Сили безпеки і оборони України

С́или безп́еки і обор́они — збірна назва двох понять, визначених законодавством України: сил безпеки та сил оборони України. Є складовими Сектору безпеки і оборони України, куди також входить ОПК та інше^[1].

Поняття «Сили оборони» широко вживається в офіційних документах^[2], заявах посадовців^[3] та в медіа^[4]^[5]^[6]^[7], на позначення всіх підрозділів та органів, які захищають суверенітет України, в тому числі: Збройні сили, Національна гвардія, Державна прикордонна служба, Національна поліція тощо.

Визначення[ред. | ред. код]

Вперше поняття визначені в Воєнній доктрині України від 24 вересня 2015 року (втратила чинність 2021 року)^[8]:

сили безпеки — державні правоохоронні та розвідувальні органи, сили цивільного захисту та органи загальної компетенції, на які Конституцією та законами України покладено функції із забезпечення національної безпеки України.

сили оборони — Збройні Сили України, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державна спеціальна служба транспорту, інші утворені відповідно до законів України військові формування, а також правоохоронні та розвідувальні органи, в частині залучення їх до виконання завдань з оборони держави.

Актуальним на кінець січня 2023 року є визначення в Законі про національну безпеку від 2018 року^[1]:

сили безпеки — правоохоронні та розвідувальні органи, державні органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, сили цивільного захисту та інші органи, на які Конституцією та законами України покладено функції із забезпечення національної безпеки України.

сили оборони — Збройні Сили України, а також інші утворені відповідно до законів України військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, на які Конституцією та законами України покладено функції із забезпечення оборони держави.