковані сходи, ліпнина, розписи, дерев'яні двері та Бергенгеймівська плитка[136]. У 2023 році Росія завдала удар по цій будівлі, частково зруйнувавши її та внутрішнє оздоблення[137]. 1909 року Соколов будує на території своєї садиби ще один будинок. Автором проєкту був Михайло Федорович Піскунов[138].

Садиба Федора Єнуровського

[ред. | ред. код]
Докладніше: Садиба Федора Єнуровського

Садибу у дворі на вулиці Конторській побудували для себе харківський 1-ї гільдії купець Федір Григорович Єнуровський з дружиною Оленою Василівною[139]. Звели його за проєктом невідомого архітектора у 1897 році. Будівля виконана у класичному стилі з мезоніном та фронтоном. Вікна обрамлені дерев'яними наличниками, під карнизом проходив частково втрачений різний фриз.

Особняк Гольберга

[ред. | ред. код]
Докладніше: Особняк Гольберга

Будівля була побудована на вулиці Заїківській, яка довгий час перебувала в пустельній і малонаселеній місцевості. Розташований між Заїківкою і Левадою район, був недалеко від центру, проте пустував через складнощі в сполученні. Лише в кінці XIX століття після будівництва кінно-залізної дороги місцеві ділянки почали представляти інтерес для покупців. Деякі з них придбала купецька сім'я Гольбергів, найуспішнішим з яких був Григорій Йосипович Гольберг. Саме він організував будівництво Трьохсвятительського храму і пожертвував на це чималу суму грошей. Коли будівництво церкви наближалося до кінця, навпроти неї Гольберг вирішив побудувати власний новий особняк[140]. Проєкт був доручений архітектору Віктору Абрамовичу Естровичу і витриманий в стилі романтичного модерну[141][142][143]. Будівництво особняка було закінчено в 1915 році[144][145]. Будівля з двох поверхів нагадувала середньовічний замок з циліндричною вежею біля входу, вертикальними віконними прорізами і підтримуваними консолями балконами. На кронштейні даху була фігура Георгія Побідоносця. На фасаді також розташовувалася скульптура Гермеса[146].

  • Загальний вигляд будівлі
    Загальний вигляд будівлі
  • Загальний вигляд будівлі
    Загальний вигляд будівлі
  • Деталі фасаду
    Деталі фасаду
  • Деталі фасаду
    Деталі фасаду

Садиба Степанова

[ред. | ред. код]
Докладніше: Балаклійський районний краєзнавчий музей#Будівля музею

У 1817—1818 рр. ця будівля була збудована для полковника Ново-Серпухівського полку Степанова у стилістиці класицизму[147]. В роки Першої світової війни (1914—1918 рр.) в будинку розташовувався Солдатський комітет, потім в ньому розміщувались: Перша українська школа (з 1922 р. до поч. 1960-х р.), Будинок піонерів (1965—1989 рр.), з 1989 року— Балаклійський краєзнавчий музей[148][149]. На північно-західному фасаді будинку закріплена меморіальна дошка присвячена О. А. Петрусенко.

  • Будівля
    Будівля
  • Вхід у будинок
    Вхід у будинок
  • Флігель, побудований у 1820-х роках
    Флігель, побудований у 1820-х роках
  • Виставковий зал музею
    Виставковий зал музею
  • Експозиція «Етнографія рідного краю» у музеї
    Експозиція «Етнографія рідного краю» у музеї

Шляховий палац (Чугуїв)

[ред. | ред. код]
Докладніше: Шляховий палац (Чугуїв)

Будівництво палацу було розпочато у 1819 році[150]. Згідно з особистим побажанням головного начальника військових поселень Олексія Аракчеєва було наказано: «будувати в Чугуєві два будинки, звані тепер один палацом, а інший будинок для головного над військовими поселеннями начальника надалі були принаймні звані будинки для начальників на час їхнього приїзду»[151]. У ХІХ столітті будівля була частиною ансамблю забудови східної частини центральної площі міста. У період Другої світової війни після зайняття міста німецькою армією всі дерев'яні будівлі ансамблю площі були розібрані для потреб опалення, німцями було збережено лише будинок палацу[150]. З боку палацу до річки Сіверський Донець спускалися тераси парку, який також було вирубано для потреб німецької армії. У цей період у Шляховому палаці розташовувалися апартаменти високопоставленого німецького офіцера[151]. У післявоєнний період будинок експлуатувався як готель для вищого військового командування СРСР. Нині палац є частиною музейного комплексу Історико-меморіального музею Іллі Рєпіна[152].

Шляховий палац (Красноград)

[ред. | ред. код]
Докладніше: Шляховий палац (Красноград)

Шляховий палац побудовано у Краснограді в середині XVIII століття для зупинок високоповажних гостей міста[153]. Одноповерховий будинок доволі простий, прикрашений лише наличниками й карнизом. 1784 року у палаці зупинялася російська імператриця Катерина ІІ[154]. Тут її наздогнав гонець, який повідомив про народження онука[155].

Руїни

[ред. | ред. код]

Палац Шидловських

[ред. | ред. код]
Докладніше: Палацово-парковий комплекс «Старомерчанський»

Садиба заснована в кінці XVII — початку XVIII ст.ст. полковниками Ізюмського слобідського козацького полку Шидловськими. Палац у селі Старий Мерчик був побудований ще у 1776—1778 роках Григорієм Романовичем Шидловським[156]. Авторство проєкту не встановлено, ймовірно, архітектором був Петро Антонович Ярославський[157]. Інколи авторство приписують Франческо Бартоломео Растреллі[157]. У 1881 р. садиба була придбана Є. М. Духівським. 1891 року Олександр ІІІ надав садибі статус заповідної території[157]. 1919 року садиба розграбована більшовиками, було закрито церкву, палац націоналізували[158]. У роки радянської окупації тут розміщався ветеринарний технікум[159]. Тоді було значно переплановано приміщення. У квітні 2018 року в головній будівлі спалахнула велика пожежа, що залишила після себе лише стіни, зруйнувавши всі перекриття та частину ліпнини[160]. Нині будівля стоїть закинута та руйнується, частково збереглися й інші будівлі палацу, зокрема флігелі, льох, церква.

  • Підвал до пожежі
    Підвал до пожежі
  • приміщення палацу до пожежі
    приміщення палацу до пожежі
  • Сучасний стан всередині
    Сучасний стан всередині
  • Могила Г. Шидловського на території садиби
    Могила Г. Шидловського на території садиби
  • Камінь зі слідами обробки. Ймовірно, жертовник
    Камінь зі слідами обробки. Ймовірно, жертовник
  • Амбар
    Амбар
  • Східний флігель
    Східний флігель
  • Палац Шидловських на початку ХХ століття
    Палац Шидловських на початку ХХ століття
  • Садиба Шидловських, господарські споруди і садибна церква
    Садиба Шидловських, господарські споруди і садибна церква
  • Палац Шидловських. Анфілада
    Палац Шидловських. Анфілада

Наталіївка

[ред. | ред. код]
Докладніше: Наталіївський парк

Садиба заснована у 1884 році поміщиком і цукрозаводчиком Павлом Івановичем Харитоненком. Назву отримала на честь його молодшої дочки Наталії, княжни Горчакової[161]. Наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття палац було розбудовано. Тут з'явився великий садибний будинок, декілька флігелів, водонапірна башта у неоготичному стилі, кінний манеж зі скляним дахом, стайні, головні та західні в'їзні ворота, церква в ім'я Всемилостивішого Спаса[162][163]. Більшість будівель побудовані за проєктом архітектора Олексія Щусєва[164]. У роки радянської окупації садиба націоналізована та перетворена у спеціалізований протитуберкульозний санаторій. Садиба була розграбована, зруйновано головний будинок. Нині будівлі закинуті, вони знаходяться у критичному стані, частину з них знесли[165][166].

  • Дорога до маєтку
    Дорога до маєтку
  • Будинок управляючого маєтком
    Будинок управляючого маєтком
  • Спаський храм
    Спаський храм
  • Будівля в маєтку
    Будівля в маєтку
  • Будівля в маєтку
    Будівля в маєтку
  • Дзвіниця храму (вирізи, які залишили комуністи, коли знімали дзвони)
    Дзвіниця храму (вирізи, які залишили комуністи, коли знімали дзвони)
  • Декоративний напис на стіні храму
    Декоративний напис на стіні храму
  • Декоративний напис на стіні храму
    Декоративний напис на стіні храму
  • Декоративне розп'яття стелі храму
    Декоративне розп'яття стелі храму
  • Будівлі маєтку були зруйновані вандалами у червні 2013 року
    Будівлі маєтку були зруйновані вандалами у червні 2013 року
  • Лев праворуч від входу до будинку управляючого. Перенесено зі спаленого панського дому
    Лев праворуч від входу до будинку управляючого. Перенесено зі спаленого панського дому
  • Елемент декору на стіні Спаського храму
    Елемент декору на стіні Спаського храму
  • Стовп, декорований «кам'яною бабою»
    Стовп, декорований «кам'яною бабою»
  • Наталіївський парк
    Наталіївський парк
  • Спаська церква, краєвид на барельєф «Розп'яття»
    Спаська церква, краєвид на барельєф «Розп'яття»
  • Водонапірна вежа в неоготичному стилі
    Водонапірна вежа в неоготичному стилі
  • Стайні та манеж
    Стайні та манеж

Палац князів Святополк-Мирських

[ред. | ред. код]
Докладніше: Палац князів Святополк-Мирських у Люботині

Садиба князів Святополк-Мирських в селі Гиївка (зараз є частина міста Люботин) закладена в 1802 році. Перша споруда збудована в 1815—1820 роках, а на її основі в 1840-х роках був розбудований палац[167]. У 1881 р. палац придбав генерал-губернатор Харківської губернії, князь Дмитро Іванович Святополк-Мирський, герой Кримської війни[168]. Після 1917 року садиба була націоналізована та передана в користування першій в районі школі-інтернату[169]. Всі подальші перебудови гиївського комплексу велися вже без урахування його історико-культурної цінності, а лише з міркувань господарської доцільності. В 1929—1930 роках, споруду капітально перебудували, щоб організувати пральню, майстерні, душові, підсобне господарство[170]. В той самий час замість печей, що опалювали маєток, встановили центральне опалення. Через п'ять років, після пожежі перебудовано крило контори. Після Другої світової війни, будівлю терміново відновили (не реставрували) в 1946 році[171]. Планування — коридорне, з одно- та двосторонніми розміщеннями житлових кімнат. Під західним корпусом — підвал зі склепінчастим дахом[172]. Будинок садибної контори був зруйнований під час пожежі у 2000-х роках[173].

  • Свято-Миколаївська церква
    Свято-Миколаївська церква
  • Краєвид на Миколаївську церкву
    Краєвид на Миколаївську церкву
  • Могили князів Святополк-Мирських
    Могили князів Святополк-Мирських

Палац Клейнміхелів

[ред. | ред. код]
Докладніше: Палац Клейнміхелів

Садиба Клейнміхелів розташована у селищі Лютовка в Золочівській громаді Богодухівського району. У XVIII столітті маєток належав знатному роду Хорватів. У 1809 маєток купила капітанша М. А. Жовтухіна[174]. Потім маєток купила статс-дама Клеопатра Петрівна Клейміхель[175]. У XIX столітті Клейміхелі зводять тут садибні будинки, оформлюють їх у стилі класицизм, будують церкву з одним з найкращих у губернії іконостасів[176]. Від садиби, в якій в XIX столітті був головний будинок, господарські будівлі, флігель, мавзолей в доричному стилі в саду, церква, вціліла лише головна будівля. Однак, зараз вона знаходиться у критичному стані, більша частина перекриттів та даху зруйнована[177]. У 2001 році з залишків садиби вкрали одного з двох мармурових левів, а другого жителі Лютівки сховали[178].

Садиба Павлових

[ред. | ред. код]
Докладніше: Садиба Павлових (Харків)

Міський садибний будинок збудовано в 1832 році за проєктом архітектора Андрія Андрійовича Тона для Єгора Павлова, онука купця Ісаї Павлова[179][180]. Будівля виконана в типовому для того часу стилі — класицизмі, як і багато інших будівель А. Тона. Фасад прикрашають медальйони, великі вікна, чотириколонний портик із балконом на другому поверсі. На початку XX століття у будинку розташовувався готель «Хаст»[181]. У 1914 році власник готелю змінився, їм володів М. І. Епштейн, і готель було перейменовано на «Епштейн»[182]. У 1919 році будинок було націоналізовано та у ньому розміщався Харківський штаб Частин особливого призначення, які призначалися для боротьби з антибільшовицькими виступами населення[183]. 6 липня 2022 року о 00:20 Росія випустила декілька ракет по Харківській області, а одна з них влучила у будинок[184]. У результаті влучання було зруйновано майже всю покрівлю, частину перекриттів та стіни, повністю зруйновано портик. 7 липня 2023 року міська влада заявила, що будинок буде знесений[185]. Під час розбору завалів працівники намагалися зберегти всі зруйновані частини будівлі в той час, як Новобаварська адміністрація відвозила 200-річні балки на дрова[186]. У квітні 2023 року міська влада заявила, що пошкоджені будівельні конструкції несуть відповідну загрозу населенню міста[187].

  • Будівля до руйнування
    Будівля до руйнування
  • Чотириколонний портик з балконом (2021)
    Чотириколонний портик з балконом (2021)
  • Ворота будинку (2012)
    Ворота будинку (2012)
  • Меморіальна табличка на будівлі (2013)
    Меморіальна табличка на будівлі (2013)
  • Будівля після влучання (2022)
    Будівля після влучання (2022)
  • Будівля після розбору завалів
    Будівля після розбору завалів
  • Деталі фасаду, що вціліли
    Деталі фасаду, що вціліли
  • Робота харківського вуличного художника Гамлета Зіньковського на стіні після руйнування
    Робота харківського вуличного художника Гамлета Зіньковського на стіні після руйнування

Маєток Щербиніна

[ред. | ред. код]
Докладніше: Будинок, у якому жив Г. С. Сковорода (Бабаї)

Перший, ще дерев'яний, будинок садиби зведений в 1760-ті роки, тоді ж був закладений сад. У 1780-ті роки багатий бабаївський поміщик Петро Щербинін збудував муровану Архангело-Михайлівську церков, а перетворив сад на регулярний парк, зв'язаний з лісовим угіддям. У ті ж роки в садибі збудовано оранжерею, де серед іншого зрощувалась велика кількість ананасів[188]. Імовірно, архітектором всіх цих перетворень був Йоган Віганд[189]. За іншою інформацією кам'яний будинок у середині XVIII століття збудовано на кошти багатого землевласника Петра Щербиніна. Існує також версія, що Щербинін прибудував свій маєток до флігеля, де жив священник і учень філософа Яків Правицький — настоятель Архангело-Михайлівської церкви в Бабаях Харківського району. Вони були приятелями по Київській академії. Григорій Сковорода товаришував з обома, гостював у будинку, тут створив збірку «Байки Харківські»[190]. Зокрема, в одному з листів до «люб'язного друга» Панаса Панкова, філософ повідомив, що перебував у Бабаях: раніше написав 15 байок, а тут «умножил ониє в половіну». Також тут він написав дві філософські праці: «Діалог, або Розмова про давній світ» та «Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті»[191]. Григорій Сковорода був дуже вдячний Петру Щербиніну, який йому допоміг влаштуватися до Харківського колегіуму[190][192][193]. Нині будівля частково зруйнована та закинута[194].

Палац Донців-Захаржевських

[ред. | ред. код]
Докладніше: Будинок Донців-Захаржевських

Палац споруджений у першій чверті XIX століття (завершений близько 1835 року) у стилі класицизму. Будівництво почав Андрій Якович Донець-Захаржевський, а завершив Воїн Дмитрович Задонський[195]. Після смерті у 1841 році Андрія Донця-Захаржевського власником маєтку став Воїн Задонський. А після його смерті — Андрій Воїнович Задонський (1840—1870) та його дружина Катерина Василівна Задонська[196]. Вціліла лише головна будівля, однак було втрачено великий портик[197]. Інші будівлі та елементи садиби, а також парк не збереглися. Відомий тим, що в ньому нібито було знайдено дощечки з письменами, відомі як «Велесова книга»[198]. У 1980 році будинок було визнано пам'яткою архітектури місцевого значення.

  • Головний фасад до руйнації портика
    Головний фасад до руйнації портика
  • Головний фасад
    Головний фасад
  • Головний фасад
    Головний фасад
  • Фасад будинку з боку саду
    Фасад будинку з боку саду
  • Місце втраченого портику з балконом
    Місце втраченого портику з балконом
  • Задній фасад
    Задній фасад
  • Головний фасад зліва
    Головний фасад зліва
  • Права бічна частина заднього фасаду
    Права бічна частина заднього фасаду
  • Руст на головному фасаді
    Руст на головному фасаді
  • Преображенська церква
    Преображенська церква

Садиба Ковалевських

[ред. | ред. код]
Докладніше: Національний літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди

Будівля була побудована у XVIII столітті як садовий павільйон на території садиби Ковалевських[199]. Тут заселяли гостей та проводили урочисті заходи. Тут до своєї смерті у 1794 році проживав український філософ Григорій Сковорода[200]. До 1972 року у будинку розміщувалася школа, у 1960 році в одній з кімнат було створено меморіальний музей на громадських засадах[201]. У парку збереглися криниця, місце першого поховання філософа (2006 року встановлено меморіальну дошку роботи Сейфаддіна Гурбанова), також будинок контори керівника (на підвалинах основного будинку Ковалівських) та поміщицька клуня. У 1972 році встановлено пам'ятник роботи Івана Кавалерідзе та пам'ятний знак біля дуба скульпторів Любові Жуковської та Дмитра Сови[202][203], у 2007 році з'явилася скульптурна «філософська алея»[204]. 6 травня 2022 року о 23 годині під дах музею влучила російська ракета, виникла пожежа. Вогонь охопив усі приміщення, отримав поранення охоронець[205][206][207]. Вигоріло 280 кв метрів, втім зовнішні стіни будівлі уціліли. З-під попелу дістали статую поета, яка стояла в одній з кімнат[208]. Також не постраждала могильна плита і бюст авторства Кавалерідзе, які розташовані на певній відстані від будівлі. Найцінніші експонати з музею перемістили заздалегідь у безпечне місце[209].

  • Могила Григорія Сковороди
    Могила Григорія Сковороди
  • Контора керуючого
    Контора керуючого
  • Амбар
    Амбар
  • Парк
    Парк
  • Ставок
    Ставок
  • Пожежа в ніч на 7 травня
    Пожежа в ніч на 7 травня
  • Наслідки влучання всередині будівлі
    Наслідки влучання всередині будівлі
  • Будівля музею після пожежі
    Будівля музею після пожежі

Маєток Мігріних

[ред. | ред. код]
Докладніше: Маєток Мігріних

Будинок у стилі модерн був збудований на початку XX ст. родиною Мігріних за проєктом архітектора Олександра Гінзбурга[210]. Після початку радянської окупації України, маєток був переданий родині Йона Якіра. Пізніше маєток використовувався як «державний готель». Під час робочих поїздок тут зупинялись Микита Хрущов, Леонід Брежнєв, Петро Шелест та інші представники радянського режиму[211]. У 1980 році маєток отримав статус пам'ятки архітектури місцевого значення, але з того часу будівля не використовувалась, поступово вона прийшла в занедбаний стан. У 2008 році маєток був втратив статус пам'ятки архітектури місцевого значення згідно з рішенням Харківської ОДА[212]. У 2019 році стало відомо, що на місці маєтку збудують 13-поверховий житловий комплекс з підземним паркінгом. У серпні 2019 року почались роботи по демонтажу маєтку[213]. Будівля була частково зруйнована та значно перебудована. Нині вона закинута.

  • Маєток Мігріних, вересень 2014 року
    Маєток Мігріних, вересень 2014 року
  • Маєток Мігріних на листівці радянської доби
    Маєток Мігріних на листівці радянської доби
  • Особняк під час реконструкції
    Особняк під час реконструкції

Садиба Тихоцьких

[ред. | ред. код]
Докладніше: Садиба Тихоцьких

Садиба у селі Синиха збудована на початку ХІХ століття дворянським родом Тихоцьких[214]. Рід Тихоцьких фінансував та брав активну участь у заснуванні Харківського університету[214]. У садибі також діяла підпільна друкарня народовольців[215]. В радянські часи садиба використовувалась як господарські приміщення колгоспу[214]. Кіностудія Довженка планувала перетворити садибу на павільйон для зйомок історичних фільмів, але їм не дозволили[215]. Збудована у стилі класицизму, біля садиби був розкішний парк. Нині будівля частково зруйнована й закинута.

  • Вид зсередини
    Вид зсередини
  • Вид зправа
    Вид зправа
  • Вид зліва
    Вид зліва
  • Центральний вхід
    Центральний вхід
  • Залишки інтер'єру
    Залишки інтер'єру
  • Колонада
    Колонада
  • Центральний вхід. Вид зблизька
    Центральний вхід. Вид зблизька

Маєток Балашових

[ред. | ред. код]
Докладніше: Маєток Балашових

Маєток збудований приблизно у 1906 році, для землевласника дійсного статського радника Василя Балашова. Потім був придбаний родиною Гончарових (належав їм, до радянських часів)[216]. Нині головна будівля закинута, а флігелі напівзруйновані[217].

Повністю зруйновані

[ред. | ред. код]

Садиба Колокольцевих

[ред. | ред. код]
Докладніше: Садиба Колокольцевих

Маєток Бекарюкових

[ред. | ред. код]
Докладніше: Маєток Бекарюкових

Палац Квіток

[ред. | ред. код]
Докладніше: Палац Квіток

Палац фон-дер-Лауніц

[ред. | ред. код]
Докладніше: Палац фон-дер-Лауніц

Маєток Флотта

[ред. | ред. код]
Докладніше: Маєток Флотта

Палац Головкіна-Хвощинського

[ред. | ред. код]
Докладніше: Палац Головкіна-Хвощинського

Садиба Маркевича

[ред. | ред. код]
Докладніше: Садиба Маркевича

Маєток Ширкової

[ред. | ред. код]
Докладніше: Маєток Ширкової

Палац Гендрікова

[ред. | ред. код]
Докладніше: Палац Гендрікова

Маєток Лансере–Бенуа–Серебрякових

[ред. | ред. код]
Докладніше: Маєток Лансере–Бенуа–Серебрякових

Дача Рижова

[ред. | ред. код]
Докладніше: Дача Рижова

Зруйновані фортеці Української лінії

[ред. | ред. код]

Орловська фортеця

[ред. | ред. код]
Докладніше: Орловська фортеця

Фортеця споруджена у 1731 році за зразковим проєктом фортець Української лінії, розташована поблизу від села Дячківка, Нововодолазького району[218]. Первісна назва фортеці Дев'ята, в 1738 році перейменована на Орловську фортецю. При фортеці розміщався 1-й батальйон Орловського ландміліційного полку, від якого фортеця отримала свою назву[219][220]. Фортеця земляна, прямокутна в плані, чотирибастіонова. Площа фортечного двору більше 1 га. З напільного північно-західного боку розташований в'їзд до фортеці. Південно-західна куртина посилена равеліном, спрямованим до р. Берестовій. Фортеця була оточена сухим ровом, ділянки якого збереглися до наших днів.

Єфремівська фортеця

[ред. | ред. код]
Докладніше: Єфремівська фортеця

Фортеця споруджена у 1731 році за зразковим проєктом фортець Української лінії[218]. Розташована на виїзді з села Єфремівка Первомайського району Харківської області. При фортеці 1733 році розмістився 2-й батальйон одного з 20 ландміліційних полків, який був сформований у місті Єфремові Тульської губернії Білгородським військовим столом. Від назви міста Єфремова отримав назву полк, а фортеця, з 1738 року стала називатися Єфремівською (1-й батальйон полку розміщувався в Олексіївській фортеці)[219][220]. Фортеця земляна, прямокутна в плані, чотирьохбастіонна, в'їзд — в північно-західній куртині. Площа фортечного двору більше 1,5 га, в центрі — слід колодязя. Укріплення мають значні пошкодження.

  • Редут фортеці
    Редут фортеці
  • Стіни фортеці
    Стіни фортеці
  • Вигляд фортеці з дороги
    Вигляд фортеці з дороги
  • Загальний вигляд фортеці
    Загальний вигляд фортеці
  • Частина валу
    Частина валу

Іоаннівська фортеця

[ред. | ред. код]
Докладніше: Іоаннівська фортеця

Перша з фортець, споруджена у 1731 році за зразковим проєктом фортець Української лінії[218]. Розташована в селі Іванівське, Красноградського району, Харківської області. У фортеці розмістився 1-й батальйон одного з 20 ландміліційних полків, який був сформований у місті Бєльові Тульської губернії Білгородським військовим столом, отримавши від назви міста Бєльова назву Бєльовський. Сусідня Десята фортеця, в якій розміщувався 2-й батальйон того ж полку, в 1738 році дістала назву Бєльовської.[219][220]

  • Фортечний вал та равелін
    Фортечний вал та равелін

Козловська фортеця

[ред. | ред. код]
Докладніше: Козловська фортеця

Фортеця споруджена у 1731 році за зразковим проєктом фортець Української лінії[218]. Розташована у межиріччі Берестової, Орелі й Орчика поблизу від села Скалонівка, (Зачепилівського району, Харківської області) на правому березі річки Берестова. Тут у 1733 році розмістився 2-й батальйон одного з 20 ландміліційних полків, який був сформований у російському місті Козлові. Від назви міста Козлова отримав назву кінний полк, а фортеця, з 1738 року стала називатися Козловською (1-й батальйон полку розміщувався в Федорівській фортеці).[219][220]

Федорівська фортеця

[ред. | ред. код]
Докладніше: Федорівська фортеця

Фортеця споруджена у 1731 році за зразковим проєктом фортець Української лінії[218]. Розташована поблизу від села Залінійне, Зачепилівський район, Харківська область. Тут у 1733 році розмістився 1-й батальйон одного з 20 ландміліційних полків, який був сформований у російському місті Козлові. Від назви міста Козлова отримав назву кінний полк (2-й батальйон полку розміщувався в Козловській фортеці).[219][220]

Бєльовська фортеця

[ред. | ред. код]
Докладніше: Бєльовська фортеця

Фортеця закладенна 11 серпняу 1731 році за зразковим проєктом фортець Української лінії[218]. Десята фортеця Української оборонної лінії. Розташована в центрі міста Красноград, Харківської області. Більовська фортеця мала вигляд квадрата сторона якого дорівнювала 100 метрам, по кутах фортеці були збудовані бастіони. З південної сторони фортеці, відразу за ровом, розташовувався передовий редут. У середині фортеці побудовані казарми, цейхгауз, пороховий льох, скарбниця, криниця. Період збудування підземних ходів не встановлено.

  • Пам’ятна стела, де зберігалась капсула часу, встановлена на валі фортеці у 1967 році
    Пам’ятна стела, де зберігалась капсула часу, встановлена на валі фортеці у 1967 році
  • Панорама з валу фортеці
    Панорама з валу фортеці
  • Гай на подвір'ї фортеці
    Гай на подвір'ї фортеці

Тамбовська фортеця

[ред. | ред. код]
Докладніше: Тамбовська фортеця

Фортеця споруджена у 1731 році за зразковим проєктом фортець Української лінії[218]. Розташована у селі Мар'ївка, Барвінківського району, Харківської області. Була побудована за наказом генерала Йогана-Бернгара Вейсбаха. Перша назва фортеці — Бузова (Бусова). У 1738 році перейменована за назвою Тамбовського кінного полку, розташованого на цій ділянці лінії.[219][220]

Михайлівська фортеця

[ред. | ред. код]
Докладніше: Михайлівська фортеця

Фортеця споруджена у 1731 році за зразковим проєктом фортець Української лінії[218]. Названа на честь прадіда російської імператриці Анни Іванівни, Михайла, першого царя з Романових на московському престолі. В фортеці, полковником Олексієм Калініним, в 1736 році було побудовано храм в ім'я Св. Трійці[221]. При фортеці розміщався 1-й батальйон Слобідського ландміліційного полку (2-й батальйон полку розміщувався в Слобідській фортеці).

Нововодолазька фортеця

[ред. | ред. код]
Докладніше: Нововодолазька фортеця

Олексіївська фортеця

[ред. | ред. код]
Докладніше: Олексіївська фортеця

Фортеця споруджена у 1731 році за зразковим проєктом фортець Української лінії[218]. Розташована на виїзді з села Олексіївка, Лозівского району, Харківської області. Первісна назва фортеці Берецька, в 1738 році перейменована на фортецю святого Олексія. При фортеці розміщався 1-й батальйон Єфремівського ландміліційного полку, з 1738 року стала називатися Олексіївською (2-й батальйон полку розміщувався в Єфремівській фортеці).[219][220]

  • Брама фортеці
    Брама фортеці
  • Брама фортеці
    Брама фортеці
  • Пам'ятний знак, ліворуч від брами фортеці
    Пам'ятний знак, ліворуч від брами фортеці
  • Подвір’я фортеці
    Подвір’я фортеці
  • На валах фортеці
    На валах фортеці
  • Вали фортеці
    Вали фортеці
  • В бастіоні фортеці
    В бастіоні фортеці

Слобідська фортеця

[ред. | ред. код]
Докладніше: Слобідська фортеця

Слобідська фортеця (до 1738 року Лозова чи Лузова фортеця) — фортеця, споруджена у 1731 році за зразковим проектом фортець Української лінії[222]. Розташована поблизу від села Павлівка Друга, Лозівського району, Харківської області. При фортеці знаходився Другий батальйон Слобідського ландміліційного піхотного полку, за назвою якого фортеця і отримала назву[223][224]. Фортеця земляна, прямокутна в плані, чотирьохбастіонна. При будівництві вали фортеці мали висоту близько 6 м. Площа фортечного двору близько 1,4 га, в центрі — слід колодязя. Зберігся сухий широкий рів, що оточував фортецю. Південно-західна куртина посилена равеліном, спрямованим до річка Берека. Слобідська фортеця з'єднувалася валом і ровом з другою на лінії Тамбовською і четвертою — Михайлівською фортецями.

Парасківська фортеця

[ред. | ред. код]
Докладніше: Парасківська фортеця

Парасківська фортеця (Фортеця Святої Параскеви) — фортеця, споруджена у 1731 році за зразковим проектом фортець Української лінії. Розташована поблизу від села Парасковія, Нововодолазького району, Харківської області. Названа на честь матері імператриці Анни — Парасковії Федорівни, уродженої Салтикової, дружини Іоанна Олексійовича. При фортеці розміщувався 2-й батальйон Орловського ландміліційного полку (1-й батальйон полку розміщувався в Орловської фортеці). В 1770 році піхотні ландміліційні полки увійшли до складу армії, а сам Український корпус було скасовано[223][224]. Орловський піхотний полк було розформовано. Земляна, майже квадратна в плані, чотирьохбастіонна. У південно-східній куртині розташований в'їзд, південно-західна — посилена равеліном, спрямованим в бік пологого схилу і р. Берестовий. При будівництві вали фортеці мали висоту понад 4 м, сухий рів, що оточував фортецю, понад 2 м (з часом ці розміри зменшилися).

Петрівська фортеця

[ред. | ред. код]
Докладніше: Петрівська фортеця (Українська лінія)

Петрівська фортеця (Фортеця святого Петра, до 1738 року Донецька) — фортеця, споруджена у 1731 році за зразковим проєктом фортець Української лінії[225][226]. Розташована в селі Петрівське, Балаклійського району, Харківської області. Названа на честь святого Петра. При фортеці знаходився Перший батальйон Тамбовського ландміліційного полку[227]. Фортеця земляна, прямокутна в плані, з чотирма бастіонами. Площа фортечного двору понад 1,4 га. Протяжність фортеці по гребеню валу становить близько 880 м. Висота фортечного валу 3,5 м. У центрі фортечного двору сліди колодязя. У північній куртині розташований в'їзд до фортеці, південна посилена равеліном, спрямованим до річки Сіверський Донець. Фортеця оточена сухим ровом. Петрівська фортеця з'єднувалася валом і ровом з другою на лінії Тамбовською фортецею.

  • Вали фортеці
    Вали фортеці
  • Залишки колодязя на подвір'ї фортеці
    Залишки колодязя на подвір'ї фортеці

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Шарівський палац Шарівка. ua.dorogovkaz.com. Процитовано 30 травня 2024.
  2. ↑ #МандруйУкраїною. discover.ua (укр.). Процитовано 30 травня 2024.
  3. ↑ Садиба Шарівка, палац Кеніга. #FINDWAY - Всі туристичні місця України (uk-ua) . Процитовано 30 травня 2024.
  4. ↑ Шарівський палац :: Визначні пам'ятки України. viznachni-pam-yatki-ukrajini.webnode.com.ua. Процитовано 30 травня 2024.
  5. ↑ Шарівський палац, Шарівка, Харківська область, Україна - INSIDE-UA. INSIDE-UA - визначні пам'ятки України (укр.). Процитовано 30 травня 2024.
  6. ↑ Садиба в Шарівці. zabytki.in.ua. Процитовано 30 травня 2024.
  7. ↑ Шарівський палац: перлина чи руїна? - Global Shapers. web.archive.org. 24 травня 2015. Процитовано 30 травня 2024.
  8. ↑ Солодовнік, Марія; Говина, Лариса (23 липня 2023). Чи будуть ремонтувати Шарівський палац на Харківщині у 2023 році? Відповідає очільниця облради. Суспільне Харків.
  9. ↑ Усадьба в Ракитном. zabytki.in.ua. Процитовано 30 травня 2024.
  10. ↑ #МандруйУкраїною. discover.ua (укр.). Процитовано 30 травня 2024.
  11. ↑ Палац-садиба Куликовських у Рокитному Харківської області. Funtime (укр.). Процитовано 30 травня 2024.
  12. ↑ Дивовижне поруч із Харковом: садиба Куликовських. Zruchno.Travel - національний туристичний портал (ua) . Процитовано 30 травня 2024.
  13. ↑ «Секрет» усадьбы в Ракитном — Харьков Манящий. moniacs.kh.ua. Процитовано 30 травня 2024.
  14. ↑ Пасічник, Іван. Співочі тераси – архітектура, що мелодійно звучить. Про Україну (укр.). Процитовано 7 листопада 2022.
  15. ↑ Пасічник, Іван. Співочі тераси – архітектура, що мелодійно звучить. Про Україну (укр.). Процитовано 31 травня 2024.
  16. ↑ “Співочі тераси” — дивозвучна архітектурна споруда на землях Слобожанщини (фото). Агенція новин Фіртка. Процитовано 2 травня 2023.
  17. ↑ а б На Краснокутщині мріють залучити науковців для дослідження «Співочих терас» (фото). Слобідський край (укр.). Процитовано 31 травня 2024.
  18. ↑ Мандруй Харківщиною. discover.kh.ua (укр.). Архів оригіналу за 7 листопада 2022. Процитовано 7 листопада 2022.
  19. ↑ Співочі тераси, Городнє. #FINDWAY - Всі туристичні місця України (uk-ua) . Процитовано 31 травня 2024.
  20. ↑ Цифрові Співочі тераси. Pixelated Realities (укр.). Процитовано 31 травня 2024.
  21. ↑ Подгоричани, Иван Михайлович, граф // Военная энциклопедия — СПб: Иван Дмитриевич Сытин, 1915. — Т. 18. — С. 496.
  22. ↑ Пархомівський художній музей | Головна (ru-RU) . Процитовано 30 травня 2024.
  23. ↑ а б ІСТОРІЯ СЕЛА | Пархомівський художній музей (ru-RU) . Процитовано 30 травня 2024.
  24. ↑ ІСТОРІЯ МУЗЕЮ | Пархомівський художній музей (ru-RU) . Процитовано 30 травня 2024.
  25. ↑ а б Гребінник Ю. Л. Пархомівка: історія та особистості: іст.-краєзнав. нарис. — К.:Основа, 2008. — 159 с.
  26. ↑ а б Салімонович Л. Людина-музей. Засновнику сільської «Третяковки» Афанасію Луньову цими днями виповнилося б 90 років // Україна Молода. — 2009. — 27 січня
  27. ↑ а б Парамонов, Андрій (10 червня 2021). Історія Сабурової дачі: від маєтку до психлікарні. NewsRoom (укр.). Процитовано 14 червня 2024.
  28. ↑ Неизвестный Харьков: интересные факты из истории Сабуровой дачи. kh.vgorode.ua (рос.). Процитовано 14 червня 2024.
  29. ↑ Як «Сабурова дача» була революційним штабом та інші цікаві факти про Харківську психіатричну лікарню. Краматорск Пост. 25 серпня 2023.
  30. ↑ Що не так із Харківською психіатричною лікарнею “Сабурова дача”? - ikharkovchanin.com (укр.). 16 березня 2023. Процитовано 14 червня 2024.
  31. ↑ Пархомовка. Откуда Родом (рос.). 31 жовтня 2016. Процитовано 30 травня 2024.
  32. ↑ Фото, история, расположение достопримечательности Дом Малевича (Харьковская область, Краснокутский район, Пархомовка, Дом Малевича) отдых на Украины, туры, цены. invtur.com.ua. Процитовано 30 травня 2024.
  33. ↑ Шукач | Дом, где жил Казимир Малевич. Пархомовка. www.shukach.com. Процитовано 30 травня 2024.
  34. ↑ Іконі абстрактного мистецтва — 100 років: «Чорний квадрат» Казимира Малевича. Архів оригіналу за 25 лютого 2022. Процитовано 16 березня 2022.
  35. ↑ Эрмитаж под Харьковом: в сельском музее хранятся картины Пикассо, Малевича и Репина
  36. ↑ 6 мест, которые связывают мировых художников и Харьков. Харьков - куда б сходить? (укр.). Процитовано 30 травня 2024.
  37. ↑ Будинок Павлових, Малижине, Україна - туристичні пам'ятки, визначні та найбільш відвідувані місця - KeepTravel. www.keeptravel.com. Процитовано 20 квітня 2023.
  38. ↑ Малижине. Садиба Павлових. Україна Інкогніта (укр.). 18 травня 2017. Процитовано 20 квітня 2023.
  39. ↑ #МандруйУкраїною. discover.ua (укр.). Процитовано 20 квітня 2023.
  40. ↑ Достопримечательности Золочева. our-travels.info. Процитовано 20 квітня 2023.
  41. ↑ Малыжино. Откуда Родом (рос.). 29 жовтня 2016. Процитовано 20 квітня 2023.
  42. ↑ Достопримечательности Золочева. our-travels.info. Процитовано 20 квітня 2023.
  43. ↑ ➤ Малижине. Палац Павлових Цікаві місця • Пам'ятки • Що подивитись у Малижине. Палац Павлових?. Україна Інкогніта (укр.). Процитовано 20 квітня 2023.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  44. ↑ Садиба Павлових. Zruchno.Travel - національний туристичний портал (ua) . Процитовано 20 квітня 2023.
  45. ↑ Усадьба в селе Малыжино. xt.ht. Процитовано 20 квітня 2023.
  46. ↑ Замок в селе Первухинка. Харьков - куда б сходить? (укр.). Процитовано 30 травня 2024.
  47. ↑ Шукач | Усадьба в с. Первухинка (Веберовка). www.shukach.com. Процитовано 30 травня 2024.
  48. ↑ Садиба Вебера, Первухинка. #FINDWAY - Всі туристичні місця України (uk-ua) . Процитовано 30 травня 2024.
  49. ↑ Садиба у Первухінці. www.instagram.com. Процитовано 30 травня 2024.
  50. ↑ Мальовничі та історичні куточки Харківщини. Садиба Вебера, с. Первухинка Богодухівський район. www.instagram.com. Процитовано 30 травня 2024.
  51. ↑ а б Stories, HedgeHog (2 липня 2018). Садиба Гордієнко, Кадниця. HedgeHog Stories (укр.). Процитовано 14 червня 2024.
  52. ↑ ➤ Кадниця Цікаві місця • Пам'ятки • Що подивитись у Кадниця?. Україна Інкогніта (укр.). Процитовано 14 червня 2024.
  53. ↑ Мемориальный музей И.Е. Репина | Художественно-мемориальный музей И. Е. Репина. repin.in.ua. Процитовано 15 червня 2024.
  54. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 29 липня 2017. Процитовано 28 липня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  55. ↑ СК Клён - деревянные дома и коттеджи. alyoshin.ru. Процитовано 31 травня 2024.
  56. ↑ Усадьба Ольховских в Харькове. zabytki.in.ua. Процитовано 31 травня 2024.
  57. ↑ Прогулки по городу: Сказ о доме секунд-майора Саввы Альховского по Благовещенской улице. web.archive.org. 10 червня 2021. Процитовано 31 травня 2024.
  58. ↑ Список домовласників міста Харкова (1901)
  59. ↑ ОТКУДА РОДОМ - М. otkudarodom.com.ua. Архів оригіналу за 2-04-2015. Процитовано 16 вересня 2019.
  60. ↑ Мистический страж дворянской усадьбы | Вечерний Харьков. vecherniy.kharkov.ua. Процитовано 16 вересня 2019.
  61. ↑ Харьков - Харків | История и архитектура | Выдающиеся архитекторы Харькова XVIII — середины XX вв. www.kharkov.ua. Процитовано 16 вересня 2019.
  62. ↑ Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. 95-я страница 4-го тома. ua.vlasenko.net. Процитовано 16 вересня 2019.
  63. ↑ Харків м Дмитріївська вул. Житловий будинок (№ 14) 1986 г. Памятники градостроительства и…. www.pslava.info. Процитовано 16 вересня 2019.
  64. ↑ Мистический страж дворянской усадьбы | Вечерний Харьков. vecherniy.kharkov.ua. Процитовано 16 вересня 2019.
  65. ↑ Харкiв, Рымарская улица, 4 – Проекты 1-этажных домов до 1920 года. photobuildings.com (укр.). Процитовано 15 червня 2024.
  66. ↑ Wikimapia - Let's describe the whole world!. wikimapia.org. Процитовано 15 червня 2024.
  67. ↑ № 8 дом харьковского городского головы Георгия Урюпина. Откуда Родом (рос.). 1 березня 2020. Процитовано 15 червня 2024.
  68. ↑ Городская усадьба Хариных в Харинском переулке | Харьков Тудей. 2day.kh.ua (рос.). Процитовано 16 червня 2024.
  69. ↑ пер. Людмилы Гурченко (Харьков). wikimapia.org. Процитовано 16 червня 2024.
  70. ↑ Харинский переулок № 3, усадьба Александры Гавриловны Хариной. Откуда Родом (рос.). 22 березня 2020. Процитовано 16 червня 2024.
  71. ↑ Wikimapia - Let's describe the whole world!. wikimapia.org. Процитовано 12 червня 2024.
  72. ↑ Харьков. Дворцы и Дома культуры.Часть I. web.archive.org. 18 червня 2021. Процитовано 12 червня 2024.
  73. ↑ Харківський Будинок учених – оригінальна пам’ятка архітектури : Харьков, Совнаркомовская улица, 10 - Стежками України! | stezhkamu.com. web.archive.org. 6 жовтня 2021. Процитовано 12 червня 2024.
  74. ↑ Пряничный домик, Поместье Шарапа, Дом ученых: история самых красивых старинных особняков Харькова. kh.vgorode.ua (рос.). Архів оригіналу за 11 жовтня 2021. Процитовано 11 жовтня 2021.
  75. ↑ Дом ученых (Бекетова), Харьков: информация, фото, отзывы. travels.in.ua (англ.). Процитовано 12 червня 2024.
  76. ↑ Харківський Будинок учених – оригінальна пам’ятка архітектури : Харьков, Совнаркомовская улица, 10 - Стежками України! | stezhkamu.com. stezhkamu.com. Архів оригіналу за 6 жовтня 2021. Процитовано 11 жовтня 2021.
  77. ↑ м. Харків. web.archive.org. 5 червня 2010. Процитовано 12 червня 2024.
  78. ↑ Особняк академика А. Н. Бекетова в Харькове. Харьков - куда б сходить? (укр.). Процитовано 12 червня 2024.
  79. ↑ Харкiв, Улица Жён Мироносиц, 13 – Проекты 2-этажных домов до 1920 года. photobuildings.com (укр.). Процитовано 15 червня 2024.
  80. ↑ Wikimapia - Let's describe the whole world!. wikimapia.org. Процитовано 15 червня 2024.
  81. ↑ Wikimapia - Let's describe the whole world!. wikimapia.org. Процитовано 15 червня 2024.
  82. ↑ а б Наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 4 червня 2020 року № 1883 «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України».
  83. ↑ а б Усадьба Сердюкова в Харькове. Харьков - куда б сходить? (укр.). Процитовано 30 травня 2024.
  84. ↑ Чернышевская № 14, усадьба Сердюкова. Откуда Родом (рос.). 2 лютого 2020. Процитовано 30 травня 2024.
  85. ↑ а б Прогулки по Харькову с Андреем Парамоновым. Дом графа Сиверса по Вознесенской улице. 2day.kh.ua (рос.). Процитовано 16 червня 2024.
  86. ↑ Facebook. www.facebook.com. Процитовано 16 червня 2024.
  87. ↑ а б в Прогулки по Харькову с Андреем Парамоновым. Толкачевка и её владельцы. 2day.kh.ua (рос.). Процитовано 16 червня 2024.
  88. ↑ Парамонов, Андрій (28 серпня 2021). Толкачевка: кирпичный завод и первые особняки на улице Пушкинской. NewsRoom (ru-RU) . Процитовано 16 червня 2024.
  89. ↑ Студенческая. streets-kharkiv.info (рос.). Процитовано 16 червня 2024.
  90. ↑ ул. Григория Сковороды, 100 (Харьков). wikimapia.org. Процитовано 16 червня 2024.
  91. ↑ Наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 4 червня 2020 року № 1883 «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України».
  92. ↑ Харкiв, Пушкинская улица, 94 – Проекты 1-этажных домов до 1920 года. photobuildings.com (укр.). Процитовано 16 червня 2024.
  93. ↑ Дом архитектора в Харькове несколько раз менял свою «прописку» на улице Дарвина (ФОТО). РЕДПОСТ (рос.). Процитовано 25 квітня 2023.
  94. ↑ #МандруйУкраїною. discover.ua (укр.). Процитовано 25 квітня 2023.
  95. ↑ Шукач | Особняк купца Рыжова П. П. — Дом архитектора. www.shukach.com. Процитовано 25 квітня 2023.
  96. ↑ Вулиця Дарвіна: Харків купецький, богемний та буржуазний. Мандруй та надихайся! (укр.). 8 серпня 2017. Процитовано 25 квітня 2023.
  97. ↑ В Харькове появился новый мурал. 2day.kh.ua (рос.). Процитовано 25 квітня 2023.
  98. ↑ Улица Дарвина. streets-kharkiv.info (рос.). Процитовано 25 квітня 2023.
  99. ↑ Чекисты в Харькове. Кто, где, когда. Status Quo (рос.). Процитовано 25 квітня 2023.
  100. ↑ Вулиця Дарвіна: Харків купецький, богемний та буржуазний. Мандруй та надихайся! (укр.). 8 серпня 2017. Процитовано 25 квітня 2023.
  101. ↑ Зберегти не можна зруйнувати. Нас знищують. Садиба професора Сурукчі. Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 22 квітня 2020.
  102. ↑ а б Пам'ятку архітектури "Будинок Сурукчі": забрали, але не знають, що робити. Kharkiv Today. 7 квітня 2020. Процитовано 22 квітня 2020.
  103. ↑ а б MyKharkov.Info. Дом Сурукчи – особняк, у котором много лет останавливался Ф. И. Шаляпин. Архів оригіналу за 30 жовтня 2020. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  104. ↑ Лариса Салімонович (16 липня 2013). Дім, у якому врятували голос Шаляпіна. Україна молода. Процитовано 22 квітня 2020.
  105. ↑ Иван Борисович (3 липня 2013). Дом Сурукчи — века сохранили, а частники убивают. Время. Архів оригіналу за 24 жовтня 2019. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  106. ↑ Юрий Хомайко (25 червня 2014). И вновь он растревожил старину…. Харьковские известия. Процитовано 22 квітня 2020. {{cite web}}: Недійсний |мертвий-url=dead (довідка) (рос.)
  107. ↑ Moreinfo. Будівлі. Будинок С.Г. Сурукчі. Архів оригіналу за 18 липня 2019. Процитовано 22 квітня 2020.
  108. ↑ Не Бекетовым единым. Харьков архитектора Величко. Statis quo. 18 квітня 2017. Архів оригіналу за 19 листопада 2017. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  109. ↑ Откуда родом. 1901 год. Список домовладельцев 2-й части города. Архів оригіналу за 27 січня 2020. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  110. ↑ Бібліотечні видання: Web-проект Харківської ОУНБ. Нові пам`ятники історії та культури Харківської області (за 2004 рік). Архів оригіналу за 29 квітня 2020. Процитовано 22 квітня 2020.
  111. ↑ MyKharkov.Info. Дом Сурукчи – особняк, у котором много лет останавливался Ф. И. Шаляпин. Архів оригіналу за 30 жовтня 2020. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  112. ↑ Владимир Чистилин (5 березня 2013). Утраченная история. Главное. Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  113. ↑ Лариса Салімонович (16 липня 2013). Дім, у якому врятували голос Шаляпіна. Україна молода. Процитовано 22 квітня 2020.
  114. ↑ MyKharkov.Info. Дом Сурукчи – особняк, у котором много лет останавливался Ф. И. Шаляпин. Архів оригіналу за 30 жовтня 2020. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  115. ↑ Иван Борисович (3 липня 2013). Дом Сурукчи — века сохранили, а частники убивают. Время. Архів оригіналу за 24 жовтня 2019. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  116. ↑ Бібліотечні видання: Web-проект Харківської ОУНБ. Нові пам`ятники історії та культури Харківської області (за 2004 рік). Архів оригіналу за 29 квітня 2020. Процитовано 22 квітня 2020.
  117. ↑ Лесовой В. Н., Перцева Ж. Н. Профессор С. Г. Сурукчи и отечественная оториноларингология (к 150-летию со дня рождения)… — С. 94 (PDF). Процитовано 22 квітня 2020. {{cite web}}: Недійсний |мертвий-url=dead (довідка) (рос.)
  118. ↑ Пам'ятку архітектури "Будинок Сурукчі": забрали, але не знають, що робити. Kharkiv Today. 7 квітня 2020. Процитовано 22 квітня 2020.
  119. ↑ Лариса Холманская (29 серпня 2005). Гремел его бас. Вечерний Харьков. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  120. ↑ Александр Лейбфрейд, Владимир Реусов, Алексей Тиц. Зона Пушкинской улицы // Харьков: Архитектура, памятника, новостройка. Путеводитель. Архів оригіналу за 5 липня 2017. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  121. ↑ Сергей Жарких (12 квітня 2016). Прогулки по Харькову: улица, где пел Шаляпин. VGorode. Харьков. Архів оригіналу за 27 лютого 2022. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  122. ↑ 18 жовтня 2019 (СтройОбзор). Жилстрой-2 отреставрирует харьковский памятник архитектуры Дом Сурукчи. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  123. ↑ Владимир Чистилин (5 березня 2013). Утраченная история. Главное. Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  124. ↑ Иван Борисович (3 липня 2013). Дом Сурукчи — века сохранили, а частники убивают. Время. Архів оригіналу за 24 жовтня 2019. Процитовано 22 квітня 2020. (рос.)
  125. ↑ а б Сумская № 61, особняк Александра Иозефовича по Сумской улице. Откуда Родом (рос.). 16 серпня 2022. Процитовано 15 червня 2024.
  126. ↑ 1901 год. Список домовладельцев 2-й части города. Откуда Родом (рос.). 26 липня 2017. Процитовано 15 червня 2024.
  127. ↑ Wikimapia - Let's describe the whole world!. wikimapia.org. Процитовано 15 червня 2024.
  128. ↑ Харкiв, Сумская улица, 61 – Проекты 2-этажных домов до 1920 года. photobuildings.com (укр.). Процитовано 15 червня 2024.
  129. ↑ Полтавский Шлях. streets-kharkiv.info (рос.). Процитовано 15 червня 2024.
  130. ↑ Усадьба Кузиных. Откуда Родом (рос.). 27 березня 2018. Процитовано 15 червня 2024.
  131. ↑ Путешествуя по Харькову: Полтавский шлях и другие (рос.). Процитовано 15 червня 2024.
  132. ↑ ул. Полтавский Шлях, 3 (Харьков). wikimapia.org. Процитовано 15 червня 2024.
  133. ↑ Бывшая усадьба купца Кузина | путеводитель по Харькову. www.guide.kharkov.ua. Архів оригіналу за 30 квітня 2023. Процитовано 30 квітня 2023.
  134. ↑ 1901 год. Список домовладельцев 3-й части города. Откуда Родом (рос.). 26 липня 2017. Процитовано 16 червня 2024.
  135. ↑ а б Харкiв, Благовещенская улица, 17 – Проекты 2-этажных домов до 1920 года. photobuildings.com (укр.). Процитовано 16 червня 2024.
  136. ↑ Благовещенская № 17 дом купца Михаила Соколова. Откуда Родом (рос.). 24 лютого 2020. Процитовано 16 червня 2024.
  137. ↑ Моніторинг спадщини задля відновлення. www.heritage.in.ua. Процитовано 16 червня 2024.
  138. ↑ Харкiв, Благовещенская улица, 15 – Проекты 2-этажных домов до 1920 года. photobuildings.com (укр.). Процитовано 16 червня 2024.
  139. ↑ № 5 дом Фёдора Енуровского. Откуда Родом (рос.). 13 квітня 2018. Процитовано 15 червня 2024.
  140. ↑ Особняк Гольберга в Харькове. zabytki.in.ua. Процитовано 8 березня 2021.
  141. ↑ Константин Кеворкян. Первая Столица: очерки, проза. — Фолио, 2007. — 472 с. — ISBN 978-966-03-3792-3.
  142. ↑ Прогулки по Харькову с Андреем Парамоновым. Григорий Гольберг: заводы, фабрики и храм. 2day.kh.ua. Процитовано 2021-3-8. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  143. ↑ Качемцева Л. Романские и готические формы в архитектуре Харькова второй половины XIX — начала XX веков [Архівовано 2021-06-24 у Wayback Machine.]
  144. ↑ А. Ю. Лейбфрейд. Харьков: от крепости до столицы. Заметки о старом городе. — Folio, 1998. — 344 с.
  145. ↑ Александр Юрьевич Лейбфрейд. Архитекторы-евреи в Харькове: очерк. — Karavella, 2002. — 36 с.
  146. ↑ Романтический особняк Купца Г. Гольберга. Харьков - куда б сходить? (рос.). Процитовано 8 березня 2021.
  147. ↑ Балаклійський краєзнавчий музей // Харків і Харківська область: путівник / ред. і упоряд. А. О. Сайпанова. — Х., 2007. — С. 90-91
  148. ↑ Пересічанська В. І. Балаклійський краєзнавчий музей // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — С. 131. — ISBN 966-02-2681-0.
  149. ↑ Пересічанська В. І. Тут зберігається історія / В. І. Пересічанська // Вісті Балаклійщини. — 2001. — 24 березня
  150. ↑ а б Бучаста, С. І. (2014). Шляховий палац у Чугуєві – пам’ятка історії Українського військового поселення першої половини XIX сторіччя (укр.). ISSN 2078-0133. Процитовано 16 червня 2024.
  151. ↑ а б Лопатько В. М. Белякова Н. В. Особливості архітектури колійних палаців у Росії XVIII—XIX століть // Вісті вузів. Інвестиції. Будівництво. — № 3 (18). — 2016. — С.144-153. — ISSN: 2227—2917.
  152. ↑ Путевой дворец | Художественно-мемориальный музей И. Е. Репина. repin.in.ua. Процитовано 16 червня 2024.
  153. ↑ Наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 4 червня 2020 року № 1883 «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України».
  154. ↑ ©2007- 2024; группа "Объектив", ООО "Медиа; Свободы, Площадь; Харьков, 7 · +380763-14-14 · (21 вересня 2019). Председатель клуба «Краевед» рассказала об истории Краснограда. www.objectiv.tv (ru-RU) . Процитовано 16 червня 2024.
  155. ↑ Красноград, Полтавская улица, 76 – Проекты 1-этажных домов до 1920 года. photobuildings.com (укр.). Процитовано 16 червня 2024.
  156. ↑ Bot Verification. find-way.com.ua. Процитовано 16 червня 2024.
  157. ↑ а б в Дворец Шидловских в пгт. Старый Мерчик Харьковской области. Отзывы посетителей. Funtime Kiev (рос.). Процитовано 16 червня 2024.
  158. ↑ Дворец Шидловских. Старый Мерчик - 100+ уголков Украины (ru-RU) . Процитовано 16 червня 2024.
  159. ↑ Усадьба Шидловских в пгт. Старый Мерчик. mykharkov.info.
  160. ↑ Уникальный дворец на Харьковщине. Что осталось от усадьбы в Старом Мерчике, - ФОТО. 057.ua - Сайт міста Харкова (укр.). Процитовано 16 червня 2024.
  161. ↑ Натальевский парк (усадьба Натальевка) | Харьков. kharkovgo.com. Процитовано 16 червня 2024.
  162. ↑ Натальевский парк (Натальевка усадьба). mykharkov.info.
  163. ↑ Манеж. wikimapia.org. Процитовано 16 червня 2024.
  164. ↑ Natalka. Усадьба "Натальевка". drymba.com (рос.). Процитовано 16 червня 2024.
  165. ↑ Усадьба Натальевка. zabytki.in.ua. Процитовано 16 червня 2024.
  166. ↑ Руины чайного домика. wikimapia.org. Процитовано 16 червня 2024.
  167. ↑ Люботин (Гиївка). castles.com.ua. Процитовано 16 червня 2024.
  168. ↑ Люботин - перлина Слобожанщини. calameo.com (англ.). Процитовано 16 червня 2024.
  169. ↑ Первый печатный журнал Украины родом из Харькова. blogs.korrespondent.net (рос.). Процитовано 16 червня 2024.
  170. ↑ Немного об усадьбе в Гиевке. Накипіло (укр.). 2 вересня 2017. Процитовано 16 червня 2024.
  171. ↑ Гостев, Володимир (200?). Усадьба в Гиёвке — гордость и боль Люботина (рос.) (вид. перше). УДК 94(477) 94(477.54-21).
  172. ↑ Лукомський, Г. К. (1917). Старинные усадьбы Харьковской Губернии (рос.) . Издание графа Н. В. Клейнмихеля. Петроград, 1917.
  173. ↑ Шукач | Служебный корпус, XIX в. Имение В. Г. Масловича-князей Святополк-Мирских (Люботин). www.shukach.com. Процитовано 16 червня 2024.
  174. ↑ Садиба Клейнміхелей. Історія покинутого старовинного маєтку, - ФОТО. 057.ua - Сайт міста Харкова (укр.). Процитовано 30 травня 2024.
  175. ↑ Здесь живет история: десять старинных усадеб Харьковской области. mykharkov.info. 12 березня 2021.
  176. ↑ Достопримечательности Золочева. our-travels.info. Процитовано 30 травня 2024.
  177. ↑ Достопримечательности Золочева. our-travels.info. Процитовано 30 травня 2024.
  178. ↑ Небольшой отчет о большой поездке. Лютовская усадьба. Накипіло (укр.). 18 квітня 2017. Процитовано 30 травня 2024.
  179. ↑ Бывшая городская усадьба Павловых (ул. Полтавский Шлях, 13). mistaua.com (укр.). Процитовано 19 квітня 2023.
  180. ↑ Садиба Єгора Павлова – Харків, що манить (укр.). Процитовано 19 квітня 2023.
  181. ↑ Садиба Павлових. Український інститут (укр.). Процитовано 19 квітня 2023.
  182. ↑ Садиба Єгора Павлова – Харків, що манить (укр.). Процитовано 19 квітня 2023.
  183. ↑ Бывшая городская усадьба Павловых (ул. Полтавский Шлях, 13). mistaua.com (укр.). Процитовано 19 квітня 2023.
  184. ↑ Де у Харкові🇺🇦 | Где в Харькове. Telegram. Процитовано 19 квітня 2023.
  185. ↑ СтройОбзор Харьков 🇺🇦. Telegram. Процитовано 19 квітня 2023.
  186. ↑ ROUND 2/ Другий день протистояння. Полтавський шлях 13. Facebook (укр.). Процитовано 19 квітня 2023.
  187. ↑ Влада Харкова готує ще одну «жирну» ділянку під забудову. stroyobzor.ua (рос.). Процитовано 19 квітня 2023.
  188. ↑ Каткова, Тетяна (15 серпня 2008). 2008 р. Занедбана спадщина Сковороди. Прадідівська слава (укр.). Процитовано 4 грудня 2022.
  189. ↑ Яковенко Г. Г. Соціально-економічне становище гувернерів у дворянських родинах Харківської губернії наприкінці XVIII — першій половині XIX ст.[недоступне посилання] // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті. — 2012. — Вип. 10. — С. 26
  190. ↑ а б Історична спадщина. Коли відновлять садибу Сковороди на Харківщині?. Радіо Свобода (укр.). 7 серпня 2021. Процитовано 4 грудня 2022.
  191. ↑ Бабаївський байкар. https://dua.com.ua (укр.). Процитовано 4 грудня 2022.
  192. ↑ Зінов'єва, Софія (6 квітня 2021). Дірявий дах і мокрі стіни: на Харківщині руйнується садиба Сковороди. Факти (укр.). Процитовано 4 грудня 2022.
  193. ↑ Чистилін, Володимир (3 грудня 2020). Подорож до Сковороди. Історична правда (укр.). Процитовано 10 грудня 2022.
  194. ↑ Кривоніс, Тетяна (15 жовтня 2021). Харків'яни зняли фільм, щоб привернути увагу до аварійної садиби, де жив Сковорода. Суспільне Новини (укр.). Процитовано 4 грудня 2022.
  195. ↑ Лукомский Г. К. Старинные усадьбы Харьковской губернии. — 3-е доп. переизд. — Х.: ХЧМГУ, 2015. — С. 83. [Архівовано 10 січня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
  196. ↑ Оковита К. О. Великий Бурлук на хвилях віків. — С. 144—145.
  197. ↑ Лукомский Г. К. Старинные усадьбы Харьковской губернии. — С. 83-84. [Архівовано 10 січня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
  198. ↑ Оковита К. О. Великий Бурлук на хвилях віків. — С. 152.
  199. ↑ Разрушенный Национальный литературно-мемориальный музей Г. С. Сковороды (Сковородиновка). wikimapia.org. Процитовано 16 червня 2024.
  200. ↑ Золочівський район, інші н.п., с. Сковородиновка, Приозерная улица, 3 – Музеи и галереи. photobuildings.com (укр.). Процитовано 16 червня 2024.
  201. ↑ Літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди: Путівник / Авт. тексту. Т. М. Борисова. — Харків: Прапор, 1986. — С. 3.
  202. ↑ Меморіальний комплекс філософа і поета Г. С. Сковороди. Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини. 2 лютого 2022. Архів оригіналу за 2 лютого 2022. Процитовано 18 листопада 2022.
  203. ↑ Національний літературно-меморіальний музей Г.С. Сковороди». 7 чудес України. 21 квітня 2011. Архів оригіналу за 21 квітня 2011. Процитовано 17 листопада 2022.
  204. ↑ В Сковородиновке шесть мастеров из Украины и Германии создают скульптуры (фото, видео). www.mediaport.ua (укр.). Архів оригіналу за 5 лютого 2022. Процитовано 18 листопада 2022.
  205. ↑ Харківщина: росіяни ракетним ударом знищили музей Сковороди, є поранений. Українська правда. 7 травня 2022. Архів оригіналу за 7 травня 2022. Процитовано 7 травня 2022.
  206. ↑ Російські окупанти обстріляли Сковородинівку на Харківщині: знищено музей (фото, відео). УНІАН. 7 травня 2022. Архів оригіналу за 7 травня 2022. Процитовано 19.11.2022.
  207. ↑ Розстріляний музей: російська ракета проти філософії Сковороди. www.ukrinform.ua (укр.). Архів оригіналу за 15 листопада 2022. Процитовано 15 листопада 2022.
  208. ↑ Порятунок Сковороди. Як відбудовуватимуть музей харківського філософа. 2day.kh.ua (укр.). Архів оригіналу за 15 листопада 2022. Процитовано 15 листопада 2022.
  209. ↑ Знищення музею Сковороди. Українці порівнюють Росію з ІД і закликають виключити з ЮНЕСКО. BBC News Україна (укр.). Архів оригіналу за 11 червня 2022. Процитовано 15 листопада 2022.
  210. ↑ В центре Харькова сносят историческое здание ради очередной высотки, - активисты – новости Харькова. www.depo.ua (рос.). Архів оригіналу за 30 жовтня 2020. Процитовано 29 грудня 2020.
  211. ↑ Дом «слуг народа»: в центре Харькова из-за стройки разрушают старинный особняк, - ФОТО. 057.ua - Сайт города Харькова (ru-UA) . Архів оригіналу за 13 листопада 2020. Процитовано 29 грудня 2020.
  212. ↑ В центре Харькова из-за стройки рушат старинный особняк. АТН (рос.). 2 серпня 2019. Архів оригіналу за 3 серпня 2019. Процитовано 29 грудня 2020.
  213. ↑ В центре Харькова из-за стройки рушат старинный особняк. АТН (рос.). 2 серпня 2019. Архів оригіналу за 3 серпня 2019. Процитовано 29 грудня 2020.
  214. ↑ а б в На Харківщині руйнується дворянська садиба Тихоцьких. novyny.live (укр.). 18 грудня 2021. Процитовано 16 червня 2024.
  215. ↑ а б У старовинній садибі на Куп'янщині утримують худобу і зберігають сіно - харківський історик. Status Quo (укр.). 13 червня 2024. Процитовано 16 червня 2024.
  216. ↑ * Саяний М. І. Зміївщина слобожанщини перлина — Зміїв, 2009.стор.276
  217. ↑ Bot Verification. find-way.com.ua. Процитовано 16 червня 2024.
  218. ↑ а б в г д е ж и к Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР; (Ил. справ.-каталог). В 4-х т / Гл. Редкол.: Н. Л. Жариков (гл. ред.) и др. — СПб. : Тов-во И. Д. Ситина, 1986. — 375 с.
  219. ↑ а б в г д е ж Багалій Д. І. Історія Слобідської України. — Х. : Дельта, 1993. — С. 19,146 — 256 с. — (Пам'ятки історичної думки України) — ISBN 5-7707-4256-9.
  220. ↑ а б в г д е ж Военная энциклопедія. — СПб. : Тов-во И. Д. Ситина, 1914. — Т. XIV. — 640 с.
  221. ↑ Филарет (Гумилевский Д. Г.) Историко-статистическое описаніе Харьковской епархіи. Отдѣленіе 4. — Х.: Университетская типографія, 1857.  —С.167— 462с. (рос. дореф.)
  222. ↑ Военная энциклопедія. — СПб. : Тов-во И.Д. Ситина, 1914. — Т. XIV. — 640 с.
  223. ↑ а б Военная энциклопедія. — СПб. : Тов-во И.Д. Ситина, 1914. — Т. XIV. — 640 с.
  224. ↑ а б Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР; (Ил. справ.-каталог). В 4-х т / Гл. Редкол.: Н. Л. Жариков (гл. ред.) и др. — СПб. : Тов-во И.Д. Ситина, 1986. — 375 с.
  225. ↑ Военная энциклопедія. — СПб : Тов-во И. Д. Ситина, 1914. — Т. XIV. — 640 с.
  226. ↑ Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР; (Ил. справ.-каталог). В 4-х т / Гл. Редкол.: Н. Л. Жариков (гл. ред.), Редкол.: Г. Н. Логвин (отв. ред.) и др. — К. : Буд1вельник, 1986. — Т. 4. Сумская область; Тернопольская область; Харьковская область; Херсонская область; Хмельницкая область; Черкасская область; Черниговская область; Черновицкая область. — 375 с.
  227. ↑ Багалій Д. І. Історія Слобідської України. — Х. : Дельта, 1993. — С. 19, 146. — (Пам'ятки історичної думки України) — ISBN 5-7707-4256-9.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Палаци,_садиби_та_замки_Харківської_області&oldid=42855228