Вітовський Дмитро Дмитрович (батько)

Дмитро Дмитрович Вітовський
Сотник (гауптман), полковник УГА
Загальна інформація
Народження	8 листопада 1887(1887-11-08) с. Медуха, Станиславівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії,  Австро-Угорщина
Смерть	2 серпня 1919(1919-08-02) (31 рік) Ратибор, Сілезія
Поховання	Личаківський цвинтар
Громадянство	ЗУНР
Alma Mater	юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Псевдо	Гнат Буряк
Військова служба
Приналежність	ЗУНР
Війни / битви	Листопадовий чин
Командування
Державний секретар Військових Справ ЗУНР
Нагороди та відзнаки
Ювілейний хрест Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина)
Вітовський Дмитро Дмитрович у Вікісховищі

Дмитро́ Дми́трович Віто́вський (літ. псевдонім — Гнат Буряк; 8 листопада 1887(18871108), с. Медуха, нині Івано-Франківська область — 2 серпня 1919, Ратибор, Сілезьке воєводство, Польща) — український політик, військовик і літератор, сотник Легіону Українських Січових Стрільців, полковник, начальний командант Української Галицької армії, Державний секретар військових справ ЗУНР.

Батько Дмитра Вітовського, поручника УПА.

Життєпис

Народився 8 листопада 1887 року у дрібношляхетській родині в селі Медуха Станіславського повіту, випускник Станіславівської гімназії та правничого факультету Львівського університету.

Член Головної Управи Української радикальної партії, організатор «Січей», голова драгоманівської таємної організації, один із найактивніших провідників студентської молоді. Брав участь у боротьбі за створення українського університету, розробив план звільнення з в'язниці Мирослава Січинського, котрий здійснив замах на намісника Галичини графа Андрія Потоцького. За активну політичну діяльність був засуджений та позбавлений старшинського ступеня австрійської армії, якого отримав 1908 року.

В Легіоні УСС

Група старшин УГА (зліва направо): отаман Н. Гірняк, поручник В. Старосольський, чотар М. Саєвич, полковник Д. Вітовський, чотар М. Гаврилко, І. Боберський, сотник О. Семенюк, до 2.08.1919

Державний секретаріат військових справ ЗУНР, лютий 1919.
Сидять зліва направо Володимир Бемко, Орест Підляшецький, Петро Бубела, Дмитро Вітовський, Ростислав-Едмунд Білас, Никифор Гірняк, Роман Шипайло.
Стоять зліва направо Нестор Гаморак, Юліан Буцманюк, Теодор Сивак, Гриць Герасимович, Остап Бородієвич, Семен Магаляс, Володимир Тимцюрак, Василь Панчак, Іван Боберський

В легіоні УСС, куди був переведений з австрійського війська, перебував із серпня 1914 року, командир однієї з найкращих сотень напівкурення Шухевича.

В жовтні сотню Вітовського підпорядкували генералу Леману, командиру восьмої кінної дивізії яка брала участь у жовтневому наступі Австрійських військ на Галичині. Наступ проводився в напрямку з Ужка до Старого Самбора, за словами самого Вітовського це пов'язання з кіннотою було не надто вдалим:

«Важко навздігнати її, та ще й нами як єдиною піхотною частиною закривали всі діри».

Згодом сотня Вітовського брала участь у боях під Туркою та Нагуєвичами, де заледве не потрапила до російського полону.

Дмитро Вітовський був стрілецьким ідеологом та одним з неформальних лідерів УСС, ініціатором стрілецького фонду.

В 1916–1917 рр. разом з четарями Миколою Саєвичем і М. Гаврилком організовував українське шкільництво на Волині, а в 1918 — на Поділлі. В період Української держави деякий час був комендантом Жмеринки, де послідовно проводив організаційну діяльність зі створення українських державних органів влади.

Організатор і керівник Листопадового чину

Один з керівників Листопадового чину 1918 року у Львові, командир збройних сил ЗУНР, пізніше — державний секретар військових справ ЗУНР, член УНРади від Української радикальної партії.

У травні 1919 року — член делегації на мирній конференції в Парижі.

Загибель в авіакатастрофі

Могила Дмитра Вітовського у Львові на Личаківському цвинтарі.

Повертаючись в Україну, загинув в авіакатастрофі на літаку ВПС УНР Zeppelin-Staaken RXIVа «R-71» під Ратибором (Сілезія) разом із ад'ютантом, чотарем УГА Юліяном Чучманом (1895—1919). Донедавна вважалося, що він загинув 4 серпня 1919, проте київський історик Павло Гай-Нижник на підставі раніше невідомих документів встановив, що Дмитро Вітовський загинув 2 серпня 1919.

Поховання і перепоховання в Україні

Похований був у Берліні 14 серпня 1919 року на цвинтарі Гугенотів.

1 листопада 2002 його прах урочисто перепоховано на Личаківському цвинтарі міста Львова; перепохованням опікувався Ференцевич Юрій.

Літературна творчість

Літературний псевдонім — Гнат Буряк.

Як засновник Стрілецького Фонду був також засновником його друкованого органу — журналу «Шляхи», в якому й опублікував більшість своїх прозових творів, зокрема: «Із смутно-ясних спогадів» («Шляхи», 1915, ч. 2., с. 63; присвята пам'яті четаря І.Балюка), «Маківка».

Новела «Звіт» була опублікована у літ.-мистецькому збірнику «Тим, що впали» (Львів, 1917).

Твори

• Із смутно-ясних настроїв^{[недоступне посилання з вересня 2019]}

Вшанування пам'яті

• Встановлено пам'ятники: в селищі Брошнів-Осада (2003), селі Підгороддя біля Рогатина та в рідному селі Медусі (всі — Івано-Франківська область).
• На честь Дмитра Вітовського названо вулиці у Львові, Івано-Франківську, Калуші, Яремчі, Долині.

Література

• ДМИТРО ВІТОВСЬКИЙ | Програма «Велич особистості» | 26.12.2017 (ВІДЕО)
• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
• Довідник з історії України. За ред. І.Підкови та Р.Шуста. — К.: Генеза, 1993.
• Думін О. Історія Легіону Українських Січових Стрільців. — Львів, 1936;
• Гай-Нижник П. Доставка для уряду Директорії українських грошей з Німеччини і загибель Д.Вітовського (1919) // Гуржіївські історичні читання: Збірник наукових праць. — Черкаси, 2009. — С. 290—294
• Заклинський М. Дмитро Вітовський. — Львів, 1936. — С. 32.
• Ярославин С. Визвольна боротьба на західно-українських землях в 1918—1923 рр. — Філадельфія, 1956;
• Науменко К. Полковник Дмитро Вітовський // «Армія України», 1992, 17 верес.
• Колянчук О. та ін. Генералітет українських визвольних змагань. — Львів, 1995.
• Литвин М. Українсько-польська війна 1918—1919 рр. — Львів, 1998.
• Заклинський М. Дмитро Вітовський. — Ню Йорк, 1967. — С. 124.
• Ходак І. Дмитро Вітовський — провідник Листопадового чину / І.Ходак // Літопис Червоної Калини. — 1991. — № 2. — С. 45-50.

Посилання

• ДМИТРО ВІТОВСЬКИЙ | Програма «Велич особистості» || 2017 (ВІДЕО)
• К. Є. Науменко. Вітовський Дмитро // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 580. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.