Південно-Західні залізниці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Південно-Західні залізниці
Жмеринський залізничний вокзал 1913.jpg
Жмеринський залізничний вокзал, 1913 рік
Історія будівництва українських залізниць.gif
Тип залізнична компанія
Статус історична.
приємниці: Одеська залізниця та Південно-Західна залізниця
Повна назва Казенні Південно-Західні залізниці
Засновано 1865
Штаб-квартира Одеса, Київ
Роки функціонування 18611936
об'єднана у 1878
Країна Україна Україна (Українські губернії в Російській імперії) → УНР Україна →
УРСР
Експлуатаційна довжина колій 1280 км
Ширина колії 1520 мм
Власник(и) Міністерство шляхів сполучення
Материнська компанія Міністерство шляхів сполучення

Джерела:
  • Півде́нно-За́хідні залізни́ці (казенні) — історична система залізниць на території українських губерній Російської імперії, побудована впродовж 18651895 роках протяжністю 1046 верст (1280 км).

    Південно-Західні залізниці утворені 1878 року шляхом злиття залізниць Києво-Берестейської, Берестейсько-Граєвської та Одеської.

    Будівля Управління Південно-Західної залізниці — пам'ятка місцевого значення в Києві[1]

    . У 1888 році суспільству Південно-Західних залізниць дозволено було спорудження Уманських гілок, а 1889 року — Новоселицьких гілок. Думка про з'єднання Одеси з Києвом з мережею австрійських залізниць виникла ще в середині 50-х років ХІХ століття, але вкрай важкі умови, що пропонувалися імперському уряду різними іноземними підприємцями, відсунули здійснення цього плану на довгі роки. Уряд зважився приступити до спорудження найбільш необхідних ділянок власним розпорядженням; згодом воно передало ці ділянки у володіння приватним товариствам, якими споруджені були інші ділянки; з них Одеська залізниця знаходилася у володінні Російського товариства пароплавства і торгівлі.

    З 1 січня 1894 року Південно-Західні залізниці перейшли до державної казни.

    Станом на 1909 рік складалися з Південно-Західних ліній (3926 верст) та лінії Фастів — Знам'янка (334 версти), всього 4125 верст.

    ПЗЗ проходили через Одесу, Кишинів, Бірзулу, Балту, Жмеринку, Козятин I, Єлисаветград і багато інших міст.

    На теперешній час більша частина дільниць відноситься до залізниць України. Залізниці в основному розташовані на території сучасних Київської, Вінницької, Житомирської, Чернігівської, Хмельницької, Одеської областей України, також у Молдові та Білорусі.

    Історія[ред. | ред. код]

    У травні 1868 року взялися до будівництва Києво-Балтської залізниці, як продовження лінії Балта — Одеса. Рух поїздів на цій лінії було відкрито через 4 роки.

    7 червня 1870 року було покладено початок існування Південно-Західним залізницям.

    Пасажирський вокзал у Києві почали будувати за казенний рахунок відразу для двох залізниць — Києво-Балтської та Курсько-Київської.

    Впродовж 18701876 років побудовані ділянки Жмеринка — Волочиськ, Бердичів — Старий Кривин.

    Статут новоствореного товариства Південно-Західних залізниць був затверджений царем 9 червня 1878 року. Остаточне об'єднання Одеської, Києво-Брестської та Берестейсько-Граєвської залізниць відбулось 1 липня 1878 року.

    З Південно-Західними залізницями пов'язана біографія інженера і вченого в галузі залізничного транспорту Олександра Бородіна, тут він працював з 1879 по 1896 роки[2]

    1883 року приєднана збиткова і незавершена Бендеро-Галацька лінія протяжністю 293,5 км[3].

    Майже до 90-х років XIX століття паровози Південно-Західної залізниці працювали на дровах, лише на південних ділянках (від Жмеринки до Одеси) — на англійському вугіллі, що доставлявся до Одеського порту. Після 1885 року всі паровози поступово стали переводити на донецьке вугілля[4].

    Впродовж 18881889 років у Києві по Театральній вулиці (нині — буд. № 6 по вулиці Лисенка) за проектом архітекторів О. фон Гогена та Б. Куликовського споруджено будівлю Управління Південно-Західних залізниць.

    Відкриття залізничного вокзалу станції Роздільна у 1893 році.

    Впродовж 18891890 років було споруджено залізниці Вапнярка — Тростянець (1889), Демківка — Христинівка, Козятин I — Умань (обидві 1890).

    У 18901897 роках ділянки Жмеринка — Могилів-Подільський, Козятин I — Умань, Христинівка — Шпола, Бердичів — Житомир.

    1897 року було збудовано лінію Пирятин — Красне (тепер лівий берег Дніпра навпроти Черкас).

    З 1 січня 1897 року до Південно-Західних залізниць приєднана Фастівська лінія (Фастів — Знам'янка з гілками, побудована на кошти приватного товариства в 1876 році, а з 6 жовтня 1902 року — Волинська лінія (лінія Київ — Коростень), споруджена за розпорядженням уряду.

    Мапа Південно-Західних залізниць, видання 1899 року

    1901 відкрита залізниця Користівка — П'ятихатки.

    1907 року — Миколаїв — Херсон.

    1913 відкрито лінії від Водопою (Миколаїв) до Снігурівки. В тому ж році розгорнута довжина головних колій становила 3906 верст, у тому числі 1349 верст — дві колії. Рухомий склад налічував 1480 паровозів, 31809 товарних і 1650 пасажирських вагонів. В управління Південно-Західної залізниці входили служби колії, тяги, руху, телеграфу, комерційної, зборів та матеріальної. Крім того, були ще канцелярія начальника залізниці, бухгалтерія, навчальний відділ і лікарська служба.

    30 листопада 1913 року відбулося відкриття товарно-пасажирського руху на ділянці Проскурів — Старокостянтинів I — Шепетівка. Одночасно почалися роботи з продовження залізничної лінії від Шепетівки до Коростеня, а також прокладання шляху Шепетівка — Ізяслав — Ланівці та Ярмолинці — Гусятин (ці магістралі стали до ладу у 19151916 роках).

    1914 відкрито залізницю Бобринська — Одеса.

    1915 гілка від Аккермана до Басарабяска (тепер Молдова).

    1916 року споруджено і лінію Коростень — Виступовичі (на Мозир)[4].

    1925 року стала до ладу лінія Ніжин — Чернігів.

    1928 року збудовано лінію Чернігів — Овруч.

    1930 року — Чернігів — Горностаївка.

    1931 року збудовано залізницю Ворожба — Хутір-Михайлівський та Хутір-Михайлівський — Чигинок.

    1935 року — лінію Овруч — Білокоровичі.

    1936 року стали до ладу дві лінії — Фастів I — Житомир та Калинівка I — Старокостянтинів I.

    Південно-Західні магістралі[ред. | ред. код]

    Південно-Західні залізниці (1895) Південно-Західні (1882) Південно-Західні (1880) Одеська (1874) Одесько-Балтська (1865)
    Одеська портова
    Кишинівська (1873)
    Києво-Берестейська (1871) Києво-Брестська (1870)
    Києво-Балтська (1869)
    Берестейсько-Граєвська (1873)
    Бендеро-Галицька (1877)
    Берестейсько-Одеська (1879)
    Фастівська (1876)

    Економіка[ред. | ред. код]

    Південно-Західні казенні магістралі станом на 1 січня 1903 року мали загальну протяжність 7 168 верст.

    Вартість Південно-Західних залізниць на 1 січня 1903 року визначена в 421 млн. карбованців (без рухомого складу, поставленого на шляхи за час казенної експлуатації).

    Станом на 1 січня 1904 співробітників на залізниці працювало понад 50 тис. осіб.

    Витрати на навчання і утримання одного учня в училищі при Південно-Західній залізниці становили 13 карбованців на місяць, а викладач отримував 290—300 карбованців. Середня виручка з одного залізничного пасажира у 1904 році становила 1 карбованець 5 копійок. Обід для службовців залізниці був пільговим і коштував 10 копійок[5]. Протягом 1900—1902 років було збудовано лінію Київ-Волинський — Ковель протяжністю близько 400 км.

    У 1905 році валовий дохід — 56 млн. крб., валова витрата — 55,2 млн. крб. (по експлуатації — 36,5 млн. крб., відсотки і погашення за капіталом споруди — 18,7 млн. крб.), чистий дохід — 805 тис. крб. Паровозів — 1343, пасажирських вагонів — 1327, вантажних вагонів — 28484. Перевезено пасажирів — 9,5 млн., вантажів — 712,4 млн. пудів.

    Галерея[ред. | ред. код]

    Видатні особи[ред. | ред. код]

    Керівники залізниць[ред. | ред. код]

    Див. також Начальники Південно-Західної залізниці

    Див. також[ред. | ред. код]

    Джерела[ред. | ред. код]

    • Кульчицький С. В. Залізничне будівництво в Україні 19 — початку 20 століть // Енциклопедія історії України. — Т. 3. — К.: Наукова думка, 2005.
    • Історія залізничного транспорту Росії. Том 1. С.-Петербург. 1994.(рос.)

    Література[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. Рішення виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів від 17.11.1987 № 1112
    2. відомості на сайті «Залізничне місце» (рос.)
    3. Юго-Западная железная дорога. Вчера. Сегодня. Завтра. 233 стр., Киев, «Транспорт України» 1995 г. ISBN 5-7707-7927-6(рос.)
    4. а б http://www.ounb.km.ua/rec/cal/ball.html Архівовано 18 червень 2009 у Wayback Machine. Хронологічний перелік знаменних і пам'ятних дат Хмельниччини на 2007 рік
    5. http://mycityua.com/history/2008/01/17/090100.html[недоступне посилання з липень 2019]

    Посилання[ред. | ред. код]