Очікує на перевірку

Олесь Ульяненко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ульянов Олександр Станіславович)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олесь Ульяненко
Олександр Станіславович Ульянов
Олесь Ульяненко, 2009
ПсевдонімОлесь Ульяненко
Народився8 травня 1962(1962-05-08)
Хорол, Полтавська область, Українська РСР, СРСР
Помер17 серпня 2010(2010-08-17) (48 років)
Київ, Україна
ПохованняБайкове кладовище
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Діяльністьписьменник, культурний діяч, громадський діяч
Alma mater Лубенське медичне училище (?)
Миколаївська морехідна школа (1980)
Мова творівукраїнська
Magnum opusСталінка
КонфесіяКатолицька церква
Преміїмала Шевченківська премія
Сайт: Oles Ulianenko у FB
CMNS: Олесь Ульяненко у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Оле́сь Улья́ненко (справжнє ім'я Олександр Станіславович Ульянов; 8 травня 1962, Хорол, Полтавська область, Українська РСР, СРСР — 17 серпня 2010, Київ, Україна[1]) — український письменник, наймолодший лауреат Малої Шевченківської премії. Останні роки життя мешкав у Києві.[2]

Життя і творчість

[ред. | ред. код]

Закінчив школу № 2 міста Хорола (нині гімназія), навчався в Лубенському медичному училищі, у 1980 закінчив Миколаївське медичне училище.[3] В молодості працював у Якутії, служив десантником у Радянській армії в Східній Німеччині та Афганістані. Вів напівволоцюжний спосіб життя у Центральній Росії[4], жив у панківському середовищі в Ленінграді.[5]

Могила Олеся Ульяненка, Байкове кладовище

У 1997 за роман «Сталінка»[6] отримав малу Шевченківську премію. За твердженням самого Ульяненка, написаний ним спільно з Володимиром Тихим на основі «Сталінки» сценарій було пізніше несанкціоновано використано московським режисером Сельяновим як основу для фільму «Жмурки».[7]

У 2006 році вийшов роман «Знак Саваофа». У романі описувалися кримінальні схильності та збочення служителів Московського патріархату,[4] а сам патріархат називався п'ятою колоною в Україні, яка ніколи не підтримувала української незалежності.[8] За цей роман Московський патріархат оголосив письменнику анафему[5].

У грудні 2009 у видавництві «Треант» вийшла кримінальна мелодрама «Там, де Південь», а навесні 2010, там само — друге видання книги «Жінка його мрії», презентація якого відбулася у вигляді провокаційного літературно-художнього перформансу в київській галереї «Карась».

За життя був нагороджений преміями журналів «Сучасність», «Благовіст» та «Кур'єр Кривбасу».

В останній рік життя переніс декілька інсультів. Помер 17 серпня 2010 у власній квартирі на 49-му році життя. Офіційна причина смерті — хронічна серцева недостатність.[9] Похований на Байковому кладовищі, ділянка № 33.

Критика

[ред. | ред. код]

Про творчість Олеся Ульяненка письменниця Яна Дубинянська сказала так: «Читати прозу Олеся Ульяненка здатен не кожен. Принаймні, людям з вразливою психікою, неповнолітнім та вагітним жінкам я б категорично не радила»[7].

На думку критика Костянтина Родика, «наскрізною темою усієї творчості Олеся Ульяненка є вивчення людських ілюзій: зародження, способи реалізації і наслідки здійснення бажань; роль підсвідомості в цьому і конфліктологія ілюзій-бажань … Незважаючи на похмурість своїх текстів, Олесь Ульяненко — письменник-мораліст, в чиїх творах зло завжди самознищується»[10].

Олесь Ульяненко на Махнофесті, 2007

Доктор Марк Роберт Стех: «Для мене вже перша зустріч з письмом Олеся Ульяненка, а це було читання „Сталінки“, яку вважаю одним з найкращих його творів, — викликала почуття контакту з автентичним і неповторним літературним талантом. Правда, талантом, чиє призначення бентежити й непокоїти, викликати неспокій і біль, радше ніж приносити насолоду. В його письмі дуже багато жорстокості, але це не брутальність заради брутальності, та й не спроба епатувати невимогливого читача. Радше навпаки. Як на мене, у своїй суті, Ульяненко — письменник-мораліст мало не середньовічного, точніше барокового складу душі. У цьому контексті завжди влучним мені здавався вибір видавництва „Кальварія“ — доповнити текст „Сталінки“ фрагментами картин Ієроніма Босха, Петера Бройгеля Старшого. Адже в прозі Ульяненка знайдемо аналогічне, нібито гротескно викривлене зображення людини й суспільства. Як обридливі лиця людей на картинах фламандських майстрів, які замість того, щоб „реалістично“ відображати зовнішній вигляд, заглядають у глибину грішних душ, так і ніби перебільшено жорстокі, дегенеровані персонажі Ульяненкових творів мають служити для читача пересторогою перед наслідками душевного звиродніння. Автор бачить і описує людину й суспільство України із метафізичної, апокаліптичної перспективи, виявляючи те рідко видиме, що ховається за фасадом доброзвичайності. Як Босх і Бройгель, Ульяненко бачить і описує своїх персонажів не лише немічними в реальному житті, а й проклятими у вічності. В цьому сенсі ще влучніше, на мою думку, аніж картини фламандців, „Сталінку“ доповнили б сцени Страшного Суду із українських барокових ікон. Адже, окрім іншого, Ульяненко органічно український прозаїк» («Голос України», 4 листопада 2010).

Творчість О. Ульяненка дослідила у своїй дисертації «Естетика смерті у прозі Є. Пашковського та О. Ульяненко» Надія Тендітна[11].

До питання про моральність «Жінки його мрії»

[ред. | ред. код]
Олесь Ульяненко на Махно-фесті, 2006

У 2009 році експерт Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі Варвара Опанасівна Ковальська, яка не є філологом за освітою, визнала роман «Жінка його мрії» порнографічним: книгу вилучили з обігу. Рішення викликало незадоволення громадськості і, насамперед, наявні граматичні помилки у тексті висновку та абсурдні звинувачення у надмірній майстерності зображення еротичних сцен. Покликана комісія з відомих літературознавців не знайшла в романі ознак порнографії. Голова НСПУ і Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради України Володимир Яворівський закликав Нацкоммораль «не виставляти [себе] на посміховисько, а знайти цивілізований вихід із ситуації, що склалася», бо таке рішення «завдає шкоди свободі творчості в Україні, яке вимагає хуторянського „пуританства“ „совдепівських“ часів». У самій Нацкомморалі не всі поділяли висновок В. Ковальської, зокрема Андрій Курков і Павло Мовчан. Керівництво ж Нацкомморалі стало вважати її висновок не рішенням комісії, бо заявило про свою непричетність. Тим не менше, щоб повернути книгу на полиці, письменник оскаржував у суді висновок.

Щоправда пізніше з'ясувалося, що у процесі судового розгляду на руках представників НЕКу опинився негативний експертний висновок Інституту літератури за підписом заступника голови інституту, д.філолог.н., члена-кореспондента НАН України, завідувача відділу давньої української літератури Миколи Сулими: "…Коли б редактори «Клубу сімейного дозвілля» мали добрий смак, коли б володіли високою культурою, коли б добре знали історію світової літератури, вони б не допустили тиражування низькопробного бульварного чтива, яким є «Жінка його мрії». Микола Сулима у висновку вказує винних у порушенні закону про суспільну мораль, це, по-перше, автор передмови Євгенія Чуприна, зі звинувачення якої починається висновок, по-друге це головний редактор видавництва С. С. Скляр, відповідальна за випуск К. В. Шаповалова, редактор О. І. Красюк. У тексті експертного висновку доктора філологічних наук, члена-кореспондента НАН України вживається слово «лезбіянство» (через «з»), а також порушуються закони синтаксису. Вважають, що заборона книжки має політичне підґрунтя.

Випадок з цькуванням Олеся Ульяненка Національною експертною комісією з питань суспільної моралі призвів до розголосу навколо її діяльності, і в подальшому до її ліквідації.

Твори

[ред. | ред. код]

Був доволі плідним автором і за роки творчості написав понад 20 романів та безліч повістей. Його твори перекладалися німецькою, вірменською, угорською, англійською та іншими мовами.

Романи

[ред. | ред. код]

Повісті

[ред. | ред. код]

Оповідання

[ред. | ред. код]
  • Яйця динозавра (Київ: Люта справа, (2016)) — до збірки увійшли 20 оповідань, написаних Олесем Ульяненком протягом останніх тридцяти років життя
    • (англійською) Oles Ulianenko. «Dinosaur Eggs». Translated from Ukrainianian by Luba Gawur. Ukrainian Literature Vol 4 (2014)) 147—155 pp[19]
  • Наказ (1990)
    • (англійською) Oles Ulianenko — Orders. Надруковано в альманасі Two Lands New Visions. Stories from Canada and Ukraine. Translated from Ukrainian by Marco Carynnyk and Marta Horban. Edited by Janice Kulyk Keefer & Solomea Pavlychko. 1998. ISBN 1-55050-134-8. pp 9-20[20]
  • Антисеміт (1998)[21]
    • (вірменською) Օլես Ուլյանենկո. Անտիսեմիտը. Надруковано в вірменському журналі Ґерун[hy] («Գարուն», «Весна») (1999. — nr.4, 90-92)
  • Угода (1997)
    • (чеською) Oles Uljanenko — Dohoda. Надруковано в чеській антології «Ukrajina, davaj, Ukrajina! Antologie současných ukrajinských povídek» («Україно, давай, Україно!» Антологія сучасних українських оповідань). 2012
  • Ім'я любові (2007)[22]

Пам'ять

[ред. | ред. код]

15 серпня 2010 року до роковин письменника презентували книгу «Олесь Ульяненко. Без цензури». До книжки увійшло близько 40 інтерв'ю, які автор дав різним виданням та телеканалам протягом 1994—2010 років. Також у книзі є детальний виклад перебігу і документи судової справи Олеся Ульяненка проти Національної комісії з питань моралі. Їх підготував адвокат письменника Олег Веремієнко[23].

У 2012 році в Полтавському національному педагогічному університет імені В. Г. Короленка створили Меморіальну бібліотеку Олеся Ульяненка. Ініціатором її створення став друг письменника, відомий український режисер Мирослав Слабошпицький.

У тому ж році президентом Спілки письменників міжнаціональної згоди ФРН Володимиром Сергієнком на честь Ульяненка засновано Міжнародну літературну премію.

Цитати

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Олесь Ульяненко
Судячи з того, як усе в Україні складається, думаю, скоро звідси поїду[24]
Зняли б про козаків нормальний бойовик, це нормальний сюжет для бойовика, японці роблять на своїх самураях фільми-бойовики – це ж суперово, малеча преться з цього усього, зробіть з козаків, це ж були одірви-голови, йолки-палки, це ж була еліта нації
Повертається цензура, ну, давай тоді Генрі Мілера заборонимо, Селіна знімемо, давайте всіх французьких письменників, які нині у нас виходять сотенними тиражами, давай все це познімаємо з поличок. Що в нас лишиться? Лишаться баби з вишиванками і прочая, і прочая»[25]

Інтерв'ю

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Браних М. З Олесем Ульяненком на край ночі: [Інтерв'ю] // журанл «Україна». -1994. — Ч. 19-20. С. 30 — 33.
  • Кононович Л. Убити генерала, або окреслений кінець революції / Леонід Кононович // Слово і час. — 1994. — № 7. — С. 82–83.
  • Масенко Л. … Їхнє зло прийшло перед лице моє. Про роман Олеся Ульяненка «Сталінка» / Лариса Масенко // Кур'єр Кривбасу. — 1998. — № 97–98. — С. 145—152.
  • Харчук Р. Покоління постепохи / Роксана Харчук // Дивослово. — 1998. — № 1. — С. 6–12.
  • Зборовська Н. Олесь Ульяненко — поет і містик / Ніла Зборовська // Кур'єр Кривбасу. –1999. — № 110. — С. 161—171.
  • Ульяненко О. «Наша сучасна еліта, яка не володіє ані думами, ані майном, приречена зчиняти бурю в склянці горілки» / Олесь Ульяненко // Кур'єр Кривбасу. — 1999. — № 118. — С. 114—149.
  • Зборовська Н. Містична безодня у прозі Олеся Ульяненка / Ніла Зборовська // Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків / Н. Зборовська, М. Ільницька. — Львів, 1999. — С. 160—178.
  • Ульяненко О. "Життя — це суцільна мука, але треба його любити … / Олесь Ульяненко // Кальміюс. — 2000. — Ч. 3-4. — С. 1–6.
  • Ульяненко О. Пако-Покаль / Олесь Ульяненко // Сучасність. — 2001. — № 2. — С. 149—150.
  • Зборовська Н. Перцепція феміністики у західноєвропейському дискурсі та українському письмі / Ніла Зборовська // Слово і час. — 2005. — № 1. — С. 50–61.
  • Кузан В. Читачам і собакам / В. Кузан // Книжник review. — 2007. — № 6. — С. 12–13.
  • Антипович Т. Ульяненко: між Богом і Хаосом / Т. Антипович // Книжник review. — 2007. — № 6. — С. 12.
  • Харчук Р. Б. Сучасна українська проза: Постмодерний період: [навч. посіб.] / Роксана Борисівна Харчук. — К. : В Ц «Академія», 2008. — 248 с.
  • Якубовська М. Пам'яті Олеся Ульяненка / М. Якубовська // Літературна Україна. — 2010. — 26 серпня. — С. 2.
  • Антипович Т., Андрусяк І., Бриних М. Брутальна правда Олеся Ульяненка / Т. Антипович, І. Андрусяк, М.Бриних // Літературна Україна. — 2010. — 2 вересня. — С. 2.
  • Слабошпицький М., Слабошпицька О. Олесь Ульяненко. Без цензури. Київ: Махаон-Україна, 2011. — 376 с. ISBN 978-617-526-408-9
  • Антипович Т. та ін.; упоряд. Надія Степула. У знятому на плівку дні: (Олесь Ульяненко у спогадах). Київ: Український пріоритет, 2012. 221 стор. ISBN 978-966-2669-11-4
  • Ольга Пуніна. Самітний геній: Олесь Ульяненко. Літературний портрет. Київ: Академвидав, 2016. 288 стор. ISBN 978-617-572-096-7
  • Штейнбук Ф. Під «Знаком Саваофа», або «Там, де…» Ульяненко. Ч. 1. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2020. 396 с.
  • Штейнбук Ф. Під «Знаком Саваофа», або «Там, де…» Ульяненко. Ч. 2. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2022. 392 с.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Помер український письменник Олесь Ульяненко // Українська правда. Життя, 18.08.2010. Архів оригіналу за 23.08.2010. Процитовано 05.11.2010.
  2. ↑ Альона Соколинська. «Жорстокий мораліст Олесь Ульяненко»; переклад з російської: Н. Степула. «У знятому на плівку дні: Олесь Ульяненко у спогадах». Упорядник Н. Степула. Київ: Український пріоритет. 2012. стор. 191—195
  3. ↑ Олесь Ульяненко — спроба літературного портрету — Епізод, 12 Квітня 2016
  4. ↑ а б Камиш, Маркіян (13 червня 2017). Маніяки і збоченці Олеся Ульяненка: Що потрібно знати про культового письменника (укр.) . Українська правда. Життя. Процитовано 14 червня 2017.
  5. ↑ а б Шебеліст, Сергій (2011). Олесь Ульяненко: портрет з натури і без цензури. Рідний край : науковий публіцистичний художньо-літературний альманах. (укр.) . Полтава: ПНПУ (2 (25)): 257—259. ISSN 2075-1222. Процитовано 14 червня 2017.
  6. ↑ Офіційний сайт Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка
  7. ↑ а б Дубинянська, Яна (26 січня 2007). Олесь Ульяненко: «Мені анафему виголосив Московський патріархат» (укр.) . Дзеркало тижня. Процитовано 14 червня 2017.
  8. ↑ Жила, Оксана (26 січня 2007). Ляпас посполитому дворянству. Zaxid.net. Процитовано 14 червня 2017.
  9. ↑ 21 серпня в Києві попрощалися з письменником Олесем Ульяненко, який раптово помер на 49-му році життя — ТСН, 21 серпня 2010
  10. ↑ 10 причин не вважати Ульяна порнографом
  11. ↑ Тендітна Надія Миколаївна. Естетика смерті у прозі Є.Пашковського та О.Ульяненка. : Дис… канд. наук: 10.01.01 — 2009. Архів оригіналу за 17 червня 2013. Процитовано 25 червня 2010.
  12. ↑ Oles Ulianenko — Ruhelosigkeit на сайті chtyvo.org
  13. ↑ Приітка: Роман Софія виданий був у журналі «Кур'єр Кривбасу» ще у 2008 році, але книгою роман вийшов вперше лише у 2015 році
  14. ↑ Примітка: Роман Пророк уривками видавався у журналі «Рідний край» ще у 2009 році, але книгою роман вийшов вперше лише у 2013 році
  15. ↑ У Чехії переклали кримінальну мелодраму відомого письменника з Полтавщини [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.] — ВПолтаві.info, 6 Лютого 2016
  16. ↑ Роман Олеся Ульяненка видали у Чехії — Zaxod.net, 6 лютого 2016
  17. ↑ Oles Uljanenko. Tady na Jihu (уривок) — Issuu.com, 2015
  18. ↑ Вперше друкувався в журналі Олеся Донія «Молода Україна» (2003, число 1, липень; с. 28 — 59)
  19. ↑ Oles Ulianenko. «Dinosaur Eggs». Translated from Ukrainianian by Luba Gawur. Ukrainian Literature Vol 4 (2014)) 147—155 pp
  20. ↑ Two Lands New Visions. Stories from Canada and Ukraine. Translated from Ukrainian by Marco Carynnyk and Marta Horban. Edited by Janice Kulyk Keefer & Solomea Pavlychko. 1998. ISBN 1-55050-134-8. pp 9-20. Архів оригіналу за 25 серпня 2016. Процитовано 25 серпня 2016.
  21. ↑ [Журнал «Кур'єр Кривбасу». Кривий Ріг. 1998г. № 95/96 стор. 23-27
  22. ↑ вперше надруковано у літературному журналі «Київська Русь», № 4 (13) 2007, 290—292 ст.
  23. ↑ Друзі Ульяненка видали книгу його інтерв'ю
  24. ↑ Інтерв'ю "Українській правді"
  25. ↑ Інтерв'ю письменника Олеся Ульяненка // You Tube

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Олесь_Ульяненко&oldid=42601679