Любеч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Любеч
Lubech gerb.JPG
Герб Любеча
В'їзд до Любеча.
В'їзд до Любеча.
Любеч
Любеч на карті України
Любеч на карті України
Країна Україна Україна
Область/АРК Чернігівська область
Район/міськрада Ріпкинський район
Рада Любецька селищна рада
Код КОАТУУ: 7424456000
Основні дані
Засноване 882 р. (перша згадка)
Площа км²
Населення 2228 (01.01.2011)[1]
Густота 371,3 осіб/км²
Поштовий індекс 15041
Телефонний код +380 4641
Географічні координати 51°42′31″ пн. ш. 30°39′51″ сх. д. / 51.70861° пн. ш. 30.66417° сх. д. / 51.70861; 30.66417Координати: 51°42′31″ пн. ш. 30°39′51″ сх. д. / 51.70861° пн. ш. 30.66417° сх. д. / 51.70861; 30.66417
Водойма Дніпро
Відстань
Найближча залізнична станція: Неданчичі
До станції: 28 км
До райцентру:
 - залізницею: 75 км
 - автошляхами: 58 км
Селищна влада
Адреса 15041, смт Любеч, Красна площа, 3
Карта
Любеч (Україна)
Любеч
Любеч
Любеч (Чернігівська область)
Любеч
Любеч

Лю́беч — селище міського типу у Ріпкінському районі Чернігівської області, колись одне зі стародавніх та важливих міст Русі.

Походження назви міста[ред.ред. код]

Існує кілька легенд походження назви міста Любеч.

Згідно з одною, великі князі Аскольд і Дір, проходячи по Дніпру, довго насолоджувались місцевим краєвидом, зупинилися тут і назвали місце «Любезне».

Згідно з іншою, був князь Люб, і Любеч — місто від нього.

Згідно з третьою, назвали місто на честь нареченої чернігівського князя — Любави.

Давні греки називали Любеч «Амадокою», тобто місцем виготовлення човнів-однодеревок.

Є й інші версії, легенди та перекази про назву міста, але, безумовно, назва — слов'янського походження, від слів «любий», «любовний», «милий» тощо.

Історія[ред.ред. код]

Слов'янські поселення на місці Любеча існували вже в перші століття нашої ери.

Вхід до Антонієвої печери.
Рельеф Св. Атонія Печерського над входом у печеру (2012) Г.Єршов

Любеч уперше згадано в «Повісті врем'яних літ» під 882 роком, коли київський князь Олег захопив його й настановив тут свого посадника. У договорі Олега з греками під 907 роком Любеч значиться серед інших міст України-Русі.

949 — це велике торгове місто згадує візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний у трактаті «Про управління імперією».

Любеч виник у місцевості з дуже складним рельєфом, на краю високого лівобережного плато Дніпра. Топографічне розміщення давало можливість контролювати великий водний шлях «із варяг у греки». Любеч ніби замикав верхній Дніпро, річки Сож і Березину, захищаючи північні підступи до Києва. Тож тут не раз відбувалися військові сутички, що вирішували долю великокнязівського столу і всієї Київської держави. Так, перемігши в Любецькій битві у грудні 1016 свого брата Святополка, Ярослав Мудрий 1017 року опанував Київ. Битва 1024 року під Лиственом, неподалік від Любеча, започаткувала формування незалежного від Києва Чернігівського князівства.

У ХІ—ХІІ століітях Любеч став одним із найзначніших міст Чернігово-Сіверської землі.

Наступні два століття він був центром удільного князівства.

1097 — відбувся Любецький з'їзд князів Київської Русі, який остаточно закріпив феодальний принцип «каждо да держить отчину свою».

1147 р. – Любеч зруйнований смоленським князем

Ростиславом.

1157 р. – місто спустошили половці, у 1159 р. місто назване «пустим». 1180 р. – Другий Любецький з’їзд князів.

1239 р. – місто спустошила монгольська орда. ХІІІ ст. – в залежності від Орди; від першої половини ХІV ст. – під володарюванням брянських князів. 50-60-і рр. ХІV ст. – приєднання Любеча до Великого князівства Литовського.

1387 р. – Владислав Ягелон пожалував місто у володіння Скиргайлу Ольгердовичу. 1394 р. – Любечем керують великокнязівські намісники. 1424 р. – у володінні боярина Альберта Монивида (Войцеха) Кайлікіновича. 1424 – 1458 рр. – у володінні Яна (Івана) Монивидовича. 1458 – 1475 рр. – у володінні Войтеха (?) Моновидовича.

1471 — Любеч став центром волості Київського воєводства.

1477 – 1483 рр. – великокнязівським намісником в Любечі був Василь Любич. 1483 р., 2 жовтня – наданий у вотчину князю Василю Михайловичу Верейському. 1488 р. – перша згадка про любецьку митницю. 1499 р. – В.Верейський отримав підтвердження на Любецький замок від Олександра Ягелона. 1500 р. – містом володіє Марія Верейська (Палеолог).

1500 р., серпень – місто відібране князем Семеном Можайським, який приєднав його до Московської держави.

15001508 — входив до складу Московської держави.

1503 р., 28 березня – за міждержавним договором Любеч визнаний за Московською державою. 1505 та 1506 рр. – король Олександр підтвердив за Софією Верейською та її чоловіком Ольбрихтом Гаштольдом право збирати податки з Любеча (формальне пожалування).

1508 р. – повернення Любеча до ВКЛ. 1516 р. – наданий О. Гаштольду та С. Верейській «у вічність». 1522 р. – Любеч визнаний Московською державою за ВКЛ. 1526-1527 рр. – Московська держава зобов’язувалася Любеч з волостями «не воювати». 1536 р., липень – московський воєвода князь Іван Горенський спалив Любеч («острог взяли и посад пожгли»). 1539 р. – О. Гаштольд заповів усі свої маєтки дружині.

1542 р. – помер О. Гаштольд. 1542-1549 рр. – містом володіє Софія Гаштольд-Верейська, померла 1549 р. 1549 (1550 р.?) – проведений опис Любецького замку. 1549 р. – місто перейшло до великого князя як виморочний маєток, київські воєводи призначають до Любеча своїх намісників. 1551–1552 рр. – місто захоплене московським військом. 1553 р. – привілей Сигізмунда ІІ Августа міщанам Любеча. 1560 (1559?) – 1580 рр. – любецьким старостою був Павло Сапєга. 1560 р. – делегація любецького міщанства до Сигізмунда ІІ Августа. 1562 р. – Сигізмунд ІІ Август звільнив бояр та міщан Любецького замку від митних поборів. 1566-1567 рр. – Любеч розорений московським військом 1567 р. – друга делегація любецьких міщан до Сигізмунда ІІ Августа.

Із входженням Київського воєводства до складу Речі Посполитої (1569) місто стало центром окремого староства.

1570 р. – любецьким міщанам наданий королівський привілей на звільнення від «мыт и поборов». 1571 р. – проведена королівська ревізія Любецького староства. 1580 – 1583 рр. – любецьким старостою був Андрій Іванович Вишневецький. 1583 – 1585 рр. – уряд любецького старости займав київський каштелян Михайло Вишневецький. 1585 – 1594 рр. – любецьким та лоєвським старостою був Олександр Вишневецький, у 1578 – 1581 рр. – «старший» (гетьман) козацького реєстру. 1594 – 1611 рр. – старостування Войтеха Хотимерського (Хотимирського). 1606 р. – проведений опис («інвентар») Любеча. 1609 – 1611 рр. – Любеч став базою армії Речі Посполитої у війні з Московською державою. 1612 – 1627 рр. – любецьким та лоєвським старостою був Микола Струсь. 1612 – 1613 рр. – Любеч постраждав від нападів московського війська.

1616 р. – у Любечі була побудована нова потужна фортеця (згоріла до 1654 р.). 1617 р. – московські війська випалили посади Любеча. 1622 р. – проведена королівська ревізія Любецького староства. 1629 – 1633 рр. – любецьким стольником був польський шляхтич Станіслав Рей. 1633 – 1638 рр. – старостування Адама Калиновського. 1635 р. – Адам Калиновський передав права на Любеч своїй дружині Христині Струсь (1605-1647 рр.) 1638 – 1648 рр. – любецьким та лоєвським старостою був чернігівський воєвода Мартин Калиновський. 1643-1645 (?) р. – Любецьке та Лоєвське староства знаходилися в оренді у київського підстолія Максиміліана Бжозовського. 1644 р. – відновлення у Любечі митниці. 1646 р. – інкорпорація Любецького та Лоєвського староств до Стародубського повіту Смоленського воєводства Великого князівства Литовського. 1648 (?) – 1649 (?) рр. – любецьким та лоєвським старостою був чернігівський воєвода Самуель-Юрій Калиновський. 1648 — місто як сотенний центр увійшло до Гетьманщини.

1649 р. – ультиматум Б. Хмельницького, за яким Любеч мав перейти під юрисдикцію Війська Запорозького. 1649 р., 31 липня – перша Лоєвська битва.

16491652 — Любеч був зайнятий литовськими військами.

1650 р. – Гетьман Б.Хмельницький зробив Любеч ранговою маєтністю чернігівських полковників. 1651 р., 26 червня (6 липня) – Друга Лоєвська битва («Битва під Ріпками»). 1651 р. – володарем Любеча став Януш Радзивіл. 1651 та 1653 рр. – Любеч як опорна база армії ВКЛ на Лівобережжі знаходився у козацькій облозі та був відвойований козаками.

1654 р. – Любеч названий «пустим», до міста була введена московська залога. 1662 р. – чернігівський полковник О.Силич отримав грамоту царя Олексія Михайловича із затвердженням прав на Любеч. 1663 р. – універсал гетьмана І.Брюховецького любецьким міщанам. За гетьманування І.Мазепи містом володів сам гетьман.

1693 р. – чернігівський архієпископ Лазар Баранович надав дозвіл ієродиякону Іоні та монаху Інокентію Щирському відновити Любецький монастир Св. Антонія. 1694 р. – Любецький монастир отримав універсал І. Мазепи. 1708 р. – після розправи над мазепинцями Петро І пожалував Любеч Павлу Полуботку.

1712 р. – московське військо у Любечі чатувало прихід з Правобережжя повсталих запорожців. 1764 р. – Любеч перейшов до родини Милорадовичів. 1781 р. – ліквідована любецька сотня. 1802 р. – Любеч став містечком Городнянського повіту.

У 900-у річницю міста (1997), вшановуючи історичні події Любецького з'їзду, скульптор Геннадій Єршов створив образ ченця-літописця та рельєфні портрети князів. Бронзовий пам'ятник встановлений на Замковій горі.

Друга світова війна[ред.ред. код]

Радянські війська вибили нацистів з Любеча 24 вересня 1943 року.

Господарство[ред.ред. код]

Функціонує ТОВ "ШТИЛЬ". Вид діяльності: рибництво; надання послуг у рибництві. [2] Також — ТОВ "ЛЮБЕЦЬКЕ". Вид діяльності: розведення свиней. [3]

Видатні особи[ред.ред. код]

Старости Любеча[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]


Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Любеч в Інтернеті[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.