Афінський договір (2003)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Афінський договір про приєднання
EU25-2004 European Union map enlargement.svg
Країни Європи-учасниці договору.
   Члени ЄС
   Приєднані
Тип Договір про приєднання
Підготовлено 13 грудня 2002
Підписано 16 квітня 2003
Місце Греція Греція, Афіни
Чинність 1 травня 2004
Умови Ратифікація 10 країнами, що приєдналися і 15 країнами-членами Європейського Союзу
Підписанти
25 / 25
Сторони
Зберігається Emblem of Italy.svg Уряд Італії
Мови

Грецька, Данська, Естонська, Іспанська, Італійська, Латиська, Литовська, Мальтійська, Нідерландська, Німецька, Польська, Португальська, Словацька, Словенська, Угорська, Фінська, Французька, Хорватська, Чеська,

Шведська.
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі
Європейський Союз
Прапор Європейського Союзу

Це одна із статей, що входять до серії:
Політичний устрій Європейського Союзу

Договір про приєднання 2003 року, також Афінський договір — договір Європейського Союзу про розширення і приєднання до нього 10 нових держав-членів: Чехії, Кіпру, Естонії, Угорщини, Латвії, Литви, Мальти, Польщі, Словаччини та Словенії, підписаний 16 квітня 2003 року в Афінах, Греція[1]. Набув чинності 1 травня 2004 року, з моменту його ратифікації всіма 15 дійсними на той момент членами ЄС та новоприєднаними державами[2]. Зміст договору є результатом переговорів, що завершилися в Копенгагені, Данія, 13 грудня 2002 року[3][4].

Договір заклав умови для приєднання десяти держав до Європейського Союзу і є частиною основного закону Союзу й має обов'язкову юридичну силу для держав-членів. Договір, включаючи всі ратифікаційні грамоти держав-членів, був переданий на зберігання уряду Італії в Римі, як і інші аналогічні договори про розширення ЄС. Він доступний в юридично обов'язковій версії на всіх офіційних мовах Європейського Союзу[5].

Приєднання Кіпру на практиці стосується лише південної частини острова, оскільки переговори про приєднання Північного Кіпру закінчилися невдачею. Однак ЄС формально визнає юрисдикцію Республіки Кіпр над усім островом, через відсутність міжнародного визнання Північного Кіпру[6].

У всіх країнах-претендентах на вступ до Європейською Союзу, за винятком Республіки Кіпр, відбулися офіційні референдуми щодо згоди їх населення на приєднання до Союзу[7].

Офіційна назва[ред. | ред. код]

Офіційна юридична назва договору про розширення Європейською Союзу
Англійською:[5]

Treaty between the Kingdom of Belgium, the Kingdom of Denmark, the Federal Republic of Germany, the Hellenic Republic, the Kingdom of Spain, the French Republic, Ireland, the Italian Republic, the Grand Duchy of Luxembourg, the Kingdom of the Netherlands, the Republic of Austria, the Portuguese Republic, the Republic of Finland, the Kingdom of Sweden, the United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland (Member States of the European Union) and the Czech Republic, the Republic of Estonia, the Republic of Cyprus, the Republic of Latvia, the Republic of Lithuania, the Republic of Hungary, the Republic of Malta, the Republic of Poland, the Republic of Slovenia, the Slovak Republic, concerning the accession of the Czech Republic, the Republic of Estonia, the Republic of Cyprus, the Republic of Latvia, the Republic of Lithuania, the Republic of Hungary, the Republic of Malta, the Republic of Poland, the Republic of Slovenia and the Slovak Republic to the European Union.

Українською (переклад):[8]

Договір між Королівством Бельгія, Королівством Данія, Федеративною Республікою Німеччина, Грецькою Республікою, Королівством Іспанія, Французькою Республікою, Ірландією, Італійською Республікою, Великим Герцогством Люксембург, Королівством Нідерланди, Республікою Австрія, Португальською Республікою, Фінляндією, Королівством Швеція, Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії (держави-члени Європейського Союзу) та Чеською Республікою, Естонською Республікою, Республікою Кіпр, Латвійською Республікою, Литовською Республікою, Угорською Республікою, Республікою Мальта, Республікою Польща, Республікою Словенія та Словацькою Республікою щодо приєднання Чеської Республіки, Естонської Республіки, Республіки Кіпр, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Угорської Республіки, Республіки Мальта, Республіки Польща, Республіки Словенія та Словацької Республіки до Європейського Союзу.

Зміст[ред. | ред. код]

Договір про приєднання разом з додатковими документами, включно з усіма ратифікаційними грамотамим держав-членів, налічує понад 5000 сторінок, що робить його, можливо, найбільшою міжнародною угодою в історії. Однак сам трактат складається лише з преамбули й трьох додаткових статей. Вони містять такі твердження[5]:

Договір не містить положення про його розірвання. Це означає, що він може бути припинений відповідно до норм міжнародного права. Однак через характер членства в ЄС, вихід з цієї організації був би пов'язаний з необхідністю багатьох коригувань як з боку Союзу, так і з боку держави, що має намір виходу. Ймовірно, необхідно було б укласти спеціальний договір про вихід, як це було в 1985 році в Гренландському договорі[en].

Всі зміни до вищезазначених договорів вносяться статтями 11-19 частини другої договору про приєднання. Крім перегляду ваги голосів і числа представників держав-членів в усіх європейських інституціях, найбільш помітна зміна стосувалася того, як має здійснюватися голосування кваліфікованою більшістю голосів в Раді Європейського Союзу. Починаючи зі дня ратифікації Афінського договору 1 листопада 2004 року, будь-коли, коли Рада Європи голосує за прийняття рішення кваліфікованою більшістю, це вимагає підтримки як з боку більшості держав-членів, яке водночас являє мінімум 232 з 321 зважених голосів (72,3 %), крім того, ці держави мають представляти не менше як 62 % від загальної чисельності населення Союзу. В протилежному випадку — рішення не приймається[9].

Акт про приєднання[ред. | ред. код]

Пам'ятна Грецька монета номіналом 10 євро

Невід'ємною частиною договору є акт про приєднання, що містить детальні умови приєднання держави до Союзу. Він складається з 62 статей на мовах офіційних держав-учасників, до нього додаються 18 додатків, 10 протоколів, а також тексти Римських й Маастрихтського договорів і угоди про Євратом[en]. Саме ці документи складають найповнішу частину договору[10][11].

  • Новоприєднані держави-члени приймають і затверджують усі чинні юридичні угоди ЄС, зокрема правила Шенгенської зони (проте це не передбачає негайного скасовування прикордонного контролю), та, як тільки вимоги будуть виконані, приєднаються до Економічного і монетарного союзу Європейського Союзу;
  • Держави-члени зі дня вступу отримають місця в установах ЄС пропорційно чисельності їх населення;
  • Упродовж всього 2004 року (першого року після вступу) нові держави-члени будуть платити лише ¾ від щорічних внесків до бюджету Союзу;
  • В період 2004-2006 років нові держави-члени отримають кошти з бюджету Європейського Союзу для поліпшення їх бюджетної ліквідності; крім того, Республіка Кіпр, Чеська Республіка, Республіка Мальта і Республіка Словенія отримуватимуть додаткову тимчасову бюджетну компенсацію протягом цього періоду;
  • З дня вступу до Союзу і до кінця 2006 року нові держави-члени будуть отримувати фінансову допомогу на реалізацію й імплементацію необхідних законодавчих змін для приведення їх у відповідність до законодавства ЄС; спеціальні засоби в цей період будуть також спрямовані на поліпшення прикордонного контролю на нових зовнішніх кордонах ЄС (за винятком Кіпру, Чехії та Мальти);
  • У разі виникнення серйозних труднощів в будь-якому з секторів економіки нової держави-члена, ця країна може звернутися про видачу дозволу на прийняття захисних заходів, спрямованих на усунення цієї проблеми; це правило поширюється також на колишніх членів Союзу протягом 3 років з моменту їх виходу.

Додатки до акта відповідають окремим напрямкам переговорів із країнами-кандидатами. Вони містять перш за все відомості про перехідний період, протягом якого нові держави-члени можуть не приступати до імплементації деяких законодавчих актів і договорів Європейського союзу та Шенгенського простору.

Деякі країни також отримали деяку дерогацію, тобто дозвіл на постійну відмову від реалізації певних законодавчих та інших норм ЄС.

Додатки[ред. | ред. код]

Додатки є спеціальними частинами акта для регулювання законодавчої бази Європейського Союзу, інтеграції в нього нових держав-членів та налагодження спільного функціонування Союзу[8][12].

Протоколи[ред. | ред. код]

Протоколи є спеціальними частинами акта для регулювання певних внутрішніх питань нових держав-членів, таких як Ігналінська АЕС в Литві або сталеливарна промисловість в Польщі та Чехії.

Завершальний акт[ред. | ред. код]

Завершальний акт формально не є частиною договору, але додані до нього 44 заяви можуть вплинути на його тлумачення. Він містить заяви урядів держав-членів і країн-кандидатів, заяву-декларацію Європейської комісії щодо їх приєднання до Європейського Союзу, а також угоду щодо обміну інформацією і процедури консультацій в період між підписанням Договору про приєднання і набуттям його чинності, що додається до акту без додаткових заяв.

В завершальному акті також є дві декларації, що були прийняті спільно всіма 25 країнами-членами, а саме: декларація єдиної Європи[13], в якій, серед іншого, згадувалося про намір прийняти Болгарію та Румунію до складу Європейського Союзу у 2007 році, та спільна декларація Європейського Суду справедливості щодо можливості збільшення числа генеральних адвокатів Європейського суду[11].

Місце підписання договору: реконструйована древня Стоя Аттала[en], в Афінах, Греція.

Історія[ред. | ред. код]

Ніццький договір, який набув чинності 1 лютого 2003 року, вніс необхідні поправки до Договору про Європейський Союз з метою його розширення у 2004 році[14]. В цілому 13 держав подали заявки на членство і переговори почалися з дванадцятьма з них (Туреччина розпочала переговори тільки у 2005 році). Однак з цих дванадцяти тільки десять мали бути охоплені Договором про приєднання і, в кінцевому підсумку, стати частиною ЄС. Болгарія і Румунія недостатньо просунулися в переговорах про членство і тому були виключені з програми співпраці для майбутніх членів до 2007 року. Підписання договору главами держав-кандидатів і урядів ЄС відбулося в столиції Греції Афінах 16 квітня 2003 року[15].

Підписаний договір про розширення набув чинності 1 травня 2004 року й являв собою найбільше розширення Європейського Союзу в історії як з числа нових держав-членів, так і з огляду на зростання (збільшення) чисельності його населення. Число держав-членів зросло з 15 до 25, що також спричинило велику кількість нових вимог до змін в законодавстві і реформування процесу прийняття рішень в рамках самого Союзу. Крім іншого, договір про приєднання означав, що більше число рішень в Раді Європи зможе прийматися кваліфікованою більшістю, а не одноголосно.

Підписи[ред. | ред. код]

Accession Treaty 2003 FA Belgium.png Accession Treaty 2003 FA Cyprus.png Accession Treaty 2003 FA Denmark.png Accession Treaty 2003 FA Estonia.png Accession Treaty 2003 FA Finland.png Accession Treaty 2003 FA France.png Accession Treaty 2003 FA Greece.png Accession Treaty 2003 FA Ireland.png Accession Treaty 2003 FA Italy.png
Бельгія Бельгія

Прем'єр-міністр

Гі Вергофстадт

Кіпр Кіпр

Президент

Тассос Пападопулос

Данія Данія

Прем'єр-міністр

Андерс Фог Расмуссен

Естонія Естонія

Прем'єр-міністр

Юган Партс

Фінляндія Фінляндія

Прем'єр-міністр

Пааво Ліппонен

Франція Франція

Президент

Жак Ширак

Греція Греція

Прем'єр-міністр

Костас Симітіс

Ірландія Ірландія

Прем'єр-міністр

Берті Агерн

Італія Італія

Прем'єр-міністр

Сільвіо Берлусконі

Accession Treaty 2003 FA Latvia.png Accession Treaty 2003 FA Lithuania.png Accession Treaty 2003 FA Luxembourg.png Accession Treaty 2003 FA Malta.png Accession Treaty 2003 FA the Netherlands.png Accession Treaty 2003 FA Poland.png Accession Treaty 2003 FA Portugal.png Accession Treaty 2003 FA Slovakia.png Lisbon Treaty FA Slovenia.png
Латвія Латвія

Прем'єр-міністр

Ейнар Репше

Литва Литва

Прем'єр-міністр

Альгірдас Бразаускас

Люксембург Люксембург

Прем'єр-міністр

Жан-Клод Юнкер

Мальта Мальта

Прем'єр-міністр

Лоренс Гонзі

Нідерланди Нідерланди

Прем'єр-міністр

Ян Петер Балкененде

Польща Польща

Прем'єр-міністр

Лешек Міллер

Португалія Португалія

Прем'єр-міністр

Жозе Мануел Баррозу

Словаччина Словаччина

Прем'єр-міністр

Мікулаш Дзурінда

Словенія Словенія

Прем'єр-міністр

Антон Роп

Accession Treaty 2003 FA Spain.png Euxropa Konstitucio Parto IV subskriboj (Britio).PNG Accession Treaty 2003 FA Sweden.png Accession Treaty 2003 FA the Czech Republic.svg Accession Treaty 2003 FA Germany.png Accession Treaty 2003 FA Hungary.png Accession Treaty 2003 FA Austria.svg
Іспанія Іспанія

Прем'єр-міністр

Хосе Марія Аснар

Велика Британія Велика Британія

Прем'єр-міністр

Тоні Блер

Швеція Швеція

Прем'єр-міністр

Ганс Йоран Перссон

Чехія Чехія

Прем'єр-міністр

Володимир Шпідла

Німеччина Німеччина

Канцлер

Герхард Шредер

Угорщина Угорщина

Прем'єр-міністр

Петер Медьєші

Австрія Австрія

Канцлер

Вольфганг Шюссель

Ратифікація[ред. | ред. код]

Для набуття чинності договір про приєднання повинен бути ратифікований відповідно до конституційних вимог країни в усіх державах-членах Європейського Союзу й державою-кандидатом, для безпосередньо включення її до складу Союзу. Дев'ять з десяти країн-кандидатів вирішили провести референдуми на рахунок необхідності приєднання до ЄС[16]. Всі дев'ять референдумів у підсумку продемонстрували згоду населення відповідних країн на членство. В середньому понад 75 % учасників голосувань підтримали приєднання, а найменший відсоток голосів за членство дали громадяни Мальти: приєднання до ЄС підтримали лише 54 % учасників референдуму[en][17].

Республіка Кіпр була єдиною державою-кандидатом, яка вирішила не проводити референдум про своє членство в Європейському Союзі. Замість цього в 2004 році було проведено референдум про возз'єднання острова[en], який був розділений з 1970-х років за підсумками Кіпрського конфлікту[18][19]. Більшість кіпріотів-турків проголосувало за возз'єднання, більшість кіпріотів-греків же навпаки — проголосувало проти. Щоб возз'єднатися, обидві сторони повинні були підтримати возз'єднання. В результаті був створений спеціальний протокол, доданий до договору про приєднання, який роз'яснював правила, які будуть застосовуватися чи не застосовуватися до тих частин Кіпру, які не перебувають під контролем визнаного (південного) Кіпрського уряду[20].

Після підписання і ратифікації договір та всі додаткові документи були передані на зберігання Італійському уряду в Римі, як і інші аналогічні договори ЄС, а кожна держава-член отримала нотаріально завірену копію договору[21].

Процес ратифікації[ред. | ред. код]

Підписано Затверджено Ратифіковано На зберіганні з

Хронологія договорів ЄС[ред. | ред. код]

Підписаний
Діє з
Документ
1948
1948
Брюссельський договір
1951
1952
Паризький договір
1954
1955
Поправки до Брюссельського договору
1957
1958
Римські договори
1965
1967
Договір злиття
1975
Н/Д
Висновки Європейської ради
1985
1985
Шенгенська угода
1986
1987
Єдиний європейський акт
1992
1993
Маастрихтський договір
1997
1999
Амстердамський договір
2001
2003
Ніццький договір
2007
2009
Лісабонська угода
 
                         
Підвалини Європейського Союзу:  
Європейські спільноти  
Європейська спільнота з атомної енергії (Євратом)   
Європейська спільнота з вугілля та сталі (ЄСВС) Термін дії договору минув у 2002 р. Європейський Союз (ЄС)
    Європейська економічна спільнота (ЄЕС)
        Шенгенська угода   Європейська спільнота (ЄС)
    Співробітництво TREVI (тероризм, радикалізм, екстремізм та міжнародне насильство) Правосуддя та внутрішні справи  
  Співробітництво між поліцією та правосуддям у кримінальних справах
          Європейська політична співпраця  Спільна зовнішня та безпекова політика (СЗБП)
Неконсолідовані органи Західноєвропейський союз (ЗЄС)    
Припинив існування у 2011 р.  
                       

Примітки[ред. | ред. код]

  1. The history of the European Union - 2003. European Union (en). Процитовано 27-04-2021. 
  2. The history of the European Union - 2004. European Union (en). 27-04-2021. Процитовано 27-04-2021. 
  3. The history of the European Union - 2002. European Union. Процитовано 27-04-2021. 
  4. Белорусский журнал международного права и международных отношений 2003 — № 1. evolutio.info. 
  5. а б в Treaty of Accession : April 2003 - Table of Contents. www.europarl.europa.eu. Процитовано 27-04-2021. 
  6. HIGH COMMISSION OF THE REPUBLIC OF CYPRUS IN CANBERRA - Cyprus and the EU. www.mfa.gov.cy (en). Процитовано 27-04-2021. 
  7. EUR-Lex - C:2003:227E:TOC - EN - EUR-Lex. eur-lex.europa.eu (en). 27-04-2021. Процитовано 27-04-2021. 
  8. а б Договір між державами-членами Європейського Союзу та державами-кандидатами. zakon.rada.gov.ua. Процитовано 27-04-2021. 
  9. Договор, учреждающий Европейское Сообщество (в редакции Ниццкого договора) — Право Европейского Союза. eulaw.ru (ru). Процитовано 2021-04-29. 
  10. Issues - Trade policy - Enlargement. www.orgalime.org (en). Процитовано 27-04-2021. 
  11. а б EUR-Lex - L:2003:236:TOC - EN - EUR-Lex. eur-lex.europa.eu. Процитовано 27-04-2021. 
  12. Directive 2014/49/EU of the European Parliament and of the Council of 16 April 2014 on deposit guarantee schemes Text with EEA relevance. eur-lex.europa.eu (en). Процитовано 27-04-2021. 
  13. Athens Declaration April 16th, 2003. www.consilium.europa.eu (en). Процитовано 29-04-2021. 
  14. 16. Что представляют собой Договоры о присоединении 2003 и 2005 гг.?. jurisprudence.club (ru). Процитовано 2021-04-29. 
  15. An Overview of the Treaty of Accession of Cyprus, Czech Republic, Estonia, Hungary, Latvia, Lithuania, Malta, Poland, Slovakia, Slovenia to the European Union. core.ac.uk (en). Maastricht University European Institute for Public Administration Master in European Public Affairs. Процитовано 27-04-2021. 
  16. EU-upplysningen - Folkomröstningar. web.archive.org (en). Процитовано 27-04-2021. 
  17. Malta Voters Narrowly Approve Joining European Union. The New York Times (en). Процитовано 27-04-2021. 
  18. Analysis of the Cyprus referendum on the Annan plan*. www.polres.gr (en). Процитовано 2021-05-08. 
  19. Turkey and the problem of the recognition of Cyprus. www.europarl.europa.eu (en). Процитовано 2021-05-08. 
  20. Розділ X: Положення про Кіпр; Стаття 68. eulaw.edu.ru
  21. An Overview of the Treaty of Accession of Cyprus, Czech Republic, Estonia, Hungary, Latvia, Lithuania, Malta, Poland, Slovakia, Slovenia to the European Union. core.ac.uk (en). Процитовано 2021-05-07. 

Література[ред. | ред. код]

  • Franz Merli, Stefan Huster. Die Verträge zur EU-Osterweiterung: Kommentar mit systematischen Erläuterungen. — Берлін/Відень, 2008. — ISBN 978-3-8305-0894-6.
  • Matthias Niedobitek. Völker- und europarechtliche Grundfragen des EU-Beitrittsverträge. — 2004.
  • Reinhard Veser. Die Neuen in der EU. Estland, Lettland, Litauen, Malta, Polen, Slowakei, Slowenien, Tschechien, Ungarn, Zypern. — Відень, 2004. — ISBN 3-85493-084-4.
  • Marek Zila. Die neuen Schutznormen der Beitrittsabkommen der Europäischen Union. — Гайдельберг, 2008. — ISBN 978-3-8329-3209-1.

Джерела[ред. | ред. код]

  • www.cvce.eu — Договір про приєднання 2003 року, його підготовка та ратифікація
  • www.cvce.eu — Додаткові матеріали щодо Афінського договору
  • eur-lex.europa.eu — Документи щодо договіру про приєднання 2003 року.