Патріотичне кубло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Територія, яку контролювало «Патріотичне кубло» влітку 1922 року

Патріотичне кубло, також Патріотичний курінь — підпільна українська антирадянська організація, що діяла на території сучасних Ічнянського та Прилуцького районів Чернігівської області в 1922-1923 роках.

Об'єднання займалося збройним опором проти радянської окупації та боролося за відновлення Української Народної Республіки. Організація була ліквідована радянською владою 25 жовтня 1922 року, деякі учасники об'єднання, яким вдалося вцілити, діяли до літа 1923 року, більшість її членів було розстріляно та репресовано.

Історія[ред. | ред. код]

Передумови[ред. | ред. код]

В грудні 1919 року територію сучасного Ічнянського району остаточно захопили більшовики. Влада перейшла до більшовицького ревкому, почалися розстріли без суду, грабунок селян – відбиралася земля, хліб, коні. На селян була накладена продрозкладка, мільйони пудів хліба, велика кількість голів рогатої худоби та свиней вивозилося до Радянської Росії.

В 1920-1921 роках ічнянські ліси стали осередком повстанського руху проти влади більшовиків. Жителі навколишніх сіл підтримували повстанців із загонів Кожушка, Коваленка, Скрипченка, Скубана, які боролися з продовольчими загонами, при цьому і самі приймали безпосередню участь у збройному опорі.

Повстанці вели бої з регулярними частинами армії, бої з бронепоїздами і артилерією червоних карателів. 22 вересня 1920 року повстанцям навіть вдалося захопити Ічню, через що радянською владою містечко було оголошено «гніздом контрреволюції».

Заснування[ред. | ред. код]

Навесні 1922 року представники інтелігенції міста Ічня та свідомих селян заснували підпільну організацію, члени якої поставили собі за мету «підтримати стремління народних мас відродити самостійну Україну шляхом збройного повстання». Спочатку об'єднання було нечисельним, але згодом, з ростом кількості учасників, гурток перетворився на справжню підпільну організацію. До її складу увійшло близько 40 молодих людей віком 25-30 років. Очолив «Патріотичний курінь» 25-річний Федір Палагута.

Перші збори патріотичного гуртка відбулись у чайній Дарії Панахнової, під приводом святкування дня народження Федора Палагути, а насправді підпільники відзначали день створення організації. У лісі повстанці облаштували табір-криївку, та почали озброюватись.

Територія, на якій діяли повстанці, охоплювала ліси Ічнянського національного природного парку.

Діяльність[ред. | ред. код]

Нових членів в організацію обирали обережно, але регулярно. Інформацію про кандидатів дізнавались через своїх розвідників, шпигунів, та випитували в п'яних більшовиків.

Якщо нам і не вдасться повністю перемогти, знайте одне: ми — на правильному шляху. Про нашу боротьбу ще згадуватимуть майбутні покоління!

— Повстанський ватажок Федір Палагута, 1922 рік

Повстанськими селами, які контролювало «Патріотичне кубло» стали: Заудайка, Жадьківка[1], Гужівка, Лісові Сорочинці, Вільшана, Грабів, Нечволодів, Радьківка та Гмирянка. Сама Ічня влітку 1922 року кожної ночі була у розпорядженні повстанців, які стріляли в хати радянських активістів.

Були налагоджені зв’язки з керівництвом повстанського загону Скубана й Скрипченка, що утворився з решток розгромленого руху отамана Ангела.

Селяни, одумайтеся! Пора повалити важкий тягар. Не здавайте продподаток. Різними шляхами протидійте розпорядженню совєтської влади. Викопуйте приховану зброю і йдіть на допомогу повстанцям!

— Текст листівки які поширювало «Патріотичне кубло» в Ічнянському районі

Ліквідація[ред. | ред. код]

Невдовзі в організацію проникнув агент радянської ДПУ, який зміг вмовити на зраду деяких членів «Патріотичного кубла». Курінь патріотів було оточено більшовиками, відбувся нерівний бій. Ватажок Федір Палагута не бажаючи потрапити в полон намагався застрелитися, але зробити це йому не вдалося.

Очільник «Патріотичного кубла» Федір Палагута

25 жовтня 1922 року радянською окупаційною владою в Ічні було оголошено військовий стан, чекісти провели операцію по ліквідації повстання, було арештовано 100 чоловік. Видав повстанців радянський чекіст Микола Павленко.

Суд над повстанцями розпочався 10 травня 1923 року. Радянська газета «Красное знамя» писала про успішну операцію знешкодження політичної «петлюрівської організації» «Патріотичне кубло», що складалося із сільської інтелігенції.

До 1923 року діяли проти радянсько-московських окупантів ічнянські повстанці отамана Івана Скрипченка. 27 червня 1923 року колишні повстанці Михайло Дубинський, Олексій Шольєев та Іван Селюх, яким комуністи пообіцяли амністію, біля Бандитської сосни в Жадьківському лісі вбили сокирою отамана Івана Скрипченка, уродженця Ічні отамана Опанаса Скубана, його батька та дружину Анастасію Наталенко.

По справі Ічнянського повстання «гнізда петлюрівщини» було репресовано 34 повстанці, 11 з них — розстріляно.

Та навіть після знищення організації «Патріотичне кубло» в районі продовжились антирадянські виступи. У 1930 році, по новій справі «Весна» в Ічнянському районі було арештовано і репресовано 150 селян.

Список репресованих[ред. | ред. код]

Прізвище та ім'я Вирок
1 Палагута Федір Розстріл
2 Лук’яненко Феодосій Розстріл
3 Книш Григорій Розстріл
4 Ніколаєнко Олександр Розстріл
5 Москаленко Антон Розстріл
6 Комишний Антон Розстріл
7 Кирдан Дем’ян Розстріл
8 Скиданова Катерина Розстріл
9 Панахнова Дарія Розстріл
10 Зоць Василь Розстріл
11 Скубан Андріан Розстріл
12 Балабан Василь 5 років позбавлення волі із суворою ізоляцією[2]
13 Павленко Микола 5 років позбавлення волі із суворою ізоляцією[2]
14 Стрепнова Текля 2 роки позбавлення волі із суворою ізоляцією[2]
15 Кридан Григорій 2 роки позбавлення волі із суворою ізоляцією[2]
16 Книш Євген 2 роки позбавлення волі із суворою ізоляцією[2]
17 Тимошенко Іван 1 рік позбавлення волі із суворою ізоляцією[2]
18 Буй Іван 6 місяців позбавлення волі із суворою ізоляцією[2]
19 Сапсай Марія Заборона перебування в УРСР на 3 роки[3]
20 Сапсай Іван Заборона перебування в УРСР на 3 роки[3]
21 Туник Григорій Заборона перебування в УРСР на 3 роки[3]
22 Лук’яненко Михайло Заборона перебування в УРСР на 3 роки[3]
23 Зоць Катерина Заборона перебування в УРСР на 3 роки[3]
24 Перепада Іван Заборона перебування в УРСР на 3 роки[3]
25 Кузьменко Параска Виправдано[4]
26 Коваль Павло Виправдано
27 Полевик Віктор Виправдано
28 Лук’яненко Гаврило Виправдано
29 Майстренко Василь Виправдано
30 Лимар Іван Виправдано
31 Гищенко Олександр Виправдано
32 Ніколаєнко Антоніна Виправдано
33 Ніколаєнко Сергій Виправдано
34 Дорошенко Сидір Виправдано

25 березня 1925 року президія ВУЦВК ухвалила всі смертні вироки за справою замінити на 10 років ув’язнення в концтаборі, але у справах відсутні відомості про перегляд справи чи реабілітацію названих осіб.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Зниклий хутір в межах сучасного міста Ічня
  2. а б в г д е ж Засудженому до позбавлення волі строк попереднього ув’язнення зараховано повністю
  3. а б в г д е Заборонили перебування в межах Чернігівської, Полтавської, Київської, Волинської і Подільської губерній та прикордонних до них
  4. За судом виправдано, матеріали по її справі виокремлено в особливу справу,яку направлено до народного суду

Джерела[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]